foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

   Найбільшою археологічною знахідкою минулого століття без сумніву являються манускрипти Мертвого моря. Ця сенсаційна знахідка була відкрита у 1947 році одним бедуїном із племені Таміра. Випасаючи своїх кіз він помітив зникнення однієї, і це підштовхнуло пастуха зайнятись ревізією навколишніх ущелин. За 12 км від Єрихону, на висоті 300 метрів над рівнем Мертвого моря, була знайдена ущелина з двома входами, – один високий вузький, другий настільки низький і тісний, що проникнути через нього можна було лише повзком. Всередині печера являла собою хвилястий коридор довжиною у вісім метрів, шириною два метри, висота печери сягала 2,5-3 метрів. Фактично весь прохід печери був всипаний черепками із глиняного посуду. Під стіною стояло 8 цілих глеків. В одному із них були сувої шкіри повністю списаної стійкими чорнилами. Бедуїн відніс знахідку у Вифлеєм до антиквара. Антиквар в свою чергу відніс рукописи до сірійського монастиря св. Марка, що в старому кварталі Єрусалиму.

Бедуїни інтуїтивно відчуваючи цінність їх знахідки продовжували шукати сувої з писаннями. Сірійський митрополит з монастиря св. Марка придбав іще 4 „томи“ манускриптів, і 1948 року показав їх американським дослідникам Треверу та Броунлі, які зразу високо оцінили знайдені тексти[1].

1947 року на території Палестини почались військові дії, митрополит із сірійського монастиря переїхав до Америки з манускриптами. 1954 року Ізраїльська держава викупила ці сувої.

Коли ізраільсько-арабська війна припинилася археологи отримали можливість дослідити район Кумрану, знайти наступне сховище вдалось у 1949 році. В печері було знайдено іще близько 600 уривків із древніх писань та черепки із п’ятдесят посудин. По підрахункам науковців тут могло бути близько п’ятдесяти сувоїв з рукописами, які втратились внаслідок раднішого пограбування.

Поки дослідники займались дослідженням знайденої печери бедуїни принесли до Єрусалиму нову серію манускриптів знайдену в долині Ваді Кумрабат. Манускрипти знайдені в другій печері являють собою меншу цінність, ніж манускрипти першої печери. В 1952 році бедуїнами була знайдена третя печера, де також містились уривки манускриптів. В цьому році бедуїни віднайшли і уривок із християнського біблійного тексту приблизно датованого V ст.

Самою сенсаційною знахідкою бедуїнів була печера знайдена в 1952 році. За своєю цінністю вона не поступалась першій. Тут було знайдено близько 10 000 уривків із рукописів. Манускрипти знайденні бедуїнами прийшлося поступово викупляти, для цього кошти збирали багато європейських університетів.

В 1954 році бедуїни відшукали ще 4 печери, де було небагато уривків з текстами. Проте, в наступному, 1956 році тими ж таки бедуїнами була знайдена чергова печера, котра не поступалась за своєю цінністю 1 і 4 печері.

До знайдення першої печери ніхто не звертав уваги на розвалини за 1км від неї в долині біля потоку Ваді Кумран. Місцевість, де було старе кладовище та руїни називається Хірбет-Кумран. Після великого ажіотажу навколо печерних знахідок було розпочато археологічні дослідження навколо старовинного поселення.

Оскільки чотири із перших семи знайдених манускриптів були сектантського походження абат Ролан де Во, якимй очолював експедицію припустив, що знахідки у печерах пов’язані із розвалинами поселення в долині Хірбет-Кумрану. Свою думку від підкріплював артефактами знайденими при розкопках древнього поселення. Однак пояснення знайдених цих артефактів на сьогодні не є однозначним. Змодельована схема сектантського поселення абатом де Во містить чимало суперечливих моментів. Наприклад, велика кімната у якій була знайдена чорнильниця ідентифікувалась Роланом де Во як скрипторій (кімната для перепису та зберігання манускриптів). Своє твердження абат Роланд аргументував знайденням у кімнаті чорнильниці (всього на території поселення було знайдено дві чорнильниці). Противники теорії єссейського поселення зауважили що в так званому „скрипторії“ було всього 3 столи і дві лавки, тоді як експертиза почерків довела, що тексти написані більш ніж п'ятиста різними людьми! Такою кількістю переписувачів не міг похвалитися жоден навіть найбільший середньовічний монастир.

Резервуари для води у поселення ідентифіковані Роланом де Во як купелі для ритуального омовення єссеїв могли слугувати для звичайного зберігання прісної води, у засушливій місцевості.

Більшість археологів дійшли висновку, що „монастир“, найімовірніше, був добре укріпленим заміським маєтком якогось знатного іудея. Там займалися сільським господарством і ремеслами. На території Кумрану було знайдено безліч предметів розкоші і грошей (1231 монета). Це зовсім не схоже на здобутки ессеїв, які цуралися матеріальних благ.

Дані аерофотозйомки кумрану проведені у 1998 році ізраїльським археологом Йіцхаром Хіршвельдом (Yizhar Hirschfeld) підтвердили, що розміщення і структура цього поселення нічим не відрізняється від інших феодальних поселень іудеї цього періоду[2].

За словами авторитетного на сьогоднішній день, дослідника кумранських рукописів священика Димитрія Юрьевіча: „Сьогодні очевидно, що рукописи Кумрану – не результат діяльності монастирських переписувачів, а бібліотека. Точніше навіть, бібліотечні фонди, швидше за все, вивезені сюди з Єрусалиму незадовго до початку облоги міста римлянами в 68-му році по Р.Х. Їх відвезли в різні місця юдеї і там для збереження поклали в сосуди, щоб потім повернутися і використовувати знову.

Остаточно ессеїв „виселили“ з Кумрану після публікації всіх манускриптів в 1991-92 рр.., Коли слідом за гіпотезою монастирського скрипторію впав міф про те, що бібліотека належить громаді ессеїв. У Кумрані було знайдено близько 900 текстів. Всі вони датуються III ст. до Р.Х. – початком I ст. по Р.Х. З них „ессейськими“ виявилося всього лиш кілька десятків. Говорячи сучасною мовою, чотири сектантських сувої, які були опубліковані першими і ввели всіх в оману, виявилися частиною великої бібліотеки. В основному ж сувої Мертвого моря – це добре відомі нам біблійні тексти, у яких представлені в уривках майже всі книги Старого Завіту, а також не біблійні і не сектантські рукописи[3].

Якщо раніше науковці вважали, що усі тексти належать якійсь гіпотетичній релігійній секті, то, після публікації усіх текстів виявилось що

33% – усіх текстів сектантського походження, (не лише секти єссеїв);

29% – розглядаються як біблійні тексти;

25% – не містять сектантського впливу, але й не носять біблійного характеру;

13% – через сильні ушкодження, неможливо встановити приналежність.

Переважна більшість манускриптів написана древньоєврейською та арамейською мовами, лише деякі тексти написані грецькою.

До 1991 року науковцям було доступно для дослідження лишень 20% усіх найдених рукописів. Такий стан ускладнював повноцінне дослідження текстів, і часто робив його некоректним. Після публікації усіх рукописів у 1991-1992 роках довелось переглянути деякі попередні погляди[4].

Утім, до сьогоднішнього дня чимало науковців притримуються початкової теорії „єссейського монастиря“ запропонованої абатом Роланом де Во.

Не залежно від того де знаходилось поселення єссеїв, їх стиль життя доктрина та термінологія, зацікавила багатьох дослідників, насамперед тому, що ця спільнота існувала в часі і місці появи християнства.

Отже, єссеї – одна з іудейських сект, що отримала початок у першій чверті II ст. до Р.Х. Початкові відомості про неї знаходяться у Філона, Йосифа Флавія і Плінія Старшого[5]. У період життя перших двох істориків єссеїв було близько 4000. Розсіяні по всій Палестині, вони жили спочатку в містах і селах, під ім’ям ассидеїв, і, як думають деякі вчені, зокрема І.Д. Амусін[6] складали ту національну партію в єврействі, що боролася з більш могутньою партією – елліністів. Пізніше, за словами Філона єссеї відчувши відразу до зіпсованої моралі міст, вели відокремлений спосіб життя, уникаючи зустрічі з іншими одноплемінниками, навіть у Єрусалимському храмі.

Єссеї утворили строго замкнутий орден, жили безшлюбно, але приймали до себе і виховували у своїх поняттях чужих дітей. До своєї общини єссеї приймали після трирічного іспиту, бажаючий вступити до общини повинен був під страшною клятвою дати обітниці:

  • шанувати Бога;
  • бути справедливим до всіх;
  • нікому не шкодити;
  • бути ворогом неправди;
  • зберігати вірність владі;
  • досягнувши влади не звеличуватися;
  • не відрізняти себе від інших особливим одягом і прикрасами;
  • викривати неправду;
  • любити істину;
  • нічого не приховувати від членів общини і про них нічого стороннім не повідомляти;
  • утримуватися від незаконного прибутку;
  • догматів єссейського вчення нікому не видавати;
  • не вживати клятв;
  • вірно зберігати писання (древні книги) єссеїв та імена ангелів (за Тостом і Грецом – таємні імена Божі).

За розповіддю Філона

  • єссеї не приносили кривавих жертв (за Флавієм – вони не приносили цих жертв лише в Єрусалимському храмі);
  • займалися землеробством,
  • бджільництвом;
  • скотарством;
  • різними ремеслами;
  • лікуванням (за допомогою заклинальних формул і віршів);
  • не робили зброї і відкидали війну;
  • визнавали лише загальну власність;
  • безумовно заперечували рабство;
  • всіляко допомагали один одному;
  • вчили, що всі вони брати між собою.

Усе необхідне єссеї виготовляли самі, уникаючи стосунків з торгівцями. Теософію вважали марними балачками але багато займалися алегоричним тлумаченням Біблії і вченням про моральність. Жили громадами, кожна в особливому будинку; мали загальний стіл; молодші шанували старших, як діти батьків, оточуючи їх всякою дбайливістю. За словами Йосифа Флавія, пророка Мойсея єссеї ставили безпосередньо після Бога, а хулу на нього карали смертю. Жили вони безшлюбно не тому, що заперечували шлюб, а тому, що вважали безшлюбність вище шлюбу. Одна гілка секти дозволяла своїм членам одружуватися; але коли дружина вагітніла чоловік припиняв з нею спілкування, бажаючи довести, що взяв її не для задоволення, а для продовження роду. Нехтуючи прикрасами єссеї не намащувались ніякими запашними маслами, одяг носили до повної непридатності, але на свої трапези одягали білі плаття особливого покрою. Спільним майном єссейської общини розпоряджались обрані ними попечителі і священики.

Вставши до сходу сонця єссеї не розмовляли ні про що життєве, сонце вітали молитвою. Після ранкової молитви члени єссейської общини відпускалися старійшинами на працю (без відома керівництва не дозволялося нічого робити, крім справ милосердя). По закінченні праці єссеї купалися в холодній воді (що мало значення релігійного омовення) і, одягнувши чистий одяг збирались на спільні трапези, що також мали вигляд священнодійства.

За серйозні за єссейськими мірками злочини винуватці виключалися із общини і залишаючись вірними клятві не приймати їжі поза табором, помирали голодною смертю. Тих, які щиро розкаювались приймалися назад. Судді в єссеїв (числом не менш 100) були „строгі і справедливі“. У виконанні приписів свого ордену всі єссеї були дуже строгі; надавали перевагу славній смерті над ганебним життям. Орден розділявся на чотири ступені (не рахуючи ступеня випробуваних), один ступінь відокремлювався від іншого так строго, що члени вищих ступенів посвяти через контакт з представниками нижчих каст вважались нечистими. Єссеям, котрі особливо глибоко вивчали Св. Писання і були приготовлені особливими аскетичними очищеннями приписувався дар пророкування майбутнього. Єссеї вчили, що душа складається з найтоншого ефіру й поміщена в тіло як у темницю. Після смерті душа людини летить на небо; для праведної душі місце вічного життя – на блаженних полях по ту сторону океану; злі душі вічно мучаться в холоді і мороці. Єссеї вірили в предопреділення.

На думку Неандера єссейське вчення запозичене від халдеїв, з часу вавилонського полону. Деллінгер стверджує, що в основі єссейства лежать більше грецькі та піфагорейські ідеї, ніж власне іудейські. Дослідники єссейства Эвальд Грец та Іост називають єссейство вченням чисто іудейського походження, по-різному пояснюючи його відношення до фарисейства і саддукейства.

Із віднайденням кумранських рукописів підтвердився генетичний зв’язок єссеїв з єгипетською сектою терапевтів. Деякі християнські автори, зокрема Євсевій Кесарійський та блаженний Ієронім притримувались думки, що відгалуження єссеїв – єгипетські терапевти – були першими общинами олександрійських християн навернених ап. Марком, а збережені ними „писання древніх мужів“ – євангелія і послання апостолів. Ця думка Євсевія відкинута сучасними дослідниками на підставі найперше хронологічної несумісності терапевтів та апостола Марка. Заперечуючи автентичність твору Філона про терапевтів сучасний дослідник проф. Грец приписує його християнинові якої-небудь гностичної або монтаністичної секти, терапевтів же визнає християнами, але не першими слухачами єввангелиста Марка, а аскетами єретичного напрямку.

Більшість вчених сходяться в тому, що єссеїзм в деякій мірі підготував ґрунт для сприйняття християнства і що серед перших послідовників Христа було багато єссеїв; але саме серед них і найбільше виникало іудействуючих та гностичних сект проти, яких застерігали апостоли.

Відомий дослідник кумранських документів Р. Тантлєвський зазначає: „Про відсутність ясності у питаннях історії, ідеології і релігійної практики Кумранської конгрегації свідчить і той факт, що на основі одних і тих же документів кумранітів намагаються ідентифікувати із самими різноманітними релігійними і громадськими організаціями Іудеї ІІ–І ст.. до Р.Х., як от: єссеями, садукеями, фарисеями, зелотами, секаріями, самаритянами, адептами Іоана Хрестителя, ебонітами, спільнотою Якова, брата Ісуса Галилеянина, та іншими спільнотами[7].

Однак в іншому місці цей же дослідник зазначає: „Для неупередженого дослідника очевидні паралелі між кумранською месіанською концепцією і рядом основоположних доктрин раннього християнства. У той же час є очевидна і головна відмінність християнства від усіх інших релігійних вчень: адепти цієї релігії вірять, що Бог втілився у конкретній історичній особі – Ісусі із Назарету. Саме у цьому більшість богословів бачать ultima ratio християнства“[8].

Риси подібності між ранніми християнами і кумранітами вбачаються у наступних пунктах:

1) спільність майна в послідовників обох релігійних напрямків іудейства;

2) баптизм (занурення, обмивання) єссеїв і водне хрещення в християн;

3) благословення хліба і вина за загальною єссейською трапезою та християнська Євхаристія;

4) есхатологічні настрої;

5) окремі термінологічні і фразеологічні збіги.

Наскільки в дійсності зазначені мотиви є тотожними в обох релігіях і чи дозволяють вони ідентифікувати християнство з єссейстовом?

1. „Як нам відомо, для єссеїв, описаних Філоном і Флавієм, характерні не лише спільність майна і трапез, але й обов’язкова спільна праця, ця спільна праця була значною мірою обумовлена ізольованим, „монастирським“ способом життя. Що стосується ранніх християнських громад, то в джерелах, що дійшли до нас, немає ніяких вказівок на обов’язкову спільну працю, що доповнювала спільність майна“.

2. В єссейській громаді ритуальні омовення були постійними і повсякденними обрядовими діями, що не мали значення таїнства. У християнстві ж, від самого його виникнення, водне хрещення – це одноразовий акт в житті кожного християнина і розуміється як єднання з померлим і воскреслим Христом Спасителем.

3. Спільні трапези єссеїв були повсякденним явищем, характерною рисою побуту, що природно випливає зі спільності майна і праці... І хоча єссейська трапеза з її обрядом благословення і відрізняється від повсякденного іудейського звичаю, ще в більшій мірі вона відрізняється від майбутнього християнського таїнства Євхаристії. Само собою зрозуміло, що в кумранському обряді благословення хліба і вина немає й натяку на „плоть і кров“.

4. Однією з найбільш важливих рис подібності раннього християнства і єссейства для І.Тантлєвського є есхатологічні настрої обох релігійних общин... Однак, на відміну від кумранських рукописів, у яких кульмінація і фінал споконвічної боротьби царства Бога і царства диявола знаходяться в майбутньому, у новозавітній літературі перемога в цій боротьбі вже здобута. Так, у першому посланні Іоана сказано: „ Заради цього i явився Син Божий, щоб зруйнувати діла диявола“ (1Ін.3;8).

5. Деяка подібність у термінологічному і фразеологічному відношеннях між кумранськими текстами і Писанням Нового Завіту, звичайно, не може служити підставою для зближення двох різних релігійних поглядів. Більш того, було б дивно якби в літературі того самого періоду, однієї тематики з єдиною біблійною основою, хоча і різних релігійних напрямках, були відсутні б загальні терміни, обороти, фрази і навіть окремі подібні, тотожні думки (наприклад: „сини світла“; „убогі духом“; „влада темряви“ та ін.).

Таким чином, риси подібності між християнством і єссейством носять, як бачимо, чисто поверхневий характер. В той же час багато відмінностей християнства від єссейства є принциповими.

1. Основна і вирішальна відмінність полягає в тому, що кумранська община жила вірою у швидкий прихід Месії, в той час як саме виникнення християнства пов’язане з переконанням у те, що прихід Месії вже відбувся. З опублікованих кумранських документів дізнаємося, що в них Месія не наділений ніякими специфічними рисами, у той час як новозавітний Христос, насамперед – Спаситель світу.

2. В кумранських текстах немає натяку на такі християнські догмати, як втілення Бога, викуплення Ним людства від первородного гріха, вчення про Трійцю.

3. Одна з найбільш кардинальних відмінностей між кумранськими єссеями і ранніми християнськими общинами полягає в тому, що кумранська громада на протязі всього свого існування залишалася замкнутою, навіть конспіративною організацією, що повністю відмежувалась від зовнішнього світу. Кумраніти пильно приховувала від „зовнішніх“ своє вчення: „Варто ховати світло вчення (Тори) від людей Неправди, а наставляти знанням правди і справедливого суду тих хто обрав правильний шлях“. Звідси видно, що замкнутість і відособленість кумранської громади повністю виключали місіонерську діяльність, християнство ж, відокремившись від іудейства, прагне навпаки, охопити своєю проповіддю весь середземноморський світ, перерости в універсальну релігію.

4. Кумранський устав пропагує ненависть до всіх, що знаходяться поза межами громади: „Ось правила шляху для розуміючих в ці часи, для його любові поряд з його ненавистю, вічною ненавистю до людей загибелі“ (1QS). Християнство ж проголосило загальну любов, що поширюється навіть на ворогів. Ряд місць Нового Завіту справляють навіть враження спеціальної полеміки з кумранськими положеннями, напр: (1Ін. 2,9-11); (Мф.5,46-48); (Мф.19, 21).

5. Єссейська община відмежовувала себе від людей з фізичними вадами. Так, у тексті „Двох колонок“ говориться: „ ... і всякий чоловік з тілесним недоліком: із хворими ногами або руками, кульгавий або сліпий, або глухий, або німий, або (той), чиєї плоті торкнулося порча, так що (це) помітно оком, або старий, що спотикається (настільки), що не може триматися твердо серед суспільства, ці нехай не приходять, щоб стати серед суспільства іменитих людей тому, що святі ангели в їхньому суспільстві“ (1Q Sa). Подібне ж читаємо й у Дамаському документі: „люди дурні, безрозсудні, безглузді, божевільні, сліпі, каліки, кульгаві, глухі, неповнолітні, – ніхто з них не вступить у громаду тому, що ангели святі знаходяться в ній“ (CD). Якщо порівняти ці тексти зі словами Спасителя не запрошувати на трапезу братів, друзів, багатих, сусідів, що і тебе можуть покликати, але кликати злиденних, кульгавих, сліпих і скалічених (Лк.14;13), то неможливо не помітити діаметральну протилежність христового вчення єссейському.

6. В кумранітів знаходимо найсуворіші приписи по відношенню дотримання суботи, в той час як Господь рішуче виголошує: „Субота для людини, а не людина для суботи“ (Мк.2; 27). Цікаво в цьому відношенні порівняти одне місце з Дамаського документу, в якому наказується: „Нехай ніхто не робить у суботу допомоги худобі; і якщо вона впаде в колодязь або яму, нехай не піднімає її в суботу(CD)“ – з євангельським текстом: „Він же сказав їм: хто з вас, маючи одну вівцю, якщо вона упаде в яму, не візьме і не витягне її?“ (Мф. 12;11). У єссеїв в суботу недозволялось навіть говорити про роботу.

7. Кумранська громада відмовилася від жертвоприношення в Єрусалимському храмі, вважаючи його оскверненим. Ісус Христос же і апостоли, а за ними всі перші християни дивилися на Єрусалимський храм як на святиню і виконували в ньому приписані законом молитви та жертвоприношення.

8. Кумранська громада користувалася календарем, відмінним від іудейського. Цього ми не бачимо у ранній Церкві.

9. Найважливішим, на думку І. Тантлевского, елементом єссейської ідеології є вчення про долю, котре повністю детермінізоване[1]. Християнство учить про синергетичний характер нашого спасіння.

10. Єссейська спільнота можливо і була схожою на християнський монастир, але не більше ніж монастир буддистський. У ранніх християн монастирів не було. Перші монастирі з’явились у 3-4 ст. коли християнство уже зовсім розійшлось з іудаїзмом.

11.В єссейській общині користувалась великою популярністю астрологія, записувались астрологічні прогнози, гороскопи[9].

12. Єссеї обіцялись бути вірними „на віки вічні“ древньому Завіту. У християнстві стверджувалось настання епохи Нового Завіту. Таким чином єссейство не намагалось вийти за межі іудейської культури.

Перераховані відмінності змушують навіть атеїстичних дослідників робити висновок про непричетність єссейства до походження християнства. Так, визначний радянський релігіознавець А. Каждан пише: „Ми не можемо виводити християнство з єссейства. Тут не було простого запозичення ідей“[10]. Кумранські рукописи „лише в черговий раз доводять явні протиріччя між життям іудейського сектантства й становленням раннього християнства“[11]. Проф. С. Ковальов у статті „Основні питання походження християнства“ пише: „Правда, в деяких іудейських сект, наприклад, в єссеїв, існував споживчий комунізм. Однак у нас немає ніяких підстав вважати єссеїв прямими попередниками християн в ідеологічному й організаційному відношеннях, як це робить Р. Віппер“[12]. А у статті „Знахідки в районі Мертвого моря і міф про Ісуса Христа“ С. Ковальов писав: „Найбільше, про що можна говорити, це те, що єссеї були одними з попередників християн, причому далеко не  єдиними“. „Навіть такий компетентний дослідник, – пише І. Амусін, – як англійський семітолог і біблеїст Раулі, заявляє, що рукописи Мертвого моря нічого не дають для вивчення раннього християнства:  „Припущення, що сувої можуть доставити нам які-небудь свідчення про природу раннього християнства, є фантастичним... Ці рукописи не можуть бути з достатньою підставою використані ні для християнської, ні для антихристиянської пропаганди“[13].

„Учитель Праведності“ та Ісус Христос.

На сьогоднішній день є уже чимало публікацій в яких порівнюється „Учитель Праведності“ з Ісусом Христом. Проводяться паралелі між їхніми образами та історичними подіями. Деякі „науковці“ успіли видати і цілі монографії по цій темі, як от Владимиров О. випустив у світ книгу „Кумран и Христос“ в якій безпідставно нагромаджує сенсаційні плітки: „Тексти кумранських рукописів змусили переосмислити складені в культурному середовищі уявлення про безпрецедентність більшості християнських ідей і образів. Виявилось, що по меншій мірі за сто років до головних євангельських подій існувала Кумранська спільнота, у яку одного разу прийшов Учитель Праведності, чиї проповіді і вчення з разючою точністю передбачили все, про що говорив Ісус, і по духу виявилися ще ближче до вчення Христа, ніж проповіді біблійних пророків. Сама назва кумранітів „Новий Завіт“, несприйняття ними фарисеїв, глибоке шанування ними Вчителя Праведності схвилювали очевидною схожістю навіть уми скептиків“[14]. Вищесказане звучить досить пафосно, однак подальша аргументація автора виявляється куди скромнішою, оскільки відомості про „Вчителя Праведності“ є досить скупими, а власні домисли і езотеричні свідчення Блаватської та Реріхів, використані автором ніяким чином не можуть бути сприйнятими в якості серйозних наукових аргументів.

У чотирьох документах кумранської громади (Дамаському документі і коментарях на книги пророків Авакума, Михея та на 37-й псалом) згадується „Вчитель Праведності“ або „Праведний Вчитель“. Судячи із цих згадок вчитель відігравав велику роль в громаді і користувався в ній величезним авторитетом. Час його перебування можна встановити лише приблизно. Так у Дамаському документі (CD 1,5-11) – єдиному із знайдених манускриптів що містить датування, зазначається: „У період гніву, через триста дев’яносто років після того, як Він віддав їх (іудеїв) у руку Навуходоносора, Царя Вавілону (577-576 рр.. до Р.Х.), Він зглянувся над ними. І виростив від Ізраїля і від Аарона корінь насадження (єссейську общину), щоб унаслідувати Його країну, і насититись кращими дарам Його землі. І зрозуміли вони свій гріх, і зрозуміли, що у них є провина; але були вони неначе сліпі, і навпомацки шукали шлях двадцять років. І вникнув Бог у їх діяння, що усім серцем вони шукали Його, і він поставив їм Учителя праведності, щоб вести їх путями серця Свого“[15]. Відповідно, община виникла близько 167-166 рр. до Р.Х.

На ряду з Вчителем Праведності у рукописах згадується і його гонитель „нечестивий жрець“ ім’я, якого також не вказується. Таємнича і настільки значима фігура вчителя викликала до себе особливий інтерес, оскільки деякі побачили між ним та Ісусом Христом ряд подібних рис. Однак, як справедливо зазначає Іосиф Амусін, „великі суперечки, які розгорнулись навколо цього питання, в більшій мірі позбавлені наукової об’єктивності“[16]. І дійсно, у кумранських рукописах міститься досить незначна кількість місць, де згадується вчитель праведності, при цьому багато з них настільки зіпсовані, що не дозволяють навіть зробити точного перекладу, інші дають дуже незначні і лише самі загальні відомості про вчителя.

Ці згадки говорять, що вчитель був жрецем і що його переслідував якийсь „нечестивий жрець“: „Це відноситься до нечестивого жреця, що направив до вчителя праведності (?), щоб умертвити його“ (Коментарі на 37 псалом); згадується що вчитель наставляв „обраних“ у законі Божому: Бог „поставив їм учителя праведності, щоб вести їх по шляху його серця“. (Дамаський документ) (CD 1,5-11); про його смерть: „Всі люди, що ввійшли в новий Союз в країні Дамаску і відвернулися, зрадили і відступили від криниці живої води – не будуть більше рахуватися в зборах народу та в його записах не будуть вписані від дня кончини єдиного вчителя, до того як встане Месія з (дому) Аарона з Ізраїля“(Дамаський документ); вчитель сприйняв своє вчення з уст Самого Бога: „Мається на увазі вчитель праведності, якому Бог повідав всі таємниці слів його слуг-пророків“. (Коментарі на пр. Авакума); він був „покараний“: „Це відноситься до дому Авессалома і людей великої ради, що виявилися німими під час покарання учителя праведності (1Q pHab). Деякі історики, зокрема такі як Джон Аллегро намагались довести, що Вчитель Праведності закінчив життєвий шлях мученицьки і сектанти чекали його друге явлення в якості месії. Основою для гіпотези Аллегро став вищенаведений уривок із Коментарів на пророка Авакума де слово покараний дослідник переклав як „страчений“. Однак древньоєврейський термін moxaxam частіше всього означає „осуд“, „догану“, „викриття“, що цілком гармонує з контекстом[17].

Це майже всі згадки про вчителя праведності, що містяться в знайдених рукописах. Інші тексти ніякої нової інформації про вчителя не дають, тому все, що можна ще знайти в кумранознавчій літературі по цьому питанню є не більш ніж плід здогадів.

Звідси стає зрозумілим велике розходження думок щодо особистості вчителя праведності, що зустрічаємо в сучасних дослідників Кумрану. „Окремі вчені вважають, що „Вчитель Праведності“ – не визначення якої-небудь конкретної особи, а термін, яким називався керівник або вождь громади. Берроуз вважає, що вчитель був засновником або видатним діячем секти, Каждан висловив припущення, що вчитель – легендарний, міфологічний образ, згодом запозичений ранніми християнами. Доніні вважає, що „вчитель“ – реальний, але безіменним діяч, що очолив єссейський рух у період 134-76 р. до Р.Х.. Переважна більшість дослідників намагається пов’язати образ „вчителя“ з ким-небудь з відомих історичних осіб: Ездрою, Неємією, Захарією (V ст. до Р.Х.), Онієм I (III ст. до Р.Х.), Онієм III (175р. до Р.Х.), Маттафією і його сином Іудою Маккавеєм (II ст. до Р.Х.), єссеєм Іудою (кінець II ст. до Р.Х.), Онієм Справедливим, побитими камінням в 65 р. до Р.Х., Ісусом Христом, Яковом, братом Христа, Менахелієм, сином Іуди Галилеянина – вождем зелотів, вбитим у 66 р. по Р.Х. та ін.[18].

„Відсутність однодумності серед дослідників красномовно свідчить, що в даний час немає реальних і надійних критеріїв (якщо вони взагалі можуть бути) для достовірного ототожнення „вчителя“ з відомими історичними персонажами“ – робить справедливий висновок І. Амусін. „Можна вважати, – продовжує він, – що в образі „кумранського вчителя“, що жив щонайменше сторіччям раніш євангельського Христа, є деякі подібні з Ним риси, але також і дуже істотні відмінності. Кумранський вчитель проповідував вчення, отримане їм безпосередньо „з уст Божих“, але нічого божественного в ньому самому не було, в кращому випадку він був пророком. Головне ж в образі галилейського „вчителя“ – Його Божественна сутність, втілення Самого Бога. Якщо кумранський вчитель сповіщав швидкий прихід Месії, то євангельський Ісус вже явився у світ Месією (Христом) – Сином Бога і втіленням Самого Бога“[19]. Французький дослідник А.Дюпон-Соммер, в своїй книзі „Єврейська секта в Кумрані та єссеї“ пише: „Вчитель Праведності – священик, Ісус – „Син Давида“; один – таємний вчитель, інший – популярний проповідник; один уникає всякого спілкування з грішниками або прокаженими, інший, навпаки, дозволяє їм наближатися до Нього і вітає їх; нарешті, педантичне виконання приписів закону одним представляє контраст у порівнянні з вражаючою свободою Іншого. Як бачимо розбіжності між двома вчителями виявляються самому головному“.

До зазначених розходжень варто додати також і те, що страждання і можлива смерть вчителя праведності ніде не трактуються як добровільна, тим більше ніде не носить жертовний, викупительний характер. Зв’язок вчителя з „Новим завітом“ – вірною йому частиною кумранської громади. Це „союз“ людей для підготовки пришестя Месії, в той час як Новий Завіт є союз з Богом, встановлений Самим Месією. Немає ніде і натяку на воскресіння вчителя або які-небудь його надприродні дарування. Інколи такі властивості „з’являлись“ у вчителя єссеїв внаслідок недобросовісного перекладу окремих текстів. Так намагаючись підкреслити паралелі між „Праведним Учителем“ та Ісусом Христом радянський вчений Іосиф Давидович Амусін фрагмент із „Коментаріїв на Авакума“ переклав наступним чином: „тим, хто виконує закон в домі Іуди „Бог спасає від дому суду за їх страждання і віру (amana) в Учителя праведності“[20]. Неадекватність біблійного змісту перекладу І.Д. Амусіна була настільки суттєвою, що невдовзі вийшла друкована репліка К.Б. Старкової, в якій вона не лише роз’яснювала біблійне значення терміна (amana), але й давала уточнений переклад, який виглядає наступним чином: „заради їхньої праці та зобов'язання щодо Праведного вчителя (або ... вірності Праведному вчителю)“[21]. Тут – вказівка ​​на земні, людські відносини кумранських сектантів зі своїм учителем, але аж ніяк не на появу в кумранському середовищі доктрини божественності їх вчителя! Цікаво, що саме такий зміст передано в багатьох перекладах рукописів на англійську мову, наприклад, у виданні М. Уайза, М. Абегга і Е. Кука, або у виданні Ф. Г. Мартінєца і Е. Дж. Тігчелара, де слово amana перекладається як loyalty (вірність, відданість, лояльність).

Ні в одному із текстів він не називався месією, його діяльність зводилась до тлумачення Слова Божого і приготування до приходу Месії.

Вплив кумранських рукописів на розвиток сучасної біблеїстики

Ранні християнські автори, зокрема Іустин Філософ (†166), Іоан Золотоустий (†407) вказували на очевидні відмінності між Септуагінтою та масоретською редакцією священних текстів Писання. Особливо це стосувалося месіанських місць. В результаті виникла затяжна полеміка навколо коректності обох текстів. Знайдення у Кумрані біблійних рукописів значно древніших від масоретської редакції, допомогло внести деяке світло у розв’язання цієї суперечки. Іосиф Амусін пише: „Раніше висловлювалась думка, що в основі грецького перекладу Біблії покладено інший, відмінний від масоретського текст оригіналу. Однак, підтвердити цю, як тепер виявилось правдиву, думку було неможливо“[22]. Біблійні рукописи Кумрану датуються III-ІІ ст. до Р.Х. Отже, вони приблизно на 1300 років старші самої древньої з відомих дотепер рукописів Біблії. Крім того, ці рукописи дозволяють простежити еволюцію біблійного тексту. Уривок із книги Вихід знайдений у кумранській печері виявляє цікавий збіг деталей з текстом Септуагінти і розбіжність з масоретським текстом. Так, наприклад, у масоретському тексті Виходу (1;5) повідомляється, що всіх нащадків Якова, які переселилися в Єгипет, було „сімдесят душ“. Кумранський фрагмент відповідно до Септуагінти зберіг число „сімдесят п’ять“. Цікаво, що в „Діяннях апостолів“(7;14) також вказується число 75.[23]

„Найбільше значення мають опубліковані і ретельно досліджені Ф. Кроссом уривки з кн. Самуїла. Значення цих уривків визначається тим, що відомий дотепер текст книги Самуїла (масоретська редакція) має багато розбіжностей із грецьким текстом Септуагінти. Кумранські ж тексти книги Самуїла ближче до Септуагінти, ніж до масоретської редакції“[24].

Кросс показав, що в невеликому уривку з (1Сам.23;9-17) у 13 випадках з текст повністю збігається із Септуагінтою і лише в 4 випадках – збігається з масоретським текстом. Цікаво й інше. Як відомо, у Біблії є книга Хронік, де міститься переказ історичних книг Біблії, в тому числі і книг Самуїла. У цьому переказі є розбіжності з основним текстом кн. Самуїла. Кумранскі ж уривки в цих випадках відтворюють текст кн. Самуїла більш близький до того, що використовували автори Хронік, ніж до традиційного тексту Самуїла, що дійшов до нас у масоретській редакції“[25].  По відношенню до знайденої книги пророка Ісайї, Амусін пише: „При порівняні з масоретським текстом, знайдений сувій виявляє більше тисячі розбіжностей, неоднакових за своїм значенням“. Далі дослідник робить висновок, що: „частина писань, є сильно виправлена масоретською редакцією“.

Вся сукупність вже проробленої по цьому питанню роботи дозволяє говорити про наявність серйозних відмінностей масоретського тексту. Найбільш яскравим прикладом таких відмінностей є відоме месіанське місце з 21-го псалма 17-й стиха, що у кумранських рукописах читається: „Бо пси оточили мене, зграя злих обступила мене. Прокололи руки і ноги мої“, у масоретській версії читаємо: „Бо пси оточили мене, зграя злих обступила мене. мов лев (терзають) руки і ноги мої“. Слово „терзають“, котре вставлене у масоретській редакції в лапках , немає ані в перекладі семидесяти ані в текстах Кумрану.

Таким чином, Кумранські рукописи, при порівняльному аналізі, виявилися істотно ближче до Септуагінти, ніж до масоретської редакції[26].



[1] Детермінізм ( від лат. Determine – опреділяю) – вчення про повну опреділеність і напередвизначеність всіх історичних процесів, включаючи всі процеси людської діяльності. Поняття детермінізму виключає можливість свободи вибору та повністю звільняє від відповідальності за вчинки.



[1] Бейджент Майкл, Ли Ричард. Свитки Мертвого моря. – М., 2006. – С.12.

[2] Юрьевич Димитрий, свящ. Ветхозаветные пророчества о мессии в кумранских рукописях. // Христианские чтения. – СПб.: 2006. – С.138.

[3] Юревич Димитрий, свящ. Мнимые тайны Кумрана. // Фома. – М., 2005. – С. 43.

[4] Там само. – С. 44.

[5] Владимиров А. Кумран и Христос — М.: Беловодье,– М., 2002. – С. 32.

[6] Амусин И. Д. Находки у Мёртвого моря – М., 1964. – С. 11.

[7] Тантлевский И.Р. История и идеология Кумранской общины. – СПб., 1994. – С. 316.

[8] Там само. – С. 10.

[9] Астрономічна книга Еноха (4 Q En astr); Шифровані астрологічні документи (4Q Crypt); Гороскоп Месії (4Q Mess ar).

[10] Каждан А.П. Религия и атеизм в древнем мире. – М., 1957. – С. 103.

[11] Каждан А.П Новые рукописи, открытые на побережье Мертвого моря. – М., 1956. – С. 312-313.

[12] Ковальов С. Основные вопросы происхождения християнства. // Ежегодник Музея истории религии и атеизма АН СССР. – СПб., 1958. – С. 18-19.

[13] Амусин И.Д. Рукописи Мертвого моря.– М., 1960. – С. 224.

[14] Владимиров А. Кумран и Христос — М.: Беловодье,– М., 2002. – С. 3.

[15] Цит. за: Тантлевский И.Р. История и идеология Кумранской общины. – СПб., 1994. – С. 44.

[16] Амусин И.Д. Рукописи Мертвого моря.– М., 1960. – С. 187-188.

[17] Мень А. прот. Кумранская община и християнство // Мир Библии. Выпуск 1, 1993

[18] Амусин И.Д. Рукописи Мертвого моря.– М., 1960. – С.195.

[19] Там само. – С.196.

[20] Там само. – С.192.

[21] Старкова К. Б. [Рец. на кн.:] И. Д. Амусин. Рукописи Мертвого моря. 1960 // ВДИ, 1961, №3, – С. 129.

[22] Амусин И.Д. Рукописи Мертвого моря.– М., 1960. – С. 82.

[23] Там само – С.87.

[24] Там само – С.87-88.

[25] Цит. за: Амусин И.Д. Рукописи Мертвого моря.– М., 1960. – С. 88.

[26] Осипов А.И. Основное богословие. Троице - Сергиева Лавра, 2000 – С. 23.