Це послання, у якому ніде не згадується ім`я Климента, написане від імені Римської церкви до церкви Коринфської. Дві великі Церкви вступають у зносини між собою – Церква столиці усього світу і головна Церква еллінського народу.
Приводом до написання послання, як свідчить св. Іриней [1] і видно з його змісту, були поділи і суперечки, що виникли в Коринфській Церкві. Ще в часи апостолів як видно з 1-го послання Павла до Коринфян, у цій Церкві з`явився помилковий рух деяких членів її, що звеличувалися своєю мудрістю, що занадто високо цінувала надзвичайні дарування духовні і зовнішні подвиги благочестя на шкоду щирої християнської любові і святості, схильних до розбратів і церковного безвладдя. Подібне цьому явище відбулося між коринфськими християнами й на цей раз після часів апостолів. Тепер же винуватцями коринфського протистояння були деякі зухвалі і зарозумілі люди (гл. 1), одна або дві особи (гл. 47), що потягнули за собою церковну громаду і зробилися проводирями збурювання і поділу (гл. 51). В основі їх моралі лежить гордість, що звеличувалася мудрістю, що блищала на словах (гл. 21), але була далека добрих справ (гл. 38). Пишаючись своїми перевагами в розумінні і зовнішньою чистотою життя, вони по заздрості і помилковому розумінні християнської волі повстали проти визначеного порядку богослужіння і законно поставленої влади церковної. Створивши сильну партію, вони проявили свою зухвалість в тому, що усунули з церковних посад деяких шановних предстоятелів Церкви, поставлених самими апостолами або їхніми спадкоємцями [2]. Свавілля або безвладдя привело до того, що безчесні повстали проти поважних, безславні проти славних, дурні проти розумних, молоді проти старших (гл. 3). Слух про таку згубну протидію дійшов до Рима, де навіть між язичниками ім`я Христове піддавалося нарузі (гл. 47).
Римська Церква, як видно з гл. 1 і 47, без усякого зовнішнього виклику, добровільно взяла участь у сумному стані Коринфської церкви. Незважаючи на те, що була пригноблена ззовні (гл. 1), сама вона була далека таких внутрішніх поділів. Але чим сильніше в ній самій панував дух церковного порядку, тим живіше вона повинна була за духом братерської любові відчути розлад його в знаменитій церкві Коринфській. Участь її в становищі головної еллінської Церкви тим чесніща, що вона робила його без усякого домагання влади або першості. Як незабаром затихли зовнішні нещастя, які трапилися з Римскою церквою, вона поспішила подати Коринфській церкві братерську допомогу своїм посланням, що і було відправлено з трьома римськими християнами – Клавдієм Ефебом, Валерієм Витоном і Фортунатом (гл. 59).
Послання написане грецькою мовою і складається з 59 глав. Зміст його цілком відповідає обставинам, що його викликали. Після звичайного вітання, послання починається викладом приводу, з якого воно написано, і похвалою колишніх чеснот коринфян на противагу теперішньому їхньому розбрату (1–3 гл.). При цьому воно представляє прекрасне зображення життя древніх християн. “Усі ви були смиренні і далекі марнославства, любили більш підкорятися, ніж веліти, і давати, ніж приймати. Задовольняючись тим що Бог дав вам на шляху земного життя, і ретельно слухаючи словам Його, ви зберігали їх у глибині серця, і страждання Його були перед очима вашими. У такий спосіб усім був дарований глибокий і прекрасний світ і ненаситне прагнення робити добро: і на усіх був повний вилив Святого Духа... День і ніч подвигом вашим було піклування про все братерство, щоб число обраних Божих спасалося благодушно й в однодумності. Усякий заколот і поділ був для вас огидно”. Потім, маючи на увазі примирення коринфян і відновлення церковної єдності, автор своєму міркуванню про головний предмет послання подає загальні християнські застороги, так що послання розподіляються на дві частини. У першій (4–36 гл.) викладаються моральні настанови, що повинні були посприяти коринфянам до усунення внутрішніх основ розбрату, що виникли в них. Джерело коринфского заколоту автор знаходить в заздрості, що зробила у світі так багато зла; свідченням цьому служать старозавітні праведники (Авель, Яків і ін.) і найближчі подвижники віри – апостоли Петро і Павло, що померли мученицьки (6 гл.). Тому він закликає коринфян до покаяння і слухняності (7–12 гл.), до смиренності (13–18 гл.), до миру і згоди (19–21 гл.), підкріплюючи свої умовляння численними прикладами старозавітної історії, гармонії видимої природи і прикладом Самого Ісуса Христа. “Жезл величі Божої, Господь наш Ісус Христос, прийшов не в блиску величі і слави, хоча і міг би, але смиренно, як сказав про Нього Дух Святий (через пророка Ісайю, 53). Будемо благоговіти перед Господом нашим Ісусом Христом, Якого кров віддана за нас, будемо шанувати наших предстоятелів, поважати пресвітерів (гл. 21)”. Далі, вказуючи на благодіяння Творця, він представляє вірність Божу в обітуваннях і особливо зупиняється на воскресінні мертвих, котре доводиться воскресінням Ісуса Христа, всемогутністю Божою, прикладами видимої природи і переданням про птаха фенікса (22–30). Отже закличемо благословення Боже, і подивимося, що всі шляхи приводять до Нього (31). Старозавітні праведники прославилися не самі собою і не справами своїми, або правотою дій зроблених ними, але волею Божою. Так і ми, покликані з волі Його в Христі Ісусі, виправдуємося не самі собою і не своєю мудрістю, або розумом, або благочестям, або справами, але вірою, за допомогою якої Вседержитель Бог від віку виправдовував (32 гл.). Що ж робити нам? Чи не відступити від чесноти і любові? Аж ніяк немає; навпроти, із усім зусиллям постараємося робити всяку добру справу. Так буде затверджений розум наш у вірі в Бога і будемо шукати того, що Йому завгодно (33–35 гл.). Такий шлях, яким ми здобуваємо наше спасіння – Ісуса Христа, первосвященика наших жертв, заступника і помічника в немочі нашій. За допомогою Його дивимося ми на висоту небес; через Його відкрилися очі серця нашого, через Його благоволив Господь, щоб ми вкусили безсмертного відання. Він є сяйво величі Його, Син Божий праворуч Отця (36 гл.).
Після загальних моральних засторог, автор послання до коринфян за допомогою думки, що християни суть воїни Христові, переходить, нарешті, до головного приводу свого послання – до коринфського питання про церковний устрій. Це складає другу частину послання; і тут, як і в попередніх своїх міркуваннях, сходячи від загального до конкретного, святитель спершу пропонує повчання про церковний устрій узагалі (37–44 гл.) і потім говорити про справи Коринфської церкви (45–57 гл.).
Необхідність визначеного порядку в християнській Церкві розкривається в посланні за допомогою вказівки на дисципліну римських легіонів і устрій людського тіла, особливо ж на встановлений Самим Богом чин старозавітного богошанування. “Подивимося на покору воїнів своїм начальникам, на різні чини проводирів, тисяченачальників і ін., що всі виконують веління начальників і полководців; і з цього можемо пізнати, що ні великі без малих; ні малі без великих не можуть існувати, і тільки їхній взаємний зв`язок доставляє користь. І в людському тілі голова і ноги нічого не значать одне без одного і найменші члени потрібні і корисні для цілого тіла, так що воно зберігається тільки згодою всіх окремих частин його (гл. 37). Тому, нехай буде здорове і тіло віруючих у Христа, і кожний кориться іншому, згідно зі ступенем, на який поставлений він особливим даруванням Божим, пам`ятаючи, що за все ми повинні дякувати Богові (гл. 38), а не звеличуватися у власних своїх думках (гл. 39), Християнам дано проникати в глибини божественного відання, тобто в духовний зміст старозавітного закону, прообразно вказуючи на одкровення новозавітне, – і вони повинні в порядку робити все, що Господь повелів робити у визначені часи. А Він у Старому Завіті Сам установив визначені віки і часи для жертв і священних дій і також, де і через кого повинні бути чинені ці дії. Первосвященикові дане своє служіння, священикам призначена своя справа і на левітів покладені свої обовязки, мирська людина зв`язана розпорядженнями для народу (40 гл.). Також не всюди приносяться жертви, але тільки в Єрусалимі і там не на всякому місці, а перед храмом на жертовнику, після того як жертва буде оглянута первосвящеником і вищезгаданими служителями. І в християнстві є такий же, від Бога і Христа порядок, що відбувається, церковний, і порушення його тим небезпечніше для християн, чим більше дане їм відання в порівнянні з релігією старозавітною (41 гл.). Апостоли були послані проповідувати євангеліє від Христа, як і Сам Христос був посланий від Бога: те й інше було в погодженні з волею Божою. Унаслідок такого доручення апостоли, зовсім переконані через воскресіння Спасителя нашого Ісуса Христа і стверджені у вірі Словом Божим, з повнотою Святого Духа пішли сповіщати наступаюче Царство Боже. Проповідуючи по різних країнах і містам, вони первістків (із навернених), по духовному іспиті, поставляли в єпископи і диякони для майбутніх віруючих (42 гл.); і в цьому випадку, вони не новий який-небудь порядок уводили, але тільки виконували пророцтво Ісайї (Іс. 60, 17) і додержувалися старозавітного прообразу, даному Мойсеєм (Чис. 17). Притім апостоли, знаючи від Христа що буде розбрат про єпископство, не тільки поставили вищезазначених єпископів і дияконів, але ще дали заповідь, щоб, коли одні спочинуть, інші випробувані мужі приймали на себе їхнє служіння. Таким чином, апостолами встановлене безперервне, незалежне від зміни осіб перебування чина предстоятелів Церкви. “Тому несправедливо позбавляти служіння тих, котрі поставлені самими апостолами або після них іншими вельмишановними мужами, і служили стаду Христовому недокірливо, зі смиренністю, лагідно і безпорочно, і притім впродовж довгого часу і від усіх одержали схвалення.
Звертаючи до справ коринфян, автор послання намагається відновити в, них любов, що складає щиру ознаку християнського життя, і з найбільшим жалем описує коринфський розкол. “До чого у вас звади, гнів, незгоди, поділи, війна? Не одного Бога й одного Христа маємо ми? Не один Дух благодаті вилитий на нас, і не одне покликання в Христі? – Навіщо роздираємо і розриваємо тіло Христове, повстаємо проти власного тіла, і до такого доходимо божевілля, що забуваємо що ми всі одне? (46 гл.) Ганебне, і надзвичайно ганебного і християнського життя неварте чується справа: твердійша і древня Церква коринфська через одного або двох мужів обурилася проти пресвітерів” (47 гл.). Ця спокуса, слух про яке проникнув навіть до нехристиян і далечінь привід до наруги імені Господнього, повинно припинити, якомога швидше, і зі сльозами благати Бога про прощення і відновлення братерської любові. “Якщо хто твердий у вірі або здатний пропонувати вище відання, або мудрий в обговоренні мов або чистий по справах своїх: тим більш він повинний упокорюватися і шукати загальної користі, а не своєї (48 гл.). Хто має любов у Христі, той дотримує і заповіді Христові. Хто може висловлювати союз любові Божої? Хто може, як повинно, висловити велич доброти Його? Несказанна висота, на яку зводить любов. Любов з`єднує нас з Богом, любов покриває безліч гріхів, любов усе приймає, усе терпить. У любові немає нічого низького або гордовитого, любов не допускає ніякого поділу або збурювання, любов усе робить у згоді. Любов`ю всі обрані Богом досягли досконалості; без любові немає нічого благоугодного Богові. По любові, приняв нас Господь; по любові яку мав до нас, Христос Господь наш дав кров Свою за нас, з волі Божої, і плоть Свою за плоть нашу і душу Свою за душі наші (49 гл.). Так велика і чудова любов Божа.
Древній переказ, що зберігся в церковних письменників, одноголосно називає автором цього послання св.Климента, єпископа римського. Егезип ( 2-га половина II-го століття), за свідченням Євсевія (Церк. іст. III, 16); знав і говорив у своїх пам`ятних записках про послання Климента до коринфян із приводу їхнього розділення; на жаль, Євсевій не передає ясно слів його. За те він приводить важливе місце з послання Дионисія, єпископа коринфського до римських християн (близько 168–176). “Сьогодні ми, пише він, проводжали святий день Господній і читали послання ваше, котре і завжди будемо читати для нашого наставляння, так само як і першим, написаним Климентом” (Євс. Ц. Іст. IV. 23). Іриней, показуючи порядок перших римських єпископів невизначені звістки про Климента. А в сказаннях названих нами апокрифів до такого ступеня панує вимисел, що важко і майже неможливо проникнути в історично обставини життя сьогодення Климента. У них він представляється римлянином з царського роду, що получили відмінне утворення в науках, проповіддю ап. Петра зверненим у християнство, його постійним супутником, якого, нарешті, Петро перед смертю в Римі робить своїм спадкоємцем у званні римського єпископа. Але, на думку учених дослідників [18], тут змішані риси консула Флавія Климента, якого родич його імператор Домициан страчував (96 р.) за його звертання до християнства, – з рисами Климента римського єпископа, що видається тільки за учня ап. Петра. Тим часом Ориген [19] і Евсевий [20] визнають Климента співробітником апостола Павла, про яке разом з іншими, ихже імена написані в книгах тварин, згадує апостол у посланні до филиппийцам (Флп. 4, 3). Ириней говорить про Климента, що він бачив блаженних апостолів (розуміються Петро і Павло, що заснували римську Церкву) і звертався з ними, слухав їхню проповідь, і переказ їх було перед поглядами його [21]., говорить про Климента так: “при цьому Клименті, коли між коринфськими братами виникло не мале збурювання, Церква римська послала коринфянам чудове писання, переконуючи їх до миру і відновляючи віру їхню і передання, що вони недавно прийняли від апостолів” [4] Климент Олександрійський, називаючи Климента римського апостолом [5], приводить з його послання до коринфян уривки з 18-ти глав його [6]. Ориген також неодноразово згадує про Климента римського і його послання: особлива увага його звернута на чудове місце з Климентового послання (гл. 20), де говориться про світи, що знаходяться за океаном [7]. Євсевій, називаючи послання “великим і дивним”, свідчить, що воно було загальвизнаним твором Климента, і в багатьох церквах воно читалось всенародно і колись і в його час [8]. Єпифаній Кіпрський (†403) розрізняє справжні і “у святих церквах послання, що читаються, Климента” від несправжніх, що видавалися під його ім`ям “подорожей” [9], і приводить з його 1-го послання п`яту главу [10]. Нарешті, Ієронім (†420) говорить про Климента, що він від імені Римської церкви написав до церкви Коринфської досить корисне послання, що у деяких церквах читається всенародно [11]. Не приводячи інших свідчень, що зустрічаються в Кирила Єрусалимського, у Правилах Апостольських, у патріарха Фотія й ін., скажемо, що жодне писання післяапостольського періоду не засвідчено настільки древніми і численними показаннями церковних письменників.
З приведених вище свідчень про автора послання видно, якою популярністю і повагою користувалося воно в християнській стародавності. Найперші сліди популярності його можна знайти в посланні мужа апостольського (II в.) св.Полікарпа, єпископа Смирнського, до филипійців: воно так часто збігається з Климентовим посланням і в думках і у вираженнях, що припускають, що св.Полікарп мав його і користувався їм. Крім того, воно в багатьох церквах з ранніх пір читалося на зібраннях християн.
Така популярність послання св.Климента продовжувалася до VI століття. Але згодом, у неясний час середніх віків, воно ледь не втратилося. З часів патріарха Фотія до XVII століття ніхто з учених богословів не знаходив його в древніх книгосховищах, і тому його вважали втраченим. Перший, хто знайшов цей дорогоцінний пам`ятник християнської стародавності, був Патрицій Юній, бібліотекар англійського короля Карла I. Кирило Лукарис, знаменитий ученістю патріарх, спершу олександрійський, а потім константинопольський, привіз із собою з Олександрії великі зібрання книг, і між ними досить древній кодекс Біблії, названий тепер Олександрійським, який відноситься до V століття. Цей рукопис Лукарис надіслав у дарунок (1628 р.) англійському королю. Наприкінці цього рукопису, після Апокаліпсиса знаходилося перше послання до коринфян і уривок, так званого, другого послання Климента. На жаль, пергаментні аркуші постраждали від молі і від часу: наприкінці послання не діставало одного великого листа, а в самому тексті не було або початку або кінця деяких слів, а іноді і цілих слів.
 
Примітки:
 
1. Евсевий Памфил. Церковная история.– М.,1996.
2. Св.Ириней Лионский. Пять книг против ересей.– СПБ.1900.
3. Киприан Керн. Патрология. –М.,1996.
4. Попов Й. Конспект лекций по патрологии. – Сергиев Посад,1916.
5. Ранние отцы церкви. Антология. Брюссель,1988.
6. Сидоров А. Курс патрологии. –М.,1996.
7. Сагарда Н. Лекции по патрологии. СПБ.,1912.
8. Флоровский Г. Отцы первых веков. – Кировоград, 1993
 
 
ПОСЛАННЯ ДО КОРИНФ’ЯН
Глава I
Вітання Коринфским християнам і похвала благочестю їх до розколу між ними.
Церква Божа, що знаходиться у Римі, Церкві Божій, що знаходиться в Коринфі, покликаним, освяченим з волі Божої чрез Господа нашого Ісуса Христа. Благодать вам і мир від всемогутнього Бога чрез Ісуса Христа нехай примножиться.
Раптові й одне за одним, що трапились з нами нещастя і біди були причиною того, брати, що пізно, як думається нам, звернули ми увагу на спірні у вас справи , возлюбленні, і на непристойний і далекий обранцям Божиим, злочинний і нечестивий заколот, що деякі зухвалі і зарозумілі люди розпалили до такого божевілля, що поважне, славне і для всіх достолюбезне ім`я ваше піддалося великій нарузі. Тому що хто, коли побував у вас, не хвалив вашої, усіма чеснотами виконаної і твердої, віри? не дивувався вашому тверезому і лагідному в Христі благочестю? не звеличував вашої великої щедрості в гостинності? не прославляв вашого досконалого і вірного знання? В усьому ви поступали нелицемірно, ходили в заповідях Божих, корячись проводирям вашим, і, віддаючи належну честь старшим між вами! Юнакам вселили скромність і благопристойність; дружин наставляли, щоб вони всі робили з неукоризною, чесною і чистою совістю, люблячи, як повинно, своїх чоловіків, і учили їх, щоб вони, не виступаючи з правила покори, пристойно розпоряджалися домашніми справами, і поводилися цілком цнотливо.
 
 
Глава II
Колишній духовний стан коринфян.
Усі ви були смиренні і далекі марнославства, любили більш підкорятися, ніж веліти, і давати ніж приймати. Задовольняючи тим, що Бог дав вам на шлях земного життя, і ретельно зважуючи на слова Його, ви зберігали їх у глибині серця, і страждання Його були перед очима вашими. У такий спосіб усім був дарований глибокий і прекрасний мир і ненаситне прагнення робити добро: і на всіх було повне вилиття Святого Духа. Повні святих бажань, із щирим усердям і з благочестивим сподіванням, ви простягали руки свої до всемогутнього Бога і благали Його бути милосердим, якщо ви в чому мимоволі згрішали. День і ніч подвигом вашим було піклування про все братерство, щоб число обраних Його спасалося в добродушності й однодумності. Ви були щирі, щиросердечні, і не пам`ятали зла один одному. Усякий заколот і всяке розділення було вам противне. Ви плакали про провини ближніх; їхні недоліки вважали власними. Не нудьгували робити добро, готові на всяку справу добру. Будучи прикрашені такою доброчинністю і пошанованою життям, ви всі звершували в страсі Господньому: Його веління і заповіді були написані на скрижалях серця вашого.
 
 
 
Глава III
Сумне становище Коринфскої Церкви внаслідок збурювання, що відбулося з заздрості.
Уся слава і широта дана була вам, і виповнилося, що написано: “він їв і пив, розжирів і розтовстів, і зробився непокірливий улюблений” (Повт. Закон. 32, 15) . А звідси ревнощі і заздрість, ворожнеча і розбрат, гоніння і збурювання, війна і полон. Таким чином, люди безчесні повстали проти поважних, безславні проти славних, нерозумні проти розумних, молоді проти старших. Тому відійшли правда і мир, – тому що всякий залишив страх у світ Божий, зробився тупий у вірі Його, не ходить за правилами заповідей Його, і не веде життя, гідне Христа, але кожний послідував злим своїм похотям, допустивши знову беззаконну і нечестиву заздрість, чрез яку і смерть ввійшла (Прем.11, 24).
 
Глава IV
Багато зла відбулося від заздрості й у давні часи.
Тому що так написано: “і було, що через кілька днів, приносив Каїн від плодів землі жертву Богові: і також Авель приносив від первородних овець і від туків їх; і споглянув Бог на Авеля і на жертви його; на Каїна ж і на жертви його не подивився. І дуже засмутився Каїн, і поникло лице його. І сказав Бог Каїнові: що ти став сумний, і від чого поникло лице твоє? Чи не згрішив ти, якщо ти хоча правильно приніс жертву, але неправильно розділив? Заспокійся. До тебе тяготіння його і ти будеш володіти тим. І сказав Каїн Авелю, братові своєму: підемо в поле; і було в той час, як вони знаходилися в полі, повстав Каїн на Авеля брата свого й убив його” (Бут. 4, 3–8). Бачите, брати, ревнощі і заздрість зробили братовбивство. Через заздрість батько наш Яків утік від лиця Ісава, брата свого (Бут. 27, 41 ). Заздрість була причиною, що Йосиф гонимий був на смерть і піддався рабству (Бут. 37). Заздрість примусила Мойсея втікати від лиця фараона, царя єгипетського, коли почув він від єдиноплемінника свого: “хто поставив тебе начальником або судьею над нами? Чи не хочеш убити мене, як убив учора єгиптянина?” (Вих. 2, 14). За заздрість Аарон і Маріам жили поза станом (Чис. 12, 14–15). Заздрість Дафана й Авірона живих звела в пекло за те, що вони повстали проти Мойсея, служителя Божого (Чис. 16, 33). Через заздрість Давид не тільки піддався ненависті іноплемінних, але був гнаний і від Саула, царя ізраїльського (1 Цар. 18, 8 ).
 
 
 
Глава V
Не мало бід відбулося від того ж і найближчим часом. Мучеництво апостолів Петра і Павла.
Але залишивши давні приклади, перейдемо до найближчих подвижників: візьмемо гідні приклади нашого покоління. По ревнощі і заздрості найбільші і праведні стовпи Церкви піддалися гонінню і смерті. Представимо перед очима нашими блаженних апостолів. Петро від беззаконної заздрості поніс не одне, не два, але багато страждань, і в таким чином перетерпівши мучеництво, відійшов у належне місце слави. Павло, через заздрість, одержав нагороду за терпіння: він був в узах сім разів [1], був виганяємий, побиваємий каміннями. Будучи проповідником на Сході і Заході, він придбав шляхетну славу за свою віру, тому що навчив увесь світ правді, і доходив до кордону Заходу [2], і мученицьки засвідчив істину перед правителями. Так він переселився зі світу, і перейшов у місце святе, зробивши найбільшим зразком терпіння.
 
[1] Про семиразове ув`язнення св.ап. Павла немає свідчення в книзі Діянь Апостольських. Ймовірно св.Климент говорить про це, як сучасник, очевидець, або по достовірному переказі.
[2] Розуміють Італію і зокрема Рим, як кордон заходу у відношенні до сходу.
 
Глава VI
Продовження. Багато інших мучеників.
До цих мужів, свято проводячим життя, приєдналось багато обраних, котрі через заздрість перетерпіли багато наруг і мук, і залишили серед нас прекрасний приклад. Заздрістю були гнані жінки як Данаїд і Дирка ; перетерпівши тяжкі і жахливі муки, вони пройшли твердим шляхом віри, і, немічні тілом, одержали славну нагороду. Заздрість відлучала дружин від чоловіків і спотворювала слова праотця нашого Адама: “от нині кіста від кісток моїх, і плоть від плоті моєї” (Бут. 2, 23). Заздрість і розбрат знищили великі міста і зовсім винищили великі народи.
 
Глава VII
Заклик до покаяння.
Це, возлюбленні, пишемо ми не тільки для вашого настановлення, але і для власного нагадування; тому що ми знаходимося на тому ж поприщі, і той же подвиг запропонувати нам. Отже, залишимо пусті і марні турботи, і звернемося до славного і високоповажного правила святого звання нашого. Будемо дивитися на те, що добре, що вгодне і приємне Створителю нашому. Звернемо увагу на кров Христа, – і побачимо, як дорогоцінна перед Богом кров Його, що була пролита для нашого спасіння, і усьому світові принесла благодать покаяння. Пройдемо всі покоління людей і довідаємося, що Господь у кожнім поколінні милостиво приймав покаяння що бажали звернутися до Нього. Ной проповідував покаяння, і ті що послухали його спаслися (Бут. 7; див. 1 Пет. 3, 20; 2 Пет. 2, 5). Іона сповістив ниневитянам загибель, але вони, покаявшись у своїх гріхах, умилостивили Бога своїми молитвами й одержали спасіння, хоча були далекі від Бога (Іон. 3).
Глава VIII
Продовження.
Служителі благодаті Божої по натхненню Духа Святого говорили про покаяння; і Сам Владика усього говорив про покаяння з клятвою: “живий Я, говорив Господь, не хочу смерті грішника, але покаяння” (Єзек. 33, 11); і додав ще наступну прекрасну думку: “Дім Ізраїлів, навернеться від нечестя вашого” (Єзек. 18, 30). “Скажи синам народу Мого (Єзек. 32, 12): хоча гріхи ваші будуть простягатися від землі до неба, і хоча будуть червоніше червлениці і чорніше волосяниці, але якщо ви навернетесь до Мене від усього серця, і скажите: Отче! то Я почую вас, як народ святий” [1]. І в іншому місці так говорить: “омийтесь, і очистіться, викиніть лукавство з душ ваших перед очима Моїми, відійдіть від злодійств ваших; навчіться робити добро, шукайте правди, захистіть скривдженого, подбайте про сироту, виправдайте вдовицю, і прийдіть і будемо судитись, говорить Господь: і якщо будуть гріхи ваші, як пурпур, то зроблю їх білими як сніг; і якщо будуть як червлениця, то зроблю їх білими як хвилю; і якщо захочете і послухаєте Мене, то будете насолоджуватися благами землі; якщо ж не захочете і не послухаєте Мене, то меч винищить вас: тому що вуста Господни сказали це” (Іс. 1, 16–20). Отже, Він усіх Своїх возлюбленних хоче зробити учасниками покаяння, і затвердив це всемогутньою Своею волею!
 
[1] Цих слів немає у Св. Писанні. Див. Пс. 102, 11; Іс. 1, 18; Єр. 3, 19, 22
 
Глава IX
Приклади святих, котрі одержали благодать Божу через віру і слухняність. Єнох і Ной.
Тому скоримося величній і славній волі Його, і, залишивши марні справи, розбрат і заздрість, що веде до смерті, припадемо і звернемося до Його милосердя, благаючи Його милість і доброту. Будемо постійно дивитися на тих, котрі всеціло послужили величній Його славі. Візьмемо Єноха, що по своїй слухняності був знайдений праведним, і преставився і не бачили його смерті (Бут. 5, 24; Евр. 11, 5). Ной був так само знайдений вірним, і по своєму служінню проповідав світові відновлення (Бут. 6, 8; 7, 1; Евр. 11, 7; 2 Пет. 2, 5), і через нього врятував Господь тварин які ввійшли в ковчег.
 
Глава X
Продовження. Авраам.
Авраам, названий другом , знайдений вірним по своїй слухняності словам Божим. Він зі слухняності вийшов із землі своєї, і від рідства свого, і з дому батька свого, щоб залишивши землю малу, рід малосильний і невеликий дім, успадковувати обітуванню Божому. Тому що так Бог сказав йому. “вийди з землі твоєї, і від рідства твого, і з дому батька твого в землю, що покажуть тобі. І зроблю тебе народом великим і благословлю тебе, і возвеличу ім`я твоє, і будеш благословенний. І благословлю благословляючих тебе, і проклинающих тебе прокляну, і благословляться в тобі усі племена земні” (Бут. 12, 1–3). І знову по розділені його з Лотом сказав йому Бог: “підніми очі твої, і глянь з місця, де ти тепер, до півночі і півдня, і до сходу і моря : тому що всю землю, що ти бачиш, віддам тобі і насліддю твоєму на віки. І зроблю насліддя твоє як пісок земний: якщо хто може порахувати пісок земний, то і насліддя твоє порахується” (Бут. 13, 14–16). І ще сказано: “вивів Бог Авраама і сказав йому: глянь на небо і порахуй зірки, якщо можеш рахувати їх: так буде наслідддя твоє” (Бут. 15, 5–6). І повірив Авраам Богові, і це ствердилось йому в праведність. За віру і гостинність був даний йому в старості син, але він зі слухняності приніс його в жертву Богові на одній з показаних від Нього гір (Бут. 21, 22; див. Евр. 11, 17).
 
Глава XI
Продовження. Лот.
За гостинність і благочестя Лот вийшов непошкодженим із Содому, тоді як вся околишня країна була покарана вогнем і сіркою: і тим ясно показав Господь, що Він не залишає надіючих на Нього; а тих що ухиляються від Нього піддає мукам і страті (Бут. 19; порівн. 2 Пет. 2, 6–7). Тому що дружина його, що вийшла з ним, була інших думок і не згодна з ним, поставлена в знамення: вона зробилася соляним стовпом, і залишилася навіть до цього дня, щоб усі знали, що двоєдушні і ті, що сумніваються у могутності Божій служать прикладом суду і знаменням для всіх родів.
 
Глава XII
Нагорода за віру і гостинність Раав.
За віру і гостинність була врятована Раав блудниця. Коли Ісусом Навином були послані спостерігачі в Єрихон, і цар землі тієї довідався, що вони прийшли оглядати його землю, то послав людей схопити їх, щоб схопивши, віддати їх на смерть. Але гостинна Раав, прийнявши їх до себе, сховала на верху свого будинку в снопах льону. І коли послані від царя з`явилися до неї і говорили: люди прийшли до тебе, спостерігачі землі нашої, виведи їх, так велить цар, то вона відповідала: приходили до мене два чоловіки, яких ви шукаєте, але вони незабаром пішли, і тепер у дорозі; таким чином, вона не показала їх посланим. А чоловікам тим сказала: знаю вірно, що Господь Бог ваш віддасть вам це місто; тому що страх і трепет від вас напав на живучих у ньому. Отже, коли вдасться вам узяти його, збережете мене і будинок батька мого. А вони сказали їй: буде так, як ти сказала нам. Як незабаром довідаєшся про наближення нашого, збери усіх своїх під покрівлю твою і будуть цілі, а хто буде знайдений поза будинком, загине (Нав. 2; див. Євр. 11, 31). Притім дали їй знак, щоб вона звісила з будинку свого червону мотузку, – і тим показали, що всім віруючим й надіючим на Бога буде викуплення кров`ю Господа . Бачите, возлюбленні, у цій дружині була не тільки віра, але і пророцтво.
 
Глава XIII
Заклик до смиренності.
Отже, будемо смиренні, брати, відклавши всяку зверхність, гордість, нерозумність і гнів, і будемо поступати, як написано. Тому що говорить Дух Святий: “так нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, ні сильний силою своєю, ні багатий багатством своїм, але хвалячий нехай хвалиться Господом, шукаючи Його, і творячи суд і правду” (Єр. 9, 22–23). Особливо будемо пам`ятати слова Господа Ісуса, що сказав Він, навчаючи лагідності і великодушності. Він так сказав: “милуйте, щоб бути помилуваними, відпускайте, щоб вам було відпущено; як ви робите, так вам будуть робити; як даєте, так вам дано буде; як судите, так самі суджені будете; як будете ставитись, так до вас будуть ставитись; якою мірою міряєте, такою відміряється вам” (Мф.7.1–2) . Цією заповіддю і цими вселяннями затвердимо себе, щоб ходити зі смиренністю, корячись святим велінням Його. Тому що святе слово говорить: “на кого спогляну, – тільки на лагідного і тихого, і на того, хто тремтить від слів Моїх” (Іс. 16, 2).
 
Глава ХIV
Повинно більш коритися Богові, ніж винуватцям збурювання.
Отже, праведна і свята справа, брати, більш коритися Богові, ніж йти за тими, що у гордовитості і зарозумілості стали проводирями знехтуваної заздрості. Тому що не малій шкоді, а навпроти, піддамося великій небезпеці, якщо необачно віддамо себе на волю тих людей, що підбурюють нас до розбрату і заколотів, щоб відвести нас від чесноти. Будемо поблажливі один до одного , як милосердний і благий Створивший нас; тому що написано: “добрі будуть мешканцями землі, і безневинні залишаться на ній; а беззаконні винищаться на ній” (Прит. 2, 21–22). І знову говорить Писання: “я бачив нечестивого, що звеличується і височіє, як кедри ліванські; і пройшов я мимо, і ось його вже не стало, і шукав я місця його, і не знайшов. Зберігай безвинність і дотримуйся правоти, тому що мирну людину очікують добрі наслідки (Пс. 36, 35–37).
 
 
 
Глава XV
Продовження.
Отже, приєднаємося до тих, що із благочестям зберігають мир, а не до тих, що з лицемірством бажають миру; тому що сказано десь: ці люди шанують мене вустами, серце ж їх далеко відстоїть від Мене (Іс. 29, 13; Мк. 7, 6; Мф. 15, 8). І в іншому місці: “вустами своїми вони благословляли, а серцем своїм проклинали” (Пс. 61, 5). І ще сказано: возлюбили Його вустами своїми, і язиком своїм збрехали Йому; серце ж їх не було правдиво з Ним; і вони не були вірні в завіті Його (Пс. 77, 36–37). Нехай будуть німі вуста улесливих (Пс. 30, 19), і нехай знищить Господь вуста улесливих і язик велемовний, – тих, котрі говорять: язик наш возвеличимо, вуста наші при нас: хто наш Господь? Заради нещасть бідних, і зітхання убогих, нині Я повстану, говорить Господь: послужу їм спасінням, і буду поступати з ними чесно (Пс. 11, 4–6).
 
Глава XVI
Христос приклад смиренності.
Тому що Христос належить смиренним, а не тим, що підносяться над стадом Його. Жезл величі Божої, Господь наш Ісус Христос не прийшов у блиску пишності та надмінності, хоча і міг би, але смиренно, як сказав про Нього Дух Святий. Тому що говорить Він: “Господи, хто вірував слуху нашому? і рука Господня кому відкрилася? Ми сповістили перед Ним; Він як малий отрок, як корінь у землі прагнучій, – не має ні вигляду, ні слави. І ми бачили Його, і не мав Він ні вигляду, ні краси; але вигляд Його безчесний, принижений більш вигляду людей; Він людина в ранах і стражданні, що вміє переносити хворобу; тому що відвернулося лице Його , – було зганьблено і знехтуване. Він гріхи наші носить і за нас страждає; а ми думали, що Він праведно підданий стражданню, і ранам, і мукам; але Він уражений був за гріхи наші і підданий мукам був за беззаконня наші; покарання світу нашого на Ньому, через рану Його ми зцілилися. Усі ми, як вівці, заблудилися; усяка людина блукала на шляху своєму, і Господь віддав Його за гріхи наші. І Він, будучи підданий мукам, не відкриває вуст: як вівця був ведений на закоління, і як агнець безмовний перед стригучим його, так Він не відкриває вуст Своїх. За смиренність Його з Нього знятий був суд . Хто розповість Його рід, коли життя Його береться від землі? За беззаконня людей Моїх Він йде на смерть. І тому помилую злих за гріб Його, і багатих за смерть Його; тому що Він не зробив беззаконня й обману не знайшлося у вустах Його. І Господу завгодно очистити Його від рани; якщо дасте жертву за гріх, то душа ваша побачить насліддя довговічне. І Господь хоче спасти Його від страждання душу Його, показати Йому світло й створити розумом, і виправдати праведного, котрий добродійно послужив багатьом; і гріхи їх Він понесе. Тому Він буде володіти багатьма і розділить здобич сильних, – за те, що віддано було на смерть душу Його і був приєднаний до злочинців; і Він знищив гріхи багатьох і за беззаконня їх був виданий” (Іс. 53, 1 і сл.) І знову Він же говорить: “Я черв, а не людина, зганьблення чоловіків і приниження людей. Усі хто бачив Мене знущалися наді Мною, говорили вустами і махали головою, говорячи: “Він надіявся на Господа, нехай визволить Його і спасе Його, тому що благоволить до Нього” (Пс. 21, 7–9; Евр. 11, 37). – Бачите возлюбленні, який даний нам зразок: тому якщо Господь так смирив Себе, то що повинні робити ми, котрі через Нього прийшли під ярмо благодаті Його?
 
Глава XVII
Святі, особливо Авраам, Іов і Мойсей, – приклади смиренності.
Будемо наслідувати і тим, що тинялися у козячих і овечих шкірах, проповідуючи про пришестя Христове: розуміємо пророків Іллю, Єлисея і Єзекиїля, також і тих, котрі одержали прекрасне свідчення в Писанні. Авраам одержав велике свідчення, і названий другом Божим: але, дивлячись на славу Божу, зі смиренністю говорить: я земля і попіл (Бут. 18, 27). Далі і про Іова так написано: Іов був праведний і непорочний, правдивий і благочестивий, і ухилявся від усякого зла (Іов. 1, 1). Але він, сам себе засуджуючи, сказав: ніхто не чистий від скверни, хоча би і один день було життя його (Іов. 14, 4–5). Мойсей названий вірним у всьому домі його, і Бог через його служіння зробив суд над Єгиптом за допомогою мук і страт: але і він, стільки прославлений, не величався, але, коли з купини було до нього Божественне слово, сказав: хто я, що Ти мене посилаєш? Я заїка і недорікуватий (Вих. 3, 11; 4, 10). І знову говорить: я пара з казана [1].
 
[1] Цих слів немає в Пятикнижжі Мойсеєвому, і невідомо, відкіля узяті.
 
Глава XVIII
Давид – приклад смиренності.
Що ж скажемо про прославленого Давида, про котрого сказав Бог: “Я знайшов чоловіка по серцю Моєму, Давида сина Ієсеєвого, милістю вічною Я помазав його” (Пс. 88, 21; Діян. 13, 22)? Але і він говорить Богові: помилуйся мене, Боже, з великої милості Твоєї, і по множиству щедрот Твоїх очисти беззаконня моє. Ще більш – омий мене від неправди моєї, і очисти мене від гріха мого, тому що я знаю неправду свою і гріх мій завжди переді мною. Тобі одному згрішив я і перед Тобою зробив зло, щоб Ти виправдався в словах Твоїх і переміг, коли стануть судити Тебе. Тому що в беззаконнях зачатий я і в гріхах родила мене мати моя. Ти возлюбив істину: приховані таємниці премудрості Твоєї Ти відкрив мені. Окропи мене іссопом, і буду чистий, омий мене, і буду біліше снігу. Слуху моєму дай радість і веселість: і упокорені кості мої зрадіють. Відверни лице від гріхів моїх, і прости усі беззаконня мої. Створи в мені серце чисте, Боже, і дух правий віднови в нутрі моєму. Не відкинь мене від лиця Твого, і Духа Твого Святого не відніми від мене. Поверни мені радість спасіння Твого, і зміцни мене духом могутнім. Навчу грішників шляхам Твоїм і нечестиві навернуться до Тебе. Визволи мене від вини кривавої, Боже, Боже спасіння мого. Язик мій оспіває правду Твою. Господи, відкрий вуста мої, і вуста мої сповістять хвалу Твою. Якби Ти побажав іншої жертви, я приніс би; але всеспалення Тобі не вгодні. Жертва Богові дух упокорений; серце упокорене і смиренне Бог не знехтує (Пс. 50, 3–19).
 
Глава XIX
Наслідуючи цим прикладам, ми повинні шукати миру.
Смиренність і слухняна покірність цих мужів, що одержали настільки славне свідчення від Самого Бога, зробили кращими не тільки нас( християн), але і колись колишні покоління, саме тих, котрі зі страхом і щирістю приймали слова Його. Отже, маючи перед собою настільки багато великих і славних діянь, звернемося до мети світу, визначеної нам від початку, і споглядаючи на Отця і Творця усього світу, вникнемо в Його величні і перевершені дари світу та в Його благодіяння. Споглянемо на Нього розумом і душевними очима, подивимося на довготерпіння Його волі, і помислимо, який Він лагідний до всього творіння Свого.
 
Глава XX
Гармонія світу і упорядкованість природи показує, що Бог любить мир і згоду.
Небеса, що за Його розпорядженням рухаються, у світі коряться Йому: і день і ніч звершують визначений їм рух, не перешкоджаючи один одному. Сонце і численні зірки, з Його веління, згідно, без найменшого відхилення проникають на призначені їм шляхи. Плодоносна земля, з Його волі, у визначені часи родить рясну їжу людям, звірам і усім тваринам, що знаходяться на ній, не сповільнюючи і не змінюючи нічого з визначеного їм. Недослідимі і незбагненні безмежні безодні і" преісподні" тримаються тими ж веліннями. Безмежне море, по Його влаштуванню сполучене у великі водні маси, не виступає за покладені йому перешкоди, але робить так, як Він повелів. Тому що Він сказав: досі дійдеш, і хвилі твої в тобі упокоряться (Іов. 37, 11). Непрохідний для людей океан, і світи за ним що знаходяться, керуються тими ж веліннями Господа. Часи року – весна, літо, осінь і зима мирно змінюються одні іншими. Визначені вітри, кожний у свій час, безперешкодно звершують своє служіння. Не висихаючі джерела, створені для насолоди і здоров`я, безперестанно доставляють людям свою вологу, необхідну для їхнього життя. Нарешті, найменші тварини мирно і у згоді співживуть між собою. Усьому цьому звелів бути в згоді і мирі великий Творець і Владика усього, Котрий благотворить усім, а переважно нам, що вдалися до милосердя Його через Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і велич на віки віків. Амінь.
 
Глава XXI
Будемо коритися Богові, а не винуватцям збурювання.
Дивіться, возлюбленні, щоби настільки великі благодіяння Його не обернулися всім нам в осуд, якщо ми, живучи гідно Його, не будемо одностайно звершувати благе і вгодне Йому. Тому що сказано десь: Дух Господа є світильник, що випробовує таємниці утроби (Прит. 20, 27) . Помислимо, як Він близький до нас, і що жодна з наших думок або нарад, які ми робимо, не приховані від Нього. Отже, слід нам не відступати від волі Його: краще повстанемо проти нерозумних і бездумних, що звеличуються і хваляться пишністю слова свого людей ніж проти Бога. Будемо благоговіти перед Господом Ісусом Христом Якого кров віддана за нас, будемо шанувати предстоятелів наших, поважати пресвітерів, юнаків виховувати в страсі Божому, дружин своїх направляти до добра, щоб вони вирізнялися вельмилюбячою вдачею цнотливості, показували чисте своє розташування до лагідності, скромність язика свого виявляли мовчанням , любов свою проявляли не тільки до прихильних до себе, але рівну до всім хто свято боїться Бога. Діти ваші нехай одержують виховання християнина; нехай навчаються, як сильне перед Богом смирення, що значить перед Богом чиста любов, як прекрасний і великий страх Божий і спасительний для всіх, що свято ходять у ньому з чистим розумом. Тому що Він є випробувач думок і бажань наших: Його дихання в нас, і коли захоче, візьме Його.
 
Глава XXII
Ці застерігання підтверджує віра християнська, що проповідує нещастя за гріхи.
Усе це підтверджує віра християнська . Тому що Сам Христос через Духа Святого так взиває до нас: прийдіть, діти, послухайте Мене; страху Господньому навчу вас. Хто є людина, що хоче жити і любить бачити дні благі? Стримай язик твій від зла, і вуста твої, щоб не говорити підступництва. Ухилися від зла і вчини добре; шукай миру, і гонись за ним. Очі Господні звернені на праведних, і вуха Його на молитву їх: а на чинячих зло лице Господнє звертається для того, щоб винищити з землі пам`ять про них. Взивав праведник, і Господь почув його, і визволив його від усіх скорбот його (Пс. 33, 11–18). Багато покарань грішному: надіючихся же на Господа буде оточувати милість Його (Пс. 31, 10).
 
Глава XXIII
Будьте смиренні. Віруйте, що Христос знову прийде.
Милосердий в усьому і благодійний Отець милостивий до тих, що бояться Його, і дари Свої охоче і ласкаво роздає приступающим до Нього з чистими намірами. Тому не будемо сумніватися, і душа наша нехай не падає у відчай про чудові і славні дари Його: так нехай буде далеко від нас сказане в Писанні, де воно говорить: нещасливі двоєдушні, ті що коливаються душею і що говорять: це ми чули в часи батьків наших, і ось ми постарілись, але нічого такого з нами не трапилось [1]. Нерозумні! порівняєте себе з деревом, візьміть у приклад виноградну лозу: спершу вона втрачає лист, потім утворюється відросток, потім лист, потім колір, і після цього незрілий, накінець, спілий виноград. Бачите, як у короткий час деревний плід досягає зрілості. Незабаром воістину і раптово звершиться і воля Господа за свідченням самого Писання: незабаром прийде, і не завагається, і раптово прийде в храм Свій Господь і Святий, Котрого ви очікуєте (Авв. 2, 3; Мал.. 3, 1; Євр. 10, 37).
 
[1] Цих слів немає у Свящ. Писанні. На думку Котельера й інших вони запозичені з якого-небудь апокрифічного твору. Але Воттон стверджує, що це висловлення склалося в св. Климента зі слів свв. апостолів Якова (Як. 1, 8) і Петра (2 Пет. 3, 3–4).
 
Глава XXIV
Образи майбутнього воскресіння з мертвих у проявах видимої природи.
Розглянемо, возлюбленні, як Господь постійно показує нам майбутнє воскресіння, початком якого зробив Господа Ісуса Христа, воскресивши Його із мертвих. Подивимося, возлюбленні, на воскресіння, що відбувається повсякчас. День і ніч представляють нам воскресіння: ніч відходить до сну, – настає день; проходить день, – настає ніч . Подивимося на плоди земні, яким чином відбувається сіяння зерен. Вийшов сівач, кинув їх у землю, і кинуті насіння, що упадали на землю сухі і голі, згнивають: але після з цього руйнування велика сила Промислу Господнього воскрешає їх, і із одного зерна виростає багато і приносить плід (Кор.15,35–38).
 
Глава ХХV
Сказання про фенікса, як образ воскресіння.
Поглянемо на надзвичайне знамення, що буває в східних країнах, тобто біля Аравії. Є там птах, що називається фенікс [1]. Він народжується тільки один і живе до п`ятьсотох літ. Наближаючись до свого руйнування смертного, він з ливану, смирни та інших ароматів робить собі гніздо, в яке, в кінці свого життя, входить і вмирає. З тіла, що згниває, народжується черв’як, який харчуючись вологою померлої тварини, покривається пір’ям; потім, набравшись сили, бере те гніздо в якому лежать кості його предка, і з цією ношею робить шлях з Аравії в Єгипет, у місто, що називається Ілиополь, і прилітаючи вдень, на виду у всіх кладе це на жертовник сонця, і після цього повертається назад . Жреці досліджуючи літописи, знаходять, що цей птах знову з’являвся через п`ятьсот літ.
 
[1] Це міфологічне сказання про птаха фенікса, св.Климент Римський першим із християнських письменників представляє, як символ майбутнього воскресіння мертвих.
 
Глава XXVI
Про наше воскресіння свідчить і Священне Писання.
Отже, чи пошануємо ми це за велике і дивне, якщо Творець усього воскресить тих, котрі в сподіванні благої віри свято служили Йому, коли Він і за допомогою птаха відкриває нам велике обітування Своє? Тому що говориться десь: і Ти воскресиш мене і возхвалю Тебе (Пс. 27, 7). І ще: я заснув, і спав, але повстав, тому що Ти зі мною (Пс. 3, 6). Так само Іов говорить: і Ти воскресиш цю плоть мою, що терпить усе це . ( Іов.19.25–26).
 
Глава ХХVII
У надії воскресіння ми приєднаємось до Бога всемогутнього і всевідаючого.
У цій надії нехай приліпляться душі наші до Того, Хто вірний в обіцянках і праведний у судах Своїх. Заповідавший не обманювати, тим більше Сам не обмане; тому що для Бога нічого немає неможливого: неможливо тільки обманути. Отже, нехай запалиться в нас віра Його, і будемо помишляти, що все близьке до Нього. Словом величності Своєї Він все створив, словом же може і зруйнувати це. “Хто скаже Йому: навіщо зробив? або хто стане проти могутності сили Його” (Іов. 19, 25–26) . Коли Йому завгодно, Він все зробить, і ніщо з визначеного Їм не залишиться без виконання. Все перед Ним, і ніщо не приховано від ради Його. “Якщо небеса повідають славу Божу, то небо сповіщає про творіння рук Його; день дневі промовляє слово, і ніч ночі сповіщає відання. І немає слів, ні промов, звуки яких не були б чутні (Пс. 18, 2–4).
 
Глава ХХVIII
Бог бачить усе, і тому будемо уникати гріхів.
Отже, якщо Бог усе бачить і чує, то будемо боятися Його, і залишмо нечисті прагнення до злих справ щоб милосердям Його покритися від майбутніх судів. Тому що куди може хто-небудь з нас утекти від міцної руки Його? Який світ прийме того хто втік від Нього? Тому що говорить десь Писання: “куди піду і де заховаюсь від лиця Твого? якщо взійду на небо, Ти там; якщо піду на кінець землі, і там правиця Твоя; якщо заховаюсь в безоднях, і там Дух Твій” (Пс. 138, 7–10). Отже, куди міг би хто податися, або куди втекти від Того, Хто все охоплює?
 
Глава XXIX
Приступимо до Бога у святості серця.
Отже, приступимо до Нього у святості душі, піднімаючи до Нього чисті і неосквернені руки, і люблячи лагідного милосердого Отця нашого, Котрий обрав нас у насліддя Собі; тому що так написано: “коли Вишній розділяв народи, коли розсіяв синів Адамових, то Він поставив межі народів по числу ангелів Божих [1] : і частиною Господньою став народ Його Яків, межею спадщини Його Ізраїль” (Повт. 38, 8–9). І в іншому місці говориться “ось Господь обирає Собі народ із середовища народів, як людина відбирає від урожаю свого, і повстане із того народу святе святих. .
 
[1] Так читається і у всіх рукописах тексту 70-ти тлумачів. Але в єврейському тексті й у Вульгаті читається: по числу синів Ізраїльських.
 
Глава XXX
Будемо робити вгодне Богові й уникати Йому неугодного, щоб одержати благословіння.
Отже, будучи насліддям Святого, будемо робити все стосовне до святості, уникаючи лихослів`я, нечистих і порочних зв`язків, пияцтва, пристрасті до нововведень, низьких похотей, скверного перелюбства і огидної гордості. Тому що говориться: Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать (Прит. 41, 34; Як. 4, 6; 1 Пет. 5, 5). Отже, приєднаємося до тих, яким дана від Бога благодать. Зодягнемось в однодумність, будемо смиренні, стримані, далекі від усякого наклепу і лихослів`я, виправдовуючи себе справами, а не словами. Тому що сказано: хто говорить багато, той повинний і слухати у свою чергу; чи багатослівний думає бути праведний? Благословенний народжений від жінки, але недовговічний. Не будь багатослівний (Іов. 11, 2–3), хвала наша нехай буде від Бога, а не від нас самих; Бог зневажає тих, котрі самі хвалять себе. Нехай свідчення про добру поведінку нашу буде дано від інших, так як дано було воно батькам нашим праведним. Нахабність, гордовитість і зухвалість властиві проклятим від Бога; помірність, смиренномудрість і лагідність нехай будуть у благословенних від Бога.
 
Глава XXXI
Подивимось, яким чином досягти благословіння Божого.
Отже, будемо шукати благословіння Його, і подивимось, які шляхи приводять до благословіння. Згадаємо, що було від початку. За что був благословенний отець наш Авраам? Чи не за те, що по вірі своїй чинив правду й істину? Ісаак із впевненістю і знаючи майбутнє охоче став жертвою. Яків зі смиренністю залишив через брата землю свою, пішов до Лавана і служив; і дані йому дванадцять колін Ізрайлевих.
 
Глава XXXII
Ми виправдовуємося не самі собою і не через справи свої, але через віру.
Якщо хто розгляне все в подробицях, то пізнає велич дарів, даних від Бога. Від Якова усі священики і левіти, що служать при жертовнику Божому. Від нього Господь Ісус по плоті: від нього царі, начальники, вожді через Іуду; та інші його коліна в чималій славі, тому що обіцяв Бог: “буде насліддя твоє, як зірки небесні” (Бут. 22, 17; 28, 4). І усі вони прославилися і возвеличилися не самі собою, і не справами своїми, і не правотою дій, зроблених ними, але волею Божою. Так і ми, будучи покликані з волі Його в Христі Ісусі, виправдовуємося не самі собою, і не своєю мудрістю, або розумом, або благочестям, або справами, у святості серця нами звершуючими, але за допомогою віри, якою Вседержитель Бог від віку всіх виправдовував. Йому нехай буде слава на віки віків. Амінь.
 
Глава XXXIII
Не будемо залишати добрих справ і любові.
Отже, що нам робити, брати? Чи відстати від чесноти і любові? Аж ніяк ні, не дай Господь, щоб це сталося з нами; навпроти, із усім зусиллям і готовністю поспішимо робити всяку добру справу. Тому що Сам Творець і Владика всього веселиться за справи Свої. Він всевисочаючою Своею силою створив небеса і недосяжною Своею мудрістю прикрасив їх; Він відокремив землю від навколишньої її води, і затвердив на міцній основі Свого бажання, і Своєю владою звелів бути тваринам, ходячим на ній. Він також створив море й у ньому тварин, і відгородив Своєю могутністю. Крім всього цього Він святими і чистими руками сотворив відмінне і по розуму перевершуючу істоту, людину, відображення Свого образу. Тому що так говорить Бог: “сотворімо людину по образу і по подобству Нашому. І створив Бог людину, чоловіка і дружину створив їх” (Бут. 1, 26-27). Звершивши все це, Він схвалив і благословив і сказав: растіть і ромножуйтесь. Пізнаємо також, що всі праведні прикрасилися добрими справами; і Сам Господь радів, прикрасивши Себе справами. Маючи такий приклад, без ліності послідуємо волі Його, і всією силою будемо чинити справу правди.
 
Глава XXXIV
Велика нагорода в Бога за добрі справи. З`єднавшись в однодумності, будемо просити її в Господа.
Добрий працівник сміло одержує хліб за працю свою; ледачий же і безтурботний не сміє і глянути на того, хто дав йому роботу. І нам слід бути ревними коли робимо добро, тому що все від Нього . Тому що провіщає нам Писання: “ось Господь, і нагорода Його перед лицем Його, щоби воздати кожному за справу його” (Іс. 40, 10; 62, 11; Апок. 22, 12). Так застерігає Він нас усім серцем навернутися до Нього, і ні в якій добрій справі не бути безтурботними і недбайливими; в Ньому нехай буде похвала і надія наша; скоримося волі Його. Помислимо про все множество ангелів Його, як вони, стоячи перед Ним, виконують волю Його. Тому що говорить Писання: “тьми тем стояли перед Ним і тисячі тисяч служили Йому (Дан. 7, 10), і взивали: Свят, Свят, Свят Господь Саваоф; повне вес творіння слави Його” (Іс. 6, 3). Так і ми, в однодумному зібрані, єдиним духом, як би з одних вуст, будемо взивати до Нього безперестанно, щоб зробитися нам учасниками великих і славних обітувань Його. Тому що говорить Писання: око не бачило, і вухо не чуло, і на серце людині не приходило те, що Він приготував надіючим на Нього .
 
Глава ХХХV
Невимірні майбутні дари Божі. Як їх досягти?
Як блаженні і дивовижні дари Божі, улюблені, Життя в безсмерті, сяйво в правді, істина у свободі, віра в надії, помірність у святості: все це доступно нашому розумінню. Які ж дари ще приготовляються, що чекають їх? Творець і Отець віків, Всесвятий, Він Сам знає їхню велич і красу. Отже, застосуємо всі зусилля бути в числі надіючих на Нього, щоб брати участь в обітованих дарах. Яким же чином це буде, улюблені? Якщо розум наш буде стверджений у вірі в Бога; якщо будемо шукати того, що Йому вгодне і приємне; якщо будемо виконувати те; що згідне з Його святою волею, і ходити шляхом істини, відкинувши від себе всяку неправду і беззаконня, любонадбання, сварки, лиховдачнісь і підступництво, наклепи і лихослів`я, нечестя, гордість і величавість, марнославство і негостинність. Тому що, хто чинить це ненависні Богові, і не тільки ті що роблять це, але й ті що одобрють це. Писання говорить: “грішникові сказав Бог: навіщо ти пізнаєш заповеді Мої і приймаєш завіт Мій вустами твоїми, а зненавидів врозумлення і відкинув слова Мої? Якщо ти бачив злодія, то біг з ним, і з перелюбником брав участь. Вуста твої були сповнені злості, і язик твій сплітав обмани. Сидячи на суді, ти обмовляв брата твого і синові матері твоєї будував кови. Ти це робив, і Я мовчав; ти, беззаконний, подумав, що буду тобі подібний. Але викрию тебе і представлю тебе перед лицем твоїм. Розумійте ж це ви, що забувають Бога, щоб вам не бути викраденими наче левом , і нікому буде визволити вас. Жертва хвали прославить Мене, і там шлях, на якому явлю йому спасіння Боже (Пс. 49, 16–23).
 
Глава XXXVI
Усяке блаженство дається нам через Христа.
Такий шлях, улюблені, яким ми знаходимо наше спасіння, Ісуса Христа, Первосвященика наших приношень, заступника і помічника в немочі нашій. За допомогою Його дивимося ми на висоту небес; через Нього, як би в дзеркалі бачимо чисте і пресвітле лице Бога, через Нього відкрились очі серця нашого, через Нього немислячий і затьмарений розум наш перетворюється в дивовижне Його світло; через Нього захотів Господь, щоб ми вкусили безсмертного відання. Він, будучи сяйво величі Його, стільки перевершує ангелів, скільки славніше перед ними успадковував ім`я (Евр. 1, 3–4). Тому що так написано: “Він творить ангелів Своїх духами і служителів Своїх полум`ям вогненним” (Пс. 103, 4; Євр. 1, 7). Про Сина ж Свого так сказав Господь: “Син Мій Ти, Я нині родив Тебе, проси від Мене і дам Тобі народи в насліддя Твоє, і межі землі у володіння Твоє” (Пс. 2, 7–8; Євр. 1, 5). І ще говорить до Нього: “седи праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх” (Пс. 109, 1; Євр. 1, 13). Хто ж вороги? Порочні, що противляться волі Божій.
 
Глава XXXVII
Заклик до церковного порядку прикладом військового порядку і стрункості людського тіла.
Отже, брати! будемо всіма силами воїнствувати під святими Його веліннями. Уявимо собі войовничих під начальством вождів наших; як струнко, як ретельно, як покірно виконують вони накази. Не всі єпархи [1], не всі тисяченачальники, або стоначальники, або пятидесятиначальники і так далі, але кожний у своєму чині виконує накази царя і полководців. Ні великі без малих, ні малі без великих не можуть існувати. Усі вони як би зв`язані разом, і це доставляє користь. Візьмемо тіло наше: голова без ніг нічого не значить, рівно і ноги без голови, і найменші члени в тілі нашому потрібні і корисні для цілого тіла; усі вони згідні і стрійним підпорядкуванням служать для здоров`я цілого тіла.
 
[1] Т. б. начальники провінцій, що мали і військову владу.
 
Глава XXXVIII
Члени церкви повинні служити один одному, і ніхто не повинен гордитися .
Так нехай буде здоровим і все тіло наше в Ісусу Христі, і кожний кориться ближньому свому згідно зі ступенем, на якій він поставлений даруванням Його. Сильний не зневажай слабкого, і слабкий шануй сильного; багатий подавай бідному, і бідний дякуй Богові, що Він дарував йому, через кого може бути заповнена його убогість. Мудрий показуй мудрість свою не в словах, але в добрих справах. Смиренний не сам про себе свідчи, але надавай іншому дати про тебе свідчення. Чистий по плоті ... і не підносся, знаючи, що є інший, даруючий йому помірність. Подумаємо, брати, з якої речовини ми створені, і якими ввійшли у світ, як би з гробу і мороку. Творець і Сотворитель наш увів нас у світ Свій, наперед приготувавши нам Свої благодіяння раніше народження нашого. Отже, усі маючи від Нього, ми повинні за все дякувати Йому. Йому слава на віки віків . Амінь.
 
 
Глава XXXIX
Людині нічого гордитись.
Нерозумні, немислячі, божевільні і невігласи сміються і сваряться за це над нами, бажаючи самих себе підняти у власних думках своїх. Але що може смертний, або яка сила в земнородному? тому що написано: “не було образу перед очима моїми; але я чув тільки тихе віяння і голос: що ж? чи буде людина чиста перед Господом, або в справах своїх непорочна, якщо Він на служителів Своїх не покладається й в ангелах Своїх убачає недоліки (Іов. 4, 16–18)? небо нечисте перед Ним (Іов. 15, 15); тим менш живучі в тлінних храминах, з числа яких і ми самі, створені з того ж тління. Як би моль поїла їх, і від ранку до вечора їх уже немає: від того, що не можуть допомогти самим собі, вони загинули. Дунув на них і загинули, тому що не мають мудрості (Іов. 4, 19–21). Поклич же, чи почує тебе хто-небудь, або чи побачиш кого зі святих ангелів. Нерозумного губить гнів і божевільного умертвляє запопадливість. Я бачив божевільних, що укорінюються, але негайно винищено було їхнє житло. Так будуть сини їх далеко від спасіння і так будуть знехтувані при дверях менших, і нікому буде спасти їх. Тому що, те що вони зібрали, поїдять праведні, самі ж від зла не будуть відокремлені” (Іов. 5, 1–5).
 
Глава XL
Будемо зберігати порядок у церкві, Богом установлений.
Будучи переконані в цьому і проникаючи в глибини божественного відання, ми повинні в порядку звершувати все, що Господь повелів звершувати у визначені часи. Він повелів, щоб жертви і священні дії відбувалися не випадково і не без порядку, але у визначені пори і часи. Також де і через кого повинно бути це звершувано, Сам Він визначив найвищим Своїм повелінням, щоб усе відбувалося свято і благовгодно, і було приємне волі Його. Отже, приємні Йому і блаженні ті, котрі у встановлені часи приносять жертви свої; тому що, дотримуючись заповідей Господніх, вони не погрішають. Первосвященикові дане своє служіння, священикам призначена своя справа, і на левітів покладені свої обов’язки; мирська людина зв`язана постановами для народу.
 
Глава XLI
Продовження.
Кожний з вас, брати, дякуй Бога за своє власне становище, зберігаючи добру совість і з благоговінням не переступаючи визначеного правила служіння свого. Не всюди, брати, приносяться жертви безперервні, або обіцяні(встановлені), або жертви за гріх, і жертви повинності, але тільки в Єрусалимі, і там не на всякому місці відбувається приношення, а перед храмом на жертовнику, після того як жертва буде оглянута первосвящеником і вищезгаданими служителями. Ті ж, які роблять що-небудь усупереч Його волі, караються смертю. Бачите, брати, чим більшого сподобилися ми відання , тим більшій підлягаємо небезпеці.
 
Глава XLII
Чин священнослужителів у церкві встановлений Христом: єпископи і диякони поставлені апостолами.
Апостоли були послані проповідувати Євангеліє нам від Господа Ісуса Христа, Ісус Христос від Бога. Христос був посланий від Бога, а апостоли від Христа; те й інше було в порядку з волі Божої. Отже прийнявши веління, апостоли, абсолютно переконані через воскресіння Господа нашого Ісуса Христа і утверджені у вірі словом Божим, з повнотою Духа Святого пішли благовіствувати наступаюче Царство Боже. Проповідуючи по різних країнах і містам, вони первістків з віруючих, після духовного випробування поставляли в єпископи і диякони для майбутніх віруючих. І це не нове встановлення; тому що багато століть колись писано було про єпископів і дияконів. Так говорить Писання: “поставлю єпископів їх у правді і дияконів у вірі” (Іс. 60, 17) [1].
 
1. Тут св.Климент змінює читання 70-ти тлумачів, пристосовуючи до своєї думки, замість князів (αρχοντας) називаючи дияконів.
 
Глава XLIII
Мойсей у давнину припинив суперечку про священство.
І чому дивуватися, якщо ті, яким в Христі довірена була б від Бога ця справа, поставляли вищезгаданих служителів? Блаженний Мойсей, “довірений служитель у всьому домі Божому” (Євр. 3, 2, 5; Чис. 12, 17), усе заповідане Йому зобразив у священних книгах; йому послідували і інші пророки, стверджуючи своїм свідченням його узаконення. Коли виникло непорозуміння про священство, і коліна Ізрйлеві почали спорити про те, яке з них повинне бути прикрашене цим славним ім`ям [1], то Мойсей звелів дванадцятьом начальникам колін принести до нього жезли, на яких було написане ім`я кожного коліна; і взявши їх, зв`язав, запечатав перснями начальників колін, поклав їх у скинії свідчення на трапезі Господній. І, закривши скинію, запечатав замки також, як і жезли, і сказав їм: брати, якого коліна жезл розцвіте, те обрав Бог до священства і служіння Собі. На інший день ранком скликав він увесь Ізраїль, шістьсот тисяч чоловік, і показав начальникам колін печатки їх, і відчинив скинію свідчення і виніс жезли: і виявилося, що жезл Ааронов не тільки розцвів, але навіть мав на собі плід. Як ви думаєте, возлюблені, чи не знав Мойсей колись, що це буде? Звичайно знав, але так поступив він для того, щоб не було збурювання в Ізраїлі, для прославляння імені “істинного і єдиного Бога” (Ін. 17, 3.). Йому слава на віки віків. Амінь.
 
 
[1] Викладаючи цю подію з кн. Чисел гл. 17, св. Климент додає деякі подробиці, замовчані у Св. Писанні, але запозичені, ймовірно, з юдейського передання.
 
Глава XLIV
Апостольське розпорядження, щоби не було спорів про священство. Ви несправедливо позбавили посади людей законно і чесно обраних.
І апостоли наші знали через Господа нашого Ісуса Христа, що буде розбрат про єпископське достоїнство. По цій самій причині вони, отримавши законне повеління, поставили вищезазначених служителів, і потім встановили закон, щоб коли вони спочинуть, інші випробувані мужі приймали на себе їхнє служіння. Отже, вважаємо несправедливим позбавити служіння тих, котрі поставлені самими апостолами або після них іншими достоповажними мужами, за згодою всієї Церкви, і служили стаду Христовому недокірливо, зі смиренністю, лагідно і безпорочно, і притім протягом довгого часу від усіх одержали схвалення. І не малий буде на нас гріх, якщо недокірливо і свято приносячих дари, будемо позбавляти єпископства. Блаженні попередні нам пресвітери, які звільнились від тіла після багатоплідного і звершеного життя: їм чогось побоюватися, щоб хто міг скинути їх із займаного ними місця. Тому що ми бачимо, що ви деяких, похвально проводячих життя, позбавили служіння бездоганно ними звершуваного.
 
Глава XLV
Нечестивим властиво гнати праведних людей.
Ви, брати, суперечливі і ревні в тім, що ні мало не відноситься до спасіння. Загляньте в Писання, ці істинні слова Духа Святого. Помітьте, що в них нічого несправедливого і спотвореного не написано. Ви не знайдете щоб люди праведні були відкинуті людьми святими. Були гнані праведні, але від беззаконних; були замкнені у в’язниці, але від нечестивих; були побиті камінями від лиходіїв; були вбиваємі від порочних, охоплених злочинною заздрістю. Усі ці страждання вони перенесли зі славою. Тому що скажемо, брати? Даниїл хіба від богобоязливих людей був кинутий у рів левиний (Дан. 6, 16)? Ананія, Азарія і Мисаїл від шанувачів чи благопристойного і славного служіння Всевишньому були вкинуті в піч вогняну (Дан. 3, 20)? Аж ніяк ні. Хто ж зробив це? Люди порочні, повні всякого зла, дійшли до такого шаленства, що святою і непорочною волею служачих Богові піддали мукам: вони не знали того, що Вишній є заступник і захисник тих, котрі з чистою совістю шанують вседосконале ім`я Його. Йому слава на віки віків . Амінь. А вони, терплячи в сподіванні, успадковували славу і честь, і були звеличені Богом, і зробилися достолюбязними в пам`яті їхній на віки віків. Амінь.
 
Глава XLVI
Приєднаємося до праведних. Розбрат згубний.
Таким прикладам і ми повинні наслідувати, брати. Тому що написано: “приєднайтесь до святих; тому що приєднуючіся до них, освятяться” [1]. І знову в іншому місці сказано: “з мужем безневинним будеш безневинний, і з обраним будеш обраний, а з розбещеним розбестишся” (Пс. 17, 26–27). Отже, приєднаємося до безневинних і праведних, вони-то є вибранці Божі. До чого у вас чвари; гнів незгоди, розділення, війна? Чи не одного Бога й одного Христа маємо ми? Чи не один Дух благодаті вилитий на нас, чи не одне покликання в Христі? Для чого роздираємо і розриваємо члени Христові, повстаємо проти власного тіла, і до такого доходимо божевілля, що забуваємо, що ми один одному члени? Згадайте слова Ісуса Господа нашого Він сказав: “горе тій людині; добре було б їй не народитися, ніж спокусити одного з обраних Моїх; було б краще для неї, якби віна повісила камінь жерновий і вкинулась в море, ніж спокусити одного з малих Моїх” [2]. Ваше розділення багатьох розбестило, багатьох вкинуло у відчай, багатьох у сумнів, і усіх нас у скорботу; а безладдя ваше все ще продовжується.
 
[1] Цих слів немає у Св. Писанні. [2] Тут св. Климент кілька місць з Євангелія з`єднав в одне, саме( Мф. 18, 6; 26, 24; Лк. 17, 2; Мк. 9, 12).
 
Глава XLVII
Теперішний розбрат ваш гірше першого, який був у часи ап. Павла.
Візьміть послання блаженного апостола Павла. Про що він, насамперед, писав вам на початку євангельської проповіді? Істинно він по натхненню написав вам як про себе самого, так і про Кифу й Аполлоса, тому що і тоді відбулося у вас розділення на різні сторони. Але тодішнє розділення призвело вас меншого гріха; тому що ви схилялися на сторони прославлених апостолів, і на сторону мужа, ними схваленого. А тепер подумайте, які люди розбестили вас і зменшили красу знаменитої братерської любові вашої. Ганебне, улюблені, і надзвичайно ганебне і християнського життя недостойне, чується справа: твердійша і древня церква коринфська через одного або двох чоловік збунтувалась проти пресвітерів. І цей слух дійшов не тільки до нас, але і до самих ворогів наших, так що через ваше безумство ім`я Господнє піддається нарузі, і вам самим готується небезпека.
 
Глава ХLVIII
Поверніться до братолюбного життя.
Отже, припинимо це якомога швидше, і припадемо до Господа, і слізно будемо благати Його, щоб Він умилосердившись примирився з нами, і відновив у нас колишнє прекрасне і чисте життя, повне братерської любові. Це врата правди, відкриті до життя як написано: “відкрийте Мені врата правди; Я ввійду з вами і звеличу Господа. Це врата Господні, праведні ввійдуть ними” (Пс. 117, 19–20). З багатьох відкритих врат, врата правди є врата Христові, і блаженні ті, котрі входять ними і направляють ходу свою у святості і правді, все звершуючи без обурення. Якщо хто твердий у вірі, або здатний пропонувати вище відання, або мудрий, розмірковуючи про речі, або чистий у своїх справах, тим більше він повинний упокорюватися, чим більш здається великим, і повинний шукати загальної користі, а не своєї.
 
Глава XLIX
Похвала любові.
Хто має любов у Христі, той повинний дотримувати заповіді Христові. Хто може пояснити союз любові Божої? Хто здатний, як належить, висловити велич благости Його? Несказанна висота, на яку возводить любов. Любов з`єднує нас з Богом; любов покриває безліч гріхів (1 Пет. 4, 8; 1 Кор. 13, 4 і Як. 5, 2), любов усе приймає, усе терпить великодушно. У любові немає нічого низького, нічого надмінного, любов не допускає розділення, любов не заводить збурювання, любов усе робить у згоді, любов’ю всі вибранці Божі досягли досконалості, без любові немає нічого благовгодного Богові. По любові сприйняв нас Господь; по любові, яку мав до нас Ісус Христос, Господь наш, з волі Божої дав кров Свою за нас, і плоть Свою за плоть нашу, і душу Свою за душі наші.
 
Глава L
Будемо молитися про те, щоб нам досягти любові.
Чи бачите, возлюблені, як велика і чудова любов, і невимовна її досконалість. Хто може мати її, якщо кого Сам Бог не удостоїть? Отже, будемо просити і благати Його милосердя, щоби жити нам у любові непорочно, без людського розділення. Усі роди від Адама до цього дня минули; але ті, що зросли в любові по благодаті Божій знаходяться в місці благочестивих: вони відкриються з пришестям Царства Христового. Тому що написано: “увійди на якийсь час у оселі, поки пройде гнів і обурення Моє, і згадаю про день добрий, і воскрешу вас із гробів ваших” (Іс. 26, 20; Єз. 37, 12–13). Блаженні ми, возлюбленні, якщо виконуємо заповіді Божі в однодумності любові, щоб через любов були прощені нам гріхи наші. Тому що написано: “блаженні ті, яких беззаконня відпущені і котрих покрилися гріхи. Блаженна людина, якій Господь не поставить гріха, і у вустах її немає омани” (Пс. 31, 1, 2). Ця обіцянка блаженства відноситься до тих, котрі обрані Богом через Ісуса Христа, Господа нашого. Йому слава на віки віків. Амінь.
 
Глава LI
Учасники й особливо винуватці розбрату повинні покаятися у своєму гріху.
Отже, у чому ми згрішили по яких-небудь наклепах ворога, повинні ми просити прощення. І ті, котрі були проводирями збурювання і розбрату, повинні мати на увазі загальну надію. Тому що проводячі життя зі страхом і любов’ю краще хочуть самі піддатися неприємностям, ніж піддати ближніх своїх, і охоче на себе приймуть осуд, ніж передану нам добру і святу злагоду. І краще людині зізнатися у своїх гріхах, ніж озлобляти серце своє, як озлобилося серце повставших проти раба Божого Мойсея: суд над ними звершився явно, тому що вони живі пішли в пекло і поглинула їх смерть (Чис. 16). Фараон, військо його, всі начальники єгипетські, і колісниці і вершники їх не по іншій якій причині потонули в Червоному морі і загинули (Вих. 14), але тому, що озлобилися їх бездумні серця, після стількох знамень і чудес, явлених у землі єгипетській через раба Божого Мойсея.
 
Глава LII
Таке визнання вгодне Богові.
Брати! Господь ні в чому не мав потреби, і нічого ні від кого не вимагає, крім сповідання Йому. Тому що говорить обраний Давид: “сповідаюся Господеві, і це буде Йому приємніше, ніж молодий телець, у якого ростуть роги і копита. Нехай бачать це бідні і зрадіють” (Пс. 68, 31–33). І знову говорить: “принеси Богові жертву хвали і воздай Вишньому молитви твої. І приклич Мене в день скорботи твоєї, і визволю тебе, і ти прославиш Мене (Пс. 49, 14–15). Тому що жертва Богові дух упокорений” (Пс. 50, 19).
 
Глава LIII
Любов Мойсея до свого народу.
Ви знаєте, улюблені, і добре знаєте Священні Писання, і розумієте слова Божі. Отже, приведіть собі на пам`ять: коли Мойсей зійшов на гору і провів сорок днів і сорок ночей у пості та смиренні, тоді сказав йому Господь: “Мойсей, Мойсей, зійди скоріше звідси, тому що вчинив злочин народ твій, котрий ти вивів із землі єгипетської; швидко вони звернули зі шляху, котрий ти заповів їм, – зробили собі злиття. І сказав йому Господь: говорив Я тобі раз і два, говорячи: бачив Я народ цей, і ось він – народ жорстокий. Дай Мені винищити його, і погублю ім`я його під небом, а тебе зроблю народом великим і чудовим і багаточисленнішим цього”. Мойсей же сказав: “ні, Господи, прости гріх народу цьому, або і мене винищи із книги живих” (Вих. 32, 7.). О, велика любов! О, незрівнянна досконалість! Раб сміло говорить Господеві, просить прощення народу; у протилежному випадку хоче і сам бути винищеним разом з ними.
 
Глава LIV
Сповнений любові піддається всякій неприємності, лише зберігся б мир у Церкві.
Отже, хто з вас шляхетний, хто добродушний, хто сповнений любові, той нехай скаже: якщо через мене заколот розбрат і розділення, я відходжу, йду, куди вам завгодно, і виконаю все, що велить народ, тільки б стадо Христове було в мирі з поставленими пресвітерами. Хто поступить таким чином, той придбає собі велику славу в Господі, і всяке місце прийме його: тому що “Господня земля і все що наповнює її” (Пс. 23, 1). Так поступали і будуть поступати всі, проводячі похвальне божественне життя.
 
Глава LV
Приклади такої любові.
Але представимо приклади язицькі. Багато царів і вождів під час згубної виразки, за переконанням віщувалища, віддавали себе на смерть, щоб своєю кров’ю врятувати громадян. Багато хто виходили зі своїх міст, щоб припинилося заворушення в них. І зі своїх ми знаємо багатьох, котрі віддали себе на ув’язнення, щоб інших звільнити. Багато хто віддали себе в рабство, і, взявши за себе ціну, годували інших. Багато жінок, укріплені благодаттю Божою, звершили багато справ мужніх. Блаженна Юдиф, під час облоги міста, випросила дозвіл в старійшин піти в стан іноплемінників. І пішла вона, піддаючи себе небезпеці з любові до своєї батьківщини і народу обложеному, і Господь віддав Олоферна в руки жінки (Юд. 8, 30). Не меншій небезпеці піддала себе стверджена у вірі Єсфир, щоби визволити від загибелі, що загрожувала, дванадцятьом колінам Ізрайлевим. У пості та смиренні вона благала всевидячого Господа, Бога віків, Котрий, бачачи смиренність душі її, визволив народ, для блага якого вона піддала себе небезпеці.
 
Глава LVI
Будемо врозумляти один одного і виправляти.
Будемо і ми молитися за тих, які знаходяться в гріху, щоб даровані їм були лагідність і смиренність, щоб вони послухалися не нас, але волі Божої. Тому що в такий спосіб буде для них плідно і повне милосерде згадування їх перед Богом і святими. Приймемо покарання, за яке ніхто не повинний засмучуватись, улюблені! Взаємно робляче нами один одному напоумлення, гарне і досить корисно, тому що воно долучає нас до волі Божої. Тому що так говорить Святе Слово: “тяжко покарав мене Господь, але смерті не віддав мене; тому що кого любить Господь, того карає, і б`є всякого сина, якого приймає (Пс. 117, 48; Прит. 3, 12; Євр. 12, 6). Праведник покарає мене милостиво і викриє мене; єлей же грішного нехай не намастить голови моєї” (Пс. 140, 5). І ще говорить: “блаженна людина, яку викрив Господь; і напоумлення Вседержителевого не відвертайся, тому що Він робить скорботу і знову відновляє, уражає і руки Його зціляють. Шість разів визволить тебе від бід, у сьомий же не торкнеться тебе зло. Під час голоду визволить тебе від смерті, під час війни врятує тебе з руки заліза; від бича язика захистить тебе, і не злякаєшся перед наступаючими нещастями. Ти посмієшся над несправедливими і беззаконними, і диких звірів не злякаєшся; тому що звірі дикі будуть мирні з тобою. Потім ти довідаєшся, що дім твій буде насолоджуватися миром і не буде недоліку в приміщенні твого намету. Довідаєшся також, що велике насліддя твоє і діти твої будуть, як різні злаки польові. В могилу ж зійдеш, як пшениця дозріла, вчасно пожата, або як стіг снопів, вчасно звезений” (Іов. 5, 17–26). Бачите, возлюбленні, що караючі Господом – під Його захистом, тому що, як благий, Бог карає для того, щоб ми врозумились святим Його покаранням.
 
Глава LVII
Винуватці заворушення повинні скоритися пресвітерам, щоб не знищив їх Бог.
Отже, ви, що поклали початок заворушенню, скоріться пресвітерам , і прийміть напоумлення до покаяння, схиливши коліна серця свого. Навчітеся покірності, відклавши марнолюбну і гордовиту зухвалість язика. Тому що краще вам бути в стаді Христа малими і шановними, ніж здаватися надмірно високими і позбавитися сподівання Його. Тому що так говорить вседосконала Премудрість: “ось запропоную вам слово Мого подиху і навчу вас Моєму розумові. Поскільки Я кликав, і ви не послухали, Я проголошував слова, і ви не слухали, але відкидали Мої поради, і не скорялися Моїм викриттям: то Я посміюся вашій загибелі, і порадію, коли прийде вам згуба, і коли раптово наздожене вас розпач, з`явиться переворот подібно бурі, або коли прийде вам скорбота і нещастя. Буде тоді, що покличете Мене, а Я не послухаю вас; будуть шукати Мене злі і не знайдуть. Тому що вони зненавиділи премудрість, страху Господнього не прийняли, і не хотіли слухати Моїх порад, але сміялися над Моїми викриттями. І тому вони вкусять плоди своїх шляхів і наситяться свого нечестя... (Прит. 1, 23–31).
 
 
Глава LVIII
Бог нехай воздасть усім просячим Його духовних дарів.
Всевидячий Бог і Владика духів і Господь усякої плоті, обравши Господа Ісуса Христа і через Нього нас у народ вибраний, так нехай дасть усякій душі, що закликає велике і святе ім`я Його, віру, страх, мир, терпіння, великодушність, помірність, чистоту і цнотливість у благовгодження імені Його через Первосвященика і Заступника нашого Ісуса Христа, через Якого Йому слава, велич, держава і честь нині і на віки віків. Амінь.
 
Глава LIX
Посланих від нас, Клавдія Ефеба і Валерія Витона з Фортунатом, негайно відпустите до нас у мирі з радістю, щоб вони скоріше сповістили нас про бажаний і жаданий для нас мир і злагоду вашу, щоб і ми скоріше могли порадіти про ваш благоустрій. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами і з усіма, котрі всюди покликані Богом і через Нього; через Якого Йому слава, честь, держава і велич, престол вічний, від віків на віки віків . Амінь.
Послання Климента до Коринфян першого [1].
 
[1] Так закінчується в Олександрійському кодексі (5ст.) послання св.Климента Римського.
 
Переклад протоієрея Петра Зинича,
кандидата богословських наук, доцента