foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату
 
Дорогі браття і сестри!
 
Людина завжди шукала і донині шукає істину. Шукав її й Пілат (який засудив Христа до розп`яття), але не знайшов і тому з іронією сказав Христу: “Що є істина?” Сучасне людство теж шукає істину, прагне зрозуміти смисл життя, але, опустившись до бездуховності, дійшовши до глибокої аморальності, де панують наркоманія, пияцтво, розпуста, різного роду мафія, жорстокість і немилосердя, втративши людську совість, – не в змозі знайти істину. А без істини людина перестає бути людиною. Дехто думає, що істини взагалі немає. А істина є!
Сьогодні ми святкуємо народження істини на землі. Христос наро­дився у плоті. Він сказав: “Я є путь, і істина, і життя” (Ін. 14, 6). Ра­дійте, і торжествуйте, помишляйте і прагніть до вічного. За даним нам правом, ми є діти Божі і спадкоємці вічного життя. Заради цього Творець Всесвіту підкорив Себе природ­ним законам. Заради нас, грішних, Бог явився у нашій плоті. Чому ми, одержавши безсмертя, все ще прагнемо знайти щастя і смисл життя в речах тлінних? Для чого прагнемо втримати тимчасове життя, що ті­кає від нас? Тепер, коли народився Христос, засяяла на землі незрів­нянно краща надія: земним людям обіцяно життя небесне. Але шлях до цього життя – не такий, як думає багато хто з нас. Христос сказав: “Я є путь!” Яка ж Його путь?
Якщо ми вдумаємось як слід у життя Ісуса Христа, починаючи від Його народження, то помітемо, що зовнішньо все у Ньому було бідне, вбоге і скромне. Творець Всесвіту з`явився не в царській порфирі, не в сяянні Своєї Божественної слави. Усе Його життя від Віфлеєма до Голгофи було подвигом хреста. Але в цьому подвигові сяяла істина і була велика духовна сила.
Ніколи людина не говорила про гріх так, як говорив Христос. За вченням Христа, гріх – це універсальна проказа, що руйнує не тільки душу, а й тіло. Гріх – першопричина всіх наших бід.
Ніколи людина не говорила про сім`ю, як Ісус Христос. До Христа в сім`ї панував найгрубіший деспотизм, розбещеність пристрастей і безконтрольний розгул егоїзму. За вченням Христа, шлюб – це не тимчасовий контракт, умова чи договір, а злиття двох сердець в одне. Бог установив шлюб, щоб “були двоє однією плоттю” (Мф. 19, 5). Христос поклав кінець багатоженству, до краю скоротив розлучення, підняв жінку від становища безправної і безвольної рабині чоловіка до її пер­вісного призначення бути матір`ю. Він вніс у сім`ю взаємну любов і по­вагу. Сім`я як установлення Божественне має бути священною і чистою.
Ніколи людина не говорила так про земні блага, як Христос. Він не був філософом, економістом, ученим-фізиком, політиком або диплома­том. Він також не був людиною, яка тікає від реальностей навколиш­нього життя. Христос не відкидав значення земних благ, але Він по­казував, у чому суть і смисл людського життя на землі. Він дав зо­лоте правило: “Полюби ближнього твого, як самого себе”; “і як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм”. Цю заповідь Господь призначив однаковою мірою багатим і бідним, молодим і старим, знатним і простим. Він із сумом говорив: “Як важко увійти багатому в Царство Боже” (Лк. 18, 24), “Горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху” (Лк. 6, 24). Христос не засуджував земних благ, але завжди підкре­слював, що вірно ставитися до багатства здатен лише той, хто не поневолений ідолом користолюбства, для кого земні скарби не мають віч­ної цінності. Він прямо сказав тому, хто вважав себе повноправним і безконтрольним господарем привласненого багатства, яке належить Богові: “Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж ді­станеться те, що ти заготовив?” (Лк. 12, 20).
Христос учив, що істинна мета земного життя людини знаходиться не на землі, а на небі і що тимчасове життя слід осмислювати і розціню­вати через вічне життя, духовне життя, нетлінне життя. Він не лише сказав, а й показав на Собі, що наше земне мандрування починається “колискою” і закінчується “могилою”, а між першим і останнім етапами життя неминучі скорботи і радощі, хвороби і задоволення життям.
Які дивовижні протилежності поєднуються в людському житті. Ща­стя і сльози, любов і ненависть – усе це безладно змінює одне одного і часто несподівано. Ще не встигли змовкнути радісні ангельські співи на честь Сина Божого Господа нашого Ісуса Христа: “Слава у вишніх Богові і на землі мир”, і тут-таки по всьому Віфлеєму і його околицях лунає невтішний плач і несеться до неба крик, що шматує душу. Це плачуть нещасні матері, у яких, за нелюдським повелінням Ірода, відібрали й знищили їхніх немовлят чоловічої статі.
Здавалося б, тепер, з пришестям Христа, Який приніс на землю мир і любов, повинна була б змовкнути людська злоба. Чи доречні тепер сльози, коли небо і земля разом торжествують спільну радість світу? Але, як бачите, людська злоба не знає ні часу, ні меж. Навпаки, немов глузуючи і знеславлюючи любов Божу, вона саме тепер і виявилася в такий страхітливий спосіб. До якого безглузда і злочину може довести людину пристрасть! Це жахлива, безжальна сила, яка висушує і мертвить усе краще і цінне в людині. Вона оковує залізними путами і розум, і серце, і волю своєї жертви. Вона володарює і повеліває людиною, як слухняним рабом, і здатна спонукати її на будь-який злочин і безумство. І це слід сказати про кожну злочинну пристрасть, бо кожна злочинна пристрасть осліп­лює людину і робить її ненормальною.
Ми обурюємося цими і подібними беззаконнями і неправдою. Ми говоримо, що це низько і безчесно, і особливо коли це стосується хри­стиянина, тобто людини, яка претендує на вище духовне походження, і до якої застосовується і вища міра моральної оцінки. Господь наш Ісус Христос “не соромиться називати нас братами” (Євр. 2, 11). Якщо це так, то ми зобов`язані і в житті і в ділі показувати свій духовний, ро­динний зв`язок з Господом. У противному випадку ми тільки ганьбимо ви­соке звання християнина і самі виключаємо себе з родинного зв`язку із Христом. Недостатньо носити ім`я християнина: треба бути справді християнином за всім способом життя, за душею і серцем; інакше ім`я християнина виявиться пустим звуком і ляже важким тягарем на голо­ву того, хто носить його недостойно. Нехай кожен християнин просте­жить за своїм способом життя, нехай він одверто розгляне свої потаєм­ні думи, почуття, бажання і мрії, – і тоді виявиться, що його християнське ім`я – тільки одна зовнішня оболонка без внутрішнього християнського змісту. На що ж ми розраховуємо? Одне ім`я христия­нина не врятує нас, а слугуватиме лише більшому засудженню, як знущання зі святішого імені Ісуса Христа.
Особливо про це важливо замислитись у наші дні, коли суспільство має потребу в духовно-моральному вдосконаленні. Архиєрейський Со­бор, зібраний з нагоди 400-річчя встановлення Патріаршества в Русь­кій Православній Церкві, заявив: “Особливу радість викликає участь віруючих у справах милосердя, в допомозі стражденним, хворим, ста­рим, сиротам... Справи милосердя можуть мати різні форми: це, насам­перед, увага, піклування про тих, хто потребує нашої допомоги, про тих, хто перебуває в скорботі поруч з нами, це жертовний особиста праця у лікарнях, будинках інвалідів, у місцях ув`язнення та в дитячих будинках”.
Щиросердно вітаю вас, улюблені браття і сестри, зі святом Різдва Христового і Новим Роком. Підносячи подяку Богові за всі його ми­лості, даровані нам у минулому році, будемо ревно просити, щоб Він зберіг нас в однодумності та однодушності, дарував нашій Вітчизні си­лу і мудрість подолати всі труднощі, зберегти нас у братолюбстві, щоб послав удосталь плодів земних і благословив усі народи зем­лі миром і благоденством.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з усіма вами в усі дні до скону віків.
Амінь.
 
1989/1990 р.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2