foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Особливо ясним свідченянм, що мусить бути Надматеріяльний Дух — Розум, є існування безконечности.
Матеріяльний світ, в якому ми живемо, складається з конечного.
Що ми називаємо конечним?
Конечним ми називаємо все те, що має кордон, межу. Ці кордони можуть бути різні: просторові, часові, кількісні, якісні.
В матеріяльному світі ми маємо справу тільки з конечними речами і явищами, і тому всі наші знання стосуються тільки конечного.
Матеріялісти пишуть: „Все, що має кордон, рано чи пізно гине" (В. И. Свидерский, А. С. Кармин „Конечное и бесконечное", вид. Акад. наук СССР. Москва. 1966, стор. 120. Далі будемо ще посилатися на цю авторитетну для матеріялістів книжку, бо ж вона видана Академією Наук, — але будемо скорочено писати: Свид. і сторінка).
Вони ж пишуть: „Всі відомі нам фізичні закони є відносні, історичні, локальні, обмежені" (Свид. 113).
Відкіля у людини з`явилося поняття безконечного? Ні одна людина в світі не уявляє і не розуміє, що таке безконечність і разом з тим у всіх людей незалежно від освіти і розвитку є відчуття безконечного. Ми підкреслюємо відчуття, бо й дійсно — тільки відчуваємо.
Всі намагання найгеніяльніших людей світу як в минулому, так І тепер хоч як-небудь зрозуміти безконечність — залишаються без наслідків. Тільки збирається все більше й більше матеріялів, які говорять, що ніколи й не зрозуміємо.
Матеріялісти намагаються якось втиснути безконечність в рамки матеріялізму, але з цього не тільки нічого не виходить, а ще більше заплутує матеріялістів.
Розглянемо ці намагання зрозуміти безконечність.
Хочемо попередити — не плутати поняття: безконечність і необмеженість. Це — різні поняття, бо необмежене може бути конечним, як напр. сфера (куля): вона не має меж, але конечна з конечним радіусом.
Говорячи про безконечність, дехто уявляє її собі, як щось велике — велике, яке губиться в далечині. Але таке уявлення неясне й невірне, бо щоб ми не взяли велике, воно буде конечним, бо до нього можна ще додати. Справа в тому, що конечне і безконечне зовсім різні своєю сутністю.
Наші знання (а вони стосуються тільки конечного) ми не можемо застосувати до безконечного, бо безконечне якісно інше. Самі матеріялісти пишуть, що фізичні закони, які діють в конкретних умовах, не можуть мати якостей безконечного (Свид. 311). „Нерозуміння протилежности між конечним і безконечним, часто буває причиною грубіших помилок" (Свид. 311).
Деякі вчені припускали, що існують різного рангу безконечності: нижчого рангу і вищого. І навіть намагалися використати це в математичних розрахунках. Але самі ж визнали, що це штучна метода і не завжди придатна. Це пише матеріяліст академік И. Е. Тамм. (Наука и жизнь." Москва. 1967, ч. 1, ст. 8).
Всі визначення безконечного є тільки плід людського гадання.
В намаганні зрозуміти безконечне людська логика заходить у глухий кут. Наприклад: в математиці ми вживаємо безконечно малі величини. Ці величини дуже важливі, щоб правильно розраховувати будову найскладніших машин, апаратів і різних будівель. Але що вони — безконечно малі — уявляють собою ніхто з учених не знає. І ось чому. Безконечно мала не рівна нулю. А що буде з конечною величиною, коли до неї додати безконечно малу? Не зміниться? Тоді безконечно мала рівна нулю, а це неможливо. Зміниться? Тоді безконечно мала має якесь певне конкретне значення, але це суперечить самому поняттю безконечно мала.
Ми зайшли в глухий кут тому, що з`єднували якісно різне.
Було і є багато спроб якось зрозуміти безконечність.
Так, безконечність розглядають, як повторення того ж самого без кінця, як, прикладом, продовження простої лінії, або додавання одиниць до числа.
Таку безконечність Гегель назвав „дурною", хоч сам же писав: „Як би я далеко не ододвинув зірку, я можу все ж піти далі. Світ ніде не заколочений дошками."
Безконечність поділяють на актуальну (існує вся в готовому, завершенному вигляді), і потенціяльну (перетворення можливого в дійсне; це буття, яке йде одне за одним, виникаючи одне з одного).
Матеріялісти пишуть, що такий поділ не розв`язує питання безконечного (Свид. 135).
Розглядають безконечність вшир (що вона складається з конечного) і вглиб (що існують „поверхи" матерії з різною структурою, де зовсім інші простір, час і закони).
Розглядають її з позитивного боку (що вона має щось всезагальне, непохитне, безумовне) і з негативного боку (вона не має останнього члена, не має незмінних „цеглинок", з яких складається).
Але все це нічого не вияснює. Самі матеріялісти пишуть: „Суперечність безконечного виявляється в тому, що вона виступає з одного боку, як невичерпність, незмірність (негативна сторона), а з другого боку, як всезагальність, цілісність, самовизначеність (позитивна сторона)." (Свид. 313).
Коли б не було безумовного, непохитного, незмінного, то не могло б бути мови про матеріяльну єдність світу (Свид. 219).
Матеріялісти говорять, що таким абсолютним, незмінним є рух, простір, час й ін. (Свид. 214). Змінність — це властивість конечного. Не може бути абстрактного руху, а є лише конкретний; а коли конкретний — значить конечний. Які б не були форми руху — вони завжди будуть конкретними. Нема абстрактного простору, а є тільки конкретний, а значить конечний. Час так само є змінний.
Тому, ті властивості, якими матеріялісти наділяють безконечне, не можуть бути властивостями безконечного. Матеріялісти пишуть: „Конечність і безконечність логічно несумісні поняття. Вони взаємно виключають одне одного" (Свид. 51).
„Безконечність є протиріччя, — писав Енгельс, — і вона повна протиріч. Протиріччях є уже те, що безконечність складається з одних тільки конечних величин, а між тим це саме так." (Ф. Енгельс „Анти-Дюрінґ", ст. 49). До цих слів радянський філософ С. Т. Мелюхин („Проблема конечного и бесконечного." Москва. 1958, ст. 167) додає: „коли б безконечність не складалася з окремих величин, то вона взагалі не могла б існувати, не мала б реальности."
Цей же Мелюхин у цій же його книзі на ст. 165 дає таке визначення безконечности простору: „Не визначаючи наперед конкретного змісту безконечности простору, логічніше всього, на наш погляд, виводити його з безконечности самої матерії... В природі існує безконечна кількість матерії, і ця матерія має необмежену протяжність. Чим можна довести, що кількість матерії в світі безконечна? Це доводиться так: обмеженість чогось можна виявити тільки тоді, коли в принципі можна вийти за межі його в область інших явищ. Але щодо матерії — ця операція принципово неможлива, бо в природі не існує нічого, крім матерії в її різноманітних формах. Коли ж не можна вийти за межі матерії, то не можна говорити про її обмеженість, з чого виходить, що матерія безконечна."
Чи може це визначення безконечности задовольнити? Очевидно, що ні.
По-перше, тут береться, як доведене, що існує тільки матерія й більше нічого. Але це лише віра матеріялістів, а не науково доведений факт. По-друге, відкіля вони знають, що її безконечна кількість? Хіба вони знають абсолютно ввесь Всесвіт? А що за межі матерії не можна вийти — то це не так. Напр.: воля людини, ідеї, абстракції й т. п. Та навіть В. І. Ленін писав, що думка — нематеріяльна. В книзі „Питання атеїзму." Київ, 1958 на ст. 20 написано: „Мисль (думка. М. О.) — не тілесна, не речовина, не матеріяльна. Назвати мисль матеріяльною, — писав В. І. Ленін, — значить зробити помилковий крок до змішання матеріялізму з ідеалізмом" (В. І. Ленін. Твори, т. 14, ст. 222).
В останній час матеріялісти пишуть: „Навіть з точки зору теорії відносности поняття безконечности Всесвіту значно складніше, ніж це уявлялося раніше. Тепер є всі підстави чекати, що якщо коли-небудь буде створена теорія більш загальна, ніж теорія відносности, то в рамках тієї нової теорії питання про безконечність Всесвіту не спроститься до рівня таблиці множення, а буде ще більш складним." („Знание — Сила." Москва. 1968, ч. 2, ст. 42).
В. И. Свидерський і А. С. Кармик в книзі, про яку ми вже згадували, пишуть, що ввесь відомий нам Всесвіт — конечний, бо він є тільки один з можливих видів простору (стор. 229), і що кількість матерії в ньому — конечна, як конечний кожен конкретний стан матерії (ст. 237).
Як матеріялісти не намагаються знайти щось, що мало б властивості безконечного, але такого в матеріяльному світі нема. Тільки Надматеріяльний Дух може мати властивості безконечного: Незмінність, Непохитність, Безумовність. Гегель так і говорив, що тільки Дух може бути безконечним.
Матеріяліст філософ Л. Вітгейнштейн питання про безконечність світу відносить до питань, позбавлених змислу, бо ми завжди маємо справу тільки з тим, що знаходиться всередині нашого світу, і нам не по силах щось сказати про світ в цілому (Л. Вітгейнштейн „Логико-философский трактат." Москва. 1959, ст. 21).
Д. Гильберт в „Основания геометрии." Москва — Ленинград. 1948, ст. 346, говорячи, що все, що існує, є конечне як в бік зменшення, так і в бік збільшення, — робить висновок: „Безконечне ніде не реалізується. Його нема в природі, і воно неприпустиме, як основа нашого мислення."
А. Фаррер вважає, що дати визначення безконечности — це взагалі справа не науки, не філософії, а теології. За його думкою, позитивне визначення безконечности є можливе тільки на основі визнання конечности світу і безконечности Абсолютного Божественного Єства. (A. Farrer. Finite and infinite, Glasgow. 1943).
Академік (матеріяліст) проф. Е. Кольман пише: „Сучасна математика прийшла до думки виключити з розгляду безконечність, щоб звільнитися від логічних протиріч, до яких вона приводить в самих основах математики і логіки" („Природа", вид. Акад. Наук СССР. Москва. 1964, ч. 11, ст. 41).
Але не можна заперечувати існування безконечности, бо тоді треба дати відповіді на такі питання: Що є поза межами конечного Всесвіту? А що було перед початком Всесвіту? Як він виник. Чому? Подібно і про кінець Всесвіту: Куди він дінеться? Коли був початок, то буде і кінець.
Існування матеріяльного Всесвіту можливе тільки при одній умові: повинно існувати Щось, якісно відмінне від матерії, Надматеріяльне, Безконечне, тобто, повинен існувати Розумний Дух — Бог.
Кожна людина має душу, яка є образ і подоба Божа, тому людина відчуває безконечність, хоч не розуміє її. Скажемо дещо про час і вічність. Що таке час? Не знаємо.Н. Н. Lippincott у Eternal Life — The Personalist (Los Angeles, 1960, vol. 41 #1 pp 38-40) пише: „Час невловимий для розуміння ... Перед тайною часу все — здібності розуму, формули логіки, методи науки, — все робиться безсилим. Час є щось, що неприступне для пізнання. Всі мислителі всіх віків не змогли зрозуміти цю велику тайну — час. Нема реального розв`язання цієї проблеми... Коли б час був реальним, він повинен був би або стояти, або рухатися. Коли він стоїть, то минуле й сучасне співіснують, — це неможливо. Коли він рухається, то од чого і до чого він рухається? Він повинен був би залишити позачасову порожнечу позаду і рухатися в позачасову порожнечу попереду."
Матеріяліст, доктор фіз. — мат. наук, проф. Н. Козьірев говорить: „Час — фундаментальна і одноразово надзвичайно загадкова властивість природи. Уявлення про час перевищує наші спроможності. Усі умоглядні спроби зрозуміти сутність часу не дали ніяких наслідків." („Техника — Молодежи." Москва. 1968, ч. 12, ст. 16).
Американський біофізик Б. Стлерел пише, що не можна дати точного визначення слову „час", бо ті поняття, які для цього використовуються — зміна, скорість, прискорення, й т. ін. — самі визначаються через поняття „час."
Сучасна наука, вивчаючи елементарні частинки матерії, зіткнулась з дивним явищем: в мікросвіті або часу зовсім нема, або він неприступний для нашого розуміння.
Польські філософи С. Бажанський і Е. Плебанський говорять, що „в мікросвіті, можливо, саме поняття простір — час не потрібне" (Я. Ф. Аскин. „Проблема времени." Москва. 1966, стор. 113).
Подібне говорить і американський фізик Е. Циммерман (Там же, стор. 113-114).
А. Ф. Аскин там же на ст. 114 пише: „З таким „вигнанням" часу і простору з області мікроявищ не можна погодитися. Правда, можуть бути описи окремих аспектів мікрочастинок без безпосереднього вживання понять простору і часу (напр. в поняттях заряду, квантованої маси і т. д.)." Ми знаємо одномірний час і який йде в одному напрямку; з минулого в майбутнє. Але тепер вченими висунені гіпотези (припущення): а) про існування негативного часу, тобто, що час може йти в зворотному напрямі і б) про існування багатомірного часу.
Напр. болгарський вчений К. Д. Тодоров вживає негативний час для пояснення деяких явищ в мікропроцесах (Там же у Я. Ф. Аскина, стор. 151). В. снах ми можемо жити одночасно в минулому й в майбутньому, коли минулі і майбутні події перемішуються. Значить час може йти і в зворотньому напрямі.
Вчені Бунге, Дан, Доббс, Уітроу, Мілн й ін. на основі деяких даних фізики, космології і психології висовують гіпотези про двомірний і навіть багатомірний час (щось на зразок довжини, ширини і товщини).
Матеріялісти пишуть: „Поскільки такі гіпотези є науковими, вони заслуговують на серйозну увагу..., бо переконливого теоретичного обгрунтування одномірного часу і тримірного простору не існує (А. М. Мостепаненко і М. В. Мостепаненко „Четьірехмерность пространства и времени", вид. Акад. Наук СССР. Москва. 1966, стор. 10, 97, 178).
Багатомірність часу пов`язана зі спробами пояснити явища психічного життя, що не вкладаються в звичайні рамки: уява, мрії, сновидіння, галюцінації, передбачення і т. д. (Там же, стор. 127).
Вчений Доббс вважає, що час має два виміри. Одна й та ж подія може відбутися без протяжности в одному з цих вимірів і одноразово бути безконечно довгою в другому. За думкою Доббса час мікрофізики — двомірний.
Таким чином, час, який здається нам таким простим і зрозумілим, виявляється надзвичайно таємничим, загадковим.
Сучасна наука говорить, що чим швидше рухається тіло, тим повільніше для нього йде час, і коли швидкість тіла досягає швидкости світла (300.000 км. на сек) — час зупиняється, час — нуль, тобто настає безчасовість. Але й безконечно великий час — теж безчасовість.
Виходить: час — нуль і час — безконечно велике з`єднуються в безчасовості. Людський розум безсилий зрозуміти це. Розуміння часу і безчасовости можливе тільки з позиції надфізичного, надматеріяльного.
Матеріялісти говорять, що не може існувати матерії без руху, а рух матерії завжди відбувається в просторі і часі („ Диалектический материализм", вид. Ц. К. Ком. партії. Москва. 1960, стор. 55, 67, 77). Значить з точки зору матеріялізму не може існувати безчасовости. Значить безчасовість (вічність) не можна вкласти в рамки матеріялізму; вона повинна існувати понад матерією. І це ж значить, що мусить бути Хтось, Хто має цю властивість Вічности, тобто Бог.
Матеріялісти говорять, що процес руху матерії — це процес поступальний, розвиток: від нижчого до вищого, від простого до складного. Це є один з „китів" матеріялізму. Значить — прямування до якоїсь мети: до досконалости. Коли матерія вічна, то ця досконалість вже була б. Якби не багато було матерії, але й час то неуявимо великий.
Досконалість, як не потребуюча розвитку, є незмінна. А нема змін — нема й часу. Самі матеріялісти пишуть: „Світ, де не було б ніяких змін, просто не мав би часу" (Я. Ф. Аскин „Проблема времени." Москва. 1966, ст. 181).
І от саме існування розвитку матерії говорить, що вона не є абсолют, не має властивостей безконечного, а значить мала початок, тобто не є вічна.
І яка, глибина Християнської Науки, що Бог — Вічний, Незмінний! І про це Християнство сказало давно-давно, коли ще й не мріяли про ті здобутки науки, які ми маємо тепер.
Як матеріялісти розуміють вічність?
А вони говорять: „Вічність часу не треба розуміти в дусі того, що немов би Всесвіт безконечно старий в якомусь єдиному потоці часу. її треба розуміти найперш усього в тому змислі, що нестворима й незнищуєма матерія мала й буде мати безконечне існування, незалежно від того, який був би часовий ритм змін її конкретних форм" (С. Т. Ме-люхин „Проблема конечного и безконечного." Москва. 1958, ст. 167).
І це пояснення? Тут ми бачимо, що матеріялісти, замість відповіді на питання про вічність, говорять про ритм часу. Ритм часу може бути й не однаковий, але це аж ніяк не пояснює вічности, бо який би не був ритм часу — це буде конечний час. Вічність вони підміняють словом „безконечність", немов би „безконечність" — це зрозуміле поняття. Незрозуміле пояснюється незрозумілим же, але все це одягається в такі словесні форми, щоб склалося враження немов би відповідь дана.
Безконечність в часі (вічність) неможливо втиснути в рамки матеріялізму. Матеріяліст лавреат Ленінської премії академік В. Гинзбург в 1968 році пише: „Коли час безконечний, то виникають труднощі... Вони пов`язані з можливістю „теплової смерти", накопиченням нейтрино і т. д..." („Наука и жизнь." Москва. 1968, ч. З, ст. 56).
З усього ми бачимо, що безконечність незрозуміла, але вона існує. Як же пов`язати зрозуміле нам конечне з незрозумілим безконечним?
Матеріялістично — неможливо, а релігійно — можна. А саме: Бог (Безконечний, Вічний, Розумний, Дух) творить час разом з матерією і простором. Матерія і простір Існують для Бога, мисляться і бачаться Ним у вічності, але сама матерія, сам простір існують в часі. Час може мати і різні ритми і бути багатомірним.
Безконечність, вічність існують, але вони надматеріяльні поняття (тому матеріялісти безсилі вивести їх з матерії). Безконечність, вічність відчуваються тільки безсмертною душею, бо безсмертність — це безконечність, вічність.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2