Слід зазначити, що клімат для поширення нетрадиційних культів в Україні надзвичайно сприятливий. Це пояснюється нинішньою суспільно-психологічною та соціокультурною атмосферою; відторгненістю нових релігійних та містичних груп від традиції, що знаходиться під певним впливом традиційних церков; виключною активністю іноземних місій та їхніми фінансовими можливостями, що значно перевищують ті, котрими оперують традиційні церкви. У більш широкому контексті причина бурхливої активізації неокультів — загальна орієнтаційна, світоглядна криза євроцентристської цивілізації, що спричиняється до спроб синтезу західної та східної релігійних традицій та інтенсифікує релігійні експерименти взагалі; загальна духовна криза, брак стрижневих ідей та загальнозначущих цінностей; розрив у соціальному досвіді та ціннісних засадах між поколіннями; ослабленість історичних церков і нерозвиненість їхньої місіонерської структури. Щодо населення України – це болісний кардинальний злам внаслідок розпаду „радянського суспільства”: звичного попереднього способу життя, відчуття безпеки, моральної і психологічної розгубленості, певної втрати духовності, зневіри у звичні національні духовні цінності, намагання відійти від старих стереотипів мислення, переосмислення нових суспільних моделей життя, пошук шляхів виживання, виходу із глобальної суспільної кризи.
У релігійному житті українського суспільства виявились і постійно зміцнюються суперечливі тенденції, котрі дістають неоднозначну оцінку громадської думки, нерідко зустрічають активне неприйняття нових ідеологій з боку частини населення, що може призвести до конфліктів у міжконфесійних та державно-церковних відносинах. Практика деяких з неокультів викликає суперечливу реакцію громадськості та представників засобів масової інформації, зумовлює занепокоєння традиційних церков, а також призводить до створення громадських об’єднань, котрі наполягають на обмеженні діяльності новітніх релігійних рухів на тій підставі, що вони вдаються до неприпустимих засобів впливу на свідомість та психіку людей. Висловлюється також думка, що поширення неокультів має негативний вплив на ціннісні, традиційні засади культури та морального стану суспільства. Заради об’єктивності слід сказати, що такі негативні тенденції насправді частково тісно пов’язані з появою та поширенням у нашій державі новітніх, не укорінених у традицію і ментальність населення, неокультів. Вони мають незвичні для більшості нашого населення ціннісні засади.
На жаль, у суспільній свідомості нашої держави ще немає достатнього розуміння, науково підтвердженого знання про проблему, рівня її загрозливості та важливості впровадження термінових заходів для вирішення питань забезпечення безпеки.
Так, у багатьох гуманітарних ВУЗах порушена автором проблема висвітлюється поверхово, деяким студентам, які виявляють бажання займатися проблемою деструктивної діяльності новітніх культів, ставляться різні перешкоди. Наприклад, у Національному педагогічному університеті ім.Драгоманова одному студентові (тут і надалі з етичних мотивів прізвища не називаються), який мав намір написати дипломну роботу про діяльність деструктивних сект, це просто заборонили, мотивуючи тим, що тема зараз неактуальна. Одна співробітниця Інституту філософії НАН України заявила, що негативними моментами на протязі історії супроводжувалась діяльність багатьох релігій, наприклад, діяльність католицької iнквiзицiї, і, таким чином, не варто упереджено ставитися до діяльності неокультів.
У восьмому номері журналу „Людина i світ” за 1996 рік вийшла стаття „Новий вік: ознаки занепаду чи сходження?” Автор цієї статті стверджує: „Мабуть, в ідеалі взагалі варто було б відмовитись від вживання термінів „тоталітарні секти та культи, „деструктивні секти, „квазiрелiгiї як у науковій літературі, так i в публіцистиці, та замінити їх нейтральним визначенням на зразок „нові або „нетрадиційні релігійні течії, а поки, де це необхідно, поняттями „групи або рухи „Нового віку. Не зовсім зрозумілою є позиція автора: далеко не всі неорелiгiї є деструктивними, а лише ті, що несуть певну небезпеку для їх адептів та для суспільства.
Тішить той факт, що не всі науковці поділяють таку точку зору. Наприклад, відомий український вчений, професор, доктор філософських наук Калiнiн Ю.А., який тривалий час очолював кафедру релігієзнавства Київського університету iм.Т.Г.Шевченка, щодо цих об’єднань мав зовсім іншу точку зору. Він неодноразово підкреслював соціальну небезпеку, що створює діяльність деструктивних культів. Ті ж самі думки висловлювали і його колеги – викладачі кафедри релігієзнавства СуяркоВ.А., Ярмиш Г.Г. та інші науковці. Таку ж позицію відстоюють викладач Міжнародного інституту лінгвістики та права РимаренкоІ.В. та фахівець з проблеми неокультів, викладач Київської духовної академії УПЦ Київського Патріархату Петрик В.М., які систематично висвітлюють в різних періодичних виданнях діяльність деструктивних культів. Так, зокрема, ПетрикВ.М. на проблему відповідає так: „Вогнища iнквiзицiї давно згасли, католицька церква докорінно реформувалася, а соціально небезпечні моменти, котрі породжуються діяльністю деструктивних культів у даний час, залишилися”.
Аналіз телепрограм, проведений експертами УЦЕПД, свідчить: присутність неохристиянських культів у телеефірі є систематичною і щоденною. Загальна тривалість програм неорелігійного спрямування на каналах українського телебачення сягає 10-12 годин щотижнево. Натомість на православне мовлення припадає не більше 2-х годин на тиждень (разом з культурологічними програмами). Якщо до цього додати потужні видавничі можливості неорелігійних структур, пропаганду їх діяльності у друкованих засобах масової інформації — включаючи і державні, а також постійну присутність в Україні зарубіжних місіонерів, то буде очевидним той факт, що традиційні, зокрема православні, йнеорелігійні організації перебувають у фактично нерівноправному становищі щодо присутності в інформаційному полі України (1). Обмеженість присутності традиційних церков у інформаційному просторі зумовлює і фактично обмежує права громадян на свободу совісті — внаслідок відсутності вільного доступу до інформації, а отже — вільного вибору у віровизначенні.
Таким чином, порушена проблема більш ніж актуальна, Тому автор подає своє бачення порушеної проблеми і викладає результати свого дослідження через розроблену власну методику.
  
(1) Аналітична записка. Проблеми неорелігій в контексті становлення демократичних державно-церковних відносин. - К., 1998. - С.15-16.