В зв’язку із теперішньою складною релігійною ситуацією в Україні, багато у кого виникає запитання: чому стався розкол Російської Православної Церкви, яка за часів СРСР об’єднувала багато націй, в тому числі росіян, українців та білорусів. Що саме дало поштовх тим бурхливим подіям на початку 90-х років, в результаті яких в Україні утворилось 3 Православні Церкви - Українська Православна Церква Московського Патріархату, Українська Автокефальна Православна Церква, Українська Православна Церква - Київський Патріархат. Чи є остання з них якоюсь новою формацією і чи теперішня релігійна ситуація є закономірним наслідком певних подій в історії православ’я на нашій землі? Адже коли зараз існує три окремих Православних Церкви, людині освіченій, а не те, що пересічному громадянину, важко розібратися, яка з цих Церков має історичне підґрунтя для свого існування на Україні: УПЦ - МП, яка є частиною Московського Патріархату; УАПЦ, що намагається виступати як окрема формація, одмежувавшись від всіх інших; або ж УПЦ - КП, очолювана Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси - України Філаретом, який, прагнучи до утворення незалежної помісної Православної Церкви в Україні, вийшов з частиною вірного йому єпископату з-під юрисдикції Московського Патріархату, з’єднався з автокефальним рухом і згодом очолив його, докладаючи чимало зусиль для об’єднання цих трьох гілок православ’я, причому не на словах, а на ділі, пропонуючи конструктивні методи об’єднання і постійно закликаючи чи то на наукових зібраннях, чи в своєму архіпастирському слові-повчанні до діалогу любові та взаєморозуміння. Розібратися в цій ситуації нелегко, мабуть тому що всі три Церкви, доводячи свою правоту, приводять як доказ те, що вони спираються на давні звичаї і традиції, котрі були притаманні Православній Церкві в Україні. з часу її утворення. Прихильники єднання з Московською Патріархією твердять, що ці традиції збереглися саме завдяки братній підтримці «північного сусіда», який простяг в 1686 р. дружню руку допомоги Київській Митрополії, правонаступниці Церкви Київської Русі, яка увібрала в себе її традиції і постійно боролася з католиками та уніатами за своє право на існування. Прихильники ж автокефальності (незалежності) Української Церкви стверджують, що права і звичаї Української Церкви після приєднання її до Московського Патріархату було по-варварськи знищено і заборонено. Серед різноманітних проблем, котрі можуть зацікавити в історії Православної Церкви в Україні, особливо гостро звучить саме ця: що саме підштовхнуло духовенство, яке підтримує ідею утворення автокефальної (незалежної) Української Православної Церкви із своїм Патріархом на чолі, до відокремлення від Москви. Для відповіді на це питання є актуальним дослідити як саме і яким чином українське духовенство на протязі багатьох десятків років відстоювало свої права проти зазіхань Московської духовної і світської влади. Об’єктом дослідження дисертаційної роботи є участь українського духовенства в роботі катерининської Комісії Нового Уложення 1767 р., причому головна увага звертається на пункти, представлені духовенством на розгляд цієї Комісії в захист своїх прав та привілеїв. Така увага автора саме до цих подій, які відбулися в історії Української Церкви пояснюється тим, що це була фактично остання спроба українського духовенства виступити на захист своїх привілеїв, котрі гарантували йому певну окремішність в правовому положенні серед іншого православного духовенства в Російській Церкві; тим, що пункти від українського духовенства обіймають весь спектр його життя та нагальних потреб і, насамкінець, тим, що вони є своєрідним підсумком спільного життя Української Церкви з Російською, а також охоплюють попередні виступи духовенства українських єпархій проти нищення своїх прав. Взагалі пункти від українського духовенства по своїй глибині і значимості можна вважати значною науковою роботою, представленою московській владі, на захист свого звичного традиційного становища в Православній Церкві, суспільстві та державі. Обрана тема дозволяє дослідити не тільки стан духовенства взагалі на час скликання Комісії Уложення, але і зміни цього стану, починаючи з 1686 р, котрі призводили до частих виступів священнослужителів на свій захист, а також прослідкувати підготовчий етап діяльності російського уряду по урівнянню Київської кафедри з російськими, шляхом поспішного впровадження в ній реформ аналогічних російським, що спричинило до нищення особливих рис її життя. Така діяльність з боку уряду пояснюється досить малим терміном перебування Київської Митрополії, порівняно з Російською Церквою, під впливом російської світської влади, яка постійно намагалася обмежити вплив Церкви на суспільство і перетворити її на один із своїх департаментів, для провадження своєї політики. Аналогічну цій ситуації, коли духовна влада стає провідником ідей та бажань світської влади, ми бачимо сьогодні в діяльності УПЦ - МП, «філіалі» Російської Православної Церкви. Ці обидві Церкви, ретельно виконуючи замовлення російських можновладців, бажають утворення нової імперії на зразок, чи то Радянського Союзу, чи то якоїсь слов’янської держави, намагаються всіма засобами не допустити утворення автокефальної Церкви в Україні, яка б безперечно об’єднала б український народ для будівництва сильної незалежної держави. «Мы отдаем себе отчет в том, что страна, разделившаяся на 15 независимых государств не может обрести 15 Помесных Православных Церквей» так заявляє Патріарх Московський Олексій ІІ1. Але з Божої волі постала Українська держава, буде в ній з часом і єдина Православна Церква. Патріарх Філарет з цього приводу говорив «як людині повітря, як сонце й дощ для землі, Українській державі потрібна єдина Помісна національна православна
 
1. Губар А. Яремівщина - дух руїни // Православний Церковний Календар 2000.-К.1999.-С.115. Церква, канонічно незалежна від Московського Патріархату»1.Мета дослідження заключається в тому, щоб на основі задіяного в дисертаційній роботі історичного матеріалу: документів державних та церковних установ, наукових досліджень, архівних матеріалів, більш докладно висвітлитималовідому ланку з історії Української Церкви і з’ясувати, чим була викликана така бурхлива діяльність духовенства всіх українських єпархій і з якої причини нищилися його права та привілеї. Також важливо розкрити суть реформ імп.Катерини ІІ відносно українських єпархій та обставини, за яких відбувалося поступове відібрання привілеїв Київського Митрополита і всього духовенства; також висвітлити діяльність священнослужителів спрямовану на захист цих прав і особливостей устрою своєї Митрополії. Для досягнення цієї мети в дисертаційній роботі було поставлено наступні завдання: висвітлити процес скликання Комісії Нового Уложення, її засади та відношення до Церкви;розглянути ставлення членів Св.Синоду до вимог українського духовенства;показати настрої серед духовенства Київської Митрополії під час скликання Комісії Уложення і сам процес складання ним пунктів про свої потреби;розкрити причини, котрі спонукали духовенство виступити на захист своїх прав та привілеїв кафедри;
1. Там само -С.113. вказати на головні вимоги, ретельно відстоювані духовенством;дослідити негативне ставлення українського духовенства до втручання світської влади у внутрішнє життя Митрополії та його незадоволення економічною і соціальною політикою, запровадженою російським урядом.Джерелами для даної наукової роботи послужили матеріали з архіву Київської консисторії, що змальовують становище духовенства в Україні в часи роботи Комісії Нового Уложення. Знаходяться вони у фондах 59 і 127 Центрального Державного Історичного Архіву України в м.Києві. Історичні відомості цих фондів дають достатню інформацію про побут духовенства, судочинство в консисторії, тяжби між духовенством та відомості про грошові збори. Все це разом допомагає розкрити причини, які підштовхнули духовенство виступити на захист своїх прав та привілеїв. Іншими джерелами для роботи послужили різного роду документи: укази, грамоти, листи і постанови, матеріали надруковані в «Сборнике Императорского Российского Исторического Общества» /далі -СИРИО/, що видавався в м.Санкт-Петербурзі. Том 43-й /СПб 1885/ містить в собі ті пункти українського духовенства, які розкривають його вимоги представлені в Св.Синод з подальшою їх передачою в Комісію Уложення. Для зручності було використано надруковані пункти, оригінали яких знаходяться в архіві Св.Синоду, в рукописному варіанті. Для дослідження теми було використано також маніфест Катерини ІІ про скликання Комісії Нового Уложення та ряд інших указів, виданих державною владою, які знаходяться в збірнику «Полное собрание законов Российской Империи» /далі - ПСЗ/, що видавався в м.Санкт-Петербурзі. Деякі з указів та постанов Св.Синоду, використаних в роботі, знаходяться в «Полном собрании постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской Империи» /далі - ПСПР/, збірник яких теж видавався в м.Санкт-Петербурзі. Однак, слід вказати, що деякі укази було узято із введених в історичний обіг такими дослідниками - М.Петровим, І.В.Теліченком, М.І.Кедровим, О.Ф.Кістяковським, В.М.Мордвінцевим. Для ілюстрації змін у правовому положенні Київської Митрополії в цій праці використано збірник «Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов» /далі - АЮЗР/, який свого часу видавався в м.Києві. Том 4 ч.1 «Акты об унии и состоянии Церкви с половины ХVII в. /1648-1798/» /Киев, 1871/ вміщує в собі 239 документів, які розкривають становище Православної Церкви в прокатолицькі налаштованій Речі Посполитій. В т.5 «Акты относящиеся ко времени подчинения Киевской Митрополии Московскому Патриарху /1620-1694/» /Киев, 1873/, знаходиться 276 документів. Це листування Московського Патріарха, царів, гетьмана Івана Самойловича, Київського Митрополита між собою та з Константинопольським і Ієрусалимським Патріархами, по вирішенню питання перепідпорядкування Київської Митрополії та грамоти, надані при відокремленні Чернігівської архиєпископії. Також для висвітлення цього питання були використані ставленичі грамоти Київських Митрополитів видані їм російською світською та духовною владами з визначенням їх прав, котрі вміщені в додатках до праці митр.Євгенія Болховітінова «Описание Киево-Софийскаго собора и Киевской иерархии» /Киев, 1825/. Джерелом церковного права в даній праці є «Книга правил Cвятых Апостол, Святых Соборов Вселенских и Поместных, и Святых Отец» /далі - Книга правил/, видана в Свято-Троїцькій Сергієвій Лаврі у 1992 р. В ХІХ - поч.ХХ ст. дослідження загальної історії Російської Православної Церкви набуло широкого розмаху. Звичайно, що розглядалася вона як того вимагала офіційна влада, тому критичні матеріали жорстко цензурувалися. Історики в своїх працях загалом схвально ставилися до світської влади, ідеалізуючи проведені нею реформи в церковному житті і припускалися легкої критики самих лише методів впровадження нового, але аж ніяк суті. Це стосувалося і діяльності Комісії Нового Уложення, яка з невідомих причин не була докладно розглянута з точки зору церковної історії. Дослідники лише побіжно торкалися її діяльності, головним чином зосереджуючи свою увагу на мотивах скликання депутатів - кращого устрою державного апарату для загального благоденства, через захоплення імп. Катерини ІІ ідеями західного просвітництва. До таких дослідників належать І.Чистович,1 М.Чичулін.2 Чистович И.Исторические записки о совете в царствование имп.Екатерины ІІ.-СПб.1870.2. Наказ имп.Екатерины ІІ данный Комисии о сочинении проекта Нового Уложения. Под.ред. Н.Д.Чичулина.- СПб.1907.Умовам скликання Комісії присвячена колективна праця А.Лютніна, В.Зоммера, А.Ліповського, в якій вони дають загальну характеристику стану Російської Імперії, починаючи з діяльності імператора Петра І і закінчуючи кінцем ХVIII ст1. Цього питання не торкається в своїх записках навіть сама автор маніфесту 14 грудня 1766р., імператриця Катерина ІІ2. Більша частина з них присвячена опису придворного життя, офіційним прийомам та анекдотам. Обминає увагою цю подію і біограф імператриці П.Колотов3. М.Барсов подає мотиви, якими керувалася Катерина ІІ, скликаючи Комісію Уложення і пункти для неї від членів Св.Синоду4. Д.Багалій5 та В.Авсеєнко6 коротко описують вибори депутатів від Слобідської України і їх вимоги, в тому числі і ті, що виявляють намагання козацької старшини заборонити духовенству землеволодіння. В.Щербина викладає лише епізод з виборів депутатів від Малоросійської Колегії Итоги ХVIIІ века в России. Введение в Русскую историю ХІХ века. Очерки. А.Лютнина, В.Зоммера и А.Липовского. - М.1910.Записки имп.Екатерины ІІ. Перевод с подлинника изданного Императорской Академией Наук. - СПб. 1907.Колотов П.Деяния Екатерины ІІ, императрицы и Самодержицы Всероссийской. - СПб.1811.- Ч.1-6. Барсов Н. Дополнительные пункты духовенства представленные в Комиссию о сочинении проэкта Нового Уложения //Христианское чтение. - СПб. 1877. -№11-12.Багалей Д. К истории Екатериненской комиссии для составления проекта Нового Уложения // Киевская Старина. 1885.- Т.8.- С. 1-30.Авсеенко В. Малороссийское шляхетство в 1767 г // Русский вестник.-СПб. 1863.- Т.46.- С.438- 525. ; Його ж. Малоросия в 1767 г.-К.1864. і вказує на великий тиск з боку генерал-губернатора краю графа П.О.Румянцева на самий процес виборів1. Свою увагу звернули на це такі дослідники минулого як С.Соловйов2 та А.І.Маркевич3, описуючи вибори депутатів на місцях і їх накази для представлення в Комісію Уложення. Праця М.Лонгінова4 присвячена діяльності Комісії, 1767 р., носить загалом оглядовий характер. Вказавши на її головні цілі, автор зосереджується на описі кількості депутатів, вказуючи хто з них був обраний від якого місця. Найбільш грунтовним дослідженням діяльності депутатів в Комісії Уложення являється праця Д.Полєнова5, одначе, він, подаючи тексти виступів промовців, обминає своєю увагою участь представника від Св.Синоду в її засіданнях.Вивчення вимог українського духовенства, представлених на розгляд Комісії Нового Уложення, як одного із аспектів діяльності духовенства всієї Російської Церкви, таким чином зводилися як до оглядового так і до більш детального їх розгляду, причому висновки по ним робилися різні.1.Щербина В. Етюд при выборах в законодательную комиссию 1768 г // Киевская Старина. 1896.- Т.54.- С. 21-24. 2. Соловьев С. Рассказы из русской истории ХУІІІ века // Русский вестник. - СПб. 1861.- Т.35.- С.305-340.Маркевич А.И. Предположение о созыве Комиссии Нового Уложения // Записки одесского общества истории и древности. - Одесса.1897.-Т.20.Лонгинов М. Материалы для истории Комиссии о сочинении проэкта нового уложения (1767-1774) // Русский вестник.- СПб. 1861.-Т.36.- Прил.№ 1.-С.1-79.Поленов Д. Исторические сведения о екатериненской комиссии для сочинения проэкта Нового Уложения. - СПб. 1871.- Ч.2.І.В.Теліченко1, детально проаналізувавши тогочасне становище духовенства, як суспільного стану, дійшов до висновку, що українське духовенство на чолі з митрополитом високопреосвящ. Арсенієм Могилянським представленими вимогами довели в очах Катерини ІІ своє властолюбство та неприйняття реформ. Хоча, як далі вказує він, і Митрополит, і підвладне йому духовенство діяли, продовжуючи традиціїстарих часів, і їх вимоги не являються чимось більшим за вимоги своїх попередників. О.Діанін2 висвітлює вимоги київського білого та чорного духовенства про поліпшення свого суспільного стану і благоустрою Київської Академії. Пункти про особу Київського Митрополита та його переваги він опускає без будь-якої про них згадки. До конкретного висновку про настрої, з якими складалися пункти, автор не приходить. Однак, починаючи більш ретельно розглядати будь-яку із вимог, він вказує на те тяжке становище, в котрому опинилося духовенство через порушення його прав світською владою. В цілому його працю можна розцінити як таку, що досить позитивно характеризує пункти українського духовенства. Священик М.Шпачинський3, описуючи стан Київської Митрополії за часів правління нею митрополита Арсенія Теличенко И.В. Сословные нужды в эпоху Екатериненской Комиссии // Киевская Старина.1890.- Т.30.- С.161-191. Дианин А. Малороссийское духовенство во второй половине ХУІІІ века. - К.1904. 3. Шпачинский Н., свящ. Киевский Митрополит Арсений Могилянский и состояние Киевской епархии в его правление /1757-1770/. - К.1907.Могилянського, торкається пунктів, складених духовенством Київської єпархії для Комісії Уложення про свої потреби та вимоги. В його праці головним чином розглядаються ті пункти, що їх обминув своєю увагою О.Діанін (тобто 11 пунктів, котрі стосувалися особи Київського Митрополита). Автор не заперечує повністю твердження свого попередника І.В.Теліченка, але з контексту його досліджень особистості високопреосвященного Арсенія Могилянського і становища українського духовенства досить добре видно, що їх боротьба за свої права не носила негативного характеру чи впертого протистояння Церкви і держави з одного боку, і духовенства Київської Митрополії та Російської світської і духовної влади, з іншого.Г.О. Максимович1 в своїй праці висвітлює процес виборів депутатів від шляхти ніжинського повіту і зацікавлення до їх проведення з боку генерал-губернатора краю графа П.О.Румянцева. Професор О.І.Філіпов2 розглядає діяльність депутатів Комісії лише в контексті відношення їх постанов до нормативних актів, виданих Сенатом. В радянський період офіційна історіографія обходила стороною діяльність українського духовенства спрямовану на захист свого виняткового положення в Російській церкві, вбачаючи в ній націоналістичні тенденції та прагнення до відділення від єдиної братерської сім`ї слов’янських народів.Максимович Г.А. Выборы и наказы в Малоросии в Законодательную Комиссию 1767 г. -Нежин. 1917.Филипов А.И., проф. Депутаты Екатериненской комиссии и правительствующий Сенат. - СПб. 1910. З дослідників історії Російської Православної Церкви в ХХ ст. увагу на діяльність Комісії звернув лише І.К.Смолич1, вказавши на загально відому мету праці депутатів - благоденство всіх і кожного, він піддає критиці сам процес їх діяльності, вказуючи на недорозробленість регламенту. Також він приводить і висновки Комісії про причислення духовенства до середньої верстви народу, тобто відмова тому у шляхетському достоїнстві і деяких інших пільг відносно його повинностей. Автор згадує і про існування підкомісії по розгляду пунктів від духовенства, вказуючи, що відомостей про суть її діяльності зовсім не залишилось, тому і невідомі її характер та мета. Загальна ж характеристика Комісії Уложення не містить жодних зауважень, окрім критики самої процедури засідань депутатів. Напротивагу сучасним українським дослідникам цієї теми І.Смолич вказує, що ставропігійні монастирі виступили проти претензійності Київського митрополита Арсенія Могилянського на об`єднання під своєю владою території колишньої Киівської Митрополії, вимагаючи підтвердження своїх грамот. Таким чином він намагається заперечити фактор єдності українського духовенства в процесі складання петицій про свої вимоги. Лише з кінця 80-х років ХХ ст. відбувається процес відродження інтересу дослідників до історії України та Церкви на її теренах. Їх діяльність носить апологетичний Смолич И.К. История Русской Церкви (1700-1917гг.) // История Русской Церкви. В 9-ти кн. -Кн.8.- Ч.1. - М.1996.- С.193-198.характер і спрямована на захист державності України, як країни з багатим і давнім історичним минулим. Сучасний український дослідник З.Когут1 розглядає петиції українського духовенства в контексті вимог представлених світськими депутатами Малоросійської Колегії, тобто як складову частину прагнення всіх українців до збереження своєї автономії в складі Російської Імперії.Більш докладною є праця М.Харишина та В.Мордвінцева2, в якій вони розглядають причини втрати Київською Митрополією своєї незалежності. Але свою увагу вони зосереджують на майнових вимогах духовенства, проте справедливо підкреслюють, що 74 пункти київського духовенства були останньою спробою захистити своє правове положення. Дослідження Л.Г.Мельника3 та Ю.Хорунжого4, присвячені виборам світських депутатів і в цілому повторюють праці дореволюційного часу. З історіографічного огляду помітно, що пункти українського духовенства недостатньо досліджені у сенсі їх розгляду, як концентрованого документу про особливі права та привілеї всього духовенства Київської Митрополії.
Когут З. Російський централизм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини 1760-1830рр. - К. 1996.-С. 146-149.Харишин М., Мордвінцев В. Російське самодержавство та Киівська Митрополича кафедра або як Українська Православна церква позбулася автокефалії. - К.1999.-С.231-277.Мельник Л.Г. Склад депутації від України до Комісії по укладенню нового «Уложення» 1767-1768р.р // Український історичний журнал.- К.1999.- № 2.- С.105-112.Хорунжий Ю. Катериненська комісія і українське питання // Українське козацтво, витоки, еволюція, спадщина.- Вип.3.- К.1993.Практичне значення роботи полягає у висвітлені маловідомої ланки в історії Української Православної Церкви, а саме останньої спроби її ієрархів та духовенства захистити свій звичний устрій внутрішнього життя митрополії, як ознаку свого привілейованого положення, яке вона займала до 1686р. перебуваючи до того часу у складі Константинопольського Патріархату.