В умовах жорстокої конкуренції духовного і секуляризованого у світі богослови і віруючі все більше і більше говорять про відступлення, апостасію як зовнішню так і внутрішню. У світі сьогодні відбуваються процеси, які все далі і далі нас відводять від Бога, від вічного Джерела життя. І кому, як не нам, сьогодні, на початку ІІІ тисячоліття, дана можливість вкотре заявити і забити тривогу в українському суспільстві і по всьому світові - що людство повинно схаменутися, зупинитися і переосмислити всі явища, які відбуваються у світі без Божого на те благословення.

Наша Свята Церква, як Церква Помісна, Церква Українського народу вже вкотре подає свій голос про загрозу неминучої загибелі людства, якщо воно піде шляхом розбещеності, розпусти, неправди, антихристиянськості. Про це зокрема йшлося в доповіді Святійшого патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета на Міжнародній Християнській Асамблеї в лютому 1998 року, яка мала назву "Різдво Христове та його онтологічне значення". Вона стала програмною і для подальших зібрань і урочистостей, присвячених славному Ювілею 2000-ліття Різдва Христового. Продовженням цього став помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату 9 січня 2001 року.

„Дана проблематика і до сьогодні продовжує залишатися актуальною і Церква продовжує бити тривогу, намагається хоч на трошки зупинити процес безбожжя і бездуховності, технологічної самоомани", - так розпочав свою програмову доповідь "Духовне відродження українського суспільства в умовах глобалізації світу" на Помісному Соборі Української Православної Церкви Київського Патріархату  Архиєпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій.

Головною проблематикою, яку підіймає ця робота є "актуальні проблеми духовного життя" і шляхи їх вирішення. При цьому, на ці проблеми ми будемо дивитися під кутом зору душпастиря. Дати освітлення сучасних проблем під антропологічним кутом зору - наша задача.

Власне, вже саме існування людини, один цей факт ставить питання про її виникнення і про сенс її існування, а через це - і про сенс існування всіх створінь. Вже цим одним вона "взиває з глибини" не лише про розгадку, а й про повноту існування. У пошуку цієї повноти вона розуміє і визнає свою недосконалість і припускає що те, чого не має, вона зможе здобути за допомогою спілкування і взаємовідносин з кимсь або чимось зовні - з кимсь або чимось, що не є нею, але що не чуже їй, а навпаки рідне. А цим шуканим є Бог, в Якому лише і єдине можливе справжнє життя. Християнська віра, проте, не є лише Істиною про Бога, вона є також Істиною про людину: про впалу людину, до якої завжди нисходить Божественна любов, і яку Церква покликана спасати, і про істинну, прославлену Людину, образ якої був раз і назавжди явленим в Особі Господа нашого Ісуса Христа, і яка є нормою і метою християнського життя. Тож в своєму ідеалі християнське життя має немов два виміри: вертикальний - містичний зв’язок людини з Богом і горизонтальний - турбота про людину і світ; причому вони обидва нероздільні, оскільки взаємодоповнюють один одного.

Людина стає своєрідним посередником між Богом і світом, вона живе між цими двома реальностями, з’єднана з ними і не може жити поза тим чи іншим - саме в цьому полягає гранично важливе значення присутності людини у Всесвіті. Проте, таке високе призначення може привести як до спрямованості до Бога, так і до руху у прямо протилежному напрямку. Адже варто забути, звідки ми прийшли, і ми вже нізащо не згадаємо, куди нам призначено потрапити. Щойно ми випускаємо з поля зору абсолютні орієнтири, як тут же опиняємося у владі блукаючих вогнів людських думок.

В християнстві найвища цінність - людина, як до речі і в атеїстів, але не в ідеалістичному або абстрактному значенні. Це людина - не ідеал, не видумка, не така, якою б ми хотіли її бачити… Ні, ми - християни поставили на престол конкретну реальну людину - Ісуса з Назарету. А це й не дивно, бо в Христі нам показано, явлено конкретно, реально, як історичний факт, чим (а вірніше якими) ми покликані стати в своїй реальності, в нашому історичному бутті, в нашому становленні. Бог любить людину і любить світ, тому, за власною волею, виходить зі Своєї неприступності і з’являється людині. Людина також, за самою своєю природою, володіє здібністю "виходу з себе", тобто сприйняття Того, Хто вище її самої. В цьому її богоподібність, в цьому ж її покликання - стати царем творіння, тому що вихід з себе передбачає не розрив зі  звичайним життям, а, навпаки, повернення до нього з метою його преображення і спасіння від зла і смерті. Воскресле і преображене Людство Ісуса Христа є метою і надією людей: спільником Його людина стає в Церкві, в Ньому досягає обоження, тобто спілкування з єдино істинним вічним життям,  в Ньому вона перемагає смерть і отримує живоносну силу для спасіння всього світу. Тож і не дивно, що, за словами протоієрея Іоана Мейєндорфа, тепер уже стало загальним твердження, що в  наш час богослів’я повинно стати антропологією… повинно бути прийнятим відкрите бачення людини.

Така постановка питання є надзвичайно актуальною і важливою в світлі сьогодення, з його так званими вимогами і потребами часу, коли стало не лише можливим, а просто життєво необхідним переосмислення здавалося б давно відомих "прописних істин". Повсякденний досвід краще за будь-що засвідчує наявність яскравих проявів взаємопереплетення в природі людини раціонального й ірраціонального начал, що й підводить до  постановки цієї проблематики і спроби її пояснення.  

Виходячи з того, що в Православ’ї звернення богослів’я до людини включає в себе незмінний принцип вірності Одкровенню і Переданню і, відтак, означає швидше повернення до витоків, а не внесення сторонніх начал (адже ці витоки - не що інше, як синтез патристики й аскетики, справжні неперевершені за своєю глибиною скарбниці практичного знання про людину, а не якісь вихолощені надумані теорії), вирішено обрати предметом спеціального дослідження „Пастирську антропологію і актуальні проблеми духовного життя".

Окрім вузько спеціального інтересу, який є неодмінним атрибутом практично всіх досліджень певної вузько-визначеної проблематики, дана праця повинна мати практичну зацікавленість як для кожного священнослужителя Православної Церкви, так і для пересічного християнина, адже має на меті спробу осягнення духовного досвіду життя в Богові, який не може застаріти, або стати неактуальним.

Приступаючи до цієї роботи, маємо усвідомити одну фундаментальну і вагому річ. Все, що стане предметом розбору і аналізу, все, що ми будемо описувати і досліджувати для Православної Церкви, не є новиною. Точніше сказати так: Пастирська антропологія завжди існувала в контексті численних тем, над якими протягом століть працювала Церковна думка. Питання, які входять в обсяг поняття "Пастирська антропологія", повно і глибоко розкриті отцями Церкви. Вони ж застосували і безліч засобів для практичного розкриття цієї науки. Єдине - не було виділено Пастирську антропологію, як окрему дисципліну.

         Тому, починаючи цю роботу, ми у Вступі зупинимось на тому, що ж таке Пастирська антропологія? Розглянемо предмет, задачі, зміст, методи, становище пастирської антропології серед богословських та емпіричних наук, важливість вивчення даного предмету. Обумовивши це, ми маємо конкретний предмет розгляду і мету, до якої будемо поступово рухатися.

З логіки дослідження, його мети і завдання випливає структурний розподіл дисертації, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку літератури.

Перший  розділ теоретичний, другий і третій присвячені вирішенню конкретних практичних питань. Проте і у них не зможемо обминути теоретичних узагальнень, екскурсів у історію проблем і осмислення становища з точки зору віровчення.

Теоретична частина почнеться з "Святоотцівської антропології - вияву пастирського душпіклування в древній Церкві". Тут ми оглянемо Православну антропологію очима отців Церкви. Визначимо характерні категорії, за якими, для зручності подальшої праці ми і згрупували погляди отців. Це: вияснення суті створіння за образом і подобою Божою, Адам - як корпоративна особистість, що включає в себе всіх людей, призначення Адама, свобода, гріхопадіння і наслідки гріхопадіння, відновлення людини у Христі, проблеми статі, смерті і відповідальності, розглянемо природу людини (трихотомізм, дихотомізм). Такий поділ дає нам уявлення про те, якою є і має бути людина за уявленням отців Церкви.

         Далі нам необхідно визначити значення і ціль людського життя. Без розкриття і розуміння цих категорій не може бути мови про пастирську антропологію. Вони дають напрямок думки, спрямованість і можливість визначитися практичним методам. Всі практичні методи мають відповідати значенню і цілі людського життя та не порушувати тих категорій людського життя, які заклав в людину Бог.

         В пункті "Пастирське розуміння і ставлення до людини" маємо проаналізувати стан духовного життя сьогоднішньої людини, сформулювати і поставити ті проблеми, вирішити які покликана пастирська антропологія. Зупинимось на проблемі реорієнтації в середовищі духовенства. Бо без зміни методів роботи духовенства предмет пастирської антропології на практиці застосовувати не буде кому. Говорячи про "пастирське розуміння і ставлення до людини" не можемо обійти пастирську відповідальність. Розглянемо різницю між "категоричною" відповідальністю священика і "умовною" душпастиря.

Далі опишемо головний принцип, який будемо застосовувати у всій роботі. Протопресвітер Степан Ярмусь його визначив як "антропоцентризм", цей термін і залишимо, зазначивши контекст, у якому будемо його використовувати.

         Наголосимо на необхідності творчого підходу до кожної людини. Нема однакових людей, більше того, кожна людина постійно міняється, в тому числі і під дією Божої Благодаті. Задача священика вчасно помітити ці зміни і адекватно побудувати своє спілкування з людиною.

         Поговоримо і про мову душпастиря. В якій мірі вона має бути специфічною, зрозумілою, відповідати рівню освіти людини, її професії, спиратися на реалії внутрішнього життя людини, її духовний досвід.

         Серед засобів душпастирства детально зупинимось на літургійному аспекті душпастирства, засобах комунікації. Розглянемо способи передачі і отримання інформації. Подамо свій погляд на те, чому православному пастирю не можна застосовувати без розбору цілий ряд західних підручників з мистецтва, комунікації, зокрема, книги Д. Карнегі, та деяких інших авторів. Вагомим важелем прогресу духовного життя є знайдення потрібної мотивації. Таких мотивів поведінки, які зможуть привести до конкретних змін.

         У пункті "Боговтілення і розкриття людської особистості" з’ясуємо, що ж таке особистість, які її ознаки, чим характеризується, як можна допомогти людині стати справжньою особистістю. Поглянемо на людину з точки зору психології. Охарактеризуємо спроби розділення людей за темпераментами і дамо характеристику кожного з них.

         Друга і третя частина нашої роботи буде присвячена конкретному вирішенню нагальних проблем. У розділі "Душпастир і християнська родина" розглянемо численні родинні проблеми і роль душпастиря у їх подоланні. Зупинимось на розлученнях і абортах.

         У розділі "Душпастир і молодь" проаналізуємо проблеми молодого покоління сьогодення, визначимо "виховний ідеал" - те підгрунтя, на якому потрібно будувати процес виховання. Зупинимось на проблемах морального занепаду, хворобливого загострення уваги на сексі, сексуальних збоченнях. Дамо релігійну оцінку гіперсексуальності, гомосексуалізму, транссексуалізму.

         Розглядаючи "Пастирську допомогу в лікарні" вкажемо ряд шляхів, якими душпастир може послужити хворій людині. Серед "Проблем опіки над людьми в старості, хворобі і смерті" розглянемо проблеми людини під час старіння, роль літніх людей у парафіяльному житті. Дамо поради душпастирям, як допомогти помираючому. Розглянемо "Пастирський психологічний погляд на смерть".

         У третьому розділі предметом нашої уваги буде "Психіатрія і проблеми духовного життя". Тут ми дамо поради священикам, як ставитися до патологічних проявів у психіці людини. У розділі "Проблеми оголошення і воцерковлення духовно хворих людей" розглянемо деякі форми неврозів, а саме: неврастенію, невроз нав’язливих станів, істерію, іпохондричний і депресивний невроз. Зупинимося на проблемах суїциду і дамо його богословську оцінку. Також об’єктами нашої уваги будуть такі хвороби, як епілепсія і шизофренія. Окреслимо шляхи зцілення від цих хвороб.

У висновках буде підбито підсумок проведеному дослідженню і за його результатами зазначено позитивний (чи негативний) здобуток.

Даючи богословське осмислення святоотцівської спадщини, будемо намагатися говорити зважено і аргументовано. Для цього будемо покладатися на думку досвідчених і загальновизнаних авторитетів, а також широкого кола дослідників, котрі плідно попрацювали на цій ниві, проте їх позиції будемо подавати переосмислюючи. В кінці роботи подано детальний перелік джерел і посібників, використаних під час дослідження теми, тому немає потреби перераховувати їх ще раз. Повного ж висвітлення проблем, які охоплює Пастирська антропологія, немає. Є численні монографії і дослідження, які торкаються кожної з наголошених проблем окремо, без зв’зку із загальним антропологічним поглядом Православної Церкви. Усім цим роботам не вистачає системності і масштабності, а деяким і аналітичної глибини розуміння духовних процесів сьогодення. Тому  з усіх цих джерел і посібників доводилося брати лише те, що стосується даної теми.

Перед тим, як ми почнемо розбирати тему "Пастирська антропологія і актуальні проблеми духовного життя" необхідно уточнити, що ж таке сама Пастирська антропологія і визначити зміст і обсяг, який ми будемо вкладати в цей термін надалі.

         Визначення всякої богословської дисципліни являє певні труднощі, коли намагаєшся визначити її кордони. Кожний розділ богослов’я дотикається до цілого ряду інших, органічно з ним пов’язаних і часто переходить ті межі, які були окреслені в його назві. Проте надмірне розширення кордонів науки завжди робить її розпливчастою, а звуження їх часто применшує її розвиток і значення.

Пастирська антропологія є на перетині Православної антропології і Пастирського богослов’я, але одночасно відрізняється від них обох, виокремлюючись в окрему науку, яка має свій предмет, зміст, задачі і цілі. Важливість цієї науки обумовлюється її актуальністю. Само сьогодення виставляє умови, при яких  вирішенням проблем духовного життя стає Пастирська антропологія. Переконаний, що з часом вона займе належне їй місце серед сузір’я інших богословських наук.