ЧАСТИНА П'ЯТА

ПРО ВИПРОБУВАННЯ В НАШОМУ ЖИТТІ

"Для того, щоб піти в Солодкий Рай, треба скуштувати у цьому житті багато гіркого й отримати на руки закордонний паспорт пройдених випробувань"

ГЛАВА ПЕРША

"Ми перейшли вогонь і воду..."

 

Хрести випробувань

Геронде, я постійно ношу на собі хрестик, яким Ви мене благословили. Цей хрестик допомагає мені в труднощах.

— Знаєш, хрести кожного з нас — це такі ж хрестики. Вони схожі на маленькі хрестики, які ми носимо на шиї і які охороняють нас у нашому житті. А що ти думаєш, ми несемо якісь великі хрести? Тільки Хрест Христа був дуже важким, тому що Христос від любові до нас — людей — не захотів використати для Себе Свою божественну силу. А після Розп'яття Він взяв, бере й буде брати на Себе важкість хрестів кожної людини й Своєю божественною допомогою й Своєю солодкою втіхою полегшує нам біль від випробувань.

Благий Бог дає кожному хрест відповідно до наявних в нього сил. Бог дає людині хрест не для того, щоб вона мучилася, а для того, щоб із хреста людина зійшла на Небо. Бо ж в сутності хрест — це сходи на Небо. Розуміючи, яке багатство відкладаємо в [небесну] скарбницю, терплячи біль випробувань, ми не станемо нарікати, але будемо славословити Бога, беручи на себе той маленький хрестик, котрий Він нам дарував. Роблячи так, радітимемо вже в цьому житті, а в житті іншому, одержимо й [духовну] "пенсію", і "одноразову допомогу". Там, на Небі, нам гарантовані володіння й наділи, які приготував нам Бог. Проте якщо ми просимо, щоб Бог уберіг нас од випробувань, то Він дає ці володіння й наділи іншим, і ми їх втрачаємо. Якщо ж ми будемо терпіти, то Він дасть нам ще й духовні відсотки.

Людина, що мучиться тут, блаженна, тому що чим більше вона страждає в житті земному, тим більшу дістає користь для життя іншого. Це відбувається тому, що вона розплачується за свої гріхи. Хрести випробувань вищі, ніж ті таланти, дари, якими наділяє нас Бог. Блаженна та людина, котра має не один, а п'ять хрестів. Страждання чи мученицька смерть спричиняють і чисту винагороду. Тому в кожному випробуванні будемо говорити: "Дякую Тобі, Боже мій, тому що це було мені необхідно для мого спасіння".

 

Випробування допомагають людям отямитися

   Геронде, я отримала звістку про те, що страждання моїх рідних не закінчуються. Чи буде коли-небудь кінець їхнім скорботам?

   Терпи, сестро, і не втрачай сподівання на Бога. Коли дивишся на всі ті випробування, які спіткали твоїх рідних, стає зрозуміло, що Бог любить вас і допускає випробування для того, щоб вся ваша сім'я духовно очистилася. Якщо подивитися на випробування, які спіткали твою сім'ю, мирським поглядом, то складається враження, що ви нещасні. Однак подивившись на них поглядом духовним, [ми зрозуміємо], що ви щасливі, і в житті іншому вам будуть заздрити ті, які вважаються щасливими в житті цьому. Терплячи всі ці випробування, твої батьки [однаково що] подвизаються. Адже їм незрозумілий або невідомий інший — благородний, духовний спосіб подвигу [тобто подвиг за власним бажанням ]. Але що не кажи, у випробуваннях, які спіткали твою сім'ю й деякі інші сім'ї, прихована якась таємниця. Бо ж за твоїх рідних відчитується стільки молитов! Хто знає суди Божі? Хай простягне Бог Свою руку й покладе кінець випробуванням.

Геронде, а хіба не можна, щоб люди приходили до тями не за допомогою скорбот і випробувань, а якось по-іншому?

— Щоразу перед тим, як допустити випробування, Бог намагався [привести людину до тями] по-доброму. Проте Його не зрозуміли, і тому Він допустив випробування. Подивіться: якщо неслухняна дитина не слухається батька, то спочатку батько намагається виправити її по-доброму, дозволяє їй робити те, що вона хоче. Однак, якщо дитина не змінюється, то батько міняє доброту на строгість — для того, щоб виправити своє чадо. Так і Бог — іноді, якщо людина не розуміє по-доброму, дає їй випробування, щоб та отямилася. Якби люди не зазнавали трохи болю, хвороб і подібного цьому, то вони перетворювалися б на звірів і зовсім би не наближалися до Бога.

Земне життя хибне й коротке. І добре, що воно коротке, тому що ті гіркі скорботи, які, подібно до гірких ліків, зцілюють наші душі, минуться швидко. Подивися, адже й лікарі, коли хворі мучаться, дають їм гіркі ліки, тому що хворі зцілюються не від солодкого, а від гіркого. Я хочу сказати, що гірке спричиняє і здоров'я тіла, і спасіння душі.

 

Коли нам боляче, нас відвідує Христос

Людина, котра не проходить через випробування, котра не хоче, щоб їй було боляче, не хоче потерпіти скорботу, не хоче, щоб її дратували чи робили зауваження, але прагне жити розкошуючи, перебуває поза реальністю. "Ми перейшли вогонь і воду, але Ти вивів нас на волю" , — говорить псалмоспівець.

Подивися, адже й нашій Володарці Пресвятій Богородиці було боляче, і Святі нашої Церкви теж відчували біль. Тому ми теж маємо відчути біль. Бо ми йдемо тим самим шляхом, що й вони, тільки з тією різницею, що, відчуваючи в цьому житті невелике страждання чи скорботу, ми позбуваємося [своїх гріхів] і досягаємо спасіння. Але й Христос прийшов на землю з болем. Він зійшов з Неба, втілився, постраждав, перетерпів Розп'яття. І зараз християнин розуміє, що його відвідує Христос, саме через це — з болю.

Коли людину проймає біль — тоді її відвідує Христос. А ось коли людина не зазнає ніякої скорботи — це схоже на те, що Бог її залишив. Така людина і не розплачується за гріхи, і не відкладає ніяких духовних заощаджень. Звичайно, я говорю про тих, котрі [самі] не хочуть постраждати заради любові до Христа. "Я здоровий, — каже така людина, — у мене прекрасний апетит. Я їм удосталь, живу розкошуючи й тихо". І така людина при цьому не говорить "Слава Тобі, Боже!" Якби вона, принаймні, [із вдячністю] визнавала всі ті благословення, які подає їй Бог, це б ще куди не йшло. "Я був цього недостойний, — варто було б сказати такій людині. — Але, оскільки я слабкий, Бог ставиться до мене поблажливо". У житії Святого Амвросія розповідається про те, що одного разу Святитель і його супутники були прийняті на нічліг у дім заможної людини. Бачачи там незліченні багатства, святитель Амвросій запитав, чи відчувала ця людина хоч раз у житті скорботу. "Ні, ніколи, — відповів багатій. — Мої багатства постійно збільшуються, мої ниви приносять рясний урожай, я не зазнаю ніякого болю й навіть не знаю, що таке хвороба". Тоді Святий Амвросій заплакав і сказав своїм супутникам: "Готуйте повози й чимскоріш виїдемо звідси, тому що цю людину ніколи не відвідував Бог!" І як тільки Святий і його супутники вийшли на вулицю, будинок багатія завалився! Те безтурботне, позбавлене скорбот життя, яке провадила ця людина, було насправді тим, що його покинув Бог.

 

"Кого Бог любить, того й карає..."

Геронде, чому люди зазнають сьогодні стільки страждань?

Через любов Божу. Ти, будучи черницею, піднімаєшся рано вранці, виконуєш своє чернече правило, молишся по чотках, твориш поклони тощо. Для людей мирських ті труднощі, через які вони проходять, це їхнє правило, їхній канон. За допомогою цих труднощів і страждань люди очищаються. Ці страждання приносять їм більше користі, ніж мирське безтурботне життя, яке не допомагає їм ні наблизитися до Бога, ні відкласти на небесний рахунок духовні заощадження. Тому люди мають приймати скорботи й спокуси як подарунки від Бога.

Благий Бог, бажаючи, щоб Його діти повернулися до Нього, як Добрий Батько виховує їх за допомогою випробувань. Він робить це від любові, від божественної доброти, а не від злоби й не від мирської законницької справедливості. Тобто, бажаючи спасти Свої творіння, бажаючи, щоб вони успадкували Його Небесне Царство, Бог допускає їм випробування. Він робить це для того, щоб людина почала боротьбу, здійснила подвиг і склала іспити на терпіння в болю, так, щоб диявол не міг сказати: "За що ж Ти даєш їй винагороду або як же Ти її спасаєш? Вона ж бо не трудилася". Життя земне Бога не цікавить, Його цікавить життя майбутнє. Насамперед Він піклується про наше майбутнє життя й тільки потім — про життя земне.

   Геронде, але чому Бог одним людям посилає багато випробувань, а іншим не посилає зовсім?

   Що говорить Святе Письмо? "Кого любить Господь, того карає..." Приміром, у якогось батька восьмеро дітей. П'ятеро живуть в домі з батьком, а троє йдуть з дому і про батька забувають. Якщо діти, котрі живуть з батьком, у чомусь провиняться, він може надерти їм вуха, або дати потиличник, або ж, якщо вони благорозумні, приголубити їх, дати шоколадку. А ось ті, які живуть окремо від батька, не мають ні ласки, ні потиличника. Так само робить і Бог. Людей, які живуть з Ним, і тих, хто має добре налаштування, якщо вони допускають погрішність, Він карає "потиличником", і вони розплачуються за свій гріх. Або ж, якщо Він дасть їм більше "потиличників", — накопичують собі небесну винагороду. А тим, хто живе від Нього далеко, Він дає довгі роки життя, щоб вони покаялися. Тому ми бачимо, як мирські люди роблять серйозні гріхи й, незважаючи на це, удосталь мають матеріальних благ, і живуть довгі роки, не зазнаючи скорбот. Це відбувається за Промислом Божим — для того, щоб ці люди покаялися. Якщо вони не покаються, то в іншому житті не зможуть виправдатися.

 

Богу боляче за скорботи, що їх зазнають люди

Яких же мук зазнають люди! Скільки в них проблем! Деякі приходять сюди, щоб за дві хвилини, мимохіть розповісти мені про свій біль і отримати трохи розради. Одна вимучена мати говорила мені: "Геронде, бувають миті, коли в мене не залишається сил терпіти. Тоді я прошу: "Христе мій, зроби невелику перерву, а потім хай муки прийдуть знову". Але ж як потребують люди молитви! Але, крім того, кожне випробування — це ще й дар від Бога. Це ще один додатковий "бал" для того, щоб вступити в інше життя. Ця надія винагороди в майбутньому житті дає мені радість, втіху й сили, і я можу витримати біль від тих скорбот, які терзають багатьох і багатьох людей.

Наш Бог — це не Ваал, а Бог любові. Він — Отець, Котрий бачить страждання Своїх дітей від різних спокус і випробувань, які терзають їх. І Він дасть нам винагороду, аби тільки ми терпіли це мале мучеництво випробування, яке прийшло до нас, або, краще сказати, благословення, які прийшли до нас.

   Геронде, дехто запитує: "Але хіба не жорстоко те, що допустив Бог? Хіба Богу не боляче?"

   Біль Бога за людей, які мучаться від хвороб, від бісів, від варварів і тому подібного, має в собі й радість за ту небесну винагороду, яку Він їм приготував. Тобто Бог має на увазі винагороду, яку прийме на Небі людина, котра зазнає спокус, Він знає, що чекає таку людину в житті іншому, і це дає Богові "сили терпіти" цей біль. Адже Бог допустив Іродові зробити стільки злочинів! Ірод закатував чотирнадцять тисяч дітей і безліч батьків, які не давали воїнам убивати своїх дітей! Адже цих батьків теж убили. Варвари-воїни, бажаючи догодити своїм начальникам, розрубували дітей на дрібні шматочки. І чим більших мук зазнавали ці діти, тим більшого болю зазнавав Бог. Але настільки ж більше Його тішила та найбільша слава, яка їх чекала на Небі. Він радувався за цих маленьких Ангелів, які мали скласти ангельський мученицький чин. Ангели з мучеників!

 

Під час скорбот Бог утішає людину істинною розрадою

Бог, перебуваючи поруч з нами, бачить скорботи Своїх дітей і втішає нас, як Добрий Батько.

А що ти думаєш, невже Він хоче бачити, як Його дитина страждає? Бог враховує всі її страждання, весь її плач і потім відплачує їй за це. Тільки Бог дає в скорботах істинну розраду. Тому людина, котра, не віруючи в істинне життя, не віруючи в Бога, не просить Його милості у випробуваннях, які роздирають душу, перебуває в повному розпачі. Життя такої людини не має змісту. Вона завжди залишається безпомічною, невтішеною й вимученою у цьому житті, але крім цього ще й навіки засуджує свою душу.

Проте у духовних людей нема власних скорбот, тому що всі випробування, що трапляються з ними, вони переборюють, знаходячись біля Христа. Такі люди збирають багато гіркоти чужих скорбот, але одночасно вони збирають і велику любов Божу. Коли я співаю "Не допусти мені людського заступництва, Всесвята Владичице", то іноді зупиняюся на словах "...але прийми молитву раба Твого..." Якщо в мене нема скорботи, то як я зможу вимовити слова: "...скорботи бо обсіли мене, терпіти не можу..." ? Як я зможу сказати неправду? У духовному відношенні до випробувань нема скорботи. Якщо людина налаштує себе правильно, духовно, то все змінюється. Якщо доторкнеться гіркотою свого болю до Солодкого Ісуса, то вся гіркота й страждання перетворюються на мед.

Збагнувши таїнства духовного життя й той таємничий спосіб, яким трудиться Бог, людина перестає дратуватися через те, що з нею трапляється. Вона з радістю приймає гіркі ліки, які Бог дає їй для здоров'я душі. Все [що відбувається з нею] така людина вважає результатом своєї молитви, тому що вона постійно просить у Бога, щоб Той вибілив її душу. Проте, ставлячись до випробувань по-мирському, люди мучаться. Але коли Бог стежить за кожним з нас, то ми маємо повністю віддавати себе Йому. У протилежному випадку життя людини перетворюється на муку: вона хоче, щоб усе в її житті йшло, як хочеться їй самій. Однак все йде не так, як хочеться, і тому її душа не знаходить спокою.

Сита чи голодна людина, хвалять її чи ставляться до неї несправедливо, вона має радуватися й до всього ставитися зі смиренністю й терпінням. Тоді Бог даватиме їй благословення — доти, поки її душа не дійде до такого стану, що ці благословення не будуть у неї вміщатися. Благословення Божі будуть такій душі вже не під силу. ї чим більше людина буде духовно процвітати, тим більшою мірою вона буде бачити любов Божу й танути від цієї любові.

 

Спокуси і скорботи за допуском Божим

Іноді ми проходимо певні випробування — це антибіотики, які Бог дає нам для зцілення хвороби нашої душі. Ці випробування подають нам велику духовну допомогу. Людина злегка дістає від Бога "по потилиці", і її серце зм'якшується. Звичайно, Бог [і не випробовуючи нас] знає, у якому стані перебуває кожен, але, оскільки цього не знаємо ми, Він допускає нам пройти через випробування — для того, щоб ми пізнали себе, виявили пристрасті, що приховуються в нас, і не мали в день Страшного Суду надмірних претензій. Бо ж навіть якби Бог закривав очі на наші пристрасті й брав нас до Раю такими, які ми є, то й у Раю ми· теж піднімали б хвилю сум'яття і невдоволення. Тому Бог допускає дияволу створювати спокуси тут, щоб ці спокуси вибивали з нас пил [пристрастей] так, щоб за допомогою скорбот наша душа смирилася й очистилася. А після цього Бог наповнює нас Своєю Благодаттю.

Справжня радість народжується від тієї гіркоти, котру людина з радістю вкушає за Христа — Котрий зазнав гіркоти для того, щоб нас спасти. Християнин повинен особливо радуватися тоді, коли на нього находять випробування, а сам він при цьому не давав до цього приводу.

Іноді ми говоримо Богові: "Боже мій, не знаючи, що Ти зробиш, я повністю віддаю Тобі всього себе для того, щоб Ти зробив з мене людину". І Бог, чуючи ці слова, хоче зробити мене не тільки людиною, але чимось більшим, ніж людина. Тому Він дозволяє дияволу прийти, щоб мене спокусити й помучити. Зараз, хворіючи на рак, я бачу крутійство диявола, і мені стає смішно. От же який цей диявол! Знаєте, яким милом миє диявол людину, коли Бог дозволяє йому її спокусити, щоб людина пройшла через випробування? Диявол миє людину піною своєї злоби. От яке в нього хороше мило! Подібно до того, як верблюд у злості плюється піною, так поводиться й диявол у подібних випадках. А потім він починає терти людину. Звичайно, він робить це не для того, щоб стерти з людини бруд і зробити її чистішою. Ні, він робить це від злоби. Одначе Бог дозволяє дияволу терти людину доти, поки не відперуться її брудні плями й вона не стане чистою. Бо якби Бог дозволив дияволові терти людину так, як труть одяг, коли його перуть, то диявол перетворив би людину на лахміття.

Геронде, чи можемо ми говорити, що різні спокуси, які трапляються в нашому житті, відбуваються з нами з волі Божої?

— Ні, не будемо змішувати волю Божу з усім тим, що приносить спокусник. Бог дає дияволу свободу спокушати людину до певного моменту. 1 людині Він теж залишає вільну волю чинити добро або зло. Однак Бог не може відповідати за те зло, що його скоїть людина. Приміром, Юда був учнем Христовим. Але хіба припустимо казати, що воля Божа була, щоб він став зрадником? Ні, це сам Юда дозволив дияволу увійти в себе. Якась людина попросила священика: "Прошу тебе, отче, відслужи заупокійну літію за Юду". Однаково що говорив: "Ти, Христе, несправедливий. Те, що Юда Тебе зрадив, було Твоєю волею. Тому зараз допоможи йому".

Рідко трапляється, що Бог допускає деяким побожним людям пройти через випробування заради того, щоб хтось, хто живе неправедним життям, прийшов до тями і покаявся. Деякі люди, проходячи через випробування, розплачуються за гріхи свого життя, але при цьому невиправдано нарікають. Бог дає їм можливість отримати допомогу, бачачи приклад терпіння тих, хто страждає й не нарікає, не будучи винним. Такі побожні люди отримують подвійну винагороду. Припустимо, що дуже хороший, побожний глава родини сидить у себе вдома разом з дружиною й дітьми. Раптово починається землетрус, будинок валиться, всю його сім'ю завалює уламками, і після страшних мук усі вмирають. Для чого Бог допустив це? Для того, щоб не нарікали інші — ті, хто винен і піддається покаранню.

Тому той, хто розмірковує про великі хрести, які несли праведники, ніколи не сумує через власні маленькі випробування. Такі люди бачать: незважаючи на те, що скоїли у своєму житті різні гріхи, вони страждають менше, ніж праведники й тому сповідаються подібно до розсудливого розбійника: "Ці люди ні в чому не згрішили й перетерпіли такі страждання. Яких же страждань достойні ми?" Однак, на жаль, дехто схожий на того розбійника, що був розіп'ятий ліворуч від Христа. Такі люди говорять про страждання, що їх перетерпіли праведники: "Поглянь-но, все життя не випускали з рук хреста, і яке з ними сталося нещастя!"

Бувають і випадки — правда дуже рідко — коли Бог з любові допускає деяким обраним подвижникам зазнати великих випробувань. Він робить це, щоб їх увінчати. Такі люди — наслідувачі Христа. Подивіться: оскільки Свята Сінклітикія духовно допомагала багатьом людям своїми вмовляннями, диявол захотів перешкодити їй у цій справі й три з половиною роки преподобна через хворобу перебувала безмовною.

А в інших випадках справжній наслідувач Христа просить у Бога милості простити гріхи ближніх і не піддавати їх Своєму праведному гніву. Така людина просить, щоб Бог замість цих людей, що згрішили, покарав його, незважаючи на те, що сам він не винен. Така людина перебуває з Богом у тісному спорідненні, і Бога дуже зворушує, розчулює велика благородна любов Його чада. Бог не тільки робить такій людині милість, про яку вона просить, тобто не тільки прощає гріхи інших, але й допускає цій людині мученицьку кончину — відповідно до її старанного прохання. А одночасно Бог готує такій людині найкращий райський царський палац зі ще більшою славою, тому що багато людей несправедливо засуджували цю людину й думали, що Бог карає її нібито за її власні гріхи.

 

Невдячність за любов Божу

  Геронде, випробування завжди йдуть людям на користь?

  Залежить від того, як людина ставиться до випробувань. Ті, хто не має доброго налаштування, у випробуваннях, які находять на них, починають хулити Бога. "Чому зі мною це відбулося? — нарікають такі люди — Подивися, адже у такого-то все гаразд! Ну що це за Бог, Котрий допускає все це?" Такі люди не кажуть "згрішив", але мучаться. А от люди благочестиві дякують Богові так: "Слава Богу! Це випробування привело мене до Нього. Бог допустив це для мого блага". Колись такі люди могли зовсім не ходити до церкви, але після випробувань вони починають ходити в храм, сповідатися й причащатися. А, крім того, часто людей дуже жорстких Бог у якийсь момент випробуваннями приводить у стан такого любочестя, що самі вони повертаються на сто вісімдесят градусів і розсипаються в порох від болю, якого зазнають за все те, що вони скоїли.

  Геронде, коли в нас все йде добре, то ми повинні говорити "Слава Тобі, Боже"?

  Та якщо ми не говоримо "Слава Тобі, Боже у радощах, то як ми скажемо це в скорботах? Ти що, дякуєш Богові в скорботах і не хочеш віддячити Йому в радощах? Але, звичайно, якщо людина невдячна, то любов Божа їй невідома. Невдячність — це великий гріх. Для мене це гріх смертний. Людина невдячна нічим не задовольняється, ніщо їй не приносить радості. З всякої нагоди вона нарікає. Усі й усе перед нею винні. У мене на батьківщині, у Фарасах, як солодощі, дуже любили виноградне сусло. І от якось уночі одна дівиця почала плакати, тому що їй захотілося них ласощів. Що тут вдієш? Довелося її матері йти до сусідів і просити. З'ївши трохи сусла, дівиця знову почала плакати, стукати ногами по підлозі й кричати: "Мамо, я хочу ще й сметани!" — "Донечко, де ж я тобі знайду сметани в таку годину?" — запитала матір. Ні, "хочу сметани" і все тут. Що робити? Поплелася неборачка мати до сусідки й попросила в борг і сметани. Спробувавши сметани, дочка знову заревіла. "Ну а чому ти зараз плачеш?" — запитує мати. "Мамо, я хочу, щоб ти мені їх змішала!" Ну що ж, бере мама сусло й сметану й змішує. Але дочка все своє: ревіти не перестає. "Мамо, я не можу їх їсти разом! Хочу, щоб ти мені їх розділила!" Ну тут уже мамі нічого не залишалося, як від душі відлупцювати дочку по щоках! Ось так і відокремилося сусло від сметани.

Я хочу сказати, що подібно до цієї дівиці поводяться деякі люди, і тоді на них спадає покарання Боже. Нам треба, принаймні, визнавши свою невдячність, день і ніч дякувати Богові за ті благословення, які Він нам подає. Роблячи так, ми будемо наступати на п'яти боягузливому дияволу, що, зібравши всіх своїх тангалашок, вивітриться як чорний дим, тому що [визнаючи свою невдячність і дякуючи Богові за його благословення], ми будемо бити диявола у болюче місце.

Наші малі випробування й великі випробування наших ближніх

У кожній зі спокус, яких ми зазнали, найкращі ліки — це ще тяжче випробування, якого зазнали наші ближні. Треба лише порівнювати їх з випробуванням, якого зазнали ми самі, і бачити між ними різницю й ту велику любов, яку виявив до нас Бог, допустивши мале випробування нам. Поступаючи так, ми станемо Йому дякувати, нам буде боляче за нашого ближнього, котрий страждає більше, ніж ми, і ми будемо молитися сердечною молитвою за те, щоб Бог подав йому допомогу. Приміром, мені ампутували ногу. "Слава Тобі, Боже, — скажу я, — що в мене є, принаймні, одна нога. Адже іншому ампутували обидві. І навіть якщо я перетворюся на культяпку, якщо мені відріжуть і руки, і ноги, то я однаково скажу: "Слава Тобі, Боже, за те, що я ходив на ногах стільки років, адже інші вже народилися на світ нездатними до руху каліками".

Почувши, що якийсь глава сім'ї одинадцять років мучиться від кровотеч, я сказав: "Куди мені до нього! Мирський чоловік одинадцять років мучиться кровотечами, при цьому він має дітей, повинен підніматися вранці і йти на роботу, тоді як я не промучився цими кровотечами навіть і семи років!". Думаючи про іншого, про те, хто зазнає таких страждань, я виправдати себе не можу. А ось починаючи думати про те, що я страждаю, у той час як інші живуть розкошуючи, про те, що ночами я щопівгодини змушений підніматися, тому що в мене проблеми з кишківником, і я не можу заснути, тоді як інші сплять безтурботним сном, я виправдовую себе, навіть якщо нарікаю. Ти, сестро, скільки часу мучишся від герпесу?

Вісім місяців, Геронде.

— Бачиш? Одному Бог дає помучитися цією хворобою два місяці, іншому — десять місяців, третьому — п'ятнадцять. Я тебе розумію. Тобі дуже боляче. Дехто від цієї хвороби впадає у розпач. Але от якщо мирська людина, помучившись один-два місяці від герпесу й від сильного болю впавши у відчай, довідається, що духовна людина мучиться тією ж хворобою вже цілий рік і при цьому терпить і не нарікає, то вона відразу ж отримує розраду. "Поглянь- но, — говорить хворий. — Я захворів два місяці тому і вже дійшов до відчаю, а інший бідолаха мучиться цілий рік — і нічого! А я ж ще й грішу, тоді як він живе духовно". У такий спосіб цю людину ще ніхто не наставляв, а вона вже дістає допомогу!

 

Скорботи, які заподіюють нам люди

    Геронде, якщо людина за допуском Божим терпить скорботи й несправедливості від людей, то це терпіння очищає її від пристрастей?

    Вона ще запитує! Та воно її не просто очищає, воно її дистилює! Хіба є щось вище за таке терпіння? Подібним чином людина може розрахуватися зі своїми гріхами. Подивіться: пійманого злочинця б'ють, саджають у в'язницю, там він здійснює свій малий "канон". І якщо така людина щиро покається, то вона спасається од вічної темниці. Хіба це дріб'язкова справа, коли через земне страждання людина оплачує свій рахунок у вічності?

З радістю перетерплюйте будь-яку скорботу. Скорботи, які заподіюють нам люди, більш солодкі, ніж ті солодкі "сиропи", якими напувають ті, хто нас любить. Подивися, адже в заповідях блаженства Христос не говорить: "Блаженні ви, коли вас будуть хвалити", але "Блаженні ви, коли вас будуть зневажати...."" до того ж "наговорювати на вас". Коли людину несправедливо ганять, вона відкладає духовні заощадження в небесну скарбницю. А якщо ганьба, якої вона зазнала, заслужена, то вона розплачується зі своїми гріхами. Тому ми не тільки безмовно повинні терпіти того, хто нас спокушає, але й відчувати до нього подяку, тому що ця людина дає нам сприятливу можливість потрудитися в любові, у смиренності, у терпінні.

Звичайно, наклепники працюють як спільники тангалашки. Але зазвичай сильний вітер ламає й викорчовує ті кволі дерева, коріння яких неглибоке. А ось тим деревам, які мають глибоке коріння, сильний вітер допомагає запустити їхнє коріння ще глибше.

Ми повинні молитися за всіх, хто нас злословить, і просити в Бога, щоб він дав їм покаяння, просвічення й здоров'я. Ми не повинні залишати в собі ні сліду ненависті до цих людей. Будемо втримувати в собі тільки досвід від спокуси, якій ми піддалися, викидати всю гіркоту [образ і неприязні] і пам'ятати слова преподобного Єфрема Сіріна: "Якщо ти зазнаєш наклепу й після цього чистота твоєї совісті стане явною, то не високомудруй, але в смиренномудрості працюй для Господа, Котрий позбавив тебе від людського наклепу для того, щоб ти не впав "жалюгідною жертвою".

 

 

ГЛАВА ДРУГА

Про хворобу

 

Хвороби допомагають людям

Геронде, що значить вираз "доброго тобі Раю"?

— Доброї тобі дороги в Рай.

  Геронде, а можливо, цей вислів означає: "Бажаю тобі опинитися в доброму Раю"?

  Ти коли-небудь чула, щоб хтось говорив про Рай недобрий? Але як би там не було, щоб потрапити в солодкий Рай, людина має скуштувати у земному житті багато гіркого. Так вона дістане на руки "закордонний паспорт" пройдених нею випробувань. Що ж діється в лікарнях! Які трагедії! Який же у людей біль! Скільки нещасних матерів, ідучи на операцію, думають про своїх діток і терзаються тривогою за сім'ю! Скільки батьків хворіють на рак, ідуть на опромінення і як вони мучаться. Ці люди не можуть працювати, але ж їм треба платити за житло, в них же стільки витрат! Тут ось інші, перебуваючи в прекрасному здоров'ї, однаково не можуть дати собі раду з витратами, а вже що казати про тих, хто хворий й при цьому знесилюється, працює, щоб хоч якось впоратися зі своїми сімейними витратами. Мене страшенно пригнічує людське горе. Скільки всього я чую щодня! Нескінченні муки, труднощі!.. Цілий день мій рот наповнений гіркотою від людського горя, а ввечері я голодний лягаю трішки відпочити. Я зазнаю величезної тілесної втоми, але водночас отримую і внутрішній відпочинок.

   Геронде, хвороба завжди приносить людині користь?

   Так, вона приносить величезну користь завжди. Хвороби допомагають людям, у яких нема чеснот, умилостивити Бога. Здоров'я — це велика справа, але такого добра, як те, що приносить людині хвороба, здоров'я їй дати не може! Хвороба приносить людині духовне добро. Хвороба — це велике, велике благодіяння. Вона очищає людину від гріха, а іноді «гарантує» їй [небесну] винагороду. Душа людини подібна до золота, а хвороба подібна до вогню, що це золото очищає. Подивися, адже й Христос сказав апостолові Павлу·. "Сила Моя у безсиллі виявляється". Чим більше мучиться людина від хвороби, тим більш чистою і більш святою стає — аби тільки вона терпіла і приймала хворобу з радістю.

Єдине, що необхідно в деяких хворобах, — це трохи терпіння. Бог допускає хворобу, для того, щоб людина дістала невелику винагороду, і за допомогою цієї хвороби Бог очищає людину від наявних у неї недоліків. Бо тілесна хвороба допомагає в зціленні хвороби душевної. Хвороба тілесна приносить людині смиренність і в такий спосіб нейтралізує її душевну хворобу. Бог з усього добуває користь для блага людини! Усе, що Він допускає, приносить нам духовну користь. Він знає, що потрібно кожному з нас, і відповідно до цього дає нам хворобу — або для того, щоб ми отримали за неї винагороду, або для того, щоб розплатилися за якісь гріхи.

 

Небесна винагорода за хворобу

— Як поживає твоя мати?

  Погано, Геронде. Час від часу в неї дуже високо піднімається температура, і це завдає їй нестерпного болю. її шкіра тріскається, вкривається ранами, і ночами вона не може заснути.

  Знаєш, адже такі люди — мученики. Якщо не повністю мученики, то наполовину точно.

  А в неї, Геронде, все життя — суцільна мука.

  Значить і винагорода, яку вона отримає, буде відповідною. Знаєш, скільки вона має отримати? Рай їй гарантований. Бачачи, що людина може витримати тяжку хворобу, Христос дає їй цю хворобу, так, щоб за мале страждання в житті земному людина отримала велику винагороду в небесному вічному житті. Вона страждає тут, але дістане винагороду там, у житті іншому, тому що є Рай, і є винагорода [за скорботи].

Сьогодні приходила якась жінка з хворими нирками. Вона вже багато років ходить на гемодіаліз. "Отче, — попросила вона мене, — будь ласка, перехрестіть мені руку. На моїх венах нема живого місця, і я не можу навіть нормально робити гемодіаліз". "Ці рани й виразки на твоїх руках, — сказав я, — у житті іншому перетворяться на алмази більшої ціни, ніж алмази світу цього. Скільки років ти ходиш на гемодіаліз?" — "Дванадцять", — відповіла вона. "Отже, - сказав я їй, — ти маєш право й на [духовну] "одноразову допомогу" і на "мінімальну пенсію". Потім вона показала мені рану на іншій руці й сказала: "Отче, ця рана не закривається. Через неї видно кістку". — "Так, — відповів я їй, — але через неї видно ще й Небо. Терпи, бажаю тобі доброго терпіння. Молитовно бажаю, щоб Христос помножив у тобі Свою любов і ти забувала про біль. Звичайно, я можу побажати тобі й іншого: того, щоб твій біль затих, але тоді зникне й велика винагорода. Отже, краще те, що я побажав тобі спочатку". Від цих слів нещасна жінка отримала втіху.

Коли тіло терпить випробування, душа освячується. Від хвороби страждає тіло, наш глинобитний будиночок, але від цього буде вічно радуватися хазяїн цього будиночка — наша душа — у тому небесному палаці, який готує нам Христос. За цією духовною логікою — яка нелогічна для людей світу цього, я теж радуюся й вихваляюся тими тілесними хворобами й вадами, які в мене є. Єдине, про що я не думаю, так це про те, що маю дістати небесну винагороду. Я розумію [свій біль] так, що [через нього] я розплачуюся за свою невдячність Богові, оскільки я не відповів належним чином на Його великі дари і благодіяння. Адже все в моєму житті — це один суцільний [духовний] бенкет: і моє чернецтво, і мої хвороби. Бог у всьому ставиться до мене людинолюбно, Він у всьому до мене ставиться поблажливо. Однак помоліться, щоб Він не записав мені всього цього на рахунок [лише] цього життя, тому що тоді — горе мені, горе! Христос зробив би мені велику честь, якби заради Його любові я постраждав би ще більше. Аби тільки Він мене зміцнював так, щоб я міг витримати [цей біль]. А винагороди мені не потрібно.

Коли людина в повному порядку відносно здоров'я, то це власне означає, що в неї щось не гаразд. Краще б їй чимось хворіти. Я отримав від своєї хвороби таку користь, якої не мав від усього подвигу аскези, який здійснював до того, як занедужав. Тому я кажу: якщо в людини нема обов'язків [стосовно інших], то я більше бажаю їй хвороби, ніж здоров'я. Будучи здоровою, людина залишається в боржниках, а от від хвороби, ставлячись до неї з терпінням, — вона матиме винагороду. Коли я жив у спільножитному монастирі, туди одного разу приїхав один святий єпископ, дуже старий, на ім'я Єрофей. Він був на відпочинку і подвизався в скиту Святої Анни. Коли, від'їжджаючи, він сідав на коня, у нього задерлися штани й усі побачили його страшенно опухлі ноги. Ченцям, які допомагали йому сісти на коня, стало моторошно. Єпископ зрозумів це й сказав: "Це найкращі дари, якими нагородив мене Бог. Я прошу Його, щоб Він у мене їх не забирав".

 

Терпіння в болю

Коли ми на щось хворіємо, краще повністю віддавати себе Христу. Нам треба думати про те, що наша душа має набагато більшу потребу у терпінні й славослів'ї під час болю, ніж в "сталевому" тілі, за Допомогою якого ми можемо здійснювати великі тілесні подвиги. Адже від цих подвигів ми піддаємося небезпеці марнославства й похвальби, не розуміючи цього, тому що нам може здатися, начебто ми здатні завоювати рай власною "кавалерійською атакою".

Знаєте, скільки років я зазнаю болю? Іноді його можна витримати, а іноді він нестерпний. Біль, який можна витримати, — це стабільний стан. Знаєте, скільки я натерпівся від бронхоектази й від зробленої мені операції! Потім почалися всі ці історії з кишківником. Потім півроку я страждав від міждискової грижі й терпів сильний біль. Я не міг робити стільки поклонів, скільки робив раніше, і, незважаючи на те, що мені було навіть важко за собою доглядати, треба було допомагати й людям, які приходили до мене. Потім у мене в животі з'явилося щось тверде, і мені сказали, що це грижа. Коли я стомлювався, вона починала боліти й дуже опухала. Одного разу, напередодні свята Святого великомученика Пантелеймона, грижа розпухла й боліла. Але мені треба було йти в Пантелеймонівський Скит на цілонічне чування. "Піду, і що буде, те буде", — вирішив я, тому що мені треба було обов'язково бути на цьому святі. Під час чування хотілося трохи присісти, але я подумав, що якщо я опущу сидіння стасидії й сяду, то сядуть всі інші. Тому я вирішив зовсім не сідати і стояв. Після дванадцятигодинного цілонічного чування я думав, що мій стан дуже погіршиться. Ледь я, повернувся до себе в келію, як хтось постукав у залізне калатальце біля хвіртки. "Відкривай, отче!" — почув я чийсь голос. Я засміявся. "Ну все, — сказав я собі, — зараз тільки встигай крутитися". І дійсно: незабаром прийшли інші відвідувачі, потім ще й ще. А ввечері, відпустивши останніх відвідувачів, я побачив, що моя грижа... зовсім зникла! Але наступного дня, після того, як я відпочив, вона знову з'явилася! Потім вона мені заважала й боліла, але водночас приносила мені й радість. Адже Христос знав про мій стан, Він знав і про те, що піде мені на користь. Тому Він залишив мені цю грижу на п'ять років. Знаєш, як я з нею намучився?

   Геронде, а пам'ятаєте, коли у Вас були проблеми з ногами?

   Це інша історія. Я не міг стояти на ногах. І коли приходили люди, мені було нелегко. Потім болі у ногах пройшли, але почалися кровотечі. Лікарі сказали, що це був виразковий коліт. Відкрилася нова сторінка... Сім років кровотеч, болю... Але не беріть близько до серця, тільки моліться за здоров'я моєї душі. Я радуюся, що Бог вшанував мене й нагородив цим даром, і не хочу, що б Він у мене його віднімав. Слава Богу, Він допускає, щоб від хвороб я мав користь. У такий спосіб ми складаємо іспити на терпіння. Сьогодні одне, завтра інше... "Вам треба терплячості". Адже якщо не будемо терпіти ми, люди, що мають хоч скількись-то страху Божого, то що залишиться робити людям мирським? Однак я бачу, що багато мирян перевершують нас, ченців, у чеснотах. Мої батьки розповідали мені, що фарасіоти, занедужуючи чимось, не відразу бігли до Хаджефенді, для того, щоб він їх зцілив. Спочатку вони терпіли біль. Вони терпіли, скільки могли — відповідно до свого любочестя і терпіння, тому що вважали благословенням постраждати. "Давай-но, — казали вони, — я теж помучу трішки свою душу заради Христа, якщо Христос зазнав великих мук, щоб мене спасти". Вони йшли до Хаджефенді за зціленням тільки тоді, коли бачили, що хвороба заважала їхній роботі й починали страждати їхні домашні. Бачиш, яке в них було любочестя! Якщо вже ці люди, будучи мирянами, міркували подібним чином і терпіли, то як треба міркувати мені — ченцеві? Христос сказав: "Вашим стражданням ви спасете душі свої". Дивіться: бо милостині Йова в той час, коли він мав усі блага, були не настільки бажані Богові, скільки Йому було угодне терпіння Иова під час спокуси, яка спіткала його.

Геронде, коли Ви говорите, що людина терпить біль, то Ви маєте на увазі, що вона приховує, що їй боляче?

   У крайньому випадку вона може дати оточуючим трохи зрозуміти, що їй боляче. Вона може сказати їм про свій біль, але не говорити про те, наскільки цей біль сильний. Адже якщо вона зовсім приховає свій біль від інших, то вони можуть спокуситися від якихось її вчинків. Приміром, якщо чернець мучиться від болю й не може піти на службу, то якщо він не скаже про свій стан іншим, можливо, хтось, хто не має добрих помислів, спокуситься.

 

Ставлення до болю

Геронде, який біль Ви називаєте нестерпним?

— Біль, при якому течуть сльози. Це не сльози покаяння й не сльози радування. До якої категорії належать ці сльози, як ви думаєте?

Можливо, Геронде, до категорії мучеництва?

  Звичайно, до категорії мучеництва.

  Геронде, коли я зазнаю сильного болю, то мені важко сказати слова "слава Тобі, Боже".

  Чому тобі важко їх сказати? Думай про те, що перетерпів Христос. Побої, приниження, бичування, розп'яття! І Він витерпів усе це "безгрішний Віни, задля того, щоб спасти нас. І ти, коли тобі боляче, говори: "Заради Твоєї любові, Христе мій, я буду терпіти".

  Геронде, що необхідно, щоб перебороти біль?

  Необхідна мужність, зусилля.

  А як людині перебороти біль нестерпний?

  Якщо вона людина мирська — то мирською піснею, якщо вона людина духовна — то духовною піснею... Одного разу у мого батька піднявся сильний жар і почався страшний головний біль. Знаєте, що він зробив? Він наївся солоних оселедців, випив склянку вина й затяг пісню: "Прокинься, мій нещасний, безправний народе". Потім він проспівав ще кілька партизанських пісень, і його головний біль відійшов! Так — для того, щоб біль відійшов — і ми будемо співати духовних пісень! Пам'ятаю, як я одного разу застудився, і в мене почався такий страшний головний біль, що голова розколювалася. Ну що ж, я почав співати одну дуже гарну пісню, і головний біль минув. Дійсно, псалмоспівання разом з Ісусовою молитвою дуже допомагає в подібних випадках. Воно робить душу ніжною, тішить її, тому що постійні скорботи і болі гнітять душу, і вона байдужіє. І вчора вночі я теж не міг заснути від болю. Я навіть подумав про те, що якщо помру до світанку, то потім для мене наступить один довгий день. Адже в житті іншому не буває ні заходів, ні світанків... Але потім я прийняв... знеболюючу "піґулку" — проспівав тропар "Хворобами святих, які за Тебе постраждали, молимо Тебе, Господи, і всі наші хвороби зціли..." . Дія цієї пігулки виявилася тривалою, її вистачило на всю ніч! У лікарів є такі пігулки?

Геронде, кажуть, що вночі болі підсилюються.

  Так, уночі людині стає гірше. Але, крім того, вдень спілкуючись із людьми, розмовляючи, хворі забувають про свій біль. Уночі вони залишаються наодинці зі собою, їхній розум іде в біль, і їм здається, що він посилюється. Від болю під час хвороби нікуди не втечеш, але завдання в тому, щоб повернути ручку [духовного] настроювання на іншу частоту, щоб про ці болі забувати. Бо якщо ти ставишся до болю неправильно, то тобі стає ще болючіше. Якщо ти думаєш про біль, то біль посилюється. А от якщо ти включаєш у роботу добрий помисел, приміром, згадуєш про тих, кому ще болючіше, ніж тобі, або якщо співаєш щось церковне, то біль забувається.

  Геронде, біль, як правило, попереджає про те, що в організмі щось негаразд. У зв'язку з цим, яку увагу треба приділяти болю?

  Треба випробувати, наскільки вистачає твоїх сил, і бути уважним відповідно до цього. Особливо, якщо мова йде про людину літню. Тут необхідна увага, тому що якщо продовжувати гнати старий автомобіль з тією ж швидкістю, з якої він їздив, коли був новим, то він розлетиться на шматочки: колеса полетять в один бік, карбюратор в інший... Коли в мене болів поперек, я не міг молитися по чотках стоячи. Побачивши, що стан трішки покращився, я спробував підвестися: стоячи помолився по чотках і зробив земні поклони. Поперек заболів знову. Я трохи присів. Потім сказав собі: "Ану ж бо, спробуй ще раз". Повторилося те саме. Поперек знову заболів. Потім я вже втримувався від стояння на ногах і поклонів, але мій помисел був спокійним.

  Геронде, якщо я знаю, що мій біль не має на організм побічних наслідків, то він мене не турбує. Однак він турбує, якщо я знаю, що через біль проявляється серйозна хвороба.

  Дивися, приміром, хворий поперек може не мати для організму серйозних наслідків, однак цей біль сковує, "паралізує" людину, і вона не може ворухнутися. А от біль іншого роду тіло терпіти може.

  Геронде, біль озлоблює людину?

  Якщо людина не ставиться до болю духовно, то він може її озлобити. Однак, ставлячись до нього духовно, вона має мир і втішається божественною розрадою. Потім хвороба стає святом, торжеством. Людина радується, бо вона буде приєднана до сповідників і мучеників. Святі мученики забували біль, тому що їхня любов до Христа була сильнішою, ніж їхній біль, і нейтралізувала його.

  А хіба людина, котра зазнає болю і не ставиться до нього духовно, не очищається?

  Людина мирська очищається, але чернець — ні.

 

Співучасть у чужому болю

Коли людині боляче за ближнього, це деяким чином приводить Бога в розчулення. Бог радується, бо така людина своєю любов'ю показує, що вона перебуває з Богом у спорідненні, і це дає їй божественну розраду. [Якби цієї божественної розради не було], то людина не могла б витримати біль за свого ближнього.

  Геронде, як можна відчути чужий біль?

  Якщо ти теж зазнаєш болю, то думаєш про біль іншої людини, стаєш на її місце й великий біль відчуваєш не за себе, а за неї. Тобто твій власний біль допомагає тобі зрозуміти біль інших. А коли ти приймаєш свій власний біль з радістю, то ти втішаєш і тих, кому боляче. Але, звичайно, одна справа — це просто дізнатися, що хтось захворів, а інша — захворіти самому. Тоді ти розумієш хворого. Колись, чуючи слово "хіміотерапія", я думав, що це "хімотерапія", тобто думав, що раковим хворим як ліки дають соки, натуральну їжу. Звідки мені було знати, що таке "хіміотерапія"? Однак тепер я зрозумів, яка це мука.

  Геронде, а що переноситься важче — хіміотерапія чи опромінення?

— Важче? Одне від іншого не легше — і опромінення, і хіміотерапія... І гірше за все те, що всі ці процедури відбивають апетит. Тобі треба добре їсти, але ти не можеш нічого їсти. А лікарі наполягають: "Тобі треба їсти добре". Треба-то треба, ну а як тут будеш їсти, якщо всі ці хіміотерапії й опромінення відбивають апетит і перетворюють тебе на труп! Коли я проходив опромінення, то, незважаючи на те, що весь горів, зовсім не міг пити води. Навіть вода викликала в мені відразу. Мене починало від неї нудити.

Геронде, якби ви погодилися на операцію трохи раніше...

— Що там "раніше"! Я про те, щоб мені видужати, не молюся, тому що, хворіючи на рак, страждаю з тими, хто зазнає страждання. Я краще розумію тих, кому боляче, і є спільником у їхньому болю. Але, крім того, хвороба духовно корисна й мені самому. Я прошу тільки за те, щоб міг доглядати за собою самостійно й допомагати іншим. Однак хай буде так, як хоче Бог.

Якщо в тебе є хвороба й вона тебе не займає [тобто ти не звертаєш на неї уваги], то ти, якщо так можна висловитися, маєш право просити Бога, щоб Він поліпшив стан здоров'я інших людей. Але й та людина, у якої нічого не болить, хай хоч трохи постраждає за тих, хто відчуває біль. Як говорили фарасіоти: "Я понесу твою торбинку", тобто я візьму на себе твій біль, твою муку, твоє горе.

Геронде, а яким чином вони брали це на себе?

— Любов'ю. Якщо людина з любов'ю каже комусь: "Я візьму твій біль", то вона його бере. Однак якщо вона його візьме, потім треба проявити багато терпіння, багато мужності, багато сил, для того щоб його понести. Деякі люди приходять і кажуть мені: "Геронде, я хочу взяти на себе твій біль". Деякі говорять це дійсно від мужності, однак окремі боягузики самі не знають, що белькочуть. Самі вони з найменшою дрібницею біжать до лікаря й дуже швидко впадають у відчай. Не можуть витерпіти власний малий біль, а ще говорять, що візьмуть на себе мій біль! Краще б уже вони терпіли свій біль, з радістю приймали ті скорботи, які Бог їм допускає, і не просили, нібито від любові, взяти на себе хворобу чужу. Адже якщо Бог раптом виконає їхнє прохання, але вони самі на той час уже забудуть, про що вони Його просили, і стануть нарікати, то, можливо, навіть звинуватять Бога в тому, що з ними сталося.

 

Догляд за хворими

Учора ввечері, ідучи в храм на чування, я побачив в одному куточку батька з малям на інвалідному візочку. Я підійшов до них, обійняв малюка й поцілував його. "Ти знаєш про те, що ти Ангел?" — запитав я його. А його батькові я сказав: "Для тебе велика честь доглядати за Ангелом. Радуйтеся, що ви обидва підете в Рай". Їхні обличчя просіяли від радості — вони відчули божественну втіху.

Ті, хто з любов'ю й терпінням доглядає за хворими, за каліками й тому подібними, своєї жертвою стирають власні гріхи. Якщо ж у них гріхів нема, то вони освячуються. Якось одна жінка розповідала мені про чудесні випадки зі свого життя. Я зачудувався, тому що той стан, про який вона розповідала, ми зустрічаємо в житіях святих, а вона була звичайною, простою жінкою. Але коли вона розповіла про те, як прожила більшу частину свого життя, я зрозумів, що все її життя було однією суцільною жертвою. Ще дівчиною вона почала доглядати хворих, тому що в будинку її батьків жили дідусь і бабуся, які були хворими. Коли вона вийшла заміж, то разом з ними жили свекор і свекруха, які теж були хворими. Потім занедужав її чоловік. Він лежав прикутим до ліжка, і вона доглядала його. Тобто все своє життя ця жінка провела, доглядаючи хворих. Усі ці роки вона дуже хотіла читати духовні книги, ходити в храм на цілонічні чування, але в неї не залишалося для цього часу. Однак, оскільки в неї було виправдання, Бог дав їй всю Свою Благодать, зібрану разом.

Геронде, знаєте, деякі люди, занедужуючи, стають дивакуватими.

— Так, це дійсно трапляється. Але й здорові повинні хоч трішки виправдовувати занепокоєння, ремствування, бурчання або дивацтва хворих, тому що для них це природно. Особливо, якщо сама людина нічим не хворіла, вона не може зрозуміти хворого. Їй самій ніколи не було боляче, і тому її серце трохи жорсткувате.

Ті, котрі доглядають за хворим, за прикутим до ліжка, мають бути дуже уважними й намагатися не доводити того, за ким вони доглядають, до ремствування. Вони можуть доглядати за ним багато років, однак якщо наприкінці хоча б раз викличуть в нього нарікання, то втратять усе. Якщо душа людини залишає цей світ з наріканням, то ті, хто був його причиною, тяжко грішать. Потім лукавий буде мучити їх, нібито "стоншуючи" їхню совість [спогадом про те, що вони довели людину до нарікання й вона померла].

Геронде, коли доглядаєш за хворим, то твої сили забирає не тільки втома, але й переживання, тому що ти бачиш, як рідна людина потихеньку вгасає.

   Подивися, коли занедужує один член сім'ї, вся сім'я зазнає за нього болю. А якщо хворий — батько, і він не може працювати, то вся сім'я і страждає, і бідує. Всі тривожаться, думають — виживе чи не виживе їхній батько. Він мучиться сам, мучаться і його близькі. Він вгасає, вгасають і ті, хто перебуває поруч. А на матір тоді навалюється особливе навантаження. їй треба піклуватися про дітей, треба ходити в лікарню, щоб доглядати за хворим. Я хочу сказати, що, коли людина занедужує тяжкою хворобою, не тільки сама вона страждає, знесилюється й хоче вмерти, але й рідні, які її доглядають, занепадають духом, мучаться й знесилюються. І чим тісніше пов'язані близькі люди між собою, чим більше вони одне одного люблять, тим більше допускає Бог те, що під кінець хвороби і сам хворий, і ті, хто його доглядає, зазнають більших страждань, більшого болю. Вони доходять до того, що говорять: "Нехай Бог забере його, щоб він відпочив". Але й самі вони після його кончини теж відпочинуть. Подивіться, адже коли в якійсь дуже дружній сім'ї батьки вмирають раптово, без попередньої хвороби, і ні самі батьки, ні їхні діти не зазнають страждань, доглядаючи за ними, то біль втрати, біль розставання з батьками для дітей дуже великий.

   Геронде, а наскільки може впливати душевний стан людини на її тілесне здоров'я?

— Якщо людина перебуває в гарному душевному стані, це полегшує тілесний біль. Якщо вона перебуває в поганому душевному стані, то цей поганий стан погіршує [тілесне] здоров'я. Візьмемо, приміром, хворого на рак, від якого відмовилися лікарі. Віруючи в Бога й опинившись у радісній духовній атмосфері, він може прожити більше часу. А в протилежному випадку від розладу він може згаснути за кілька тижнів. Іноді, з медичної точки зору, людина може виявитися здоровою, аналізи й дослідження можуть бути нормальними, але якщо має в собі те, що калічить її душевно, то насправді вона нездорова. Адже здебільшого хвороби починаються з розладу. У всіх людей є якась хвора точка. Одній людині розлад "ударить" по шлунку, іншій — по голові.

Найкращі ліки від будь-якої хвороби — це та духовна радість, яку Божественна Благодать вливає в душі. Духовна радість має в собі найбільшу цілющу силу у всіх хворобах. Вона — божественна мазь, що загоює рани, тоді як розлад ці рани подразнює.

 

Страждання хворого й довіра до Бога

  Геронде, чи правильно робить людина, яка тяжко занедужала і зважилася повністю віддати себе Богові?

  Якщо в неї нема зобов'язань [перед іншими], нехай вона робить, як хоче. Однак якщо є зобов'язання перед іншими, то вже від них залежить, чи треба їй звертатися за допомогою до лікарів, а чи віддати себе в руки Божі. Я ж теж пішов до лікаря не з власної волі... Якби я не пішов на це, як сказав лікар, "просте обстеження", то пухлина закрила б кишечник повністю. Я міг би лише пити трохи рідини, і потім усе б закінчилося... Бачите як: поїхав на "просте обстеження", а закрутився у цій веремії... То на томографію, то до кардіолога; рівень білку в крові то знижується, то підвищується. Ріжуть, зашивають, ставлять латочки... А що, зрештою, з усього цього вийшло? Справа йде до того, що я залишуся тут назавжди...

Звичайно ми говоримо: "Спершу хворі мають постаратися дістати допомогу по-людському, а вже там, де вони не можуть дістати людської допомоги, їм допоможе Бог". Але не слід забувати й про те, що, отримуючи допомогу по-людському, люди, що мають тяжкі захворювання, зазнають великих страждань. Вони змушені пройти через справжнє мучеництво. їм треба пережити безліч обстежень, операцій, пересадок органів, хіміотерапію, опромінення. Їм продірявлюють руки, для того щоб поставити крапельницю, у нещасних тріскають вени, їх годують через трубочку, через ніс, вони не можуть заснути... І все це для того, щоб зробити те, що може бути зроблене по-людському. Тобі зрозуміло? Справа не обходиться чимось простим. Приміром, у рані зібрався гній, і для того, щоб очистити її від цього гною, треба рану розрізати — потім усе закінчується добре. Ні, тут людину закручують у найсправжнісіньку карусель. Тому ми не повинні говорити: "Усе в порядку, цей хворий потрапив у руки добрих лікарів" — і заспокоювати себе цим. Ні, ми повинні мати на увазі таке: для того, щоб хворий дістав допомогу лікарів, він має пройти через справжні випробування, страждання. Ми повинні молитися з болем за те, щоб Христос дав йому терпіння й просвітив лікарів, тому що лікарі — особливо якщо в них нема смиренності — можуть робити помилки.

Подивися, адже коли руйнується будинок, то господар, не може в ньому залишатися. Так само й господар тіла — душа — не може залишатися у своєму будинку — у тілі, якщо воно руйнується. А зараз намагаються втримати господаря в його домі за допомогою заліза, сталі, за допомогою вітамінів А, В, С... Сподіваються й на те, що хворим допоможе наука. Але не всі хворі отримують допомогу. І через це просто триває їхнє життя з болем або, краще сказати, триває їхній біль. Адже самої лише науки недостатньо. Необхідна ще віра й молитва. Іноді навіть тут, у монастирі, я бачу, як сестри, які в миру були лікарями, хочуть більше допомогти хворому за допомогою медичної науки, ніж довірою до Бога й молитвою. Однак сердечна молитва зробить цих сестер власницями вищого медичного диплому, тому що, набуваючи її, вони залишать сподівання на людську науку. Якщо в людині буде виплекана любов з болем про всіх людей взагалі, то вступають у дію божественні сили. Аби тільки в душі була присутня глибока смиренність, щоб людина не загордилася й не образила Бога, вважаючи, що ці сили її власні.

Ми не повинні забувати, що Христос може зцілити навіть ті хвороби, які не зцілюються лікарями, але для втручання Христа повинна бути серйозна причина, а той, хто молиться за хворого, має бути дуже віруючим і дуже відданим Христу.

  Геронде, тобто якщо люди страждають, їм не треба просити медичної допомоги?

  Та я ж не це маю на увазі, брате ти мій! Я не кажу, приміром, що не треба давати хворому кисень і хай він задихнеться. Я хочу підкреслити, як страждає хворий, отримуючи людську допомогу, і те, що ми повинні молитися Христу, щоб Він допоміг хворим і вони не мучились. Якщо хвороба тяжка, то будемо просити Христа, щоб Він Своєю ласкою забрав цю хворобу. Адже якщо Христос трішечки погладить хворих по руці, то всі їхні хвороби зникають і вони одужують! Потім не потрібні ні ліки, ні отрути. А якщо Він ласкаво погладить людину по обличчі, то ще краще. А вже якщо Він її ще й обійме, то серце людське м'якне. Вам це зрозуміло? Однак мусить бути багато віри. Якщо в хворого нема віри, то він не одужує.

 

Хворі діти

  Геронде, та хвора дитина, яку приносили сьогодні її батьки, дуже страждає.

  Нічого, потихеньку її хвороба минеться. Але в неї на все життя залишиться чуйність, і вона буде пам'ятати свою хворобу. Ця чуйність допомагатиме їй духовно.

  Геронде, діти, хворі на білокрів'я, теж; дуже страждають.

  Таким дітям дуже допомагає Божественне Причастя. Багато дітей зцілилися від своєї хвороби за допомогою Божественного Причастя. Читаючи сто сорок п'ятий псалом, у якому ми просимо Бога зупинити кровотечу в тих, хто нею страждає, будемо молитися за те, щоб Бог допоміг дітям, що страждають білокрів'ям, а так само за те, щоб у лікарнях було досить крові для дітей, що страждають на таласемію. Ці діти мучаться більше, ніж ті немовлята, яких віддав на заклання Ірод. Страждаючи від хвороб, маленькі діти мають чисту винагороду, тому що в них нема гріхів. Скількох же малят ми побачимо в житті іншому разом з мученицьким, ангельським чином офіруваних на смерть вифлеємських немовлят! Двомісячним малятам роблять операції, уколи, ставлять крапельниці! Де там знайдеш вену на такій крихітній ручці! І от їх колють, колють... У дитини пухлина головного мозку, і її опромінюють, маленька голівка лежить між товстенними електричними проводами... Навіть дорослий не може такого витримати, що тут говорити про немовлят!

— Геронде, ці немовлята в кінцевому підсумку видужують чи вмирають?

  Е, багато з них, звичайно, помирають, але і їхні батьки — як вони залишать дітлахів без медичної допомоги?

  Геронде, а чи є сенс у тому, що педіатри намагаються зберегти життя передчасно народжених немовлят?

— Лікарі мають робити все можливе й одночасно молитися за них немовлят. "Боже мій, — повинні говорити лікарі, — якщо ця дитина виживе й решту свого життя буде страждати, прошу Тебе, візьми її до Себе". Однак, одночасно вони повинні подбати, щоб немовлята приймали Святе Хрещення. Тоді ці діти будуть зустрічати своїх лікарів у Раю з запаленими свічками.

А коли діти вже перебувають у такому віці, коли можуть щось розуміти, лікарі повинні бути дуже уважними, щоб не травмувати їх, повідомляючи їм діагноз. Одній восьмирічній дитині лікарка сказала: "Ти осліпнеш". Її батько прийшов до мене із цією дитиною й прямо при ній розповідав: "Ми возили її за кордон для обстеження. Нам сказали, що вона осліпне". Та тут навіть у здорової дитини, якщо вона таке почує, може загостритися її хвороба. Що вже говорити про дитину хвору!

 

Щоб хворий одужав, треба йти на якусь жертву

Якщо ми просимо щось у Бога й при цьому самі нічим не жертвуємо, то наше прохання недорого коштує. Якщо я сиджу, склавши руки, й говорю: "Боже мій, прошу Тебе, зціли такого-то хворого", а сам при цьому не йду ні на яку жертву, то я однаково що просто вимовляю гарні слова [ — кидаю їх на вітер]. Якщо ж у мене є любов, якщо в мене є жертва, то Христос, побачивши їх, виконає моє прохання — звичайно, якщо це піде комусь на користь. Тому, коли люди просять вас помолитися за хворого, кажіть їм, щоб самі вони теж молилися або, принаймні, намагалися позбутися своїх недоліків.

До мене приходять деякі люди й просять: "Зціли мене, я чув, що ти можеш мені допомогти". Однак ці люди хочуть отримати допомогу, не докладаючи ніяких зусиль. Приміром, ти говориш людині: "Не їж солодкого, зроби цю жертву, щоб тобі допоміг Бог". А вони тобі відповідають: "Чому? Невже Бог не може допомогти мені й без цієї жертви?" Такі люди не можуть пожертвувати чимось навіть для себе самих. Де вже вони пожертвують собою заради іншого! Але є й такі, хто не їсть солодкого, щоб Христос допоміг страждаючому від цукрового діабету, або не сплять, щоб Христос дав трохи сну тим, хто страждає безсонням. Чинячи так, людина родичається з Богом. І тоді Бог подає людям Свою Благодать.

Коли людина говорить мені, що не може помолитися за когось зі своїх рідних, що захворів, я раджу піти заради цього хворого на жертву, пожертвувати чимось, що завдає шкоди її власному здоров'ю.

Якось до мене в келію приїхав один чоловік з Німеччини. У нього була дочка, що поступово ставала паралізованою. Лікарі від дівчинки відмовилися. Нещасний батько перебував у страшному розпачі. "Зроби й ти якусь жертву заради здоров'я своєї дитини, — порадив я йому. — Поклони ти класти не можеш, молитися ти теж не можеш. Добре. А скажи: скільки сигарет у день ти викурюєш?" — "Чотири з половиною пачки", — відповів він. "Викурюй одну пачку, — сказав я йому, — а гроші, які ти витрачав би на інші три з половиною пачки, давай як милостиню якомусь біднякові". — "Отче, — сказав він мені, — нехай моя дитина видужає, і я кину курити зовсім". — "Ні, — говорю, — коли вона одужає, це вже не буде мати ціни. Ти повинен кинути курити зараз. Позбудься цього. Невже ти не любиш свою дитину?" — "Я не люблю свою дитину?! Та я заради неї кинуся вниз із шостого поверху", — відповів він мені. "Я не кажу тобі, щоб ти кинувся вниз із шостого поверху, я говорю, щоб кинув курити. Якщо ти зробиш божевільний учинок і кинешся вниз із шостого поверху, то ти залишиш свою дитину безпритульною і сам втратиш свою душу. Я раджу тобі зробити дещо легше: кинути курити. Кидай просто зараз!". Але він нізащо не хотів йти на таку жертву, а в остаточному підсумку пішов від мене в сльозах! Ну як можна допомогти такій людині? А от ті, які тебе слухають, отримують допомогу.

Іншого разу прийшов чоловік, задихавшись від пішої ходьби. Я зрозумів, що він багато курить, і сказав йому: "Дивак, що ж ти стільки куриш? Адже ти захворієш". Трохи віддихавшись, він сказав: "Моя дружина дуже хвора, і вона може вмерти. Прошу тебе, помолись, щоб сталося чудо. Лікарі в безсиллі опустили руки". — "А чи любиш ти свою дружину?" — запитав я його. "Люблю". — "Тоді чому не хочеш їй допомогти? Сама вона зробила те, що могла, лікарі теж зробили все можливе. Ти зараз прийшов сюди й просиш мене, щоб я теж зробив те, що я можу: тобто щоб помолився за те, аби їй допоміг Бог. Однак що зробив ти сам, для того, щоб дружині допомогти?" — "А що можу зробити я, Геронде?" — здивувався він. "Якщо, — сказав я йому, — ти кинеш курити, то твоя дружина видужає". Я подумав: якщо Бог побачить, що видужання духовне не допоможе його дружині, то, кинувши курити, ця людина, принаймні, сама позбудеться того зла, що приносить ця погана звичка. Минув місяць, і він радісний прийшов, щоб мені подякувати. "Геронде, — сказав він мені, — я кинув курити, й моя дружина видужала". Через якийсь час він знову прийшов до мене, був дуже засмучений і розповів, що потихеньку знову почав покурювати і його дружина знову тяжко занедужала. "Ну, — сказав я йому, — тепер ліки ти знаєш сам. Кидай курити".

 

Молитва за хворих

  Геронде, прийшли люди, які просять Вас помолитися за хвору дитину. І ще вони запитують, чи видужає вона. Що їм відповісти?

  Відповідайте їм так: "Старець буде молитися. Христос любить цю дитину й зробить усе, що піде їй на користь. Якщо Він побачить, що дитина, коли подорослішає, стане кращою, то Він почує молитву Старця. Однак якщо Христос побачить, що, ставши дорослою, дитина не буде перебувати в доброму духовному стані, то Він забере її до Себе зараз. Він зробить це тому, що Він цю дитину любить" — "Проси, — говорить Він, — і Я тобі дам [те, що просиш] "· Але Бог дасть мені те, що я прошу, у тому випадку, якщо я сам віддав себе Богові. У протилежному випадку навіщо Він буде давати мені життя? Для того,щоб я від Нього відійшов? Якщо я молюся за хворого, то радуюся й тоді, коли він видужує, і тоді, коли він помирає.

Геронде, а молячись за своє власне здоров'я, ми робимо правильно?

  Краще буде, якщо ми станемо просити Бога про звільнення від наших пристрастей. Тобто спершу будемо шукати й просити Царства Божого. Просячи Бога зцілити нас від хвороби, ми розтрачуємо наше небесне надбання. Однак, якщо не витримуємо тих страждань, які завдає нам хвороба, то будемо просити Бога нас зцілити, і Він вчинить у відповідності [з тим, що нам корисніше].

  Геронде, чи допоможуть хворому наші молитви, якщо сам він просить у Бога чогось іншого?

  Якщо хворий просить у Бога, щоб видужав тільки він сам, не молячись про те, щоб зцілилися й інші хворі, то він робить неправильно. От ти, сестро, коли була в миру, трудилася в лікарні. Що ти робила, коли хворий не міг творити Ісусову молитву?

  Я творила її сама, Геронде.

  Ти, звичайно, робила добре, але й сам хворий теж повинен був молитися.

  Він теж молився. Він говорив: "Пресвята Богородице, Володарко моя, спаси мене". Але, Геронде, хіба терпіння болю це не молитва?

  От молодець! Так, звичайно, це теж молитва! Якщо людина просить вас помолитися за неї, тому що в такий-то день у неї призначена операція, то ви починайте молитися відразу, як вона вас про це просить. Не чекайте того дня й години, коли її повезуть в операційну, щоб у цей час почати молитися. І на службах, коли священик вимовляє: "Про тих, хто в немочі лежить", з болем співайте "Господи, помилуй". Якщо ви набираєте більше повітря й під камертон починаєте гудіти "у-у-у", щоб проспівати "Господи, помилуй" якомога музикальніше, то ваш розум теж буде витати в цьому "у-у-у..." і в іншій нісенітниці, тоді як нещасні хворі, страждаючи й мучачись, будуть чекати від вас хоч трохи допомоги! Адже хворі страждають від болю. Ти болю не маєш. То молися ж за них, щоб вони отримали допомогу. Якщо ти не зітхаєш від болю й не стогнеш, качаючись по лікарняному ліжку, то зітхни, принаймні, у молитві про хворих. Якщо здорові не будуть хоч трохи молитися за хворих, то дуже скоро Христос скаже їм: "Ви були здорові й не молилися за тих, хто страждав? "Не знаю вас..."".

Якщо ми не молимося за хворого, то хвороба буде розвиватися природно. А якщо за нього молимося, хвороба може змінити свій природний хід. Тому завжди моліться за хворих.

 

ГЛАВА ТРЕТЯ

Про те, що тілесне каліцтво — це благословення Боже

 

Правильне ставлення до тілесного каліцтва

Геронде, чи може каліцтво привести людину до комплексу неповноцінності?

— Ох, які ж це дурниці!

Однак, Геронде, з інвалідами іноді відбувається саме це.

— Відбувається, тому що вони налаштовують себе неправильно. Зрозумівши, що каліцтво — це благословення від Бога, люди налаштовують себе правильно й від комплексу неповноцінності звільняються. Коли тілесне каліцтво має малюк, котрий не отримав духовної допомоги, щоб радіти цьому каліцтву, то в нього є пом'якшуючі обставини, якщо він страждає від неповноцінності. Але, якщо дитина виростає, а відчуття неповноцінності залишається, це значить, що вона не осягнула найглибшого сенсу життя. В однієї дев'ятирічної дівчинки виникла в оці пухлина, і лікарі видалили їй око. Діти в школі знущалися з нещасної дівчинки, і вона страждала. Її батько прийшов до мене в келію й розповів про те, що сталося. "Геронде, — сказав він мені, — я подумав, що якщо буду купувати їй усе, що вона в мене просить, то допоможу їй, тому що вона буде радіти й забувати про своє каліцтво. Подумати-то я подумав, але як я можу це зробити? Адже в мене ще п'ятеро маленьких дітей, які заздрять їй, тому що вони ще нічого не розуміють". — "Та що ж ти таке говориш? — відповів йому я. — Втіха, про яку ти розповідаєш — це помилкова втіха. Проблеми вона не вирішить. Якщо зараз ти будеш купувати їй будь-яке плаття, про яке вона тебе попросить, то пройде ще кілька років, і вона попросить купити їй "Мерседес". Де ти знайдеш стільки грошей? А потім вона почує, що в декого на ранчо стоять власні літаки, і буде вимагати, щоб ти купив їй літак. Що ти тоді робитимеш? Постарайся краще допомогти своїй дитині радіти, що в неї тільки одне око. Нехай думає, що вона мучениця. Багатьом святим мученикам виколювали очі, відрізали вуха, ніс, і світ глузував з них. Однак святі, страждаючи від хвороб і людських глузувань, не здавались і, не скоряючись, терпіли муки. Якщо дівчинка зрозуміє це й буде ставитися до свого каліцтва, славословлячи Бога, то Бог помістить її в чин сповідників. Подумай: Бог улаштував так, що дитині видалили око таким чином, що їй не було боляче, і потім Він ще й помістить її серед сповідників! По-твоєму, це дрібниці? Адже в дівчинки нема гріхів, щоб вона розплачувалася за них своїм каліцтвом. І від цього каліцтва вона буде мати чисту винагороду". Нещасний батько подякував мені й пішов у доброму настрої. І він дійсно допоміг своїй дочці зрозуміти, що її каліцтво було благословенням від Бога. Він допоміг їй славословити Бога. Так дівчинка виросла без відхилень, вступила на філологічний факультет університету, зараз працює викладачкою й радується більше, ніж інші дівчата — у яких є все, але які при цьому мучаться, тому що не зрозуміли найглибшого сенсу життя.

Якщо люди не розуміють найглибшого сенсу життя, то вони мучаться навіть від тих благословень і сприятливих можливостей, які Бог дає їм для їхнього спасіння. А ось той, хто налаштовує себе правильно, радується всьому. Він кульгавий? А він цьому радіє! Він не дуже розумний? А він цьому радіє! Ні кола, ні двора? І цьому він радіє.

Звичайно, я розумію, які труднощі відчувають інваліди, і дуже молюся за них, особливо за дівчат. Адже для юнака інвалідність, каліцтво не настільки важкі. Однак дівчині, яка хоче вийти заміж, каліцтво переносити тяжко.

А як мучаться сліпі! Нещасні не можуть самі себе обслуговувати. Якщо вони йдуть, то шпортаються й падають... У своїх молитвах я прошу Бога дати сліпим хоча б трохи світла, щоб вони могли хоч якось обслуговувати себе у своїх потребах.

   От і я, Геронде, дратуюся через те, що не можу прочитати хоча б одну главу з Євангелія, тому що дуже погано бачу. А Ви говорили нам: якщо людина щодня читає по главі з Євангелія, то вона освячується.

   Чого ти через це дратуєшся? По-твоєму, якщо ти прочитаєш не главу, а тільки кілька віршів з Євангелія або тільки одне слово з Нього, або просто благоговійно поцілуєш цю священну книгу, то ти не освятишся? Але, крім того, ти ж бо не вчора прийшла до Христа. Чому ж ти не розмірковуєш про те, що прочитала й почула до цього дня? Головне правильно себе налаштувати. Скажи собі так: "Зараз Бог хоче, щоб я була в такому стані. Кілька років тому Він хотів, щоб я була в стані іншому". Один побожний адвокат, зістарившись, втратив зір. Якось він мені сказав: "Помолись, святий старче, за те, щоб я міг читати хоча б трохи, й за те, щоб я міг впізнавати людей, яких люблю". — "Людей, яких ти любиш, — відповів я йому, — ти можеш впізнавати й за голосом. А що стосується читання... адже ти читав стільки років! Тепер твори Ісусову молитву. Цілком ймовірно, зараз Бог хоче від тебе саме цього". Після цієї розмови нещасний став відчувати радість більшу, ніж тоді, коли він міг бачити.

 

Небесна винагорода за каліцтво

Якщо, маючи каліцтво, ми терпимо й не нарікаємо, то дістаємо велику винагороду. Тому що всі покалічені люди відкладають собі якісь [духовні] заощадження. Приміром, у небесній ощадній касі на людину глуху відкритий рахунок за те вухо, яким вона не чує, на сліпого — за сліпе око, на кульгавого — за кульгаву ногу. Це велика справа! Якщо ці люди здійснять ще хоч невеликий подвиг проти душевних пристрастей, то вони будуть винагороджені й вінцями від Бога. Подивися — адже інваліди війни отримують особливу пенсію і, крім того, їх нагороджують орденами.

Якщо людина має красу, молодецтво, здоров'я й при цьому не подвизається, не прагне позбутися своїх недоліків, то Бог скаже їй: "У житті земному ти насолодився даними тобі благами: молодецтвом і тому подібним! Що ще Я тобі винен? Нічого". А от людина, котра має каліцтво: чи народилася вона з ним, чи успадкувала його від батьків або придбала пізніше, має радуватися, тому що в житті іншому вона дістане винагороду. Особливо, якщо вона не винна у своєму каліцтві. У цьому випадку вона буде мати винагороду чисту, без "відрахувань" і "утримань". Бо якщо людина все життя не може, приміром, витягнути ногу, не може сісти, не може вклонитися тощо, то це чимале [випробування]. В іншому житті Бог скаже такій людині: "Іди сюди, дитя Моє, і вже навічно сядь на цей трон". Тому я кажу, що мені в тисячу разів краще було б народитися розумово відсталим, сліпим або глухим, тому що в цьому випадку мене чекала б винагорода від Бога.

Якщо люди, маючи фізичні вади, не нарікають, а смиренно славословлять Бога й живуть з Ним, то в Раю вони посядуть краще місце. Бог помістить їх разом зі сповідниками й мучениками, які заради Христової любові віддали свої руки й ноги, і зараз у Раю вони із благоговінням цілують руки й ноги Христові.

Геронде, а якщо, наприклад, людина страждає глухотою й при цьому скиглить, нарікає на свою долю?

— Маленькі діти теж скиглять. Багато чому Бог значення не надає. Подивіться, адже хороші батьки, так само люблячи всіх своїх дітей, особливу турботу проявляють до дітей слабких або покалічених. Подібним чином і Бог, наш добрий Батько, чинить зі Своїми тілесно або духовно слабкими дітьми, аби тільки вони мали благе налаштування й давали Йому право втручатися в їхнє життя.

Розумово відсталі діти

Як же мучаться нещасні матері, що мають розумово відсталих дітей. Ці діти постійно влаштовують гучні сцени, усе бруднять... Справжнє мучеництво! Я був знайомий з матір'ю, малюк якої був розумово відсталим. Він уже виріс, став великим хлопцем, і вона не може з ним впоратися, тому що він влаштовує щось неможливе!.. Нечистотами вимазує стіни, меблі, простирадла... Мати наводить у будинку порядок, чистить і миє, розставляє все по місцях, а він перевертає все догори дном і бруднить нечистотами. Нещасна жінка ховає від нього миючі засоби, а він їх знаходить і випиває! Цілі шафи скидає з балкона вниз. Милістю Божою він дотепер ще нікого не вбив. А це ж триває не день, не два. Це триває роками.

   Геронде, а чи може людина розумово відстала мати смиренність і доброту?

   Як же не може! От взяти хоча б того розумово відсталого малюка, якого часто привозять сюди в монастир його батьки. Яка розумна людина має таку доброту, що є в нього? Як же він молиться, як же він кладе поклони! Коли, страждаючи від грижі, я не міг робити поклони, батьки сказали йому: "Панотець занедужав, не може класти поклони". — "Я за нього їх зроблю!" — сказало маля й почало бити за мене поклони! І він продовжував класти за мене ці поклони, обливаючись потом. Скільки ж у нього було любочестя, скільки великодушності! Якось один із сусідських дітей його побив, а він, у відповідь на побої, простягнув йому руку й сказав: "Будь здоровий". Бачиш як? Хто з людей "розумних" так робить, навіть якщо читає Євангеліє й цілу купу духовних книг? Сюди кілька днів тому приїжджала вся сім'я цього хлопчика, для того, щоб він зі мною зустрівся. Коли вони приїхали, він сів біля мене, а його маленька сестричка трохи далі. Побачивши, що сестра сидить далі від мене, він сказав їй: "Іди сядь поруч зі священиком" — і посадив її на своє місце. Ця дитина привела мене в розчулення, і я дав йому на благословення великий фініфтяний хрест, який мені привезли з Єрусалима. Взявши хрест у руки, хлопчик сказав: "Бабуся, бабуся!" — і показав, як він покладе цей хрест на могилу своєї бабусі! Уявляєте! Це маля нічого не хоче для себе, все хоче для інших! Він і сам піде в Рай "без іспитів", але й батьків своїх теж приведе до Раю.

Як би я хотів бути на його місці! І нехай я нічого б не розумів, і нехай би я не міг говорити! Бог дав мені всі блага, але, незважаючи на це, я ці блага невдячно розтратив. У житті іншому в порівнянні із цим малям навіть богослови відійдуть на задній план. Помисел говорить мені, що на Небі святі богослови не будуть у кращому положенні стосовно пізнання Бога, ніж такі діти. І можливо, таким дітям Праведний Бог дасть і щось більше, тому що в житті земному вони були багато чого позбавлені.

 

Душевні захворювання

Геронде, якщо людина впадає в меланхолію, що вона має робити, щоб її перебороти?

  Необхідна божественна втіха.

  А як отримати цю втіху?

  Людина має "вчепитися" за Христа, і Христос їй цю втіху дасть. Адже часто любочестя переплітається з егоїзмом. Більшість шизофреніків — люди чутливої душі. З ними відбувається дріб'язкова подія, або вони не можуть перебороти якісь труднощі й дуже страждають. Дехто може вбити людину й поводитися так, немов нічого не відбулося. Тоді як людина чуйна, випадково наступивши на лапку кошеняті, страждає й не може заснути. Ну а якщо вона не зможе заснути дві-три ночі, то потім, звичайно, побіжить до лікаря.

  Геронде, психологи кажуть, що душевно хвора людина дістане допомогу, якщо усунути причину [її хвороби].

  Так, але тільки за умови, що ця причина існує. Бо ж іноді люди заплутуються в помислах, які можуть звести їх з розуму навіть у тих випадках, коли те, що відбувається — природне й, якщо можна так висловитися, виправдане. "Можливо, у мене спадкова душевна хвороба? Може, я хворий?" — мучаться такі люди. Я був знайомий з юнаком, який, коли вчився, читав по одинадцять годин на добу. Він отримував стипендію й допомагав своїй родині, тому що його батько був хворим. Під кінець навчання він знесилився, тому що був людиною чутливою, тонкою. У нього постійно боліла голова, і він захистив диплом з величезними труднощами. Потім він почав мучитися помислами, начебто страждає спадковою душевною хворобою. Та яка там ще спадковість? Тут навіть, якщо людина просто читає по одинадцять годин на день, це приведе її до виснаження. А що вже говорити, якщо людина вчиться, допомагає батькам і при цьому ще має чуйну душу!..

  Геронде, одна дитина, після того, як її батько наклав на себе руки, почала впадати в меланхолію, зневіру. Можливо, це спадкове?

  Можливо, дитина дістала душевну травму. Не можна сказати з абсолютною точністю, що причина тут у спадковості. Крім того, ми не знаємо, у якому стані перебував її батько, що послужило причиною самогубства. Звичайно, якщо батько — людина замкнута, то дитині потрібна допомога. Адже якщо дитина теж буде такою і при цьому матиме помисел про те, що в неї погана спадковість, то вона може дійсно захворіти.

Бог завжди допускає людині пройти через випробування, які їй під силу. Але, крім тяжкості випробувань, до них додається тяжкість людських глузувань, так що душа згинається від цієї додаткової ваги й починає нарікати. Своїми глузуваннями люди ще більше зводять божевільних з розуму. Адже на початковій стадії божевілля можна стримуватися в певних рамках. За давніх часів психіатричних лікарень не було, і якщо людина божеволіла, її закривали в кімнаті на залізні засуви. Пам'ятаю одну божевільну жінку, її звали Перистера. Її тримали замкненою в будинку. Діти кидали у вікна камінням, знущалися з неї. Нещасна шаленіла, гримала засувами, кричала й викидала з будинку все, що потрапляло під руку. Однак у житті іншому ти побачиш, що Перистера буде вище багатьох "розумників" і "розумниць".

Пам'ятаю ще один випадок. В якійсь сім'ї старша дочка була трохи недоумкуватою. Але в неї було дуже багато доброти. Вона мала сорок років, але поводилася так, немов їй було п'ять. Які ж спокуси влаштовували їй і дорослі, і діти! Одного разу батьки залишили її готувати їжу, а самі пішли працювати в поле. Брат цієї дівчини повинен був прийти з поля, привезти кукурудзу й забрати готовий обід у поле, щоб пообідали і батьки, і робітники. Нещасна нарвала в городі кабачків, баклажанів, квасолі й налаштувалася усе це варити, а її молодша сестра — не дівчина, а справжня спокуса — взяла за вухо осла, підвела його до зібраних овочів, і осел усе поїв. Нещасна нікому нічого не сказала й знову пішла в город за овочами. Поки вона знову їх рвала, приїхав з поля брат, а вона тільки ставила їжу на вогонь. Брат розвантажив мулів і, побачивши, що їжа ще не готова, став її бити! Яке ж страждання випадало щодня на її долю! Її нещасна мати просила в Бога, щоб спершу вмерла дочка, а потім вона, оскільки вважала, що за дочкою буде нікому доглядати. І дійсно, спершу вмерла дочка, а потім мати.

Але що не кажи, ті, у кого є розумова відсталість, перебувають у кращому становищі, ніж інші. Такі люди багато чого не усвідомлюють, і тому вони переходять в інше життя без іспитів.

 

Правильне ставлення батьків до каліцтва своїх дітей

Є такі матері, які, довідавшись під час вагітності, що дитина народиться калікою або розумово відсталою, роблять аборт і вбивають своє дитя. Вони не думають, що в цієї дитини теж є душа. Багато батьків приходять і кажуть мені: "Моя дитина буде неповноцінною? Чому Бог робить так? Я не можу цього витримати". Яка ж безсоромність стосовно Бога несе в собі таке ставлення, яка впертість, який егоїзм! Такі люди, якщо Бог їм допоможе, стануть ще гіршими. Одного разу до мене в келію разом з батьком прийшов студент, що від помислів пошкодився розумом. Цього юнака лікували електрошоком. Нещасний у себе вдома терпів чималі утиски. Він відрізнявся благоговінням. Роблячи земні поклони, бився головою об землю. "Можливо, Бог пожаліє землю, говорив він, — і пожаліє мене за те, що її вдарив". Тобто він думав про те, що Бог, зглянувшись на землю, якій стало боляче від його удару, пожаліє і його! Це справило на мене враження! Себе цей юнак уважав негідним. Коли йому ставало гірше, він приїжджав на Святу Гору. Я упорядковував його помисли, один-два місяці він жив більш-менш добре, а потім усе починалося спочатку. Його батько не хотів, щоб їхні знайомі бачили його дитину, тому що це зачіпало його самолюбство. Він страждав від власного егоїзму. "Мій син компрометує мене в очах людей", - заявив він мені. Почувши це, син сказав йому: "Слухай, краще смирися! От я — псих і поводжуся природно! Ти що, хочеш загнати мене в тісні рамки пристойностей? Знай, що в тебе дитина псих, і поводься природно. Ти що, один маєш дитину психа?" "Оце так! — подумав я. — Хто ж з них двох божевільний?"

Бачите, до чого нерідко доводить егоїзм? Батько може навіть побажати загибелі своєї дитини! Коли я жив у миру, то був знайомий з однією розумово відсталою дитиною. Батьки, ідучи в гості, не брали її зі собою, щоб їм не було за неї соромно! І наді мною сміялися, тому що я з цією дитиною розмовляв. Однак ця дитина займала в моєму серці місце краще, ніж ті, хто з неї сміявся.

 

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА

Про духовні закони

 

Як діють духовні закони

Геронде, які закони називаються духовними?

— Я тобі поясню. Подібно до того, як існують закони природи, так і у житті духовному існують закони духовні. Припустимо, людина підкидає вгору важкий предмет. Чим з більшою силою й чим вище вона його підкине, тим з більшою силою предмет упаде вниз і розіб'ється. Це природний натуральний закон. А в житті духовному, чим вище людина піднімається через свою гордість, тим стрімкішим буде її духовне падіння, і відповідно до висоти своєї гордині вона розіб'ється [духовно]. Адже гордяк піднімається вгору до якоїсь межі, а потім падає й зазнає повної невдачі. "Кожен, хто підноситься, буде принижений" . Це закон духовний.

Однак між природними й духовними законами є значна різниця. Природні закони "нежалісливі", і людина не може їх змінити. А от закони духовні "жалісливі", і людина змінити їх може. Тому що [у випадку з духовними законами] вона має справу зі своїм Творцем і Сотворителем — із Милосердним Богом. Тобто, швидко усвідомивши, як "високо" вона залетіла у своїй гордині, людина скаже: "Боже мій, у мене нема нічого свого, і я ще пишаюся?! Прости мене!" — і відразу ж дбайливі руки Бога підхоплюють цю людину й ніжно опускають її вниз, отож її падіння залишається непомітним. У такий спосіб людина не сокрушається від падіння, тому що їй передували сердечне сокрушения і внутрішнє покаяння.

Подібне стосується і Євангельського закону: "Всі, що за меч беруться, від меча загинуть". Тобто якщо я вдарю когось мечем, то за духовним законом маю розплатитися за це тим, що мечем ударять мене самого. Однак якщо я усвідомлюю свій гріх, якщо мене "б'є мечем" власна совість і я прошу в Бога прощення, то духовні закони перестають діяти, і я, подібно до цілющого бальзаму, приймаю від Бога Його любов.

Тобто в глибині судів Божих — а Його суди це безодня — ми бачимо, що Бог "міняється" тоді, коли міняються люди. Якщо неслухняна дитина береться за розум, кається і її мучить совість, то батько з любов'ю пестить і втішає її. Людина може змінити рішення Бога! Це неабияка справа. Ти коїш зло? Бог дає тобі по потилиці. Говориш "згрішив"? Він подає тобі Свої благословення.

 

Благородні діти Божі

Деякі люди покаялися у своєму гріху, і Бог їх простив. Духовні закони вже не діють, але, незважаючи на це, люди свого гріха не забувають. Вони настійно просять у Бога бути покараними за свій гріх у цьому житті — щоб за нього розплатитися. І, оскільки вони на цьому наполягають, Благий Бог виконує їх любочесні прохання. Однак у Своїй Небесній "ощадній касі" — у Раю, Він зберігає їм винагороду й ті духовні відсотки, які в ній накопичуються. Такі люди — благородні діти Божі, Його найбільш любочесні діти.

У книзі "Луг духовний" розповідається про Авву Пімена, що був пастухом. Одного разу його відвідав якийсь чоловік і попросив, щоб Авва прийняв його на нічліг у своїй келії. Не маючи окремого місця для гостей, Авва помістив відвідувача там, де проводив ночі, а сам пішов ночувати в одну з печер. Вранці, коли він повернувся в келію, відвідувач запитав його: "Як ти провів ніч, Авво, чи не змерз ти?" — "Ні, — відповів Авва Пімен, — я провів ніч добре. Я заліз в одну з печер й побачив у ній сплячого лева. Я теж приліг і спиною притулився до його гриви. Від левиного подиху в печері було гаряче, як у грубці, і я не змерз". — "Ти не злякався, що лев тебе з'їсть?" — "Ні, — відповів Авва, — не злякався, хоча знаю, що мене зжеруть дикі звірі". — "Звідки ти це знаєш?" — "У миру я був пастухом, — відповів Авва. — Одного разу я пас свою череду, і мої пси розтерзали якусь людину, що проходила неподалік. Я міг врятувати цю людину, але проявив байдужість. Відтоді я постійно прошу Бога, щоб мене зжерли дикі звірі. І вірю, що Бог зробить мені цю милість". Дійсно, цього Авву зжерли звірі. Однак у житті іншому такі люди будуть перебувати на найпочеснішому місці.

Геронде, у коментарях до однієї святоотцівської книги я читала, що коли людина робить гріх, вона має бути покарана, щоб розплатитися за вчинене нею зло.

   Ні, це не так. Якщо людина кається, то її не карають: її милує Христос. До коментарів святоотцівських текстів треба бути дуже уважним, тому що інколи "коментатор" виглядає непоганою людиною, але його тлумачення можуть бути неправильними. Якщо ти не впевнений, що укладач коментарів тлумачить все правильно, то краще читати тільки святоотцівський текст. Мені одна людина сказала, що Пророка Ісаю розпиляли дерев'яною пилою, тому що він мав бути розпиляний за гріхи людей. Тоді як насправді Пророк сам просив Бога, щоб його розпиляли за гріхи народу, і ця велика любов Пророка до людей прихилила Бога до нього. Але скільки разів провели пилою по тілу Пророка, стільки вінців і дав йому Бог. Для того, щоб розуміти якісь речі, необхідно мати певні передумови, щось знати. Ось Авва Пімен, про якого я розповідав, міг би зрозуміти Пророка Ісаю, хоча з ними відбулося не те саме, тому що у випадку з Пророком Ісаєю була присутня жертва за людей.

   Геронде, а в нашу епоху зустрічаються подібні випадки?

— Так, звичайно. Пам'ятаю один випадок, що стався, коли я жив у монастирі Філофей. Якийсь чоловік спалив у печі турка, який зарізав його батька. Потім він покаявся, прийшов на Святу Гору, став ченцем і взявся ретельно здійснювати чернечі подвиги. Однак удень і вночі він просив Бога, щоб Той допустив йому згоріти. Одного разу у монастирі спалахнула пожежа. Я на той час був келарем. Я наповнив водою цебра, інші ємності, і всі ми побігли гасити пожежу. А коли загасили пожежу, то знайшли цього ченця згорілим. Ця сцена дотепер стоїть в мене перед очима... Що ж відбулося? Ченцеві, про якого йде мова, виповнилося тоді вісімдесят п'ять років. За ним доглядав інший чернець, якому було сімдесят п'ять. У той день чернець, що доглядав за хворим, бажаючи хоч трішки полегшити його біль від ревматизму, натер його ноги гасом й, укутавши, уклав старого біля палаючого вогнища. Від каштанових дров вискочила палаюча жаринка. Вона потрапила на ноги вкутаного ченця, вони зайнялися, він згорів сам, і в монастирі сталася пожежа. Я дуже засмутився через те, що відбулося, й не міг заспокоїтися! Потім духівник сказав мені: "Не сумуй. Він сам просив у Бога цього, щоб загладити свій гріх. Те, що сталося, було даром Божим".

 

Духовні закони і любов Божа

  Геронде, духовні закони завжди діють одразу?

  Буває по-всякому. Часто ми тільки дивуємось! Хтось, варто йому трішки загордитися, відразу ж зазнає повної невдачі, тобто духовний закон діє блискавично. Приміром, черниця миє шибки, і їй приходить гордий помисел про те, що вона миє їх краще, ніж інша сестра. Відразу вона на щось відволікається [невдалий рух], і скло тріскає. А в інших випадках духовні закони діють не одразу.

  Геронде, а коли духовні закони діють одразу, що це значить?

  Це добрий знак. У таких випадках людина має зрозуміти, що любов Божа її покриває, тому що вона розплачується за [кожну зі своїх помилок] окремо, а не платить за всі нараз [згодом]. Однак, якщо стосовно людини духовні закони не діють, це небезпечно. Це свідчить, що людина — це дитина, яка віддалилася від свого Батька — Бога, що вона не живе в Його будинку. Є люди, які постійно впадають у гординю, і з ними нічого не відбувається. Це означає, що їхня гординя настільки велика, що перестала бути людською. Вона дійшла до свого вищого ступеня — до бісівської гордині, до [сатанинського] звеличування. Така людина теж падає, але вже з іншого боку вершини. Падає просто в пекло. Вона падає люциперським падінням, але ті, хто перебуває по цю сторону вершини, її падіння не бачать. Тобто люди, про яких йде мова, не потрапляють під чинність духовного закону в земному житті, але стосовно них діє апостольський вислів: "А лукаві люди й дурисвіти будуть чимдалі, тим до гіршого посуватися, зводячи інших, і самі зведені".

Геронде, а чи може творіння людських рук псуватися від того, що ним милується той, хто його створив?

Так, тому що вступають у дію духовні закони. Бог забирає від когось Свою Благодать, і людина псує цю річ, твір мистецтва або тому подібне. Це відбувається для того, щоб прийшов до тями і розуміння той, хто загордився витвором власних рук.

Геронде, тобто якщо хтось псує щось, зроблене іншим, це означає, що вступили в дію духовні закони?

Так, звичайно.

А хіба не може бути такого, що людина псує щось просто через неакуратність або невміння?

Такі випадки рідкісні. Тому, наскільки можливо, живіть смиренно. Думайте про те, що в нас нема нічого свого. Усе, що в нас є, дав нам Бог. Усе, що в нас, — Боже.

Наші — тільки гріхи. Якщо ми не будемо смирятися, то духовні закони вступатимуть в дію стосовно нас постійно, доки не сокрушиться наш егоїзм. І хай — хай Бог влаштовує все так і смиряє доти, доки нас не застане смерть.

  Геронде, а чи може людина не розуміти того, що стосовно неї вступили в дію духовні закони?

  Якщо людина не стежить за собою, то вона не розуміє нічого й ні від чого не дістає допомоги. Ніщо не йде їй на користь.

Геронде, тобто духовні закони припиняють діяти тільки в тому випадку, коли людина стане смиренною?

— Так, головним чином, вони перестають діяти від смиренності або в тому випадку, коли з людини нема чого спитати. Я наведу тобі приклад. Одна жінка постійно била свого чоловіка, і він нікому нічого не говорив, тому що був учителем і боявся втратити репутацію. Однак у його випадку вступили в дію духовні закони. В ранньому дитинстві, він втратив батька, і його мати-вдова на свою маленьку пенсію намагалася вивчити його, щоб син став учителем. А він замість подяки її бив. Що ж витерпіла ця нещасна мати! І от, коли він виріс і одружився, Бог допустив, що його стала бити дружина. Бог допустив це для того, щоб він розплатився за свій гріх. Але знаєте, що відбулося потім? Цей чоловік помер, і його син почав бити його вдову — свою матір. У такий спосіб і вона розплатилася за свій гріх. Потім їхній син теж виріс і одружився. У дівчини, з якою він одружився, було не все гаразд з головою. Вона не просто била його, але при цьому ще й співала "Христос Воскрес із мертвих, смертію смерть подолав"! Бачите, як усе влаштував Бог, щоб ця людина теж розплатилася за свої гріхи? Однак на цьому духовні закони діяти перестали, тому що з його нещасної [божевільної] дружини було нічого спитати.

  Геронде, а якщо людина робить падіння й переживає за це, то чи розплачується вона подібним чином за свої духовні борги?

  Вона усвідомлює свій борг [перед Богом] чи переживає егоїстично? Якщо вона усвідомлює свій борг, то платити за власне падіння вже не буде. Коли ж боргу не усвідомлює, то Бог допустить і розплату. Приміром, християнин повинен подавати іншим милостиню. Якщо жорстокосердна людина милостиню не дає, але збирає й збирає гроші, то до неї забираються грабіжники, б'ють її, забирають її гроші, й у такий спосіб вона розплачується за свою помилку. Якщо маємо [духовні] борги й не розплачуємося за них у земному житті, то це дуже поганий знак. Це значить — Бог нас залишив. А якщо людина не несе ніяких покарань і приймає лише благословення, то, напевно, вона зробила щось добре й за це добре Христос платить їй в цьому житті — подвійно й потрійно. Однак за свої помилки така людина не розплачується. І це теж погано. Припустимо, я зробив щось добре на десять відсотків, а Христос відплачує мені за це на двадцять відсотків, і я не маю ні скорбот, ні роздратування. Але в цьому випадку я не розплачуюся за свої гріхи.

Як говорить Святий Ісаак Сірін, нещастя в цьому житті зменшують пекельну муку. Тобто в такому разі стосовно людини вступають у дію духовні закони, зникає якась частина пекельних мук.