Преосвященний єпископ Антоній,
улюблений в Христі брат і співслужитель!
 
В церкві все відбувається з волі Божої. Ми віримо, що і твоє обрання і поставлення на єпископське служіння здійснилось не без волі Божої. Юнаком покликав тебе Господь на пастирське служіння. В Сибіру ти прийняв священство й чернецтво і там довгий час був пастирем Церкви. Преподобний Антоній Печерський, ім’я якого ти носиш, привів тебе до Києва, де 1000 років тому відбулося Хрещення Руси, і світло віри Христової почало поширюватися по всій нашій землі. Знаменно, що твоя єпископська хіротонія відправилась в день пам’яті святителя Михаїла, першого митрополита Київського.
Звичай церковний велить нам, твоїм старшим співбратам, сказати тобі напутнє слово і в ньому нагадати тобі і самим собі про сутність єпископського служіння. Ми, єпископи, повинні частіше замислюватись над тим, Хто покликав нас на це служіння, в чому смисл і значення його, і чи відповідаємо ми своєму покликанню.
Єпископське служіння – це найнеобхідніше служіння в Церкві. Воно таке ж давнє, як і сама Церква. Помісні Церкви брали діяльну участь у поставленні єпископів. Вони обирали з свого середовища своїх предстоятелів-єпископів. Це обрання було пізнанням волі Божої: помісні Церкви ставили на служіння тих, хто до цього уже був обраний Богом. Обрані ставали пастирями, тому що були обрані і поставлені самим Богом через подання благодатних дарів, а не тому, що обирались церковним народом для служіння Йому. Єпископи служать у Церкві, бо, що мають особливу благодать для цього служіння. А особливу благодать вони мають тому, що служать Церкві. Джерелом цієї благодаті, без якої не може бути єпископського служіння, є Бог, Який подає благодатні дари «кожному осібно, як Йому угодно».
Єпископ є вищим носієм служіння й правління в Церкві. В древній Церкві основа влади єпископа поставала з Євхаристійних зібрань. Стоячи перед народом Божим, зібраним для звершення Євхаристії, єпископ виявляв волю церковних зборів, тобто волю самої Церкви. Влада єпископа знаходиться всередині самої Церкви, а не поза нею. Єпископ – це пастир свого словесного стада, членом якого сам він є. Якби він не був у стаді, він не міг би бути пастирем, оскільки він не належав би до стада Божого. Тому в стародавній Церкві не існувало влади однієї помісної Церкви над іншою.
Церква – це місце дій Святого Духа, але Церква Божа у Христі виявляється в усій своїй повноті в кожній помісній Церкві, а тому поза помісними Церквами немає дій Святого Духа. Отже, якщо це так, то не може бути й служіння, яке б стояло над помісними Церквами, оскільки влада в Церкві є служіння.
Єпископи обираються й поставляються Богом. Чи значить це, що влада єпископа лежить у Бозі, Який передає йому Свою владу в Церкві? Ні! Чи значить це, що єпископи керують стадом Христовим від Його імені, як Його намісники в Церкві? Ні! В таїнстві поставлення єпископа ми просимо благодатні дари для його служіння в Церкві, а не молимо у Бога передати Його владу в Церкві єпископу. Коли б така влада була у єпископів, то вони були б не в стаді Христовому, а над ним; вони опинилися б не в Церкві, а над Церквою. Церковна ієрархія не замінює Єдиного Пастиря, бо ніхто не може замінити Христа. В Церкві немає і не може бути ні намісника, ні намісників Христових.
Влада єпископа не має ніякого відношення до панування над народом Божим. Єпископська влада – це служіння народові Божому. Вчитель Церкви Оріген (ІІІ ст.) з цього питання сказав так: «Вождь (ігумен), я гадаю, так слід називати того, кого в Церкві іменують єпископом, повинен бути слугою всіх у своєму служінні, щоб бути корисним усім у справі спасення» (Пояснення Єв. від Мф. ХVI, 8).
Взаємовідносини між єпископом і паствою ґрунтуються не на владі, тому що в Церкві не має пануючих і тих, над ким панують. «Князі народів панують над ними і вельможі володіють ними; та між вами, – сказав Христос, – нехай не буде так: а хто хоче бути між вами більшим, нехай буде вам слугою. І хто хоче бути між вами першим, нехай буде вам рабом» (Мф. 20, 25–27). Як предстоятелі стада Христового пастирі служать йому, а не панують над ним. Як керівники вони ведуть паству Божу не своєю владою, а через подавання дарів Святого Духа, Який живе в Церкві і Яким живе Церква.
Чи виходить з цього, ніби в Церкві не існує ніякої влади? Звичайно, ні! Відсутність влади свідчила б про відсутність устрою і порядку. Але ми знаємо, що від самого початку в Церкві існує устрій і порядок, які випливають з самої природи Церкви. Вони передбачають наявність ієрархічного начала, що охоплює всіх членів Церкви. Перебуваючи в Церкві, кожен її член разом з усіма іншими очолюється Христом. Підкорення Христу є разом з тим підпорядкуванням один одному всіх членів Церкви. Воно відбувається в Церкві і здійснюється в служінні Богу і в служінні усіх всім. Служіння Христа є виявленням любові. Воно лежить в основі всіх служінь у Церкві. «Любов Божа до нас відкрилась у тому, що Бог послав у світ Єдинородного Сина Свого, щоб ми жили через Нього… Якщо так полюбив нас Бог, то і ми повинні любити один одного» (1 Ін. 4, 9, 11).
Підкорення Христу і підпорядкування всіх усім є любов до Христа і любов усіх до всіх. Любов Христа виявляється в Його служінні, бо «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою для відкуплення багатьох» (Мр. 10, 45). Наша любов у Церкві також повинна проявлятися в служінні. В Церкві немає любові без служіння і немає служіння без любові. Єпископське служіння є найважливішим за своїм значенням. Воно повинно бути вищою любов’ю і найбільш повним уподібненням жертовній любові Христа. Служіння керування, що виявляється через внутрішнє і зовнішнє керівництво, без любові перестало б бути служінням. Єпископи як носії служіння керування є носіями влади любові. В любові підкоряються всі єпископу і через любов він підкоряє всіх собі. Як покора всіх усім здійснюється через любов до Христа, так і покора всіх єпископу здійснюється через його любов до всіх і любов-відповідь усіх до нього.
Апостол Петро дає нам таке повчання: «Пастирів ваших благаю я, співпастир, свідок страждань Христових і співучасник слави, що має відкритися і пасіть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його непримусово, а охоче і боговгодно, не для ганебної користі, а щиро, і не пануючи над насліддям Божим, але подаючи приклад стаду» (1 Пет. 5, 1–3).
Володарювати або наказувати стаду Божому – значить користуватись владою, яка не має підстав у любові. Апостол заповідає єпископам керувати владою любові. Влада любові – це жертовне віддання себе іншим і жертовне служіння. Приклад жертовного служіння залишив нам апостол Павло. На повчання нам, єпископам, він пише: «В усьому проуявляємо себе як служителі Божі, у великому терпінні, в бідах, нестатках, у тіснотах, у ранах, у в’язницях, у вигнанні, в трудах, у неспанні, в постах, в очищенні, у роздумі, у довготерпінні, в доброті, в Дусі Святому, в нелицемірній любові, у слові істини, у силі Божій, із зброєю правди в правій і лівій руці… Хто знемагає, з ким і я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би? Бо будучи вільним від усіх, я всім підкорив себе, щоб придбати» (2 Кор. 6: 4–7; 11, 29; 1 Кор. 9, 19). Тільки через любов до Христа і в Христі можна придбати цю благодать любові.
Таке православне вчення про єпископство. Цим вченням ти повинен керуватися в своєму архипастирському служінні, маючи перед собою образ вселенських святителів і святителів нашої Православної Церкви, які втілили в життя православне вчення про єпископське служіння. В години богомислія наодинці з Богом і своєю совістю порівнюй своє служіння зі служінням святих Святителів Церкви. І якщо твої немочі пробуджують у тобі почуття скорботи, то нехай дари благодаті Божої, нині прийняті тобою в таїнстві, зміцнюють твої духовні сили.
Вітаємо тебе, нашого співбрата, в новому служінні і віримо, що за молитвами Церкви благодать Божа буде зміцнювати тебе в архипастирському служінні.
А зараз прийми цей архиєрейський жезл як видимий знак твого єпископства і від наданої тобі благодаті подай твоє перше архипастирське благословення цьому народові Божому, який разом з нами брав участь у твоїй єпископській хіротонії.