Олег Маланяк,

протоієрей, кандидат богословських наук,

викладач Київської Духовної Академії УПЦ Київського Патріархату

 
Релігія індусів набула в брахманізмі дуже абстрактного характеру. Метафізичний пантеїзм брамінів намагався визначити таємничу сутність буття і задовольнити живі релігійні почуття. Звідси виникло прагнення спрямувати релігійну думку на новий, значно плідніший і більш творчий шлях. Тому в Індії виникли різноманітні релігійно-філософські школи, до числа таких спроб вказати нові шляхи для релігійної думки та життя слід віднести й буддизм, що хотів усунути з релігії суху й безплідну абстрагованість і спрямувати її на шлях морально-практичних ідеалів. З огляду на це, багато хто вважав буддизм за навмисну опозицію відносно браманізму. Але це не зовсім так, хоча й справді буддизм виріс із браманізму, що виявився непридатним аби задовольнити потреби в релігійних почуттях. Вже тоді наприкінці V століття до Р.Х. арійські племена взялися до пошуків нових релігійних переконань, які могли б задовольнити їхні релігійні потреби, й частково буддизм це зробив.
Засновником і проповідником буддизму був індус Сіддарта, з князівського роду Гаутами. Згодом він прибрав собі ім’я Сакьян-Муні, тобто мудрець з племені Сакіїв.
Біографія Сіддарти, названого Буддою, оповита легендами, однак відомо, що це реальна історична постать.1 Сакьян-Муні народився приблизно у VI – V ст. до Р.Х. в одному арійському племені сакіїв у місті Капілавасту неподалік від Бенаресу. Його батько, раджа Суддодана, був правителем племені сакіїв. Його мати, Рені-майя, до 45-и років свого життя залишалася бездітною, аж поки, нарешті, на превелику радість батьків, народила сина, котрому судилося стати Буддою. Проте не минуло й семи днів після пологів, як померла його мати; тому про немовля піклувалася тітка його матері Праджапатні, котра й виховала його. Про дитинство та юнацькі роки Сіддарти ходило багато легенд, які відрізняються одна від одної неймовірністю чудес і незвичайністю подій. Однак відзначимо, що буддійські авторитети одностайно заперечують знайомство Будди із системою ведичного вчення, в дусі якого у той час зазвичай виховувалися брамінські юнаки. Батько заповідав Сіддарті у спадщину престол. Йому дано було найкраще виховання, яке тільки можна було дати батькові з його становищем. Останній і відписав йому завчасно частину своїх володінь, оточив його блискучим почтом й одружив його з дочкою одного з удільних князів з того самого ж племені Шак’я.2
Коли ж він, тобто Будда побрався, йому було не більше 20 років. „Дружину він бере як нагороду за перемогу в митецьких успіхах та науках над п’ятистами юнаками, що разом з ним домагалися руки її дружини”.3 Після свого весілля Сіддарта віддався утіхам та веселощам східного життя, його родичі відкрито зверталися із скаргою до його батька, стверджуючи, ніби його син думає тільки про власні втіхи, полишив усякі науки, і вони потерпають, чи зможе він взагалі керувати державою. Гаутама, довідавшись про це, просив визначити день для випробування і вразив усіх своїми знаннями.
У свої неповні двадцять дев’ять років Гаутама одного разу вирушив до себе на заміську віллу і по дорозі був уражений виглядом старика, розслабленого від старості. Гаутама замислився над його життям, і коли йому вдруге трапилася людина, що страждала від тяжкої хвороби, і коли втретє він натрапив на зотлілий труп. Візничий кожного разу говорив Сіддарті, що така доля усіх людей. невдовзі ж по цьому він перестрів аскета і той самий візничий розтлумачив йому характер й мету у чернечому житті. Адже Сіддарта ще юнаком переймався питанням про те, що таке життя і чому його долає смерть4.
Через деякий час він довідався, що ці пустинники, зрікшись усяких земних благ, справді здобувають спасіння від усілякого зла в житті. Коли ж невдовзі після зустрічі з аскетом до нього з’явився гонець із звісткою про народження сина, Гаутама мовив собі: „Ще одні кайдани”. Відтак він вичікував нагоди, аби усамітнитися. Із самої глибини серця у нього запала думка про те, що тепер, або ніколи він повинен вирушати в далеку путь. Тож він одразу узявся до здійснення свого бажання. Глибоко вражений побаченим Сіддарта одважився покинути свій дім, дружину, сина Рагула, царство і присвятити себе, якщо можливо, розкриттю таємниці людських страждань і відкрити шлях до нової досконалості5.
Не попрощавшись, аскет Гаутама вирушив на чужину ще юнаком, в розквіті сил, повний життєвої наснаги. Аскет Гаутама звелів зголити собі волосся і надів жовте одіяння, попри те, що його батьки не хотіли навіть чути про це, що вони плакали гіркими сльозами і ридали, коли він покинув рідну домівку і подався на чужину.6
Сіддарта мандрував світом, маючи вигляд злидаря, безпритульного учня й подорожнього. Його спокушав великий спокусник Мара, котрий з’явився на небесах і зупиняв Гаутаму, обіцяючи йому через сім днів панування над усіма чотирма материками, якщо він відмовиться від свого наміру. Ці слова не подіяли на Сіддарту, але спокусник плекав надію, що візьме гору, коли гріховна думка западе в душу Гаутами. З цієї хвилини він немовби тінь переслідував Гаутаму, намагаючись постійно перешкоджати у здійсненні його думки про те, аби стати Буддою. Гаутама провів у пошуках істини сім років з того дня, як покинув рідне місто. Спочатку він віддався в розпорядження двох учителів, аби досягти найвищого стану, тобто благородного спокою, самозаглиблення, що відігравало вагому роль і в ученні самого Будди. Але це вчення не задовольнило Гаутаму і він подорожував Магадським краєм, аж поки прийшов до містечка Урувели. Його тіло спотворилося від посту та випробувань, а він усе ще почувався далеким від мети. Тоді він полишив цей шлях і почав знову приймати їжу.
Та ось одного разу, у цій мальовничій місцевості Урувелу, сидячи під деревом баньяну, він збагнув раптово всю істину. Перед ним одразу відкрився увесь світ страждань, він відчув, що знайшов розв’язок в чому полягає добро і зло у житті людини. „Коли я усвідомив це, - говорив згодом Будда своїм учням, - коли я споглядав це, душа моя була звільнена від гріховних бажань, від гріховного земного існування, від гріха омани, від гріха невідання. У визволеному прокинулося знання про викуп: знищено відродження, виконано святу справу, виконаний обов’язок: не повернуся я до цього світу – я збагнув це”7.
З цього часу Сіддарта Гаутама став Буддою, тобто просвітленим, або як його називали Сакьян-Муні – мудрець з племені саккіїв. Майже тридцять днів проводить Будда під деревом пізнання, насолоджуючись блаженством звільнення, роздумуючи над тим, що відкрилося йому. Коли ж минуло саме стільки часу, до нього приступив спокусник, злий Мара і намагався вдруге відвернути Будду від справи здійснення людського спасіння.
Спочатку Мара мав намір спокусити Будду, коли в його душу западе гріховна думка, але Будду не здолати земними бажаннями. Тоді Мара обирає інший шлях. Він радить святому негайно ж відійти в Нірвану, задовольнитися тільки власним спасінням. Але й тепер Будда перемагає цю величезну спокусу для всіх святих та аскетів і твердо відповідає Марі, що увійде в Нірвану тільки тоді, коли його святий закон розквітне і буде сповіщений усім людям через його учнів, монахів і монахинь.
Ствердившись у своєму намірі проповіддю просвітити людей, Будда вирушив до Бенереса. З обрізаним волоссям, у жебрацькому вигляді він проповідував своє вчення, ходячи з дому в дім.
У тому ж Бенересі, у дикому парку Ізапатані, де жили п’ятеро монахів, він почав проповідь, початок якої дуже важливий для розуміння того високого уявлення про себе, яке було в Будди. Перші п’ять учнів прийняли вчення Будди, а згодом його стали супроводжувати цілі натовпи народу, слухаючи його натхненні настанови і стаючи послідовниками цього вчення. Своє вчення Будда проповідував сорок п’ять років і помер у глибокій старості на вісімдесятому році свого життя. Перед самою смертю Будда сказав своїм учням, звернувшись головним чином до Ананди: „можливо ви, Ананда, гадаєте, ніби слово втратило свого вчителя; у нас немає більше вчителя. Але ж ви не повинні так міркувати, Ананда, бо вчення, яке я сповістив вам, і правила, яких я навчав, - це і є ваш учитель, коли я відійду від вас”. Потім, звернувшись до всіх учнів, він мовив: „істинно, істинно говорю вам, учні мої, усе, що створено, швидко минає, борітеся безперестанно”8. І піднявся дух його від одного екстазу до другого по всіх сходинках сходження і він увійшов у Нірвану. По смерті Будди його тіло було спалене перед міською брамою з усіма почестями, яких зазвичай удостоювалися царі в Індії.