Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву і всім вірним Української Православної Церкви Київського Патріархату
 
Дорогі браття і сестри!
Христос воскрес!
 
Скільки радості і внутрішньої духовної сили вкладаємо ми в ці слова! З яким піднесенням повторюємо їх безліч разів у пасхальні дні! У словах “Христос воскрес” і “Воістину воскрес” міститься суть нашої віри, непохитність надії та повнота вічної радості й блаженства.
Пасхальна радість має свою причину. Вона полягає в тому, що ми віримо в перемогу Ісуса Христа над смертю. “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав”, – такими словами Церква висловлює нашу віру у Воскресіння. І хоч після Воскресіння Ісуса Христа люди продовжують умирати, однак з Воскресінням Христовим смерть втратила свою нездоланну силу.
До Воскресіння Христа світ не знав цієї радості. Смерть чорною тінню висіла над людьми і над усіма їхніми діяннями. Внаслідок загальності смерті життя здавався безглуздим. До Воскресіння Христового смерть була у кричущій суперечності з жадобою життя, що живе в глибині душі кожної людини.
Воскресіння Христове є наріжним каменем християнства, без якого його нема і не може бути. “Якщо і Христос не воскрес, – говорить апостол Павло, – то… марна і віра ваша” (1 Кор. 15, 14). Думка, здавалося б, дивна, але цілком правдива і незаперечна. Дійсно, на чому ґрунтується наша віра? Апостол Павло каже, що наріжним каменем нашої віри є Ісус Христос (див.: Еф. 2, 20). Він Божа сила і Божа премудрість (див.: 1 Кор. 1, 24). В особі Христа Спасителя втілилася Божественна любов до людини.
Основа Христової любові є співстраждання людям. На відміну від гуманності мудреців та філософів, Його любов – це не просто вчення, а життя і страждання разом з людьми. З бідними Він був бідним, з гнаними – гнаним, з тими, що були у спокусі, – Сам був спокушуваний, з тими, хто помирав, – розіп`ятий. Він ніс у собі все людське горе. Але якою великою не була б любов Христа до людей, без Воскресіння вона втрачала свою силу і сенс.
Щоб ясніше побачити цю істину, уявімо собі, браття і сестри, що ми знаходимося серед учеників Христових, які йшли за Ним до кінця життя, слухали всі Його бесіди, бачили Його діла. Доти, доки Він повертав зір сліпим, воскрешав мертвих, ми, звичайно, спокійно йшли б за Ним і проголошували б разом з апостолами: “Ти – Христос, Син Бога Живого” (Ін. 6, 69). Та ось настає жахливий час страждань: ученик зрадив Його; безумна синагога відкидає Його як обманщика; Пилат погоджується на Його засудження; Христос – наша надія – підноситься на хрест разом зі злодіями; сам Отець Небесний залишає Його; Він помирає в муках і погребається у гробі. Що сталося б з нашою вірою, якби Христос не воскрес? Ми сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїля, але Він помер і лежить у гробі (див.: Лк. 24, 21). Ось що сказав би кожен з нас разом з учениками Христовими. Ніяк не можна думати, що наша віра була б твердішою, ніж віра апостолів.
А якою ж виявилась віра апостолів? Вона похитнулась. Як же з такою вірою, що похитнулася, могли б вийти на всесвітню проповідь ученики Христові і чи віддали б вони своє життя за померлого і не Воскреслого Учителя? Як апостоли почали б проповідувати без Воскресіння Ісуса Христа? Як вони сказали б людям, що хто вірує в Сина Божого, має життя вічне (див.: Ін. 3,16), коли б Ісус Христос залишився мертвим?
Таким чином, без Воскресіння Ісуса Христа Його гріб був би гробом і християнської віри, тому що всі, хто вірував у Нього раніше, перестали б вірити. Ніхто не взяв би на себе подвиг проповідувати віру в Того, Хто помер і не воскрес. Така проповідь сама собою не варта була б довіри.
Тепер же гріб Ісуса Христа став святилищем, в якому здійснюється торжество християнської віри. Недарма Сам Ісус Христос, коли іудеї вимагали від Нього нових чудес на доказ того, що Він є Єдинородний Син Божий, відповів, що іудеям не дасться іншого знамення, крім знамення пророка Іони (див.: Мф. 12, 39), тобто Воскресіння. Недарма, виходячи на страждання, Господь сказав, що настає час, коли Син Людський прославиться (див.: Ін. 13, 31). У Своєму Воскресінні Ісус Христос прославився не як пророк, не як людина, а як Син Божий, в Якому живе вся повнота Божества (див.: Кол. 2,9).
Хто тепер не впізнає у Воскреслому Ісусі Сина Божого? В якій красі з`являється тепер нам хрест Христів, на якому разом з Ісусом Христом була розіп`ята і сама віра апостолів! Хто не бачить, що це колишнє знамення – прокляття для інших – для Ісуса Христа стало жертовником, на якому була принесена всесвітня жертва за спасіння людства від гріха і смерті!?
Що після цього може похитнути нашу віру, коли сама смерть і пекло не здолали її в особі Начальника віри – Ісуса Христа? “Я знаю, – вигукував колись ап. Павло, – в Кого увірував” (2 Тим. 1, 12). І ми знаємо, що Спаситель наш є Бог, Який спроможний зберегти запоруку нашого спасіння до Свого другого славного пришестя.
Великодня радість, радість Воскресіння, має бути в душі християнина завжди, але ця радість досягається ціною великого подвигу. Та путь, якою вела нас свята Церква до Пасхи Христової, є образ такого подвигу. В час Великого посту Церква закликала нас до покаяння у гріхах, до оновлення розуму і серця, повернення до свого Небесного Отця, в залишений нами Отчий дім. У дні Страсного тижня вона відкрила нам у хресних стражданнях і смерті безмірну любов Божу до грішної людини, і тим самим нагадала нам, що людство може спастися тільки жертовною любов`ю. Радість воскресіння Христового є завершення і наслідок цього подвигу. Цю радість ми відчуваємо навіть у відроджуваній красі Божого світу, в навколишній природі, яка прокидається від зимового сну.
Усе зло світу перемагається таїною Воскресіння Христового, і під його промінням зникають страждання, хвороби і людська несправедливість, бо Христос наповнює Собою все. Він приносить віруючим впевненість в остаточній перемозі добра над злом, у вічному торжестві добра.
Ця надія повинна надихати християн на самовіддану працю для блага наших ближніх і добробуту українського народу. Христова любов закликає всіх православних християн України припинити ворожнечу між собою і не на словах, а на ділі виконувати заповіт Ісуса Христа: “З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою” (Ін. 13, 35). Україна потребує наших молитов і моральної підтримки; і не тільки моральної, а й наполегливої роботи в різних галузях громадського життя. Помісна Православна Церква могла б стати великою духовною силою, але для цього треба розіп`яти на хресті гріховне розділення. Тоді воскресне Україна як велика європейська держава.
У ці пасхальні дні, в дні свята перемоги життя над смертю, сердечно вітаю вас, браття і сестри, з святом Пасхи Христової і молитовно бажаю, щоб Воскреслий Христос зміцнив благодаттю Божою наші душевні й тілесні сили і благословив усіх нас на добрі діла. Підносячи молитви до Господа нашого Ісуса Христа, благаймо Його, щоб Він благословив нашу славну Україну, відкрив людям двері духовного оновлення, дарував народам світу мир і благоденство, бо Йому належить честь і поклоніння на віки віків. Амінь.
Воістину Христос воскрес!
 
1996 р.