Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату
Дорогі браття і сестри!
Людина завжди шукала і донині шукає істину. Шукав її й Пілат (який засудив Христа до розп`яття), але не знайшов і тому з іронією сказав Христу: “Що є істина?” Сучасне людство теж шукає істину, прагне зрозуміти смисл життя, але, опустившись до бездуховності, дійшовши до глибокої аморальності, де панують наркоманія, пияцтво, розпуста, різного роду мафія, жорстокість і немилосердя, втративши людську совість, – не в змозі знайти істину. А без істини людина перестає бути людиною. Дехто думає, що істини взагалі немає. А істина є!
Сьогодні ми святкуємо народження істини на землі. Христос народився у плоті. Він сказав: “Я є путь, і істина, і життя” (Ін. 14, 6). Радійте, і торжествуйте, помишляйте і прагніть до вічного. За даним нам правом, ми є діти Божі і спадкоємці вічного життя. Заради цього Творець Всесвіту підкорив Себе природним законам. Заради нас, грішних, Бог явився у нашій плоті. Чому ми, одержавши безсмертя, все ще прагнемо знайти щастя і смисл життя в речах тлінних? Для чого прагнемо втримати тимчасове життя, що тікає від нас? Тепер, коли народився Христос, засяяла на землі незрівнянно краща надія: земним людям обіцяно життя небесне. Але шлях до цього життя – не такий, як думає багато хто з нас. Христос сказав: “Я є путь!” Яка ж Його путь?
Якщо ми вдумаємось як слід у життя Ісуса Христа, починаючи від Його народження, то помітемо, що зовнішньо все у Ньому було бідне, вбоге і скромне. Творець Всесвіту з`явився не в царській порфирі, не в сяянні Своєї Божественної слави. Усе Його життя від Віфлеєма до Голгофи було подвигом хреста. Але в цьому подвигові сяяла істина і була велика духовна сила.
Ніколи людина не говорила про гріх так, як говорив Христос. За вченням Христа, гріх – це універсальна проказа, що руйнує не тільки душу, а й тіло. Гріх – першопричина всіх наших бід.
Ніколи людина не говорила про сім`ю, як Ісус Христос. До Христа в сім`ї панував найгрубіший деспотизм, розбещеність пристрастей і безконтрольний розгул егоїзму. За вченням Христа, шлюб – це не тимчасовий контракт, умова чи договір, а злиття двох сердець в одне. Бог установив шлюб, щоб “були двоє однією плоттю” (Мф. 19, 5). Христос поклав кінець багатоженству, до краю скоротив розлучення, підняв жінку від становища безправної і безвольної рабині чоловіка до її первісного призначення бути матір`ю. Він вніс у сім`ю взаємну любов і повагу. Сім`я як установлення Божественне має бути священною і чистою.
Ніколи людина не говорила так про земні блага, як Христос. Він не був філософом, економістом, ученим-фізиком, політиком або дипломатом. Він також не був людиною, яка тікає від реальностей навколишнього життя. Христос не відкидав значення земних благ, але Він показував, у чому суть і смисл людського життя на землі. Він дав золоте правило: “Полюби ближнього твого, як самого себе”; “і як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм”. Цю заповідь Господь призначив однаковою мірою багатим і бідним, молодим і старим, знатним і простим. Він із сумом говорив: “Як важко увійти багатому в Царство Боже” (Лк. 18, 24), “Горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху” (Лк. 6, 24). Христос не засуджував земних благ, але завжди підкреслював, що вірно ставитися до багатства здатен лише той, хто не поневолений ідолом користолюбства, для кого земні скарби не мають вічної цінності. Він прямо сказав тому, хто вважав себе повноправним і безконтрольним господарем привласненого багатства, яке належить Богові: “Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти заготовив?” (Лк. 12, 20).
Христос учив, що істинна мета земного життя людини знаходиться не на землі, а на небі і що тимчасове життя слід осмислювати і розцінювати через вічне життя, духовне життя, нетлінне життя. Він не лише сказав, а й показав на Собі, що наше земне мандрування починається “колискою” і закінчується “могилою”, а між першим і останнім етапами життя неминучі скорботи і радощі, хвороби і задоволення життям.
Які дивовижні протилежності поєднуються в людському житті. Щастя і сльози, любов і ненависть – усе це безладно змінює одне одного і часто несподівано. Ще не встигли змовкнути радісні ангельські співи на честь Сина Божого Господа нашого Ісуса Христа: “Слава у вишніх Богові і на землі мир”, і тут-таки по всьому Віфлеєму і його околицях лунає невтішний плач і несеться до неба крик, що шматує душу. Це плачуть нещасні матері, у яких, за нелюдським повелінням Ірода, відібрали й знищили їхніх немовлят чоловічої статі.
Здавалося б, тепер, з пришестям Христа, Який приніс на землю мир і любов, повинна була б змовкнути людська злоба. Чи доречні тепер сльози, коли небо і земля разом торжествують спільну радість світу? Але, як бачите, людська злоба не знає ні часу, ні меж. Навпаки, немов глузуючи і знеславлюючи любов Божу, вона саме тепер і виявилася в такий страхітливий спосіб. До якого безглузда і злочину може довести людину пристрасть! Це жахлива, безжальна сила, яка висушує і мертвить усе краще і цінне в людині. Вона оковує залізними путами і розум, і серце, і волю своєї жертви. Вона володарює і повеліває людиною, як слухняним рабом, і здатна спонукати її на будь-який злочин і безумство. І це слід сказати про кожну злочинну пристрасть, бо кожна злочинна пристрасть осліплює людину і робить її ненормальною.
Ми обурюємося цими і подібними беззаконнями і неправдою. Ми говоримо, що це низько і безчесно, і особливо коли це стосується християнина, тобто людини, яка претендує на вище духовне походження, і до якої застосовується і вища міра моральної оцінки. Господь наш Ісус Христос “не соромиться називати нас братами” (Євр. 2, 11). Якщо це так, то ми зобов`язані і в житті і в ділі показувати свій духовний, родинний зв`язок з Господом. У противному випадку ми тільки ганьбимо високе звання християнина і самі виключаємо себе з родинного зв`язку із Христом. Недостатньо носити ім`я християнина: треба бути справді християнином за всім способом життя, за душею і серцем; інакше ім`я християнина виявиться пустим звуком і ляже важким тягарем на голову того, хто носить його недостойно. Нехай кожен християнин простежить за своїм способом життя, нехай він одверто розгляне свої потаємні думи, почуття, бажання і мрії, – і тоді виявиться, що його християнське ім`я – тільки одна зовнішня оболонка без внутрішнього християнського змісту. На що ж ми розраховуємо? Одне ім`я християнина не врятує нас, а слугуватиме лише більшому засудженню, як знущання зі святішого імені Ісуса Христа.
Особливо про це важливо замислитись у наші дні, коли суспільство має потребу в духовно-моральному вдосконаленні. Архиєрейський Собор, зібраний з нагоди 400-річчя встановлення Патріаршества в Руській Православній Церкві, заявив: “Особливу радість викликає участь віруючих у справах милосердя, в допомозі стражденним, хворим, старим, сиротам... Справи милосердя можуть мати різні форми: це, насамперед, увага, піклування про тих, хто потребує нашої допомоги, про тих, хто перебуває в скорботі поруч з нами, це жертовний особиста праця у лікарнях, будинках інвалідів, у місцях ув`язнення та в дитячих будинках”.
Щиросердно вітаю вас, улюблені браття і сестри, зі святом Різдва Христового і Новим Роком. Підносячи подяку Богові за всі його милості, даровані нам у минулому році, будемо ревно просити, щоб Він зберіг нас в однодумності та однодушності, дарував нашій Вітчизні силу і мудрість подолати всі труднощі, зберегти нас у братолюбстві, щоб послав удосталь плодів земних і благословив усі народи землі миром і благоденством.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з усіма вами в усі дні до скону віків.
Амінь.
1989/1990 р.