Перші переклади Святого Письма Нового Завіту з грецької мови з’явилися ще в ІІ ст., і найпершими вважаються переклади сирійською мовою. Одним із таких перекладів є «Діатессарон» Таціана (від чотирьох Євангелій), датований 175 р. Потім іде Сіро-Синайський кодекс (SS), відкритий у 1892 р. на Синаї. Не менш важливим є переклад «Пешіто» (слова Святого Письма подаються не дослівно, а в простій розмовній формі), що також відноситься до ІІ ст.

Досить важливим є коптський переклад. Коптська — це древня єгипетська мова (нині нею не розмовляють) з грецьким алфавітом. Крім того, були ще такі єгипетські переклади, як саїдський, файюмський, богаїрський. Досить важливе значення мали ефіопський, вірменський, готський, древньолатинський переклади Святого Письма Нового Завіту.

Взагалі латинських перекладів Святого Письма було дуже багато, через що в тексті з’явилося багато неточностей та помилок — кожен перекладач перекладав по своєму. Тому блаженний Єронім Стридонський спеціально вивчив єврейську мову і в ІV ст. зробив повний переклад Святого Письма, в тому числі й Нового Завіту латинською мовою. Даний переклад отримав назву «Вульгата», що означає загальнодоступний, загальнонародний. Ним і зараз користується вся Західна Церква.

Слов’янський переклад Нового Завіту, як і всього Святого Письма, з грецької мови був зроблений святими рівноапостольними братами Кирилом і Мефодієм у другій половині ІХ ст. Цей переклад і прийшов на Київську Русь разом з християнством за святого рівноапостольного великого князя Володимира.

Перші часткові переклади Святого Письма українською мовою беруть початок ще в ХVI ст. Це були так звані «Учительні Євангелія». Мета їхньої появи — наблизити Святе Письмо до народу. В 1561 р. з’явилось рукописне Пересопське Євангеліє, в 1563 — 1572 роках — Крехівський Апостол.

Книги Святого Письма стали настільними книгами освічених людей тогочасної України. Український філософ Г. Сковорода писав: «Ця книга вічна, Книга Божа, Книга небесна».

У 1903 р. накладом Англійського Біблійного Товариства вийшла з друку так звана «Біблія Куліша». Пантелеймон Куліш разом з Іваном Полюєм працювали над перекладом Біблії. Але смерть П. Куліша на деякий час перервала цю роботу. Завершив переклад видатний український письменник І. Нечуй-Левицький у 1897 р. Особливістю Кулішевої Біблії є те, що вона являє собою повний переклад з єврейських та грецьких текстів живою українською мовою Слова Божого. Пізніше цей метод успадкував професор І. Огієнко (митрополит Іларіон) у своєму перекладі. Негативною рисою в ньому є те, що, по-перше, не враховано назви імен, міст, місцевостей, які є в «Септуагінті», а використано їх із пізніших массоретських текстів; по-друге, саме Біблійне Товариство, згідно зі своїми протестантськими поглядами, відкинуло неканонічні книги.

Майже одночасно з появою «Біблії Куліша» в 1903 р. у Львові з’явився переклад книг Нового Завіту і Псалтиря Олександра Бачинського. Це було католицьке двомовне видання — українською і паралельно церковнослов’янською мовами. Особливого поширення воно не мало.

У 1921 р. у Жовкві оо. Василіянами було видано український переклад Ярослава Левицького, що містив П’ятикнижжя Мойсея та книги Нового Завіту.

Переклад книг Святого Письма живою українською мовою на загальноцерковній основі починається з відродженням Української національної Церкви. Початок цьому процесові покладено в Києві, а продовження його відбулося на Волині, в Польщі.

Переклади та видання книг Святого Письма живою українською мовою стало основною турботою ВПЦР (Всеукраїнської Православної Церковної ради), як головного адміністративного органу УАПЦ. А тому саме з цією метою при ВПЦР було створено Видавничий відділ, а в 1926 р. — Перекладову Комісію при ВПЦР, яка проіснувала до лютого 1927 р. За цей короткий час було видано українською мовою в Києві та Херсоні Євангеліє і Псалтир. Головою Перекладової Комісії був архієпископ Нестор Шараївський.

Деякий час легше було в цьому відношенні в Польщі, на Волині. Ухвалами Священного Синоду Української Православної Церкви в Польщі від 10 червня та 14 грудня 1922 р., а також 3 вересня 1924 р. під головуванням митрополита Діонісія було благословлено переклад живою українською мовою богослужбових книг, а насамперед Святого Письма. Наприкінці квітня 1925 р. при Св. Синоді утворена «Комісія для перекладу Святого Письма та Богослужбових книг на українську мову».

До складу Комісії увійшли: митрополит Діонісій — голова Комісії, проф. І.І. Огієнко (пізніше митрополит Іларіон) — помічник голови Комісії, прот. П. Табінський, сенатор М.К. Черкавський, проф. П.І. Зайцев, проф. О.Г. Лотоцький, проф. В.О. Біднов та український письменник М.П. Левицький. Основна ініціатива по перекладу Святого Письма належала проф. І. Огієнкові. Для допомоги даній Комісії на Волині було утворено дві підкомісії — в Кременці та Луцьку.

У 1936 р. у Варшавській Синодальній друкарні випущено напрестольне Євангеліє українською мовою, але друковане кирилицею. Зроблено це завдяки старанням Волинської Консисторії. У світ дане Євангеліє випущено в 1939 р. Проф. М.П. Кобрин, член Центральної Комісії і голова Кременецької підкомісії, переклав українською мовою всі Апостольські Послання, Апокаліпсис та Псалтир. Комісія припинила своє існування в 1939 р. з початком Другої світової війни.

Пізніше українське напрестольне Євангеліє було перевидане в Канаді стараннями глави УГПЦ в Канаді архієпископа Мстислава (пізніше патріарха Української Автокефальної Православної Церкви).

У 1962 р. у виданні Біблійного Товариства за кордоном вийшов повний переклад Біблії, здійснений колись проф. І. Огієнком (митр. Іларіоном). Але він має ті самі недоліки — різнобій у назвах, іменах, термінах, а також відсутність неканонічних книг.

До найновіших і найбільш вдалих перекладів Святого Письма Нового Завіту можна віднести переклад, зроблений із церковнослов’янської мови до 1000-ліття хрещення Руси-України з благословення митрополита Київського Філарета (Денисенка) в 1988 р.