Закон Божий написано в серцях всіх людей (Рим. 2:14-15), бо ж кожна людина є образ і подоба Божа. Через гріхопадіння затемнилося серце людини (Бут. 8:21). Людина потребувала очищення, відродження (Єфес. 4:22-24; Як 4:8). Тільки чистим серцем можна бачити, тобто сприймати Бога (Матв. 5-8). Христос живе в серцях вірних (Єфес. 3:17).
Не можна розуміти, що тільки аж тоді людина буде сприймати Бога, як буде мати абсолютно чисте серце. Ні. Християнство — не стабільний стан, а процес, і в цьому процесі люди стоять на різних ступенях. Бог завжди є там, де людина підноситься на вищий ступень, незалежно від того, на якому ступені вона стояла. Згадаймо притчу про Митаря і Фарисея (Луки 18:10-14).
Мета нашого життя шукати Бога (Дії Св. Ап. 17:26-27). Шукати треба всім серцем своїм (Псал. 118(119) :10), вірою (Євр. 11:6), молитвою (Йова 8:5; Дан. 9:3), постійно (Псал. 104(105) :4).
І хто шукає Його, той знайде (Повт. Зак. 4:29; Прип. Сол. 8:17; Єрем. 29:13), відчує благодать Його (Євр. 11:6), буде мати розуміння про все (Прип. Сол. 28:5).
Розум допомагає серцю шукати і сприймати Бога, бо розум показує премудрість і красу у всьому, показує, що Бог спрямовує все в світі до якоїсь мети (цілеспрямованість).
Людина може дуже добре знати Св. Письмо, але це не наблизить її до Бога, якщо вона не відчинить двері свого серця. Христос сказав: „Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною" (Об`явл. їв. 3:20). Христос сказав: „Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене" (Матв. 15:8). Христос відкривається тим, хто любить Його і береже заповіді Його (їв. 14:21).
Люди ж, які замкнули двері свого серця, неспроможні сприйняти Бога. Про цих людей Христос сказав: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися будете оком, — і не побачите ... Затовстіло бо серце людей цих ... (Матв. 13:14-15).
Не може бути протиставлення серця і розуму: вони повинні бути гармонійно пов`язані. Премудрий Соломон пише: „Серце розумне шукає знання" (Прип. Сол. 15:14). Він просить у Бога: „Дай же Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізняти добре від злого" (1 Царс. 3:9). Давид навчає молитися Богові „щоб ми набули серце мудре" (Псал. 89(90):12). Св. Ап. Павло пише Єфесянам, що він молиться, „щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та відкриття для пізнання Його, просвітив очі вашого серця" (Єфес 1:16-18). Христос говорить, що „з серця виходять лихі думки" (Матв. 15:19).
Тому, коли ми говоримо, що людина серцем сприймає Бога, то розуміємо, що вона сприймає Його всією істотою своєю.
Хоч ми розумом не можемо збагнути Бога, до розуму не може бути зневажливого ставлення. В межах своєї спроможносте розум допомагає серцю сприймати Бога. Але не може бути зневажливого ставлення й до серця, бо людина живе не тільки розумом, але й серцем. Не все можливе для розуму.
Навіть матеріялісти тепер вже пишуть таке: „Слово „сумління", надруковане самими великими шрифтами, ввійшло тепер в часописні, книжкові, журнальні заголовки: „Сумління", „Чисте сумління", „За законом сумління, „На поклик сумління." Слово ввійшло в філософські словники (в словникові 1952 р. його не було), стало темою перших дисертацій." („Наука и религия." Москва. 1967. ч. 9, ст. 22 Підкр. М.О.).
Цей же журнал в 1966 р. ч. 1, на ст. 40 пише: „Життя виразно вказує дві категорії людей: митців і мислителів. Між ними велика різниця. Митці охоплюють дійсність цілком, не роздрібнюючи її, а мислителі саме роздрібнюють і тим немов би умертвляють її, а потім поступово намагаються оживити, що вповноті їм все-таки так і не вдається... Без сумніву, не можна розуміти справу так, що мистецьке сприйняття світу може заступити наукове пізнання. Але в тих ділянках, де науковий апарат пізнання поки далекий від досконалосте, сприйняття митця. яке широко використовує емоційний бік пізнавальної програми, виявляється часом безпомилково точним."
Це цитати з антирелігійного журналу.
Духовий, Нематеріяльний Світ взагалі не можна роздрібнювати і вже хоч би по цьому він неприступний для розуму.
Тут цікаво те, що в останні роки й матеріялістична преса починає визнавати за „серцем" авторитет, чого ще так недавно не було.
В пізнанні Бога релігійна людина проходить майже таку путь, яку проходить і вчений при певних дослідженнях.
Вчений, коли досліджує, то вірить, що щось винайде. В міру накопичення знань віра вченого переходить в переконаність. Так і релігійна людина: в міру духовного удосконалення вона все більше й більше відчуває, сприймає Бога і віра в Бога переходить в повну переконаність.
Вчений, щоб відкрити щось нове, мусить бути підготований до цього певними знаннями. Напр., при вивченні атома він повинен добре знати вищу математику. Всі розрахунки такого вченого зрозумілі тільки тим, хто також знає вищу математику. Подібно і в духовному житті. Тільки релігійна людина може розуміти іншу релігійну людину. Глибокі богословські думки зможе зрозуміти тільки людина з відповідною богословською підготовою і певним рівнем духовного удосконалення.
Св. Ап. Павло пише: „І я, браття, не міг говорити до вас, як до духовних, але як до тілесних, як до немовлят у Христі. Я вас годував молоком, а не їжею, бо ви не могли її їсти, та й тепер ще не можете, бо ви ще тілесні." (1 Кор. 3:1-3).
Хоч ми не можемо уявити, який є Бог, та все ж таки ми Бога знаємо. Ми знаємо Христа. Хто знає Христа, тобто істотою своєю сприймає Його, той знає Бога. Хто любить Христа, той любить Бога. Бо Христос — Бог, що прийняв тіло людини. І в цьому проявляється безмежність любови Бога до Свого створіння, до людини. Через Христа-Боголюдину ми пізнаємо Бога (їв. 14:8-11) і цього для нашого земного життя досить. Нам дано стільки, скільки ми можемо в собі „вмістити" (їв. 16-12). Бога ми пізнаємо ще, бачучи Його „сліди" в світі.