foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Дослідники стверджують, що на планеті немає жодного народу без релігії. І, напевне, кожен віруючий сподівається (хоч і глибоко в душі) отримати від Бога (чи богів) певний дар. Зміст його різниться залежно від світогляду та рівня розвитку того чи іншого суспільства: від вдалого полювання чи перемоги у битві до вічного життя чи навпаки – звільнення від безупинної життєвої круговерті. Спільним для всіх цих вірувань, починаючи від язичництва, є привнесений з людських стосунків ключовий принцип: щоб щось отримати, необхідно щось віддати. Такого роду відносини (я – тобі, а ти – мені) дехто намагається перенести і у християнство, забуваючи, що Всемилосердю Божому людина не здатна протиставити щось справді вартісне. Ще й цитати відповідні у Євангелії познаходять: і про “віру, що без діл мертва”, і про “Царство Боже, що силою здобувається”. Та чомусь діла таких людей абсолютно не відповідають величі мети. Бо це важко та незвично. І не йдуть тернистим шляхом, позначеним кров’ю Спасителя, святих подвижників і мучеників, а вигадують язичницько-матеріалістичну схему “захоплення благодаті”. Потребуєш благодаті – йди туди, де її найбільше, тобто в храм. Але вибирай найбільший, бо ж логіка неспростовна: “більший храм – більше благодаті”. А вже як там опинився, не губися – “заряджайся енергетикою” на повну (невідомо ж, коли наступного разу сюди потрапиш). Помітити таких “ловців благодаті” досить просто: вони завжди намагаються пробратися у перший ряд, щоб під час благословення священика їм “найбільше дісталося”. Та ще намагаються прямо під куполом стати (у “фокусі” благодаті?). Пам’ятаючи про потребу “діл”, їх і вигадують: під час кадіння – дим зачерпують і тіло розтирають, слухаючи Євангеліє чи приймаючи благословення – руки “човником” складають, щоб “побільше набрати”. А як у храмі водою освяченою окроплюють – вимагають, щоб їх якомога більше “омили”. Не останній чинник для них – податель благодаті. Але зовсім не про Святу Трійцю вони розмірковують – їх цікавить сан священнослужителя. І вишиковуються в чергу на сповідь до митрофорного протоієрея, а поруч розгублено очікує звичайний. І ладні чекати нагоди поцілувати хреста з єпископських рук, і до нього ж потрапити під благословення.

Але благодать, на їх переконання, мало “спіймати”, її ще треба вміти “утримати”. А вона від такого ставлення у їхній уяві стає вже занадто немічною: і домашні тварини (особливо собаки) її можуть відлякувати, і випадкові люди, що торкнулися, можуть на себе перетягти, і з грошима чи якоюсь річчю можна віддати. Головне ж – не можна часто митися (змиється?). Деякі навіть термін дії благодаті встановили – рівно 6 тижнів! З одного боку добре – через 1,5 місяця вони знову завітають до храму на “лови”. А з іншого – чому ж сила благодаті Божої ними так здрібнюється. Особливо це помітно під час Таїнства Хрещення: не хочуть, щоб їхніх дітей хрестили разом з іншими, бо “благодать на всіх ділиться”. А як же охрещування апостолами цілих сімей (див. Дії 16,15)? А масове освячення Святим Володимиром наших предків? І воду для купелі в жодному випадку не можна нагрівати – “благодать втрачається” (випаровується?). Та найбільш зворушливо-зневажливою виглядає традиція частково очищувати яйця перед освяченням – щоб “благодать всередину потрапила”. Чи ж справді дарункам Всесильного Бога може стати на перепоні яєчна шкаралупа? І чи справді таких “діл” потребує Господь? Чи за такі вчинки Бог обіцяв людям “збагатити їх усякою благодаттю” (2 Кор. 9,8)? Аж ніяк! Нехай би хоч один з шести “благодатних” тижнів ці “ловці” використали на пошук у Біблії вказівок на справжні шляхи отримання цього Божого дару. Адже це прагнення не лише сьогодення. Ще у апостольські часи, коли люди почали усвідомлювати жертву Христа і те, що Господь подає не так за діла, як зі Свого милосердя, виникло запитання – що ж піднести Богові як подяку за Його щедрі дари? І апостоли не залишили людей без відповіді. Виявляється, що благодать Божа дається за діла Божі:

1. Віру: “Бо благодаттю ви спасенні через віру” (Еф. 2,8);
2. Любов: “Благодать з усіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа” (Еф. 6,24);
3. Довготерпіння: “Бо те угодне Богові, коли хто, думаючи про Бога, терпить скорботи, страждаючи несправедливо” (1 Пет. 2,19);
4. Смирення: “Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать” (1 Пет. 5,5).

І такій благодаті не страшні ні собаки, ні вода, ні температура. Навпаки, вона очистить і освятить життя людини, зміцнить її душу і сприятиме добрим справам. А за них Господь наш Ісус Христос не забариться подати “всякий достаток…на всяке добре діло” (2 Кор. 9,8). І зрозуміють вони слова молитви з ранкового канону: “якщо за діла (лише за діла!) мої спасеш, то це не буде благодать”. І не вважатимуть жорстокими слова Феофана Затворника “Уся благодать, що йде від Бога через святий Хрест, святі ікони, святу воду, мощі, освячений хліб (артос, антидор, просфори) та ін., включаючи Найсвятіше Причастя Тіла і Крові Христових, – має силу лише для тих, хто гідний цієї благодаті через покаянні молитви, покаяння, смирення, служіння людям, діла милосердя і виявлення інших чеснот християнських. Та якщо їх немає, та ця благодать не спасе, вона не діє автоматично, як талісман, і даремна для нечестивих християн (без чеснот)”.


Валерій  Махинько