Преосвященний єпископе Палладію, улюблений у Христі брате!
 
Прийшов час, коли й ти сподобився благодаті єпископства. Нині силою і діянням Святого Духа через покладання рук наших ти зведений на єпископську достойність, щоб «пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20, 28). Твоя висвята на єпископа відбулася в Києві, де волею св. князя Володимира сталася велика подія – Хрещення Руси, 1000-ліття якої готується справляти наша Церква.
У молодому віці привів тебе Господь на церковну ниву. Багато років ти працював у винограднику Христовому – Одеській духовній семінарії, виховуючи майбутніх пастирів Церкви. Господь сподобив тебе побувати як прочанина на Афонській горі, щоб показати тобі, якими подвигами треба очищати себе від гріховної скверни. А тепер через обрання Святійшого Патріарха Пимена і Священного Синоду тебе поставлено на єпископське служінння.
У промовах новопоставленим єпископам часто згадується про те, що обрання на єпископське служіння буває з волі Божої, це дійсно так; і нам, єпископам, не слід забувати про це. Згадаймо свідчення про покликання до апостольського служіння великого апостола Павла. Явившись йому, Ісус Христос сказав: «Піднімись і стань на ноги твої, бо для того я і явився тобі, щоб поставити тебе служителем і свідком того, що ти бачив і що Я відкрию тобі» (Діян. 26, 16). Подібно до ап. Павла, Бог обирає кожного Свого служителя в Церкві. Церква переконана в цьому і своє переконання засвідчила в молитві єпископської хіротонії: «Сердцевідче, подай служителеві Твоєму, якого Ти обрав для єпископства пасти Твоє святе стадо і служити як Твоєму первосвященикові» (Іполит, Апост. Преданіє, ІІІ).
Боже обрання єпископа не виключає обрання його Церквою. «На єпископа має бути висвячений той, хто обраний усім народом», – говорить Іполит Римський (Апост. Преданіє, ІІ). Обрання народом або іншим церковним способом є свідченням про відкриту в Церкві волю Божу. Водночас воно є згодою Церкви на поставлення єпископом того, хто на виконання волі Божої обраний на служіння.
В обранні виявляється Божественна і людська воля. Але людська воля має схилятися перед волею Божою. В Церкві Христовій нема місця людській волі як самостійній і незалежній від волі Божої. Тому церковна свідомість рішуче не погоджується з поставленням на єпископа таких, в яких переважає людська воля.
Історія Церкви знає занадто багато прикладів, коли цей церковний принцип порушувався, і таким чином для служіння в Церкві поставлялись не ті, кого обирав Бог, а ті, кого людська воля тим чи іншим способом висувала на церковне служіння. Оріген трагічно переживав невідповідність між тим, що має бути в Церкві, і тим, що фактично в ній відбувається. Його трагедія більшала від того, що для нього Церква є майже громада святих. Він називав лицемірами і облудниками тих, кого недостойно призначали на церковне служіння (Толк. на Євангеліє Матфея, ХХІV).
Людська воля може поставити на пастирське служіння тих чи інших осіб, але вона не може зробити з них дійсних пастирів. Достойність єпископа міститься не в ньому самому, а в обранні його Богом і в посланні йому дарів Святого Духа. Коли на церковне служіння поставляються негідні люди, тоді виконується не воля Божа, а попущення Боже.
Преосвященний єпископ Палладій! Ми віримо і надіємось, що в твоєму обранні й поставленні виявилося не попущення Боже, а воля Божа, і ти сприйняв сьогодні дар Святого Духа. Ми, єпископи, повинні також перевіряти себе і частіше запитувати свою совість, по волі Божій чи з попущення Божого ми поставлені на високе служіння.
Церковна свідомість осуджує тих, хто домагається єпископства, а між тим ап. Павло сказав: «Коли хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1). Чи суперечить церковна свідомість словам ап. Павла? Назовні – так, а по суті – ні! Церковна свідомість осуджує тих, хто домагається влади, щоб панувати над народом Божим. Вона ганьбить їх за пиху і прагнення забезпечити своє життя земними благами.
Коли ж апостол Павло хвалить тих, хто прагне єпископства, то він має на увазі таких пастирів, котрі жертвують своїм життям заради служіння своїй пастві.
Розкриваючи образ служителів Божих, ап. Павло говорить: «В усьому являємо себе як служителі Божі, у великому терпінні, в біді і нестатках, у тіснотах, у ранах, у в’язницях, у вигнаннях, у трудах, у неспанні, в постах, в очищенні, в розумі, у довготерпінні, в доброті, в дусі Святому, в нелицемірній любові, у слові істини, у силі Божій, зі зброєю правди в правій і лівій руці» (2 Кор. 6, 4–7). Єпископ залишає своє земне благополуччя заради вічного життя своєї пастви. Він позбавляє себе спокою, виснажує своє життя працею, не боїться наклепу людського і не боїться підступу ворогів, – і все це робить не з огидної користі й наживи, а із свідомості свого обов’язку, покладеного на нього Самим Богом, Який хоче, щоб усі спаслись. Добрий пастир не береже своє здоров’я не через безрозсудливість, а в ім’я виконання волі Божої.
Ми, що поставили тебе на єпископське служіння, сподіваємось, що ти бажав бути єпископом, щоб віддати всього себе на служіння Церкві і Вітчизні.
Як служителі управління, єпископи – носії влади, бо без влади служіння управління було б неможливе. Але влада в Церкві має відповідати її природі. В Церкві може існувати тільки влада любові. Не благодать влади подає Бог єпископам, а благодать любові, а через неї і владу любові. В любові здійснюється підлеглість всіх єпископові і через любов він підкоряє всіх собі. Як підлеглість всіх Христу здійснюється через любов до Нього, так і підлеглість всіх єпископові діється через його любов до всіх та любов усіх до нього. Іншої основи для влади в Церкві бути не може.
«Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11, 29), – говорить Господь. Влада Христа в Церкві є влада любові, здобута через Його любов до неї. Апостол Петро умовляє всіх нас, єпископів, такими словами: «Пасіть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його не примусово, а охоче і боговгодно не для ганебної користі, а щиро; і не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стаду» (1 Пет. 5, 2–3). Панувати і керувати стадом Божим означає користуватись владою, не заснованою на любові. Влада любові є жертовне віддавання себе іншим. Тільки через любов до Христа можна набути цю благодать любові, щоб віддати себе всім на служіння. Влада, заснована не на любові, вимагає служіння собі, а влада любові служить іншим. Перша панує, а друга примушує і робить себе слугою для інших.
Учора, під час наречення на єпископа, ти добре накреслив образ єпископа, надіємось, не для того, щоб показати своє знання, а щоб у своєму служінні завжди мати його перед собою на власне повчання.
Вітаючи тебе, нашого нового співбрата в єпископському служінні, віримо, що за молитвами Церкви благодать Божа відродить тебе і зміцнить в архиєрейському служінні.
А зараз прийми цей архиєрейський жезл як видимий знак твого єпископства та поданої тобі благодаті Святого Духа і подай твоє перше архипастирське благословення цьому народові Божому, котрий разом з нами молився за тебе і твоє майбутнє служіння в сані єпископа.