foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Завжди, коли піднімається питання стосунків науки і релігії, згадуються темні сторінки Середньовіччя. Насамперед інквізиція і засудження Джордано Бруно та Галілео Галілея.
     На даний час більшість людей майже нічого не знають про судовий процес над Джордано Бруно і навіть не цікавляться справжньою причиною його страти задовольняючись спрощеною версією розуміння історії середньовіччя, згідно якої, невігласи у рясах спалили Бруно за наукові погляди, в основі який лежав геліоцентризм.  Але такий погляд є далеким від істини.

Насправді Бруно не був науковцем, ні в сучасному розумінні ані в тогочасному. Галілео Галілей (†1642), наприклад, не вважав Джордано Бруно астрономом і тому ніколи не посилався на його науковий авторитет у цій царині. І хоча геліоцентрична позиція Джордано не була підкріплена особистими науковими переконаннями, тим не менше він висунув гіпотезу про існування безлічі світів, про яку не говорив навіть Коперник [1] . Тут мимоволі постає питання: якщо Бруно не володів астрономічними пізнаннями, то чим він підкріплював власну геліоцентричну позицію?

Геліоцентризм Коперника (†1543) подобався Джордано Бруно через величезне захоплення останнім єгипетською релігійною магією. А, як ми знаємо бог сонця – Ра був верховним богом єгиптянами після релігійної реформи фараона Ехнатона.

Тут також слід зазначити, що захоплення єгипетською магією у Середньовічній Європі було досить популярним серед аристократії і навіть серед католицького духовенства. Тому Філотео Джордано не був самотнім єгиптоманом.

Важливу роль у середньовічному зацікавленні єгипетською магією зіграла поява корпусу герметичних книг. Довший час вважалось, що ці книги були написані єгипетським пророком і провидцем Гермесом Трисмегістом, який благовістив про прихід Спасителя. Авторитету цим трактатам додавали згадки про книги Гермеса Трисмегіста у ранніх християнських авторів.

Визначний католицький богослов середньовіччя Цезар Бароній (†1607) у своїй дванадцятитомній праці «Церковні аннали» присвяченій полеміці з протестантизмом посилається на авторитет древніх легенд. Великий розділ першого тому Бароній присвятив язичницьким пророцтвам про прихід Ісуса Христа. До язичницьких провидців Бароній відносить Меркурія Трисмегіста, Гіпаста та Сивілл посилаючись на авторитет християнського письменника древності Лактанція.

Лактанцій (†325) же пише про Гермеса наступне: «Гермес хоча і був людиною, але жив давно і був компетентний у всякому вченні, так що знання багатьох предметів і мистецтв дало йому ім’я Трисмегіст (Триблаженний). Він написав книги, серед яких чимало присвячено вивченню божественного, у цих книгах стверджує величність єдиного Бога і називає його тими ж іменами якими користуємось і ми, (Бог і Отець) [2] .

Блаженний Августин (†430) хоча і вважає, що свої знання Гермес отримував від демонів, тим не менше не ставив під сумнів древності і авторитету герметичних текстів. У «Граді Божому» Августин пише: «Сама важлива наука єгиптян, яка називалась мудрістю була астрономія, котра має значення більше для тренування спосібностей ніж для просвітлення розуму істинною мудрістю. Що стосується філософії, яка нібито вчить чомусь такому, від чого люди стають блаженними: то цього роду заняття процвітали у краях цих ближче до часів Меркурія, прозваного Трисмегістом. Це набагато раніше грецьких мудреців і філософів, однак пізніше Авраама, Ісаака, Якова, Йосифа і навіть Мойсея. Бо виявляється, що Атлас, брат Прометея, дід по матері Меркурія-старшого, онуком якого був вищезгаданий Меркурій Трисмегіст [3] .

У Климента Олександрійського (†215) при описанні процесії єгипетських жреців говориться, що співець попереду процесії ніс дві книги з музикою і гімнами Гермеса, а астролог ніс чотири книги Гермеса про зорі. Надалі Климент Олександрійський заявляє, що існує сорок дві книги Гермеса, із яких тридцять шість заключають у собі всю єгипетську філософію, інші ж шість присвячені медицині.

Малоймовірно, щоб Климент знав хоч якісь із тих герметичних творів що дійшли до нас. Але читачі епохи ренесанс вірили, що читаючи «Асклепія», вони знайомляться із дорогоцінними залишками тієї самої визначної священної бібліотеки, яку описав Климент.

Згодом було доведено, що корпус герметичних трактатів якими зачитувалась середньовічна еліта був написаний автором християнської епохи. Це, досить переконливо довів Ісаак Казобон (†1614). Він звертає увагу на той факт що ніхто із авторитетних мужів древності не згадує цих творів. Ні Платон ні Аристотель ні інший відомий язичницький автор. На думку Казобона твори Гермеса Трисмегіста і видіння Сивіл були написанні у ранню християнську епоху для того, щоб пристосувати нове вчення до смаків язичницького світу. Про це свідчить ціла низка вагомих аргументів: у цих трактатах немає нічого спільного із древнім єгипетським вченням, натомість пропагується вчення Платона і його послідовників, згадується Священне Писання. Відчутні відголоски трудів Платона, особливо «Тімея», «книги Буття», «Євангелія від Іоана». Чимало гімнів узято із древніх літургій. У трактатах згадується Фідій і Піфійські ігри, цитуються пізні грецькі автори, і сам стиль написання є не архаїчним, властивим древнім писанням, а наближений до пізнього грецького стилю.

Відкриття Ісаака Казобона вибило ґрунт з-під ніг середньовічної магії, вирощеної в герметично-кабалістичній традиції. І тим самим зруйнувало підземну течію з якої таємно живився Ренесанс. Однак декілька поколінь стали заручниками прикрої помилки. Роз’яснивши таким чином корінь захоплення тогочасної Європи нам стане зрозумілішим вчення Бруно яке повністю опиралось на герметичну традицію.

Народився Філотео Джордано Бруно 1548 року у місті Нолі біля підніжжя Везувію. 1563 року прийняв чернечий чин у домініканському монастирі Неаполя, де був похоронений Фома Аквінський. У 1576 році Бруно запідозрюють у єресі і він вдається до втечі в Женеву, а звідти в Тулузу, де два роки викладає астрономію. У кінці 1581 року Джордано переїжджає в Париж. Тут він привертає увагу короля Генріха ІІІ своїми публічними лекціями, серед яких і лекція «Про тридцять атрибутів Божества». До речі раніше Генріх ІІІ посилав своїх людей в Іспанію за магічними книгами, однією з яких був «Пікатрикс» ­– обширний трактат по симпатичній та астральній магії з особливим акцентом на талісманах. Відповідно король не був профаном у питаннях магії і дещо зацікавило його вченні Бруно. Заручившись підтримкою короля Джордано у 1583р. відправляється в Англію. Тут Бруно публікує трактат «Пісня Цирцеї» присвячений мистецтву пам’яті і також два твори «Роз’яснення тридцяти печатей» і «Печать печатей», в яких роз’яснюється мистецтво пам’яті як головний інструмент мага. У 1584 р. Бруно видає книгу «Вигнання торжествуючого звіра», де прославляє магічну релігію єгиптян, богослужіння яких було, на думку Філотео, поклонінням «Богу у речах». У цьому творі Бруно пише: «Ніколи не обожнювались самі по собі крокодили, півні, цибуля, ріпа, але боги і божество в крокодилах, півнях та іншому; божество, яке із плином часу, від місця до місця, поступово, то тут то там, проявлялось, проявляється і буде проявлятись в різних предметах, хоча б і вони були смертні: єгиптяни дивились на божество як на близьке і дружнє їм, а не як на вище, замкнене в самому собі, і тому нездатне перебувати у створених речах. Дивись же, як просте божество, плодоносна природа, мати – хоронителька вселеної згідно різних своїх проявів відображається у різних предметах і приймає різні імена. Дивись, як до неї єдиної, різним чином належить підноситись, приєднуючись до різних дарів: інакше марно буде черпати воду сітями і ловити рибу лопатою.

Для всього цього, звичайно, необхідні та мудрість і судження, те мистецтво, діяльність і користування духовним світлом, які духовне сонце відкриває світу в одні часи більше, в одні – менше. Цей обряд і називається магією, і тому займається надприродними началами, вона – божественна…». Далі Бруно сподівається на повернення «величної єгипетської магії», її моральні установи замінять середньовічний хаос і пророцтва здійсняться. Свідченням цьому є світло вчення геліоцентризму Коперника.

Сам же Коперник на думку Бруно є лише його предтечею, оскільки останній відкрив усю повноту вчення. Таким чином, висловлюючи ідеї Коперника мовою магічних марновірств Бруно скоріше його компрометував ніж підтримував.

Сам Джордано Бруно оголошує себе послідовним єгиптянином, він як і Цельс у полеміці з християнством, оплакує знищення християнами грецького культу натуралістичних богів і релігії єгиптян, посередництвом якої люди наближались до божественних ідей і «Єдиного» неоплатонізму. На його думку це і є справжня релігія яку поглинула темрява християнства із своїми безглуздими обрядами і зіпсованою мораллю.

Бруно розповідає що він звершив гностичне сходження і герметичне посвячення тому він став «божественним». У творі «Великопісна вечеря» Філотео Джордано Бруно так описує себе: «… той, хто подолав повітряний простір, який проник у небо, пройшов між зорями за межі світу». В іншому місці: «Філотео Джордано Бруно Ноландець, доктор самої вишуканої теології, професор самої чистої і нешкідливої магії, відомий в кращих академіях Європи, признаний і з почестями прийнятий філософ, всюди у себе вдома, лишень окрім варварів і черні. Той хто пробуджує сплячі душі, усмиряє нагле і вперте невігластво, проповідник всезагального чоловіколюбства, який надає перевагу італійському не більше ніж британському, швидше чоловік ніж жінка, скоріше у клобуку, ніж в короні, одягнений швидше в тогу ніж у лати, в чернечому капюшоні скоріше чим без нього, немає людини із більш мирними помислами, більш делікатного, більш вірного, більш корисного…» Як бачимо, зайвою скромністю Ноландець не переймався. Однак професура і студенти Оксфордського університету описали образ Бруно під час його перебування в Англії не так казково. Із деяких оксфордських диспутів Джордано доводилось навіть утікати, щоб йому не перепало «на горіхи».

У 1585 р. Бруно із політичних причин покидає Англію і прямує в Германію. У Вітенберзі Бруно находить спільну мову із лютеранами і навіть викладає в університеті. Через політичні перипетії і перемогу кальвіністів Джордано Бруно вимушено покидає Вітенберг і в 1588 р. відправляється у Прагу де перебував близько шести місяців. Тут знаходилась резиденція імператора Рудольфа ІІ, який зібрав у своєму оточені астрологів та алхіміків з усієї Європи для пошуку філософського каменя. Щоб привернути увагу імператора Бруно видає книгу під назвою «Тезиси проти математиків». В основі цієї книги лежить ідея торжества єгипетської релігії яка покладе край безкінечним релігійним війнам. Імператор за цю книгу нагородив Бруно грішми. З Праги Джордано направляється у Хельмштенд а за цим у 1590 р. у Франкфурт.

У 1591 р. Джованні Монченіго запрошує Бруно у Венецію для вивчення у нього мистецтва пам’яті. Джордано Бруно незважаючи на усі небезпеки які чекали на нього в Італії реагує на виклик. Ознайомившись із магічним світоглядом Бруно його слухач закриває у кімнаті і віддає під суд інквізиторам. Довгих вісім років тривало слідство. На певному етапі Джордано Бруно відрікся від усіх єресей у яких був звинувачений, однак в кінці-кінців Бруно відрікається від свого розкаяння і стверджує що його вчення не є єретичним і ні в чому не суперечить католицькому віросповіданню.

При цьому Бруно відстоював ідею переселення людських душ із тіла в тіло, а також переселення в інші світи. Піддавав сумнівам зміст та істинність християнських таїнств (найперше таїнства Причастя), іронізував над ідеєю народження Богочоловіка від Діви та ін.. Вже будучи в руках інквізиції Бруно проповідував що хрест є насправді священним символом єгиптян, який християни нахабно вкрали. І взагалі, правильний хрест є не той який християни ставлять на храмах, а той що богиня Ізіда тримає на грудях.

Нажаль до сьогоднішнього дня не збереглись детальні документи із слідства Джордано. Вони безслідно зникли під час військової кампанії Наполеона. Останній наказав весь архів відправити як макулатуру на картонажну фабрику. Однак із тих матеріалів які збереглися чітко видно що судили Бруно не як вченого-мислителя а як біглого монаха, єретика і свідомого противника Церкви.

Достеменно відомо що інквізитори з великою неохотою виносили вирок, і всіляко схиляли впертого Ноландця до каяття, доказом цього є і затяжне слідство яке тривало вісім років. Сам Джордано Бруно говорив, що інквізитори виносять йому вирок із більшим страхом ніж він його вислуховує. 17 лютого 1600 року Джордано Бруно було спалено на площі «Campo dei Fiori» у Римі.

У час середньовічних війн поява нових єресей вела за собою масові заворушення, тому відношення до єретиків було досить суворим. Сучасне ж людство вимагає від себе якомога пасивнішого відношення до питань віри, і тому сьогодні зрозумілішими є кровопролиття в основі яких лежать політичні або матеріальні інтереси, але ні в якому разі не питання духовні. Однак незаперечним залишається факт, що Господь у жодному випадку не використовує насилля до своїх чад задля їх навернення, а тому і самим християнам не належить із овець перетворюватись на вовків, хоч би як цього не вимагало життєве марнославство і суєтність.

 


[1] Барбур И. Религия и наука: история и современность. – М., 2000

[2] Лактанций , О гневе Божием , II , 23.

[3] Августин Аврелій, блаж. О граде Божием . XVIII , 39. – Минск-Москва, 2000. – С. 961