foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Певне, немає звичнішого поєднання в уяві будь-якої людини, ніж церква і свічка. І зайшовши до храму, більшість підходить в першу чергу саме до свічниці. Це цілком виправдано з обрядової точки зору: чи прийшла людина просити Бога, чи дякувати Йому за даровані милості, вона прагне звертатися не з порожніми руками, а принести хоч невеличкий дар. Саме свічка стає тим еквівалентом жертви, з яким приступали до Бога старозавітні люди. Жертви добровільної й абсолютно необтяжливої. Про жодну компенсацію тут не йдеться – адже дари Божі набагато щедріші, а потреба Його – не так у кількості та розмірі свічок, як у щирому звертанні віруючого.

Та й цей символ молитовного горіння, на жаль, з часом став об’єктом забобонних “вправ”. І не лише за межами церковної огорожі (де свічка є традиційним атрибутом різноманітних ворожок, провидиць та спіритичних сеансів), але й у самому храмі. Аби випадковий перехожий, що за покликом душі зайшов до храму, знав, яка кількість забобонів оточує придбану ним свічечку, він би не наважився навіть підійти до свічниці. А якщо він мав необережність принести свічку з собою – тут вже він повною мірою відчує всю “доброту, теплоту і миролюбність”, якою променяться деякі церковні служниці. Бо ж, виявиться, що така свічка і “неблагодатна”, і “не освячена”, і “чадить”, та й взагалі – не можна, і край. Та і “правил користування” правильною (тобто придбаною у цьому храмі) свічкою скільки – аби він тільки слухав. Ледь не за руку проведуть, і на кожному кроці проінструктують:

- запалювати можна лише від лампадки, бо від чужої свічки перейдуть гріхи і хвороби (а в деяких храмах навпаки, запалювати від лампадки категорично забороняють, тобто вже на першому етапі ви маєте 50 % шансів отримати несхвальний погляд, а то й осмикування);

- з тієї ж причини чужі свічки не чіпай і не переставляй;

- маєш потребу передати свічку – роби це лише через праве плече, бо “на лівому біс сидить і свічку оскверняє”;

- знову ж, залежно від храму, ви можете отримати гнівний докір, намагаючись оплавити низ свічки, аби вона міцніше і рівніше стояла (особливо ревно за цим слідкують коло поминального столика, бо “ноги покійникові обпалюєш”).

Та от, нарешті, свічку поставлено, але й на цьому “свічну рулетку” не завершено. Тепер уважно дивіться, чи догорить вона до кінця (бо якщо чергова працівниця вийме раніше, то “загадане не збудеться”). А заодно маєте час і у храмі роздивитися, і на інших жертв забобонів натрапити. Он жінка, старанно переплітає дві розігрітих у руках свічки і лише потім ставить їх до ікони – “щоб коханого чоловіка повернути”. Он згорьований чоловік з заплаканою дитиною на руках підраховує коло свічної скриньки, чи вистачить йому грошей на 40 свічок, які має поставити (за порадою тих же всезнаючих бабульок) за упокій дружини, з якою надбав дітей без вінчання. А он молоді, прийшовши на вінчання, тривожаться “свічним гаданням”: у кого свічка швидше згорить – той і швидше помре, а якщо взагалі згасне – то вже щастя у шлюбі не чекай. Та й ще слідкуй (чи ж тут до слів богослужіння), щоб свічки не переплутати – бо весь вік сваритимешся. А он і жінка коло поминального столика, що з зовсім не скорботним лицем, сторожко озираючись, займається дивними маніпуляціями – запаливши свічку, встромляє її ґнотом донизу. Виявляється (бабці розкажуть) що то вона людині так хвороби чи смерть накликає. Та ще й підкажуть: можна й просто за живу людину до розп’яття свічку поставити, але якщо ще й ґнотом донизу – то вже напевне…

І стає темно в очах і в душі, і зникає молитовний настрій, і розтрачуєш крихти спокою, за якими, власне, і зайшов до храму. І розриваєшся між прагненням душі залишитися у Божому храмі і бажанням тікати з того, що зробили з нього забобонні люди.

Та й просто вийти не вдасться. Бо ж “добрі” бабусі, побачивши твою слухняність, ще й кілька недопалків свічних у кишеню сипонуть (“від усяких хвороб допомагає, особливо за щокою тримати, як зуби діймають”), та й з собою порадять кілька свічок купити (“негативну енергію в хаті спалювати”). А якщо ти особливо припав їм до вподоби, як знак найбільшої прихильності, порадять тобі свічечку, освячену на свято Стрітення – “від блискавки під час грози найкращий захист”. І що їм до того, що ти живеш не в хаті, а у багатоповерхівці, що квартира твоя освячена, а у серці палає вогонь віри. На кожен твій закид вони мають свою двосічну зброю – “так батьки наші робили, і нас навчили” та “це мені по секрету знайома ворожка (екстрасенс, ясновидиця…) розповіла”. А найдужчий і неспростовний аргумент – “так треба”! Кому? Богові? Чи його супротивникові, що прагне сховати Боже милосердя за складністю і таємничістю псевдоритуалів. Прагне перетворити зігріваючий душу вогник свічечки на нагадування про пекельне полум’я. Спрямувати людську думку не до Божої благодаті, а до слідування забобонним приписам. Чи ж не занадто легко ми втрапили у його пастку обрядовірства? Та ж Господь словами святого апостола Павла застерігав нас: “нечистих, бабських байок остерігайтеся” (1 Тим. 4,7). Тож маємо сміливо, але терпляче, лагідно, але рішуче викорінювати посіяний ворогом кукіль (Мт. 13,25). А як боїмося, виполюючи кукіль, повиривати разом з ним і пшеницю (Мт. 13,29), то хоча б не допомагаймо ворогові роду людського розсівати ці бур’яни. Сіймо добре зерно і ростимо у душі дерево віри, що не потребує підпорок-талісманів, а здатне дати плід у стократ для насичення нашого і наших ближніх.