У попередніх розділах йшлося про святу літургію як про богослужіння, за яким ми причащаємося, приймаємо "ліки безсмертя", як говорили мужі апостольські. Але одночасно літургія — це не тільки духовні ліки для членів Церкви. Вже сама назва "літургія" запозичена з грецької мови, це слово означає "суспільна служба", спільне служіння всієї громади.
У літургії Церква здійснює, сповнює себе. Тільки тоді вона є "еклезією", зібраним в одне місце народом Божим задля досягнення загальної мети, себто служіння. Мету і причину цього загального зібрання ми можемо зрозуміти з наступних слів апостола:
І ви самі, мов живе каміння, будуйтеся на духовний дім, на святе священство, щоб принести духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа.
А ви — рід вибраний, царське священство, святий народ, обраний народ, щоб звіщати чесноти того, хто вас покликав із темряви до дивовижного Його світла. Ви, що колись були не народ, а тепер Божий народ, ви що колись були непомилу-вані, а тепер помилувані. (ІПет. 2:5,9-10)
Ці слова апостола указують на те, що визначення, які раніше застосовувалися до Ізраїля, нині належать новому Ізраїлю, християнам, еклезії, Церкві. Якщо раніше тільки рід Аарона був вибраний для здійснення священицького служіння, нині весь новий Ізраїль, тобто всі члени Церкви, є "обраним родом", "святим народом", "царським священством", народом Божим. В якості святого священства всі покликані "... щоб принести духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа" (1 Пет. 2:5).
Це принесення духовних жертв здійснюється саме під час Божественної літургії, яку, як спільну службу, служить увесь народ Божий. Всі молитви святої літургії, за рідкісними виключеннями, складені в множині першої особи і, таким чином, призначені для читання або співу від імені всього народу Божого. Прикладом цього служить одна з антифонних молитов на початку літургії:
Ти, що дав нам ці спільні й однодушні молитви і обіцяв виконати прохання двох або трьох, що згодяться в ім`я Твоє, сам і нині прохання рабів Твоїх на благо їм сповни, і подай нам в цьому житті розуміння Твоєї істини, і в майбутньому даруй життя вічне.
У древній Церкві всі молитви літургії читалися вголос. Вся присутня община брала участь в них. Але вже з VI століття став розповсюджуватися звичай, що священик, котрий служить, читає молитви літургії тільки про себе. Хоча проти цього і намагалися боротися, але цей звичай увійшов поступово до загальної практики, так що дотепер служебник містить вказівки про те, які частини молитов літургії священик повинен читати сам про себе, тобто "таємно". Оскільки зараз існує прагнення поглибити літургійну свідомість віруючих, багато хто вважає необхідним повернутися до практики читання молитов літургії вголос.
Яким чином може присутній народ Божий свідомо, з повним розумінням і дійсним відчуттям брати участь в таїнстві спокутування і усвідомлювати, що він, як царське священство, приносить духовні жертви, якщо він не чує повного тексту молитов, але тільки уривки, закінчення фраз загальних молитов і не розуміє їх значення в цілому? Раз, в більшості випадків, справа йде так, молільникам не залишається іншої можливості брати участь в богослужінні, зокрема як підтримувати свій особистий суб`єктивний молитовний настрій або залишатися більш-менш пасивною аудиторією. У останньому випадку люди звертають увагу на зовнішню і естетичну сторону літургії і часто захоплюються тільки блиском богослужіння або пишністю церковного співу. Дійсно, урочисте богослужіння і церковний спів є відображенням небесної слави Божої, і мають свою певну цінність, але все таки тільки як оформлення змісту Євхаристії. Вони не повинні ставати самоціллю. У древній Церкві
був відсутній зовнішній блиск, її євхаристична урочистість полягала в радісній зустрічі з воскреслим Христом.Здійснювачем літургії є сам Христос. Це можна зрозуміти з молитви