foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату
 
Слава в вишніх Богу, і на землі мир,
в чоловіцех благоволеніє.
(Лк. 2, 14)
 
Дорогі браття і сестри!
 
Кожен християнин знає, що цю звістку у глуху ніч народження Христа у віфлеємській печері принесли пастухам небожителі. Що ж сталося? Сталося Боговтілення. Бог у Христі з`єднався з людиною. Ми, християни, так звикли до цієї найбільшої таїни, що мало замислюємось над нею, не усвідом­люємо її безмежного значення для людства. А між тим без таїни Боговтілення, тобто без з`єднання Божества з людиною, неминучою була б катастрофа в моральному світі.
До пришестя Христа на землю людство в своїй більшості забуло про духовні потреби, жило тільки для плотських пристрастей, без правди Божої. І життя втратило сенс. Царювали неправда і зло. Зникла любов. Людина людині стала ворогом. Що далі? Куди йти? Де правда? Люди не знаходили відповіді і не бачили просвітку, вони духовно задихалися, бо ні в чому не знаходили внутрішнього задоволення. Філософи – мудреці того часу – говорили, що людство може врятуватися від морального розкладу, якщо Сам Бог зійде на землю.
І ця велика таїна сталася. Син Божий народився від Пресвятої Діви Марії і навічно з`єднався з людиною. Він вніс у потьмарену гріхом людську природу “світло розуму” і животворну силу; в сум­лінні людини пробудився Божественний закон любові. Ось чому не­бесні сили, радіючи відродженню грішної людини, співали: “Слава у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління” (Лк. 2, 14).
Тепер не даремні зусилля людської думки, святі шукання, запити совісті про смисл життя, про правду, про вічність: усе це ми, христия­ни, знаходимо в Тому, Хто сказав: “Я є путь, і істина, і життя” (Ін. 14, 6). Такий наш Спаситель, в Якого ми віруємо.
Називаючи Ісуса Христа нашим Спасителем, ми повинні уявляти Його образ в різноманітних якостях. Одна з них любов Ісуса Христа до людей. Ця любов не просто бачить біду людини і роздумує над тим, як їй допомогти: вона входить в цю біду. Любов Ісуса Христа розширює межі Його серця, щоб прийняти в нього всіх засмучених і обтяжених. Він не тільки кличе їх до Себе, але Сам буває у них: “Закхею, зійди скоріш, бо сьогодні треба Мені бути у тебе в домі” (Лк. 19, 6). Своїми “братами” Він називає найбідніших серед людей, знедолених, що зазнали нещастя в житті. Він приймає в Себе горе і скорботу багатьох, як Свої власні, і несе їх до кривавого кінця.
Наш Спаситель, Який всі Свої сили віддає на служіння Отцю Небесному, бере на Свої руки дітей, голубить їх і благословляє, про­ливає сльози над приреченим до загибелі Єрусалимом або над гробом Свого друга Лазаря. Він стає ніжним і м`яким, наче мати, яка дбає про свою хвору дитину. З його уст виходять лагідні слова і зворушливі притчі, як, наприклад, притча про блудного сина, про втрачену драхму, про доброго пастиря, про милосердного самарянина. Він не міг сказати “ні” там, де було горе, навіть коли це було горе язичниці (Мр. 7, 26 та ін.). Він зціляв хворих навіть у тих випадках, коли його звинувачували в порушенні суботи (Мр. 1, 23). Він був другом митарів і грішників, що каються, навіть тоді, коли праведні та благочестиві обурювались цим (Мр. 2, 16).
Його дух живе потойбічним і божественним, але ця схильність до Царства Божого та Його радостей не затьмарює в Ньому земного. Наскільки далекий був Ісус Христос від різних фанатиків і пустих мрійників, настільки ж Він був відкритий для людських радощів. Він – не лю­дина пустелі, подібно до Іоана Хрестителя, не носив волосяного одягу, не харчувався сараною та диким медом. Він брав участь у святкуваннях і урочистостях, Він не змушував Своїх учнів постити, доки “з ними Жених” (Мр. 2, 19).
Хоч як любив Ісус Христос людей, але Він бачив їх в усій їхній гріховності та людській немочі. Навіть у найближчому серед Своїх учеників – в апостолі Петрі – Він помічав дещо гріховне і навіть дия­вольське (Мф. 16, 23). Хоча Ісус Христос ніколи не говорив про первородний гріх з такою виразністю, як апостол Павло, проте Він неод­норазово висловлювався, що всі Його слухачі “злі” (Мф. 11, 16). Ось чому його перше слово, звернене до людей, було слово про покаяння: “Покайтеся!” (Мф. 4, 17).
Ісус Христос страждав за людство. Його любов до людей несла в собі таємні рани. Це була знаюча любов. Саме тому наш Спаситель бачив не тільки темні сторони людської душі, але знав і немочі її та слабкість серця. З цієї причини Він забороняв будь-яке поспішне осу­дження і обговорення: “Не судіть, щоб не бути засудженими” (Мф. 7, 1; Лк. 6, 37). “І що ти дивишся на сучок в оці брата твого, а колоди в своїм оці не бачиш” (Мф. 7, 3), – докоряв Ісус Христос Своїм ученикам, коли вони хотіли звести вогонь на невіруючі міста (Лк. 9, 55). Коли до Нього привели взяту на місці злочину грішницю і вимагали від Нього засудити її, Він дав їм багатозначну відповідь: “Хто з вас без гріха, перший кинь в неї камінь” (Ін. 8, 7). Коли римські воїни знущались з Нього і били Його, сплели на голову Йому терновий вінок, Він мовчав. Не було нічого красномовнішого за Його мовчання. Ісус Христос бачив крізь найгрубіше покривало людських пристрастей, де людина один на один сама із собою, де вона бідна і нага. І тому Христос не хоче судити людину навіть тоді, коли люди мучили і зне­важали Його.
Такий наш Спаситель, в Якого ми віруємо. Будемо ж, улюблені браття і сестри, прославляти нашого Спасителя вірою та любов`ю. В Своєму образі Він дав нам приклад любові, який ми мусимо наслі­дувати. Образ Ісуса Христа повинен пробуджувати все краще і благород­не в людині. Моральність невіддільна від життя суспільства.
Моральні цінності набувають особливого значення в наш час, коли людству загрожує самознищення. Збереження миру перестало бути суто політичною проблемою, перетворившись у справу совісті кожної людини. Мир стає питанням моральним, бо йдеться про виживання, про життя і смерть. Не тільки закон Божий, але і природний закон – наша совість – нака­зує поважати людське життя, захищати життя всіх людей і особливо тих, хто страждає від несправедливості.
У Посланні Священного Синоду Руської Православної Церкви “Про війну і мир в ядерний вік” міститься заклик на підтримку про­грами ліквідації ядерної зброї до 2000 року, з якою виступило радян­ське керівництво. Програма передбачає взаємну відмову Радянського Союзу і Сполучених Штатів Америки від створення зброї в космосі.
У 1988 році Руська Православна Церква урочисто святкуватиме 1000-ліття Хрещення Русі. Нехай благословить Господь наші труди, щоб в духовній радості ми прийшли до цього славного святкування.
Поздоровляю вас, дорогі браття і сестри, з великим святом Різдва Христового і з Новим роком, що настав. Прославляючи наро­дженого Христа, Спасителя світу, піднесімо Йому свої молитви й подяки за Його невимовні милості, послані нам у минулому році, і проситимо благословення Божого на новий рік, на нові труди, на благо нашої Вітчизни і миру на землі.
Мир і благословення Боже нехай спочиває на кожній людині, яка робить добро (Рим. 2, 10).
Амінь.
 
1986/1987 р.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2