foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

За останні 15 - 20 років наше розуміння смерті багато в чому змінилося. Про те, що здавалося неправдоподібним і неймовірним, пишуть не тільки духовні й світські письменники, але й учені, у тому числі й медики. Опубліковано багато перевірочних досліджень. Ми вже писали про доктора Муді і його спостереження. Його заслуга в тому, що він об`єктивно підійшов до цієї проблеми, зібрав великий матеріал, систематизував його й залучив до нього увагу серйозних наукових кіл. Він був не першим, хто зайнявся цим питанням. До нього над проблемою смерті трудилися доктор Е. Кюблет-Росс із Чикаго, ще раніше - Карл Густав Юнг, професор Войно-Ясенецький (архієпископ Лука), доктор Георг Рітчі й інші вчені.
Пізніше багато зробив доктор Михайло Сабом. До 1980 року було відомо більше 25000 випадків повернення до життя недавно померлих. У наш час їх набагато більше. Сприйняття людей під час перебування "на тій стороні" записані, систематизовані й багато з них перевірені. Зараз учені пропонують розрізняти дві стадії сприйняттів: автоскопічне - те, що душа бачить, чує й відчуває безпосередньо після виходу з тіла, коли вона перебуває ще тут, у нашому світі; і трансцендентальні - сприйняття душі, що вже пішла в інший світ. Вище ми привели три розповіді про автоскопічні сприйняття людей, що пройшли через тимчасову смерть. Один з них, випадок Ікскуля, описаний більше 70 років тому, тобто ще до того, як почалося систематичне наукове вивчення феномену продовження життя після смерті тіла. Нижче приведені приклади, що, узяті з різних джерел, багато які з них - із книг доктора М. Муді "Життя після життя" і професора М. Сабома "Спогади про смерть". Обоє вчених передають розповіді своїх пацієнтів. Вони говорять їхніми словами, зберігаючи цим яскравість і свіжість описаних переживань. Аутоскопічне сприйняття
От кілька повідомлень про пережите. Мій друг передав мені розповідь солдата, пораненого під час артилерійського обстрілу. Спершу була коротка втрата свідомості, а потім солдат побачив, як санітари укладають на носилки поранене неживе тіло. Він хотів допомогти санітарам, щось говорив їм, але вони не звертали на нього уваги, а один з них пройшов просто крізь нього. Він спробував узятися за ручки носилок, але не відчув їхньої ваги, його руки не відчували контакту. Подивившись на вбитого або, чи можливо, пораненого, солдат з подивом впізнав самого себе. У збірнику "Надія" (вип. 3, 1979) опубліковано переклад із французького статті Жана-Жака Грейфа "Життя після смерті". У числі описаних випадків є така розповідь: "Я нічого не розумів. Я бачив своє власне тіло на ліжку. Було сумно бачити його таким жалюгідним... Я бачив себе плоским, як на фотографії або в дзеркалі... Раптом я побачив себе повністю в трьох вимірах, на відстані двох метрів. Мені знадобився час, щоб впізнати себе". Зупинка дихання в жінки. Реанімація. Вона розповіла: "Я бачила, як вони намагалися оживити мене. Все це було дуже дивно. Я була вище них і начебто дивилася на них зверху... Я намагалася говорити з ними, але ніхто не звертав на мене уваги. Лікарі й медсестри били моє тіло, намагалися робити уливання в кров... Я, увесь час намагаючись привернути їхню увага, говорила їм: "Дайте мені спокій, я хочу залишитися одна..." Але вони мене не чули. Тоді я спробувала забрати їхні руки, щоб вони більше не били мене, але в мене нічого не виходило. Це було, я не знаю як... я бачила, що я торкаюсь їхньої руки, намагаючись відіпхнути їх, але вони усе ще знаходяться там біля мене. Я не розуміла. Я не відчувала тиску їхніх рук, можливо мої руки проходили крізь них або ще якось?" (Муді. с. 43 - 44).
Є багато описів того, як душа чоловіка або жінки, вийшовши з тіла, намагається в контактуввати із лікарями або медсестрами, що намагаються оживити неживе тіло. Душа жінки, що вмерла під час зупинки серця, відчувала себе зовсім реально й дивувалася безуспішності спроб: "Чому вони не бачать, не відповідають? Можливо, це вони нереальні? Як у дзеркалі?" Іноді душа, що ширяє над своїм тілом, може раптом миттєво перенестися в інше місце. Солдат, важко поранений у В`єтнамі, під час операції вийшов з тіла й спостерігав, як лікарі намагалися повернути його до життя. "Я намагався зупинити їх, тому що там, де я був, мені було добре. Я був там, а він (лікар) був, але начебто його й не було. Я схопив його, а його не було. Я начебто пройшов просто наскрізь через нього... А потім я раптом виявився на полі бою, де я постраждав. Санітари підбирали поранених. Я хотів допомогти їм, але раптом виявився знову в операційній... Це начебто ви матеріалізовуєтесь там, а потім знову тут, начебто моргнули очима..." Інший пацієнт сказав, що він міг подивитися близько або вдалину, як у телефотолінзу (Сабом. с. 54 -55). Таких розповідей багато. Ті, що пережили це говорять не про політ, а про моментальне переміщення - "чисто розумовий процес і дуже приємний. Захотів - і я там". Майже всі, переживши стан тимчасової смерті, говорять про якийсь темний закритий простір, а потім про появу яскравого світла. "Я чув, як лікарі оголосили мене мертвим, а я в цей час ніби плив у якомусь темному просторі. Немає таких слів, щоб це пояснити. Все навколо було зовсім чорним, і тільки далеко, далеко я побачив це світло. Воно було дуже яскравим, але не дуже великим спочатку, а чим ближче я наближався, тим більше воно збільшувалось. Я прагнув до цього світла. Страшно не було, а було добре. Я - християнин, і я відразу подумав: "Це світло - Христос, адже Він сказав: "Я світло для світу". Я сказав собі - якщо це смерть, я знаю, що мене чекає" (Муді. с. 63). В інших розповідях говориться не про темний простір, а про щось на подобі чорного тунелю, у якому рухається, летить душа, що вийшла з тіла.
У Священному Писанні теж є термін "Долина тіні смертної". Наприкінці тунелю - світло. Померлий прагне до нього, світло нагадує собою захід сонця - яскравий центр і заграва навколо. Видимо, тунель відокремлює сприйняття цього світу від потойбічного. Світло, це початок потойбічної, чарівної краси й зачарування. У розповідях тих, хто не дійшов до зустрічі зі світлом, немає ніяких описів трансцендентального світу. Трансцендентальные сприйняття
Ті люди, у яких стан тимчасової смерті тривав трохи довше, розповідають приблизно те ж саме, але крім вищеописаних у них бувають і зовсім інші враження і видіння. "...Я знав, що я вмираю й нічого зробити неможливо, тому що мене ніхто не чув... Я не був у моєму тілі, ніяких сумнівів бути не могло, тому що я бачив моє тіло там, на столі в операційній. Моя душа була поза тілом. Через це я почував себе дуже погано, але потім з’явилось це дуже яскраве світло. Спершу віно було трохи тьмяним, а потім, як дуже яскравий промінь. Я відчував від нього тепло. Світло покривало все, але не заважало мені бачити операційну, і лікарів, і медсестер, і все інше. Спершу я не розумів, що відбувається, але потім Він як би запитав мене, чи готовий я вмерти. Він говорив, як людина, але нікого не було. Голосом говорило Світло. Згадуючи це тепер я вважаю, що голос зрозумів, що я не готовий до смерті. Він як би перевіряв мене. Але з того моменту, коли Світло почало говорити, мені стало дуже добре; я відчував, що я в безпеці й мене люблять. Любов, що йшла від Світла, була дивною, невимовною" (Муді. с. 63 - 64). Багато хто переживши стан тимчасової смерті згадують про це світло. Їм було ясно, що говорило не просто світло, а Хтось у світлі. Звичайно вони не чули слів, але розуміли їх. Будь якої мови - російської або іншої - тут не було. Вони сприймали й передавали думки, і все було так зрозуміло, що ні збрехати, ні приховати що-небудь було неможливо. Світло завжди приносило любов, розуміння й спокій.
Про світло пишуть також Озіс і Харольдсон. Тим, хто намагався описати це світло, було важко знайти слова. Світло було іншим, ніж те, котре ми маємо тут. "Це було не світло, а відсутність тьми, повне й довершене. Це світло не створювало тіней, була просто відсутність темряви. Джерела світла не було видно, але він був усюди, ви були у світлі" (Сабом. с. 66). Світло розуміють по-різному. Люди релігійні вважають світло Ісусом Христом; невіруючі шукали інших пояснень або зовсім не думали. Цікаво, що в "Тибетській Книзі Мертвих" теж пишеться про зустріч зі світлом і що, наближаючись до світла, потрібно намагатися відчувати до інших тільки любов і симпатію. Існують й інші переживання, тісно пов’язані з періодом помиранням, іноді безпосередньо перед смертю, іноді - і в таких випадках вони яскравіші – в перші години після смерті. Це - видіння, іноді пов`язані з переоцінкою того, що відбулося за час життя. Професор Войно-Ясенецький у своїй книзі "Дух, Душа й Тіло" описує два відомих йому випадки. Адмірал Бофр розповів, що, коли він тонув, він бачив "...дитинство, пустощі, час, витрачений даремно, аварію корабля в попередньому плаванні; все це в панорамі, причому кожен крок мій був переді мною, і супроводжувався усвідомленням правильності або неправильності певного вчинку, з точним розумінням його причини й наслідку. Багато маленьких пригод мого життя, насправді вже забутих, стали перед моїм духовним поглядом у повній реальності". Від падіння у воду до витягування пройшло дві хвилини. Виходить, була надприродна швидкість плину свідомості. В іншому випадку говориться про одну жінку, що впала у воду й ледь не потонула. З моменту припинення всяких рухів її тіла й витягненням з води пройшло дві хвилини, під час яких вона, за її словами, пережила ще раз все своє минуле життя, що розкрилося перед її духовним поглядом з усіма подробицями. Про такі видіння пишуть Рітчі, Муді, Сабом і багато інших. При стані близькому до смерті, перед очами людини проходили, як на екрані, всі головні події її життя. От витримки з довгої розповіді пацієнтки доктора Муді, повернутої до життя на землі: "Коли прийшло Світло, Воно запитало мене: "Що ти зробила у своєму житті? Що ти можеш показати Мені?" Або щось у цьому роді. І тоді почали з`являтися ці картини. Вони були дуже ясні, тривимірні й у фарбах. І вони рухалися. Перед моїми очами пройшло все моє життя... я ще маленька дівчинка... а потім, як я вийшла заміж... мигнуло перед моїми очами й зникло... довше всього стояло перед очами момент, коли я прийняла Ісус Христа... це було багато років тому". Вона продовжує: "У кожному епізоді, а Світло вибирало їх, Воно показувало мені саме головне. Воно не обвинувачувало, а як би настановляло мене, що потрібно вчитися любові й просто вчитися, здобувати знання, тому що це безперервний процес, і я буду продовжувати його після того, як Він у другий раз прийде за мною. Світло сказало, що цього разу я повернуся назад" (Муді. С. 65 - 68).
Ті, що повернулися говорили, що цей показ схожий на спогади, але є й різниця - по-перше, дуже швидко, а по-друге, не послідовно, а все одночасно, в один момент. Все життя - за кілька секунд. Це дуже живі картини; вони супроводжуються емоціями, і залишаються яскраві спогади про них. Багато хто розповідали про зустрічі із уже померлими родичами або знайомими - іноді в земних умовах, а іноді в обстановці нетутешнього, "небесного" світу. Вони завжди бачили там вже померлих і ніколи –тих хто ще живе. Жінка, що пережила епізод тимчасової смерті, чула лікаря, який що сказав її рідним, що вона вмирає. Вийшовши з тіла й здійнявшись вгору, вона побачила під стелею померлих рідних і подруг. Вона впізнала їх, а вони радувалися, зустрічаючи її. Інша жінка бачила своїх родичів, які привітали її й потискували їй руки. Вони були одягнені в біле, раділи й були щасливими... "і раптом повернулися до мене спиною й стали йти, а бабуся обернулася через плече й сказала: "Ми побачимо тебе пізніше, не цього разу". Бабусі, коли вона вмерла, було 96 років, а вона виглядала... ну, десь на 40 - 45, здоровою й щасливою". Під час бою рота втратила вбитими 42 солдати. Один з них, важко поранений, бачив своє покалічене тіло й розмовляв зі своїми вбитими товаришами.
Він їх не бачив, але вони були поряд, з ним. Говорили без голосів, але всі один одного розуміли. Суму, співчуття не було ні в кого. Назад у тіло вони не хотіли, були там щасливі. (Два останніх випадки докладніше описані професором Сабомом у його книзі на стор. 71 й 72). Більшість, чи майже всі що мали трансцендентальні видіння, говорили про зустрічі із близькими їм, але вже покійними людьми. Іноді недавно померлому дається можливість вибору - залишитися в потойбічному світі або повернутися в земне життя. Голос Світла може запитати: " чи готовий ти вмерти?" Іноді померлим проти їхнього бажання наказують повернутися. Душа вже сповнилася почуттям радості, любові й миру, їй там добре, але її час ще не прийшов; вона чує голос, якісь слова або наказ і повертається в життя на землі. Ці можливості й приписи часто приймають символічну форму: струмка, туману, іншого берега й тому подібного. Таких розповідей багато. Жінка, вийшовши з тіла, бачила протягнені до неї руки вже раніше померлого її чоловіка, але дотягтися він не зміг, і вона знову виявилася у своєму тілі. Солдат, важко поранений на полі бою, бачив своє покалічене тіло й чув Голос. Він думав, що з ним говорив Ісус Христос. Йому була дана можливість повернутися в земний світ, де він буде калікою, або залишитися у загробному світі. Солдат вирішив повернутися на землю. От уривок з розповіді однієї пацієнтки доктори Муді: "У мене був серцевий напад, і я виявилася в чорній порожнечі. Я знала, що я покинула моє тіло й умираю... Я просила Бога допомогти мені, і я незабаром вислизнула з пітьми й побачила спереду сірий туман, а за ним людей. Їхні постаті були такі, як на землі, і я бачила щось схоже на будинки. Все це було залито золотим світлом, дуже ніжним, не таким грубим, як на землі. Я пережила неземну радість і хотіла пройти через туман, але вийшов мій дядько Карл, що вмер багато років тому. Він перепинив мені дорогу й сказав: "Іди назад. Твоя справа на землі ще не закінчена. Зараз іди назад". Проти свого бажання вона повернулася в тіло. У неї був маленький син, якому вона була потрібна (Муді. с. 75-76).
Є багато згадок про те, з чим саме стикнулись "на тій стороні" люди, яким довелось заглянули за завісу. Вони описують струмок, що перетинає дорогу, поле, перегороджене огорожею або рядами колючого дроту; по одній стороні - суха трава, по іншій - чарівне пасовище, коні, дерева - "тут" і "там". Описують зустрічі з духовними постатями, побачені там будинки, неземну природу, міста зі світла. В основному всі розповідають про одне й те ж, але деталі різні. Іноді люди бачать те, що вони очікували побачити. Християни бачать ангелів, Богоматір, Ісуса Христа, патріархів. Індуси бачать індуські храми; невіруючі бачать постаті в білому, юнаків, іноді нічого не бачать, але відчувають "присутність". Психологи бачили у світлі образ свого батька або розуміли його як "колективну свідомість" і так далі. Переконані атеїсти теж бачили світло й царство світла й не хотіли повертатися назад, до життя на землі. Є багато описів природи, схожої на нашу, земну, але чимсь і відмінну від неї: горбисті луги, поля з яскравого кольору зеленню, такого, якого на землі не буває, залитого дивним золотим світлом, розділеного парканом, за який переходити не можна. Є описи квітів, дерев, птахів, тварин, співу, музики. Озіс і Харольдсон зібрали 75 випадків трансцендентальних видінь з описами лугів і садів надзвичайної краси, міст, музики, зустрічей з іншими істотами. Понад сто випадків приводить Муді й стільки ж Сабом. Є дуже багато цікавих повідомлень про особисті переживання. Карл Густав Юнг, один із провідних психіатрів нашого часу, у книзі "Спогади, сни й роздуми" пише про свої видіння поза тілом під час серцевого нападу. Він був у просторі й бачив землю - пустелі, моря - з висоти 1000,00 миль. Богослов протоієрей С. Булгаков після операції на горлі (рак) в 1939 році теж бачив епізоди неземного світу. У самвидаві є розповідь одного ченця Троїце-Сергієвої лаври, повернутого до життя зі стану клінічної смерті.
От цитата з розповіді жінки, хворої раком яка вийшла з тіла під час операції. Вона бачила себе й двох лікарів і з великим жахом дивилася на своє тіло. Весь шлунок і тонкі кишки були в ракових вузлах. Вона стояла й думала: "Чому нас двоє? Я стою і я лежу". Раптом вона опинилася в повітрі. Вона відчувала, що летить, що хтось її тримає й вона піднімається усе вище й вище; стало так світло, що вона не могла дивитися... Потім вона бачила товсті дерева з різнокольоровими листками, невеликі будиночки. Їй також показали пекло - "змії, гадюки, нестерпний сморід, біси", а потім показали рай - там добре, але вона почула голос: "Спустіть її на землю", - і вона повернулася в тіло. Вона не хотіла повертатися. Бетті Мальц описує свої переживання в книзі "Я бачила вічність", що вийшла в 1977 році. Вона пробула в стані клінічної смерті 28 хвилин. Трапилося це в липні 1959 року під час другої операції із приводу апендикулярного перитоніту. Їй було тоді 27 років. Вона пише, що перехід був ясним і спокійним. Відразу після смерті тіла вона виявилася на дивному зеленому пагорбі. Її здивувало, що, маючи три операційні рани, вона стоїть й ходить вільно, без болю. Над нею яскраве синє небо. Сонця нема, але всюди світло. Під босими ногами - трава такого яскравого кольору, якого на землі вона не бачила; кожна травинка, як жива. Пагорб був крутий, але ноги рухалися легко, без зусилля. Яскраві квіти, кущі, дерева. Ліворуч від неї - чоловіча фігура в мантії. Бетті подумала: " Чи це не ангел?" Вони йшли, не розмовляючи, але вона зрозуміла, що він не був чужим і що він знав її. Потім перед її поглядом пройшло все її життя. Вона побачила свій егоїзм, і їй було соромно, але вона відчувала навколо себе турботу й любов. Бетті Мальц знайшла дуже гарні слова, описуючи те, що вона пережила там. Вона відчувала себе молодою, здоровою й щасливою. "Я відчувала, що маю все, чого коли-небудь бажала, була всім, чим коли-небудь хотіла стати, ішла туди, де я завжди мріяла бути". Вона і її супутник підійшли до чудесного срібного палацу, "але веж не було". Музика, хор; вона чула слово "Ісус". Стіна з дорогоцінних каменів. Ворота із шару перлів. Коли ворота на мить відкрили, вона побачила вулицю в золотому світлі. Вона нікого не бачила у світлі, але зрозуміла, що це - Ісус. Вона хотіла ввійти в палац, але згадала батька й повернулася в тіло. Її батько, убитий горем, всі ці 28 хвилин стояв біля її ліжка й був вражений, коли вона "ожила" і відкинула простирадло, яким було накрите її тіло.
Це переживання привело її ближче до Бога. Вона тепер любить людей і люди - її. Не менш цікава книга доктора Георга Рітчі "Повернення із завтра", що вийшла в 1978 році. Він описує випадок, що трапився з ним самим в 1943 році. Передмова до його книги написана доктором Раймондом Муді. "Його книга, - пише доктор Муді, один з найбільш фантастичних і добре задокументованих звітів про переживання смерті, відомих мені". Свою власну книгу доктор Муді присвячує докторові Рітчі й "Тому Єдиному, котрого він називає". У вступі до своєї книги доктор Рітчі пише: "Ісус - це не тільки сила, це неймовірна, безумовна любов".
І далі: "Я не маю поняття про те, яким буде наступне життя. Я дивився, можна сказати, тільки із прихожої, але я бачив досить, щоб повністю зрозуміти дві істини: наша свідомість не припиняється з фізичною смертю, і час, проведений на землі, і відносини, які ми виробили до інших людей, набагато важливіші, ніж ми можемо думати". У віці 20 років, готуючись до вступу в університет, Рітчі занедужує. Після тривалої й важкої хвороби він чує, як лікарі оголошують його мертвим. Його душа виходить із тіла, якийсь час мандрує й нарешті виявляється в маленькій кімнаті, де на лікарняному ліжку лежить закрите простирадлом тіло. Він не відразу зрозумів, що це його тіло й що він умер. Він уявляв собі смерть як якесь небуття, а він був живий, бачив і думав. Світло в кімнаті підсилилося, воно настільки яскраве, що фізичні очі його не витримали б. Рітчі починає відчувати "присутність" і потім бачить Ісуса Христа. Христос любить його повною й безмежною любов`ю, і Рітчі відчуває спокій, радість і таке задоволення, що він хоче залишитися в такому стані назавжди. Перед його поглядом проходять всі роки його життя, тут було все –у даний момент і ніби на протязі часу; він бачив знайомих людей, які рухалися й говорили. Час ішов дуже швидко - все життя за кілька хвилин. Рітчі почув питання: "Як ти використав свій час на землі?" Все його життя було видно - Христос запитував не про факти, а про їхнє значення - що важливого зробив Рітчі за своє життя. Йому було показано, що важливі не його особисті досягнення, а любов до Христа й людей. Потім - політ в супроводі Христа й кілька видінь загробного життя на землі й у потойбічному світі. Вулиці, будинку, фабрики, люди й безтілесні істоти. Він бачив самогубців. Вони страждають. Вони прикуті до жертв свого акту. Вони заподіяли страждання іншим, плачуть, просять прощення в тих, перед ким вони винуваті, але їх не чують. Нічого зробити не можна. Він бачив й інші картини пекла - прихильність до земних бажань, які там залишаються назавжди невтамованими. "Де лежить твоє серце, там і ти сам". Потім він бачив небесний світ, де процвітають наука, мистецтво, музика. Бібліотека всеосяжного знання. Істоти по виду такі, як люди, трудяться, не думаючи про себе. Вони росли в земному житті й продовжують рости. Він повернувся в тіло проти свого бажання. Його розповідь зустріли з недовірою, але пережите змінило його життя і його самого. У святих, піднятих у дусі на небо (апостоли Іоанн, Петро й інші), теж є описи небесного світу і його природи. Вони бачили луги, квіти, ріки; бачили птахів і чули їхній спів. Майже всі розповіді людей, що пережили клінічну смерть, мають світлий характер. Смерть не страшна, нам ніщо не загрожує; смерть описується як приємне переживання.
Але так, однак, буває не завжди. У повідомленнях доктора Рітчі, Бетті Мальц й інших фігурує й пекло. Переживання поза тілом у самогубців, повернутих до життя на землі, теж носили далеко не радісний характер. Чоловік, що який реалізував спробу покінчити із собою після смерті коханої дружини, попадає в такі жахливі умови, що не знаходить слів для їхнього опису. Повернення в тіло відбувається моментально, іноді збігаючись із застосуванням електричного шоку або іншим реанімаційним прийомом. Часто, після того як прийшло розуміння смерті, що наступила, у померлих з`являється відчуття гіркоти й гостре бажання повернутися в тіло. Однак у міру поглиблення сприйняттів гіркота проходить й, навпаки, з`являється бажання залишитися там. Деякі навіть намагаються пручатися поверненню в тіло, особливо ті, хто вже зустрівся зі Світлом. "Я хотів завжди залишатися в присутності Світла". Назад у тіло притягає почуття обов`язку стосовно залишених, а іноді й бажання закінчити щось почате на землі. Кілька жінок згадували, що заради себе вони хотіли б залишитися "там", але повернулися через маленьких дітей. "Я не хотіла повертатися, але подумала про своїх маленьких дітей і чоловіка". "Я був поза тілом і зрозумів, що я повинен прийняти рішення... Там, на тій стороні було дуже добре, і я начебто хотів залишитися. Але я знав і те, що на землі я зможу робити щось дуже добре... й я подумав: "Так, я повинен іти назад і жити", - і я повернувся в тіло" (Муді. С. 79). Деякі вважають, що повернення було результатом їхнього власного рішення. Інші думають, що Бог дозволив їм повернутися й жити ще, тому що справа їхнього життя не бути закінчена, і що Він задовольняв їхнє прохання, якщо вона не була егоїстичною. Були й такі, котрих повернули всупереч їхньому бажанню залишитися: "Ще не час, іди назад". Спроби пручатися не допомагали. Якась сила тягла назад, часто через чорний тунель. Ще деякі вважають, що проти їхнього бажання їх повернули молитви або любов близьких людей, яких вони залишили. Повернення в тіло іноді відбувається моментально. Всі відчуття зникають, і він або вона відразу відчувають себе знову в ліжку. Є розповіді про те, що людина, що спостерігала з боку за спробами оживлення свого тіла, у момент застосування електричного струму раптом втрачала всі відчуття й виявлялася знову у своєму тілі. Деякі відчувають, що входять у тіло як би поштовхом. Спершу буває незатишно й холодно. Іноді перед поверненням у тіло буває коротка втрата свідомості. Лікарі-реаніматори й інші спостерігачі відзначають, що в момент повернення до життя людина часто чхає. Про те ж говорить народне повір`я. Розповіді людей, що пройшли через тимчасову смерть, говорять про зовсім нове; нове для науки, але не для християнства. Багато вчених, у тому числі й медики, пройшли мимо не думаючи і ніби не помічаючи, але знайшлись люди, які побачили, що розкривається щось нове в розумінні самої сутності людського існування, і постаралися дати не тільки описи, але й пошукати доказу тому, що ці дивні явища не фантазія, а існують насправді. Цим перевірочним роботам присвячена наступна глава.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2