Історичних свідчень про особу і життя апологета Афінагора майже не збереглося. За словами Л. Барнард, сучасної французької дослідниці творчості Афінагора, він, являючись одним із самих здібних грецьких апологетів, був практично невідомий в християнській древності. І дійсно, ні один із древніх християнських письменників (Євсевій Кесарійський, бл. Єроним), навіть не згадують про Афінагора. Про Афінагора відомо тільки із його апології, що спочатку він був гонителем християн, але пізніше він навернувся в християнство. Крім цього є ще два коротких свідчення про нього. Перше із них зустрічається у св. Мефодія Олімпійського († 311), котрий в своєму творі “Про воскресіння” посилається на апологію Афінагора “Прохання за християн”, цитує її і прямо називає ім’я автора. Друге свідчення належить маловідомому церковному історику V ст. Пилипу Сидету, який був в один час дияконом у св. Іоана Золотоустого. Але свідчення Пилипа Сидета дослідники вважають неправдоподібними. Тому приходиться обмежуватись виключно одними внутрішніми даними, почерпнутими із самої Апології Афінагора. Вона адресована до царів Марка Аврелія і Комода, які царювали в 170–180 рр. В 177 році розпочалось гоніння на християн, в зв’язку з цим Афінагор вирішив звернутися до царів з апологією. Це дозволяє думати багатьох дослідників, що Апологія була написана в 177 році.
 

 

 

 

Зміст апології “Прохання за християн”
 

Афінагору належать два твори:
1. Апологія “Прохання за християн”.
2. “Про воскресіння мертвих”.
Обидва ці твори збереглися в рукописі Парижської Національної бібліотеки в відомому Кодексі Арефи, єп. Кесарійського, який датується 914 роком.
Апологія складається із 37 глав, які розділяються на три частини по числу трьох звинувачень проти християн. В першій частині християни звинувачуються в безбожництві (4–30); в другій – в кровозмішенні (31–34) і в людоїдстві (35–36).
Звертаючись до царів, Афінагор просить їх звернути увагу на те, що в той час як в їх державі і під їх мудрим керівництвом всі народи користуються свободою поклоніння своїм богам і знаходяться під захистом законів, одні тільки християни за одне ім’я піддаються гонінням без всякого розслідування їх вини (1 гл.), без необхідної перевірки тих звинувачень, які на них возводяться, так що християни лишені самого елементарного права, в якому не відмовляють навіть тяжким злочинцям. В ім’я справедливості апологет просить імператора видати закон, за яким християн судили би звичайним порядком за їх справи, а не за їх ім’я (2 гл.). Сам Афінагор визнає, що якщо би були справедливі три жахливі звинувачення проти християн, то їх необхідно було би бити без всякої милості від малого до великого. Але вони неправдиві, і це він хоче показати в своїй апології (3 гл.).
1. Несправедливість звинувачення християн в безбожництві Афінагор заперечує і доказує особливо детально. Християни не безбожники, насамперед всього тому, що вони визнають Єдиного Бога, а монотеїзм це не ознака безбожництва, тому що його тримались філософи, яких ніхто не вважав безбожниками. А те, що Бог один засвідчується і доказується людським розумом і пророками. Християни шанують також і Сина Божого і Духа Святого, і множество ангелів. Тому їх ні в якому разі не можна докоряти в безбожництві. Теж саме слідує і із розгляду морального їх життя: християни вчать про любов до ворогів і багато з них, хоча словом не можуть доказати правоту свого вчення, однак ділами і святістю життя оправдують його. А таке життя вони ведуть тому, що вірять і визнають, що Бог промишляє над родом людським і в майбутньому воздасть за скромне життя великими благами. Доказавши, що християни не безбожники, Афінагор переходить до критики язицтва.
В подальшій своїй апології християнських вірувань Афінагор вказує на протиріччя язицьких вірувань. Християни не беруть участі в язицьких жертвоприношеннях, тому що Богу не потрібні вони. Йому треба приносити  жертву безкровну і служіння розумне. Афінагор засуджує ідолослужіння і антрополатрію (глл. 18–19). Він висміює служіння тілу, блуд і походження богів і все це підтверджує цитатами із язицької літератури.
ІІ. Захищаючи християн від звинувачень в аморальності, Афінагор вважає їх неприпустимими вже тому, що християни вірять в майбутнє воздання і таким чином, не допустять нічого подібного. Зокрема, проти звинувачення в кровозмішенні говорить високоморальне життя християн; вони вважають гріхом навіть дивитись на жінку з бажанням її і не дозволяють собі повторювати братнього цілування, коли воно сподобається. Жінку кожний має тільки для народження дітей, яке служить і мірою стримання; багато же ведуть позашлюбне життя з надією тісніше з’єднатися з Богом. В зв’язку з цим скоріше до самих язичників необхідно вжити поговірку: “блудниця докоряє ціломудренну” (гл. 34).
ІІІ. Що торкається звинувачення в людоїдстві (антропофагії), то воно тим більше несправедливе. Насамперед всього, щоби займатися антропофагією, необхідно вбити людину. Християнам заборонено навіть дивитися на вбивство людей (наприклад, на гладіаторських іграх),  а не те, щоби вбивати і їсти людей. Вони забороняють отруювати младенців в утробі матері, тим більше не будуть вбивати вже більшу дитину. Ніхто із християн не допустить цього, вірячи у воскресіння і покарання за гріхи.
Закінчується Апологія проханням про справедливість до християн, які моляться за царську владу і заслуговують до себе поваги. Вперше Апологія Афінагора була видана в французькому перекладі в Цюріху в 1557 р. В російському перекладі відома монографія  Мироносицкого П. Афинагор, христианский апологет ІІ века. – Казань, 1894 р.
 

 

Зміст твору “Про воскресіння мертвих”
 

Другий твір Афінагора присвячений питанню про воскресіння мертвих. Трактат був написаний через деякий час після Апології, вірогідніше у 80-му році ІІ ст. Значення його полягає в тому, що він являється першим в християнській писемності твором, повністю присвячений темі воскресіння із мертвих.
Це питання буде неодноразово розглядатися в богословській літературі і тому позиція Афінагора,  особливо значна і цікава. Цей твір може бути розглянутий як безпосереднє продовження його Апології, яка і закінчується в 36 гл. наміром перейти до розгляду  питання про воскресіння мертвих.
Даний твір складається з 25-ти глав, який може бути поділений на дві частини: перша (І–ІХ) торкається заперечень, направлених проти можливості воскресіння мертвих; друга частина (ХІ–ХХV) підтверджує цю істину позитивними доводами. Міркування ведеться переважно філософським шляхом. Якщо воскресіння неможливо допустити, то із слідуючих міркувань: “Або Бог не може, або Він не хоче мертві або навіть повністю розкладені тіла знову з’єднати і привести в попередній людський вигляд”. Розглядаючи заперечення проти воскресіння, Афінагор в основу своїх міркувань покладає безспірній догмат про Бога. Бог може і хоче воскресити мертвих. Бог може зробити це, тому що Він:
1. Знає весь склад людини, знає куди поступає кожня її частинка, і як відновити тіло після руйнації.
2. Має силу для того: раз Він із пороху створив людське тіло, то може і після руйнації воскресити його.
Богу вгодно воскресити мертвих. Це було би Йому невгодне, якщо би було несправедливе або недостойне Його. Але воскресіння тіла не робить несправедливості ні духовним істотам, яким воно ніскільки не заважає; ні тваринам, які і не будуть існувати після воскресіння. Та і взагалі не можуть відчувати обіди ні душа воскреслої людини, тому що немає для неї обіди отримати  нетлінне тіло, якщо і при житті вона була пов’язана з ним і не вбачала в цьому несправедливості. Не можна вважати воскресіння і недостойним Бога, тому якщо вгодно було Богу створити тіло тлінне, то ним більше – тіло нетлінне.
Доказавши можливість воскресіння, Афінагор переходить до викладання прямих доказів на користь його.
Друга частина твору розглядає питання з трьох точок зору:
1. Людина створена для вічного життя, і при створенні її відбулася предвічна рада Божа і призначення людини для споглядання величі Божої і Його Премудрості.
2. Людська природа потребує воскресіння, так як людина складається з тіла і безсмертної душі і це поєднання повинне бути постійним. Афінагор приводить аналогію смерті і сну. “Сон є брат смерті”. У ві сні тілесні почуття сплять, а після пробудження знову починають діяти. Людський організм протягом життя переживає багато змін в своїх складових частинах. Воскресіння тіл буде останнім із цих змін.
3. Правосуддя Боже також потребує воскресіння тіла, тому що суд повинен звершитися над цілою людиною, так як людина робить добро і грішить і душею і тілом.
Питання про майбутній стан воскреслих тіл залишається в Афінагора невирішеним.
 

 

Богослів’я Афінагора
 

Вчення про єдинство Боже і про троїчність Бога викладається в Апології Афінагора більш повніше і чіткіше, чим в інших апологетів. “Віруємо, що Бог єдиний. Поети і філософи догадочно торкалися цього предмету, як і інших, по рідству духу свого з божественним, рухомі кожен своєю душею випробувати, чи не вдасться йому знайти і пізнати істину” (гл. 7). Правильне пізнання про Бога можна отримати тільки через Його одкровення, і автор говорить дальше про Духа Божого. “Котрий рухав устами пророків, як інструментами” (гл. 7). Афінагор вперше дає раціоналістичний доказ єдинства Божого (гл. 8). В Єдиного Височайшого Бога є Син – Слово Отця, Його ідея і енергія (т.б. діюча сила, яка реалізує ідеї), так що “Ним і через Нього все створено” (гл. 10). Син складає одне з Отцем “по єдинству і силі Духа” (гл. 10).
Крім Сина, від Бога сходить “Дух Святий діючий в пророках, сходить подібно сонячному променю витікаючи із Нього і повераючись до Нього (гл. 10). В останніх словах Афінагор не зовсім ясно виділяє особисте і самостійне буття Св. Духа.
Вчення про Св. Тройцю Афінагор викладає ясніше всіх апологетів. “Хто не здивується, почувши, що називають безбожниками тих, котрі сповідують Бога Отця і Сина і Духа Святого і  визнають їх єдинство в силі і розрізняють в порядку” (гл. 10). “Бог все створив словом і все утримує Духом Своїм (гл. 6). “Ми визнаємо Бога і Сина Його – Слово, і Духа Святого, іменно складаючи одне по силі Своїй. Отця, Сина і Духа; тому що Син є розум, Слово, Мудрість Отця, а Дух є ізливання Його, як світло від вогню” (гл. 24). Таким чином, при схильності до субординатизму, Афінагор дуже близько стоїть до Нікейської формули єдиносущності Божої. В тріадології Афінагора безсумнівний  акцент на єдинство Осіб Св. Тройці; апологет, говорячи “Син – в Отці, і Отець – в Сині”, явно опирається на слова Самого Господа: “Я в Отці і Отець в Мені” (Ін. 14, 11). Це ще раз показує устремління апологета опертись в своєму вченні про Св. Тройцю на Св. Писання. Головне тут у вченні – це тонкий “баланс” між єдинством і чітким розрізненням Осіб Св. Тройці. В цілому, вчення Афінагора про Св. Тройцю являється вповні православним. Однією із слабих ланок богослів’я Афінагора являється відчутність зв’язку між тріадологією і христологією Власне говорячи, христологія, як така, в творах Афінагора майже не помітна, і ім’я Христа ним не називається. Тільки одне місце, де говориться про прийняття Богом плоті для Божественного домобудівництва (гл. 21), побічно передбачає наявність про втілення Бога Слова.
 

 

 

Ангеологія і демонологія Афінагора
 

Ангеологія Афінагора зводиться до декількох основних положень: світ ангельський, як і світ почуттєвий, створений Богом; ангели є безтілесні і розумні істоти, вони являються “служителями Божими”. Ангелам приписується участь в Божественному Промислі, а саме: управління стихіями і небесами і володіння над творінням, так що їм належить індивідуальний промисл, а Богу – загальний. На думку апологета, суттєвою властивістю ангелів являється володіння свободою волі. Однак одні із них залишились на тому місці, де поставив створивший її Бог, виконуючи своє служіння, а інші “повстали проти Основи і Початку сущності”, образивши цим Бога. На думку Афінагора ці ангели “впали від спокус дівиць і були покорені плоттю”. Від ангелів поєднаних з дівами народились гіганти, душі яких перетворились на демонів. Ось така демонологія Афінагора, яка восходить до Старого Завіту, зокрема. до старозавітного апокрифу – “Книги Єноха”. І думка Афінагора про сокуплення ангелів з дівами, вірогідно, прямо взята із даного апокрифу (гл. 7, 2), а також і ряд інших думок його демонології, що душі гігантів стали демонами (гл. 15, 9). Таким чином в своїй ангеології і демонології Афінагор намагається залишатися вірним духу старозавітної традиції, розвиваючи окремі елементи Св. Писання і Передання.
 

 

 

Вчення про воскресіння мертвих
 

Вчення про воскресіння мертвих Афінагор розглядає з декількох сторін. Заперечна аргументація апологета направлена, в основному, проти заперечень язичників, які зводяться до того, що Бог не може і не хоче воскресити померлі тіла.
В протилежність цьому ствердженню Афінагор висуває тезу: воскресіння померлих тіл відповідає волі, премудрості і благості Бога. Позитивні докази апологета витікають із попередньої тези. Афінагор пускає в хід “телеологічний аргумент”, суть якого полягає в слідуючому: любе розумне творіння має свою визначену ціль. Тому і Бог, будучи премудрим, не міг даремно створити людину. Із телеологічного аргумента, Афінагор виводить – антропологічний аргумент, котрий ґрунтується на факті створення людини як “складної істоти”, яка складається із душі і тіла (Про воск. гл. 18). Так як ні одна із цих частин людини не може бути сама по собі, а обидві складають гармонічне ціле, маючи також одну ціль буття, така “гармонія” повинна існувати вічно. Поскільки же вона на час переривається  смертю і тлінням тіла, то звідси, як вважає Афінагор, звичайно витікає необхідність воскресіння цього тіла, тому що інакше людина була би даремно створена Богом (гл. 15).
Накінець, третім основним аргументом Афінагора на захист вчення про воскресіння являється “етико-есхатологічний аргумент. Суть його зводиться до того, що розумна природа людини і її відповідальність за свої поступки потребує правдивого  Суду Божого. Інакше в цьому житті доброчинство було би непотрібне, а гріх і зло були би абсолютно байдужими. За словами автора, всі померлі люди воскреснуть, але не всі воскреслі віддані будуть Суду Божому; наприклад, цей Суд не торкнеться померлих в ранньому дитинстві, вони являються виключенням із загального закону воздаяння, тому що не успіли здійснити ні доброго, ні злого (гл. 14). Нарешті, Афінагор торкається і питання про сутність і якість, якими буде володіти воскресле тіло. За словами апологета, на відміну від безсмертної душі тіло стане нетлінним, воно збереже матеріальну субстанцію і набуде якості “духовного тіла”. Вчення Афінагора співзвучне вченню св. ап. Павла, але в апологета відсутня головна ідея вчення Апостола: воскресіння людей є наслідком Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, і зокрема, християн, які становляться “одним духом з Господом” (1 Кор. 6, 17).