Києво-Могилянська Академія (КМА) – найзнаменитіший український університет (у такій якості він був формально визнаний у 1658 р.) дав цілу плеяду видатних церковних, культурних і політичних діячів. Досить сказати, що у цьому навчальному закладі і похідній від нього Київській Духовній Академії навчалося 22 святих Православної Церкви, в т. ч. свв. Димитрій Ростовський (Туптало), Інокентій (Кульчицький), Іван (Максимович), десять гетьманів України, знамениті філософи, богослови, історики (Ф. Софонович), поети (Л. Баранович, Ф. Прокопович), письменники (І. Нечуй-Левицький), композитори (А.Ведель, О. Кошиць), архітектори (І. Григорович-Барський), науковці (М. Ломоносов), медики (Н. Амбодик-Максимович) та багато інших. У “Могилянці” навчалися вихідці з усіх кінців України, починаючи від Холмщини, Підляшшя й Перемищини й кінчаючи Слобожанщиною та Чорноморією, також вихідці з Білорусії, Росії, Молдавії, Болгарії, Сербії та інших країн, які зробили значний внесок у розвиток Православної Церкви, освіти, науки та культури, обіймали важливі державні посади.
У гроні вихованців КМА почесне місце належить представникам Житомирщини або особам, які були міцно з нею пов’язані. Варто відзначити, що сам св. Петро Могила – засновник КМА неодноразово бував на Житомирщині і підтримував міцні контакти з православним духовенством, українськими шляхетськими родами, православними братствами краю. Ще в часи існування Київської лаврської школи, заснованої Петром Могилою у 1631 р., при ньому згуртувалася талановита молодь, серед яких були вихідці з Житомирщини двоюрідні брати Григорій і Стефан Трипільські, шляхтичі з Овруччини. Вони брали участь у написанні збірника віршів на пошану Петру Могилі “Євхаристіон”, виданий у Києві у 1632 р. Стефан, як і його родич Остап Трипільський, загинули під час Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр., воюючи однак на польському боці. Ймовірно з Житомирщиною були пов’язані їхні співавтори – шляхтичі Стефан Стрибиль, Мартин Сурин, Василь Сущанський-Проскура, Теодор Сусло, а також представник непривілейованого класу Василь Чудновець. Польськомовний панегірик Петру Могилі “Пам’ять слави…”(“Mnemosinon” К., 1633) був написаний Георгієм, Іоанном та Адамом Тишами (Тишами-Биковськими), які були серед (студентів) одними з перших спудеїв (студентів) об’єднаного Києво-Могилянського колегіуму (1632). Ці брати воювали на польському боці в роки Національно-визвольної війни українського народу, причому Адам потрапив у полон до українських повстанців у Ходоркові. Не виключено, що вони доводилися ріднею Михайлу Тиші, звягельському полковникові повстанців (1648-1651), який у 1651 р. перейшов на бік Речі Посполитої. Одним з найвідоміших покровителів КМА був відомий дипломат “Адам з Брусилова Кисіль”, котрому, як і деяким іншим особам, св. Петро Могила довірив опіку над КМА своїм заповітом 1647 р. До речі, А. Кисіль (1600-1653) часто бував у Житомирі та на Житомирщині, зокрема брав активну участь у житомирських сеймиках Київського воєводства у 20-х рр. ХVІІ ст.
Серед гетьманів України, вихованців КМА, слід вказати на Івана Виговського (гетьман у 1657-1659 рр.) та Івана Самойловича (гетьман у 1672-1687 рр.). Перший як і весь його давній рід, походив з Вигова на Овруччині. Крім І. Виговського в КМА навчався його рідний брат Данило, майбутній полковник в українській армії Богдана Хмельницького і його зять, який відзначився насамперед взяттям Любліна у 1655 р., а також їхній троюрідний брат Василь, овруцький полковник у 1658 р. У тому ж році Василь потрапив у московський полон і був засланий на Сибір.
Батьківщиною І. Самойловича і трьох його братів (Василь, Мартин, Тимофій), котрі теж навчалися у КМА (очевидно до 1649 р.) був Ходорков (сучасний Попільнянський р-н Житомирської обл.). Вони народилися в сім’ї місцевого священика Самійла.
Після Національно-визвольної війни і особливо після укладення тяжкого для України Андрусівського перемир’я 1667 р. Правобережна Україна, в т. ч. й Житомирщина, знову опинилася під владою Речі Посполитої. Внаслідок цього приток до КМА студентів з цього регіону був утруднений. До того ж ще далеко не вповні вивчені архівні матеріали, які час від часу приносять знахідки, котрі свідчать на користь того, що з Житомирщини до КМА все ж продовжували прибувати молоді люди, прагнучи здобути знання. Так, нам вдалося попрацювати з виявленим у архіві списком студентів КМА за 1736-1737 рр. Вже на першій сторінці знаходиться запис, який свідчить, що серед спудеїв КМА був селянський син з Бердичева, 18-річний Василь Думницький, (Національна бібліотека України. – Інститут рукописів. - Ф. 160. - № 171. -Арк. 1.). За думкою деяких дослідників вихованець КМА, а потім кролевецький сотник Григорій Павлович Огієвський (1703-1772) походив з шляхетського роду Огіїв (Огієнків), які можливо були споріднені з Огіями - шляхтичами. Житомирського повіту Київського воєводства. Цікаво, що видатний український архітектор, вихованець КМА Іван Григорович – Барський (1713-1791), брат знаменитого мандрівника Василя Григоровича-Барського у 1784 р. їздив саме до Житомира, щоб підтвердити своє шляхетське походження.
Матеріали, які стосуються останнього періоду історії КМА, є краще опрацьованими і навіть систематизовані у фундаментальному енциклопедичному виданні “Києво-Могилянська Академія в іменах”. (К., 2001). Вони зокрема засвідчують, що відомий співак і вихованець КМА Гнат Савович Орловський (1770 – після 1809) народився у Брусилові в сім’ї кріпака-вчителя, який належав родині графа Тадеуша Чацького, відомого польського політичного й культурного діяча. Г. Орловський навчався в КМА у 1803-1805 рр., викупившись на волю. Потім він співав у хорі Києво-Печерської лаври, у 1809 р. прийняв чернечий постриг, після чого всі відомості про нього зникають. З тих же країв походив і Йосип Федорович Калинський - Геліта (1792-1858), який народився в сім’ї дяка с. Соловіївка (суч. Брусилівського р-ну). Після закінчення КМА, він поступив у 1813 р. до Петербурзької Медико-Хірургічної Академії, здобув фах офтальмолога (1817). Потім він викладав у цій же академії, був її професором, видавцем професійного часопису (“Военно - медицинский журнал”). Він брав також участь у ліквідації епідемій холери, був лікарем при російській дипломатичній місії у Персії (1828-1829 рр.). З Полонного походив Петро Сольський (1790-1876) – син греко-католицького священика УГКЦ Преображенської церкви, о. Дмитра (народився 1752 р.). Як встановив Р. Ю. Кондратюк, Петро Сольський разом з трьома рідними братами (Йосип, Григорій, Михайло) навчався у Волинській духовній семінарії. Брати стали священиками (ще один брат – Мартин закінчив Медико-хірургічну Академію в Петербурзі), а Петро, як один з найкращих учнів, продовжив навчання (1809-1814) в КМА. По її закінченні він викладав французьку та грецьку мови, красномовство у Волинській духовній семінарії. У 1817 висвятився у священики, у 1820 служив уже як протоієрей Преображенського собору у Житомирі, у 1855-1866 – кафедральним протоієреєм. Одночасно обіймав посади законовчителя в Житомирському повітовому училищі (1822-1832), Волинської губернської гімназії (1834-1854), був членом Волинської консисторії (з 1840 р.). був одружений з донькою священика Єлизаветою Андріївною. Яновською (1796-1881, похована у Житомирі). Від цього шлюбу у 1824-1840 рр. мав семеро дітей, в т. ч. Дмитра, священика, випускника Волинської духовної семінарії (1850), Тимофія – прокурора Симбірського окружного суду, Хрисанфа – попечителя Одеського навчального округу, Петра –дійсного статського радника та трьох дочок. Помер П. Сольський у Житомирі, де й був похований.
Варто згадати також ще п’ятьох вихованців КМА, які хоч і не походили з Житомирщини, але були з нею пов’язані. Найпершим з них за хронологією був Олексій Іванович Штефан (1775-1858), який народився в сім’ї священика в с. Боярка під Києвом. Наприкінці ХVІІІ ст. він навчався в КМА, а з 1803 служив священиком Вознесенського храму в с. Криве (суч. Попільнянського р-ну). У 1822 прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі, був настоятелем Свято-Георгіївського монастиря в Лебедині (1835-9), потім (1839-1858) – Свято – Успенського Виноградського (Ірдинського) монастиря. На початку ХІХ ст. в КМА навчалися три інші особи. В першу чергу це Семен (1801-1879) і Фадей Никифоровичі Личкови, що походили з Калуги з багатого купецького роду і навчалися в КМА з 1814 р. Близька рідня цих двох вихованців КМА мали у власності підприємства і на території Житомирщини, насамперед паперову фабрику в с. Рудня Радомишльського повіту, магазини в Бердичеві. Семен Личков (1801-1879) у 1854 р. був навіть обраний київським міським головою, відомий як меценат, покровитель Свято-Покровської церкви на Подолі.
На початку ХІХ ст. в КМА навчалися брати Рудиковські. До 1811 р. навчався в КМА Андрій Петрович Рудиковський (1796-1874), письменник і мемуарист, що походив з Київщини. Відомо, що його родичі проживали на Житомирщині, де він гостював і навіть певний час наймитував. Рудиковський відзначився як військовий, брав участь у походах російської армії до Молдавії та Валахії (1833), служив і Ізмаїлі. Більш відомим є його старший брат Остап (1784-1851), теж письменник, лікар за фахом, який навчався в КМА до 1806. Потім він закінчив Медико-хірургічну Академію в Петербурзі, в якості армійського лікаря брав участь у кампаніях проти наполеонівської Франції 1812-1815 рр., побував у Німеччині та Франції, зокрема він був помічником головного лікаря корпусу графа Воронцова, який стояв у Парижі. Після закінчення війни мав широке коло знайомих, серед яких бачимо й російських поетів Олександра Грибоєдова та Олександра Пушкіна, декого з декабристів. Сам Остап Рудиковський відомий як автор ряду віршів та оповідань українською мовою.
У 1795 р. генерал Т. І. Тутолмін написав листа до київського митрополита Самуїла (Миславського) з проханям направити до Житомира на статську службу до заславського губернатора В. С. Шереметєва 20 (!) студентів КМА, що й було вчинено. Серед них був і випускник Переяславської семінарії Семен Раєвський, котрий сам попросив призначити його на “приказну службу”. (Києво-Могилянська Академія в документах і рідкісних виданнях з фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Каталог. - К., 2003. - Вип. 2.- С. 269, 271.-№ 770, 773). Ймовірно служити на Житомирщині зголошувалися в першу чергу уродженці цього краю. Про це посередньо свідчать деякі інші документи, Так, у 1799 р. Житомирська духовна консисторія звернулася до Київської духовної консисторії про виконання указу щодо направлення дітей на навчання до КДА.
Восени 1801 р. до м. Радомишль було призначено нести паламарську службу студента КМА Семена Похилевича. Восени 1804 р. один з найкращих студентів богослов’я КМА Іван Візерський був направлений до Житомирської єпархії для викладання в Житомирській духовній семінарії. Це було вчинено на прохання єпископа Волинського та житомирського Варлаама до київського митрополита Серапіона (Олександровського) (Києво-Могилянська Академія в документах…С. 285-286, 297-298, 326.- № 813, 846, 927). Цікавими є документи 1812 р., які стосуються тимчасового переведення (явно у зв’язку з воєнними діями) Житомирської польової аптеки до приміщення бурси КДА (цей двоповерховий будинок і нині на території містечка Національного університету “Києво-Могилянська Академія” на дніпровській набережній).( (Києво-Могилянська Академія в документах…С. 371.- № 1069).
Що стосується іншого періоду історії цього навчального закладу, коли він називався Київська Духовна Академія (КДА) (разом з Київською Духовною Семінарією), то величезний інформативний матеріал, що його стосується, на жаль, тільки нині починає систематизуватися. Через це маємо тільки фрагментарні уявлення про склад студентів КДА і їх походження. Можна навести наприклад згадка видатного українського хормейстера Олександра Кошиця про свою подорож 1895 р. із сокурсником по семінарії Тучапським до свого іншого сокурсника Івана Біляновського, сина священика Лук’яна Біляновського. Останній служив у с. Чудині Радомишльського повіту. У своїх мемуарах О. Кошиць описує прекрасну місцевість, в якій стояв будинок о. Лук’яна і сім’ю панотця (Кошиць О. Спогади. - К., 1995.- С. 169-170).
Наведений нами, далеко не повний, перелік славних імен достатньо виразно засвідчує визначну роль Житомирщини в історії Києво-Могилянської Академії, в політичній, культурній і церковній історії України.