БЛАЖЕННОЇ ПАМ'ЯТІ СТАРЕЦЬ ПАЇСІЙ СВЯТОГОРЕЦЬ

СЛОВА

ТОМ ІV «СІМЕЙНЕ ЖИТТЯ»

 

МОНАСТИР СВЯТОГО АПОСТОЛА ТА ЄВАНГЕЛІСТА

ЙОАНА БОГОСЛОВА.

СУРОТІ, САЛОНІКИ

 

Видано з благословення Святійшого Патріарха

Київського і всієї Руси-України

ФІЛАРЕТА

ЗМІСТ

Передмова

Молодь на життєвому розпутті

ЧАСТИНА ПЕРША - Як створити міцну сім'ю

ГЛАВА ПЕРША

Про гармонійну сім'ю

ГЛАВА ДРУГА

Про те, що терпіння зберігає сім'ю від розпаду

ЧАСТИНА ДРУГА - Про батьків та їхні обов'язки

ГЛАВА ПЕРША

Про народження дітей

ГЛАВА ДРУГА

Про роль матері у вихованні дітей

ГЛАВА ТРЕТЯ

Про відповідальність батьків за виховання дітей

ЧАСТИНА ТРЕТЯ - Діти та їхні обов'язки

ГЛАВА ПЕРША

Про дітей, їхні радості та їхні труднощі

ГЛАВА ДРУГА

Про повагу і любов дітей до батьків

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА - Духовне життя

ГЛАВА ПЕРША

Про духовне життя в сім'ї

ГЛАВА ДРУГА

Робота й духовне життя

ГЛАВА ТРЕТЯ

Про помірність у повсякденному житті

ЧАСТИНА П'ЯТА - Про випробування в нашому житті

ГЛАВА ПЕРША

"Ми перейшли вогонь і воду..."

ГЛАВА ДРУГА

Про хворобу

ГЛАВА ТРЕТЯ

Про те, що тілесне каліцтво — це благословення Боже

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА

Про духовні закони

ЧАСТИНА ШОСТА - Про смерть і майбутнє життя

ГЛАВА ПЕРША

Про ставлення до смерті

ГЛАВА ДРУГА

"...не скорбіть як інші, що не мають надії"

ГЛАВА ТРЕТЯ

Про життя після смерті


ПЕРЕДМОВА

 

Четвертий том продовжує публікацію "Слів" блаженного Старця Паїсія. У цій книзі зібрані повчання Старця про сім'ю й ті випробування, через які переходить людина внаслідок кризи сім'ї в нашу епоху. Старець говорив, що найбільше листів він отримував від людей, які мали проблеми в сімейному житті, і підкреслював, що причина цих проблем віддалення людей від Бога і їхнє самолюбство. "За старих часів, казав він, життя було більш умиротвореним, й люди проявляли терпіння. А сьогодні всі, кого не візьми, немов запальнички: [спалахують іскрами і] не можуть витримати жодного слова. І після цього відразу розлучаються".

Увійшовши в ранньому віці у велику сім'ю Церкви як її старанний член, Старець відчував, що вже не належить своїй маленькій [тілесній] сім'ї. Набувши Божественної любові, він став Божим чадом і тому відчуваючи всіх людей своїми братами й сестрами любив кожного "повнотою Ісуса Христа" (Фил. 1: 8). "Коли бачу літню людину говорив нам Старець, я кажу собі, що це мій батько. Бачу старшу жінку, я кажу, що це моя мати. Зустрічаючи дитину, дивлюся на неї як на свого маленького племінника. Я люблю всіх. За одних мені радісно, за інших боляче. Тобі відомий подібний стан?" Але й сам Старець у кожному конкретному випадку ставав для людей сином, братом, батьком, дідусем. Ця непідробна любов допомагала кожному, хто зближувався зі Старцем, змінитися на краще і, прийнявши слово Боже, жити згідно з ним. Будучи частинкою Тіла Христового, Старець не тільки з болем молився за людей, у яких були труднощі в сімейному житті, але відгукуючись на їхні прохання допомагав їм і своїм словом. Він допомагав людям навіть у найделікатніших питаннях сімейного життя, незважаючи на те що, як чернець, сам вів життя подвижницьке.

Випробуваний вогнем спокус і загартований у горнилі хвороби, яка у різних формах турбувала його з 1947 року до самої кончини в 1994 році, Старець співчував кожному стражденному й з болем молився за тих, кого мучив біль. Про своє власне здоров'я він піклувався лише настільки, щоб обслуговувати себе самого й допомогти тим, хто до нього приходив. Він вірив: якщо хтось молиться за інших хворих, не звертаючи уваги на власний біль, то це приводить Бога в розчулення й Він чує таку молитву. Втім, Старець радив хворим людям спочатку самим зробити все полюдськи можливе для свого зцілення, а вже те, що понад людські сили, залишити Богові. Водночас, зміцнючи віру людей, він закликав їх ставитися до своєї недуги з надією на Бога, не забувати, що упродовж життя земного всі ми "чужоземці й мандрівники" (порівн. 1 Пет. 2: 11), і маємо готуватися до життя вічного.

Даний том складається зі вступної глави й шести частин. Багато питань були поставлені Старцеві Ігуменею й деякими сестрами нашого монастиря. Старець благословляв нас відсилати людей, які просять нашої духовної допомоги, до духівника, проте, часто в розмові з Ігуменею або з котроюсь зі старших сестер, люди, обтяжені труднощами, розповідають про свій біль

і просять поради. Іноді, для того щоб бути впевненими в тому, що ми правильно відповіли на те чи інше серйозне або заплутане запитання, ми зверталися до Старця, і він говорив нам, як вирішувати ту чи іншу проблему по-Божому. Однак і сам Старець під час спільних монастирських зібрань і в особистих бесідах із сестрами, використовуючи як зачіпку який-небудь випадок з життя нашого монастирського гуртожитку або задане нами запитання, нерідко говорив про труднощі, які підстерігають християн у сучасному житті. Він робив це для того, щоб ми з болем молилися за світ. Крім того, Старець наводив приклади з життя батьків чи матерів, які, не маючи тих сприятливих духовних можливостей, які є в ченців, жили святим життям. У такий спосіб отець Паїсій спонукав нас подвизатися з більшим любочестям. Деякі відповіді Старця доповнені уривками з його листів, переданих нам тими священнослужителями й побожними мирянами, яким вони були адресовані.

Том відкриває вступна глава під заголовком "Молодь на життєвому розпутті". Вона адресована юнакам і дівчатам, які вагаються у виборі життєвого шляху. У цій главі особливо відзначено, що обидва шляхи, визначені нашою Церквою, сімейне й чернече життя благословенні. Юні повинні вибрати один шлях згідно зі своїм покликанням, силою й любочестям. Їм варто зробити це не залежно від чиїхось "підштовхувань", а з довірою до Бога. Чисте й духовне життя юних основна передумова успіху на обраному шляху чи то життя чернече, чи сімейне.

У першій із шести частин даної книги визначаються основні засади сімейного життя: благородна, великодушна любов і повага чоловіка й жінки один до одного. Терпіння у труднощах, яке супроводжується молитвою, рятує сім'ю від розпаду.

У другій частині йдеться про обов'язки й відповідальність батьків за правильне виховання дітей і особливо підкреслюється важливість батьківського прикладу, цього "мовчазного повчання" батьками дітей, а також наголошується на винятковій ролі матері в сім'ї. Старець підкреслює й те, що батьківська ніжність, любов основні передумови природного й нормального розвитку кожної дитини.

Третя частина тому присвячена дітям. Тут йдеться про їхні радощі й труднощі з дитинства до зрілості, а також про їхні обов'язки перед батьками. Повага й любов дітей до батьків не тільки в дитячому, але й у зрілому віці є передумовою того, що вони дістануть благословення Боже.

У четвертій частині Старець дає читачам прості й практичні поради про духовне життя в сім'ї. Ці поради допомагають дітям і батькам щодня на практиці переживати Євангеліє незалежно від того, перебувають вони вдома чи на роботі. Старець говорить і про те, що робота, якою займається людина, не повинна виснажувати її постійною душевною тривогою, а навпаки має сприяти духовному вдосконаленню.

П'ята частина присвячена різним випробуванням, яким піддаються люди у своєму житті. Старець показує, яку [велику] розраду й силу дає людям Бог, якщо вони не просто терплять послані їм випробування, але й славословлять за них Бога. Хвороба, каліцтво, наклеп це благословення для людини, котра вловила найглибший сенс життя. Пережитими стражданнями людина розплачується за свої гріхи або ж заробляє собі небесну винагороду.

Нарешті у шостій частині зібрані відповіді Старця на запитання про те, як правильно ставитися до смерті і як до неї готуватися. Він роз'яснює, у чому

полягає істинна розрада людей, які вболівають за втрату близьких, і підкреслює, наскільки допомагають покійним заупокійні служби, молитва й милостиня, чинені за їхнє упокоения. Просто й образно Старець змальовує картину майбутнього Страшного Суду й вічного життя.

Зібрані в даному томі повчання Старця можуть, з одного боку, допомогти тим мирянам, що подвизаються, з великою вірністю продовжити свій "добрий подвиг" (порівн. І Тим. 6: 12). З іншого боку, вони можуть пробудити совість людей, які потерпають далеко од Бога, викликати в них бажання стати свідомими членами Церкви й радуватися в маленькій общині своєї сім'ї тому миру, що його дає духовне життя. Одночасно Старець підкреслює, що в шлюбі треба дотримуватися всіх заповідей Божих, які "не є особливо тяжкими" (І Йн. 5: 3). Наприклад, якщо хтось із подружжя жертвує власною волею і має послух до іншого, то він чинить так через любов і тому не відчуває себе пригнобленим, але переживає солодку втіху.

Можливо, сучасній людині, що звикла до "розгнузданих законів" нинішнього суспільства, деякі судження Старця Паїсія здадуться максималістськими й нездійсненними. Але, осмисливши слова Старця у світлі Євангелія, читач переконається, що вони є його точним, безкомпромісним вираженням. Те, до чого завжди прагне Старець, — це досконалість у Христі. Однак його богопросвітницьке пастирство довготерпить людську неміч і використовує святоотцівську ікономію, зрозуміло, не опускаючись при цьому до компромісу із гріхом. Прикладами з життя минулих часів Старець допомагає, сушеній людині зрозуміти, що Бог є Бог Живий й "усе в усіх діє" (І Кор. 12: 6). Він діє не тільки в майбутньому житті як Винагороджувач, але й у житті теперішньому як ніжний, люблячий Батько. Однак і людина зі свого боку повинна виявити свою добру волю й здійснити свій малий подвиг. Трохи потрудившись, ми багато чого здобуваємо. Здійснити цей малий труд людині необхідно щоб дати Богові "право втручатися" у її життя великою божественною допомогою.

Дякуємо тим, хто, прочитавши рукопис даного тому перед виданням, з повагою висловив свої зауваження й допоміг зробити книгу кращою.

Молитовно бажаємо, щоб Слова Старця допомогли сім'ї, котра у наші дні особливо страждає через забуття або зневажання заповідей Божих, знайти в надрах Православної Церкви своє істинне призначення, щоб батьки й діти почали жити в Раю вже в цьому житті. Амінь.

16 вересня 2002 року Пам'ять Святої Великомучениці Юхими

Ігуменя обителі Святого Апостола і Євангеліста Иоана Богослова черниця Філофея зі сестрами во Христі

 

Батьки, які народжують дітей і дають їм тіло, повинні, наскільки можливо, сприяти їхньому духовному відродженню. Те, що батьки не мають сили зробити для своїх дітей самі, їм варто згодом передоручити вчителям. Тому наша Церква й молиться "за батьків та вчителів". Однак, крім тілесних батьків, є й батьки духовні. Духівники трудяться над духовним відродженням людей і сприяють вихованню дітей більш дієво.

 

 

 

ВСТУП

Молодь на життєвому розпутті

 

І сімейне, і чернече життя благословенні

Геронде, що відповідати юнакам та дівчатам, які запитують, чи стоїть чернече життя вище, ніж життя сімейне?

— Насамперед варто дати їм зрозуміти, яке призначення людини й у чому смисл її життя. Потім варто роз'яснити юним, що обидва визначених нашою Церквою шляхи благословенні, і якщо ті, хто вибрав один з них, живуть з Богом, то обидва ці шляхи можуть привести до Раю. Припустимо, що двоє чоловіків відправляються в паломництво. Один іде по второваній дорозі, інший — по стежці. Проте обидва подорожуючих мають ту саму мету. Бог радується першому й любується другим. Все зміниться [лише] у тому випадку, коли той, хто йде по стежці, почне засуджувати у своєму серці того, хто йде по шосе, або навпаки.

Добре, щоб кожен, хто замислюється про чернецтво, знав, що призначення ченця дуже велике. Призначення ченця в тому, щоб стати Ангелом. "У житті іншому, на Небесах, ми будемо жити як Ангели",сказав Христос садукею. Тому деякі дуже любочесні юнаки и дівчата стають ченцями й починають жити ангельським життям уже в житті земному.

Проте не слід думати, що всі, хто вступає в монастир, спасуться лише тому, що вони стали ченцями. Кожна людина дасть Богові відповідь за те, чи освятила вона обране нею життя. У кожному житті необхідне любочестя. Бог не творить людей визначеними наперед для успіху чи для неуспіху. Той, у кого нема любочестя, не досягне успіху сам — який би шлях він не обрав. Тільки людина любочесна процвітає, де б не опинилася, оскільки з нею перебуває Божественна Благодать. Деякі сімейні люди живуть дуже доброчесно й освячуються. Якщо глава сімейства любить Бога, якщо його вабить божественна ревність, то духовно він може досягти неабиякого успіху. Крім того, така людина наділяє своїх дітей чеснотами, створює добру сім'ю й дістає від Бога подвійну винагороду.

Тому кожен юнак повинен мати перед собою таку мету: подвизатися з любочестям і без душевної тривоги так, щоб освятити обране ним життя. Він хоче одружитися? Хай одружується, але сумлінно постарається стати добрим главою сім'ї' й жити свято. Хочеться прийняти чернецтво? Хай іде в ченці, але сумлінно намагається стати ченцем хорошим. Нехай зважить свої сили, приміриться до того, яке життя йому до вподоби, і у відповідності зі зробленими висновками йде по обраній дорозі. Приміром, якщо дівчина бачить, що в неї не вистачає сили стати черницею, їй варто смиренно попросити Бога- "Боже мій, я людина слабка і жити як черниця не зможу. Пошли мені юнака, щоб він мені допомагав, [ми одружилися], щоб я створила добру сім'ю й жила духовно". У цьому випадку Бог її не залишить. Якщо, вийшовши заміж і створивши добру сім'ю, вона буде жити за Євангелієм, то Бог не спитає з неї нічого більше.

Звичайно, є така молодь, від якої Бог не вимагає надто багато. Але через любочестя юнаки та дівчата беруть на себе важкий подвиг й, вибираючи чернече життя, приносять Йому більше [того, чого Він від них очікує]. Такі люди увінчуються подвійними вінцями. Тобто якщо хтось, маючи схильність до сімейного життя, від великого любочестя захоче пожертвувати всім і стати на шлях життя чернечого, то це приводить Бога у велике розчулення. Однак такій людині варто уважно стежити, щоб її спонукальні причини були дуже чистими: вона не повинна робити так з гордині. Якщо людина дотримується цієї умови, то Бог розсіє всі її труднощі.

 

Занепокоєння юних із приводу вступу на обраний шлях

Геронде, якщо юнак чи дівчина непокояться з приводу свого шлюбу чи відходу в монастир, то причина цього в їхньому невір'ї?

— Не завжди. Часто молоді люди переживають, думаючи про те, як краще вступити на обраний шлях і йти по ньому, завжди перебуваючи з Богом. Це ознака [душевного] здоров'я. Якщо юнак не думає й не турбується про вступ на обраний шлях, це насамперед свідчить про те, що він — людина байдужа, тому він, природно, і не досягне успіху. Проте треба бути уважним до того, щоб занепокоєння із приводу шлюбу чи чернецтва не стало надмірним, тому що диявол намагається спотворити це занепокоєння, перетворити його на душевну тривогу й тримати розум юнаків і дівчат у постійному збентеженні, сум'ятті.

Щоб залишатися умиротвореними, молодим варто довіряти себе Богові. Адже Благий Бог, як ніжний Батько, діє там, де ми вже не можемо нічого зробити по-людськи. Юним не слід квапитися й приймати незрілі рішення про те, яким шляхом вони підуть. Я знаю хлопців, які дуже тривожаться й намагаються розв'язати всі свої проблеми відразу. В кінцевому результаті вони заплутуються й залишають навчання. Приміром, їм треба закінчувати університет, а вони надмірно турбуються, як створити сім'ю чи піти в монастир. У результаті вони відстають у навчанні й заплутуються ще більше. Усе відразу зробити не можна, і проблеми в такий спосіб не вирішуються. Для того, щоб допомогти собі, вони мають як слід у собі розібратися й розкласти все по поличках. Спершу потрібно отримати диплом, потім знайти роботу (юнакам, крім цього, ще й відслужити у війську). І тільки після цього, вже будучи зрілим, можна приймати рішення й, за допомогою Божою, або одружуватися й створювати добру сім'ю, або, якщо людина обрала чернече життя, — вступати в монастир, який вона обрала.

Тому я раджу кожному, хто вчиться й має подібне занепокоєння, продовжувати навчання, оскільки в них ще не визріло рішення, який шлях варто обрати. Я раджу прийняти те рішення, яке визріє в них згодом і припаде їм до душі. Якщо вони налаштовані по-доброму, то з допомогою Божою, потихеньку розібравшись у тому, як їм жити — у шлюбі чи безшлюбно, у монастирі, — вони відчують душевний спокій.

 

Ми повинні допомогти юним слідувати своєму покликанню

У кожної людини своє покликання. Благий Бог сотворив людину вільною. Бог благородний: Він шанує свободу людини й дає змогу кожному вільно йти по тому шляху, який йому до душі. Бог не вишиковує всіх в одну шеренгу за законами казарменої дисципліни. Тому хай юні почувають себе вільними в духовному просторі волі Божої. Якщо вони будуть рівнятися на те, яке життя обрав для себе такий-то чи такий-то, це не піде їм на користь. У виборі життєвого шляху людина не повинна піддаватися жодному впливу.

Батьки, духівники, педагоги, не чинячи тиск на юну людину, не наступаючи їй на горло, повинні допомогти обрати те життя, яке їй до снаги, — і слідувати своєму покликанню. Рішення про вибір життєвого шляху має прийматися самими молодими людьми. Ми — всі інші — можемо просто висловлювати свою думку. Ми маємо право лише на те, щоб допомогти юним душам [самим] обирати свій шлях.

Іноді, розмовляючи з юними, яким не просто обрати життєву дорогу, я бачу, у який бік схиляються терези, але не говорю їм про це, щоб не вплинути на їхній власний вибір. Я намагаюся зробити лише одне: допомогти їм, наскільки можливо, знайти правильний шлях і внутрішню рівновагу. З того, що припадає їм До душі, я намагаюся виключити все шкідливе й залишити добре, святе, щоб уже в цьому житті вони жили радісно, з Богом, а в житті вічному радувалися Ще більше. Кажу вам щиро: яке б життя не обрав той чи інший знайомий мені юнак, я завжди буду радіти. Я однаково вболіватиму за спасіння його душі — аби тільки він був із Христом, жив у Церкві. Я буду відчувати себе його братом, тому що така людина — чадо нашої Матері Церкви.

Звичайно, я особливо радію за тих молодих людей, які вступають на шлях чернецтва. Адже воістину мудрою є людина, яка живе цим ангельським життям, оскільки вона не потрапляє на диявольську вудку, де на гачок, як наживка, насаджений світ. Однак не можна стригти всіх під один гребінець. Адже й Христос, не бажаючи змушувати всіх людей до несення тяжкої ноші, не дав усім їм заповіді про чернецтво, незважаючи на те, що чернецтво — це шлях до досконалості. Тому, коли євангельський юнак запитав Христа, як йому спастися, Христос відповів йому: "Виконуй заповіді'. Коли юнак сказав Христу, що він дотримується заповідей, і запитав: "Чого мені ще бракує?' — Христос відповів: "Одного тобі бракує: Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі...". Тобто Христос говорив людині про досконалість, бачачи, що вона любочесна, але не тягнув людей [до цієї досконалості] силоміць. Чернецтву Христос теж не вчив, тому що тим власне Він розпалював би [серця] людей, і можливо, що багато хто з них нерозсудливо поспішали б ставати ченцями, а це ні до нічого доброго не привело б. Христос тільки зронив іскру [досконалого життя], а коли настав сприятливий час, з'явилося чернецтво.

Тому і ми не маємо права силувати інших людей. Ми маємо право змушувати тільки себе, але й це повинні робити розважливо. Я дотепер жодному юнакові не сказав конкретно: "Одружуйся" чи "Йди в монастир". Якщо хтось запитує мене, який шлях йому обрати, я відповідаю: "Зроби так, як тобі до душі, аби тільки ти був із Христом". І якщо юнак відповість мені, що світ йому не до душі, то я говорю йому про чернецтво — щоб допомогти людині знайти свій шлях.

 

Прийняття рішення про вибір життєвого шляху

Роки минають швидко. Краще, щоб юний не стояв у нерішучості на перехресті тривалий час. Нехай відповідно до покликання й любочестя він обере свій хрест — один із двох шляхів — і йде по ньому, маючи довіру до Христа. Нехай він піде до Христа на Розп'яття, якщо хоче зрадіти радістю Його Воскресіння. І в сімейному, і в чернечому житті є своя гіркота, але якщо людина живе з Богом, то цю гіркоту втішає Солодкий Ісус.

Після тридцяти вибрати життєвий шлях уже непросто. І чим більше прожитих років залишається в людини за плечима, тим більше труднощів вона зазнає. Юному легше пристосуватися до обраного життя — чи то є шлюб, чи чернецтво. Адже доросла людина все міряє й обмацує за допомогою здорового глузду. У неї вже сформований характер, подібний до литої бетонної конструкції, — його не просто змінити. Подивися: люди, що вступили на шлях сімейного або чернечого життя в молодому віці, до самої старості зберігають дитячу простоту. Я був знайомий із подружжям, котре побралося в юному віці. Дружина у всьому — у манері говорити, у вчинках — була подібна до чоловіка. Оскільки вони одружилися молодими, один із подружжя перейняв усі звички іншого: і в мові, і в манері поведінки. Зрозуміло, що і притертися одне до одного їм було легше [ніж тим, хто одружується пізно].

"Або замолоду одружися, або юним пострижися" — говорить прислів'я. Дівчині особливо важливо прийняти рішення щодо вибору життєвого шляху до того, як їй виповниться двадцять п'ять років. Після двадцяти п'яти вже не так просто вийти заміж чи піти в монастир, тому що дівчина починає думати про те, чи зможе вона підкорятися чужій волі. Чим старшою стає дівчина, тим більше в неї з'являється примх і забаганок. А кому вона така потрібна? І якщо роки втрачені, то вона хоче вийти заміж уже не для того, щоб створити сім'ю, а, головним чином, щоб перебувати під чиїмось захистом, опікою.

Помічено, що коли юнак чи дівчина постійно відкладають своє одруження чи заміжжя "на потім", то, після того як роки минули, він або вона шукають собі пари й не знаходять. Замолоду вибирали вони самі, але ось роки минули, і їх тепер вибирають інші. Тому я й кажу, що в створенні сім'ї іноді необхідно трішки безумства. На деякі несуттєві дріб'язки треба заплющити очі, тому що не буває такого, щоб усе було так, як нам хочеться. Якось почався дощ, і русло гірської ріки почала переповнювати вода. На березі стояли двоє чоловіків, їм треба було перейти на протилежний бік. Один був дуже розумним, а інший дурником. "Дощ закінчиться, — почав міркувати розумний, — вода спаде, і після цього я зможу перейти на інший берег". А дурник чекати не став — шугонув у воду й убрід перейшов через річку. Звичайно, його одяг намок, але він зміг потрапити туди, куди хотів. А дощ, замість того щоб зупинитися, лив усе сильніше й сильніше. Річка ставала все бурхливішою і повноводнішою. І врешті-решт розумний так і залишився стояти на своєму березі — тому що переходити на протилежний було вже небезпечно.

У деяких людей є велика гординя, егоїзм, і тому Бог їм не допомагає. Деякі хлопці й дівчата рік у рік приїжджають на Афон, приходять до мене в келію й запитують: "Що ж хоче від мене Бог, отче?" Можна подумати, що Бог має в них потребу! Ні ченцями вони не стали, ні сім'ю не створили. Можна подумати, що вони золоті й бояться, що їх — немов просту залізячку - використають у якійсь залізобетонній конструкції! А є й такі, що запитують мене: "Геронде, що мені робити: стати ченцем чи одружитися? Скажи мені, у чому моє покликання?" — "А чого хочеться тобі самому?" — запитую я. "І одружитися, — відповідають, — і в ченці піти". Тобто їм хочеться й того й іншого! Але якщо я висловлю їм свою думку про те, що, приміром, їхнє покликання — сімейне життя й вони одружаться, а сімейне життя не складеться, то потім вони будуть приїжджати до мене й висловлювати свої претензії: "Це ти сказав, щоб я обрав цей шлях, а зараз я мучуся!"

  Геронде, як таке може статися?

  Ну ось припустимо, що покликання парубка —            сімейне життя, однак і про чернецтво він теж замислюється. Якщо, одружившись, він буде неуважний і не створить хорошої сім'ї й у нього виникнуть проблеми, вирішувати котрі він буде недуховно, то лукавий підніме проти нього боротьбу помислів. "Твоє покликання було в чернецтві, — почне говорити йому ворог. — Але якщо одружився, то так тобі й треба". Тобто лукавий ні вдень ні вночі не даватиме такій людині спокою.

А дехто сам не знає, чого хоче. Кілька років тому одна дівчина приїхала сюди й почала говорити мені: "Геронде, я не можу вирішити, який життєвий шлях мені вибрати. Я хочу вийти заміж, але подумую також про чернецтво. Що мені робити?" — "Придивися, — відповів я їй, — до того, який шлях більше до душі тобі самій, і обери його". — "Не знаю... — сказала вона. —Іноді мені здається, що більше я схиляюся до шлюбу. Я тебе прошу, Геронде, краще ти сам мені скажи, що мені робити". — "Ну, — порадив я їй, — раз ти бачиш, що більше схиляєшся до шлюбу, то тобі краще вийти заміж, і Бог улаштує твоє життя". — "За твоїм благословенням, Геронде, — відповіла вона мені,—      я так і зроблю". І ось сьогодні вона приходила знову. "Геронде, — говорить, — а я вийшла заміж. За моряка. Гарна людина, слава Богу, не можу нічого сказати. Але нуджуся я страшенно. А хіба не мука: шість місяців живемо разом, шість місяців — порізно. Він як піде в плавання — так його півроку не видно". — "Благословенна душа! — відповів я їй. — Хіба не ти мені говорила, що тобі до серця й сімейне, й чернече життя? Ну ось, будь ласка: у тебе зараз є й те й інше. Чому ж ти не славословиш Бога за те, що Він улаштував твоє життя подібним чином?"

Геронде, однак сьогодні ми переживаємо нелегкі часи, тому деякі юнаки й дівчата не зважуються створити сім'ю.

— Ні, це неправильна постановка питання. Якщо в них є довіра до Христа, то їм нема чого боятися. А роки гонінь? Що, вони були легкими? Але хіба в ті часи християни припиняли одружуватися й створювати сім'ї? [Навпаки — ] скільки в нашій Церкві святих, які прийняли муки разом зі своїми дітьми й дружинами!

 

Навчання молодих і вступ на обраний ними шлях

   Геронде, багато юнаків і дівчат, не вирішивши, який життєвий шлях вони оберуть, не можуть як слід навчатися. Це питання їх постійно тривожить, і вони не можуть зосередитися на навчанні.

   Коли парубок має подібні проблеми, я кажу йому так: "Чи бачив ти коли-небудь великі сучасні холодильні камери? Отож: поклади в такий холодильник; свої проблеми, і хай вони полежать там, поки ти не закінчиш навчання. Я не кажу, щоб ти зовсім не думав про те, що тебе турбує. Ні — прибери все це в холодильник доти, поки не здобудеш освіту. Якщо зараз ти будеш неуважний до своєї освіти, до свого навчання, то твої друзі, вивчившись, знайшовши своє місце в житті й заспокоївшись, будуть потім молитися по чотках, щоб знайшов своє місце в житті й ти". Юні повинні бути дуже уважними, тому що таке занепокоєння — хитрощі ворога, за допомогою яких він їх бентежить і розсіює їхню увагу.

   Геронде, а я порадила одній дівчині: "Якщо ти думаєш виходити заміж, то вчитися тобі ні до чого".

   Але поки вона не вийде заміж, чим їй накажеш займатися? Карамельками торгувати? Нехай вона краще закінчить вищий навчальний заклад або ж здобуде якийсь фах. Тоді, якщо в її житті відбудеться щось непередбачене, набуті знання чи професія їй можуть знадобитися. Одна дівчина якось сказала мені: "Я задумуюся про чернецтво, але постійно змінюю свою думку". — "А в якому ти класі вчишся?" — запитав я. "У другому класі ліцею, — відповіла вона, — але далі вчитися не хочу". — "Не хочеш учитися? — здивувався я. — Тоді скажу твоєму батькові, щоб він купив тобі кози, вівчарського собаку й сопілочку. Собака буде охороняти стадо, а ти — грати на сопілочці і його пасти. Ну як, подобається? Ось що: постарайся здобути вищу освіту або придбати якусь практичну спеціальність". — "Тоді, Геронде, — відповіла вона, — давайте, поки я не вирішу, йти мені в монастир чи виходити заміж, я поживу в монастирі як кандидат в послушниці, для того, щоб навчитися мистецтва смиренномудрості". — "Ну а вже це мистецтво, — відповів я, — ти можеш опанувати в себе вдома — якщо з радістю будеш приймати те, що говорять тобі твої рідні. Так що давай-но так: спершу ти закінчиш школу, потім здаси іспити в університет, а коли закінчиш його, подивимося, що тобі робити далі". — "Хіба п'ять років, Геронде, — відповіла вона, — це не занадто багато?" — "Багато, — говорю, — але що залишається робити, коли ти ще не вирішила остаточно?" — "Я сама винна в цьому через свою непостійність?" — запитала вона. "Ні, — відповідаю, — але твої [духовні] терези поки не нахиляються ні в той, ні в інший бік".

У подібних випадках ми повинні підказати юним, щоб вони були уважними й не витрачали час безцільно. Під час навчання вони повинні жити, наскільки це можливо, більш духовно, постаратися швидше отримати диплом (який необхідний), а потім Бог все влаштує. Під час навчання їм потрібно знайти хорошого духівника, щоб він допомагав їм уникати як поверхової захопленості від чернечого чи від сімейного життя, так і не впадати у відчай. Нехай вони потерплять, поки не закінчать навчання.

Закінчивши науку, ставши вже зрілими людьми, вони будуть мати передумови для того чи іншого життя. Отоді хай і приймуть рішення щодо вибору життєвого шляху й зроблять во славу Божу те, що вважатимуть кращим. Світ дійшов сьогодні до такого стану, що, чим більш зрілими вони прийматимуть рішення щодо вибору життєвого шляху, тим краще. Знаєте, які трапляються неприємні історії? Людині потрібно бути дуже уважною і не приймати незрілих рішень — особливо, якщо вона піддається пристрасті, легко захоплюється чимось.

Геронде, деякі юні не мають бажання вчити уроки, тому що віддають перевагу духовному читанню й молитвам.

— Ні, запускати уроки не потрібно. Щоб підтримувати духовний тонус, хай вони одночасно з підручниками прочитають уривок з якоїсь свя-тоотцівської книги, трішки помоляться, зроблять кілька поклонів. А коли їм доводиться вчити й читати багато, вони можуть улаштовувати собі перерви й творити в цей час Ісусову молитву або ж співати щось церковне. - Адже якщо під час навчання вони хочуть зайнятися [більш високим] духовним діянням — яким вони могли б зайнятися згодом, — то з думками про уроки й навчання вони й це духовне діяння не зможуть зробити як слід й встигати в навчанні будуть не здатні. Зрештою, вони нічого не досягнуть. А ось читаючи й займаючись уроками, вони швидко отримають диплом і після цього будуть робити те, що їм хочеться. Я, перебуваючи в лікарні, на кілька днів залишив і чотки, і поклони, і піст: їв те, що давали. "Зараз, — говорив я собі, — мені потрібно трішки допомогти лікарям, щоб і вони допомогли мені видужати. А потім я буду робити те, що хочу".

Деякі хлопці приходять до мене й скаржаться, що їхні батьки стоять у них над душею, змушуючи готувати уроки. Якщо я теж стану цим хлопцям над душею, то користі їм не принесу. Щоб вони зрозуміли, що їм не слід запускати навчання, я приводжу їм за приклад їхніх однолітків, які не дбали за навчання й потім усе в них пішло навскіс, а також тих хлопців, які ставилися до навчання зі старанністю й тому досягли успіху. Пам'ятаю такий випадок: в одному місті по сусідству підростали два хлопчики. Один, дуже кмітливий, швидко справлявся з уроками, у молодших і середніх класах він отримував найвищий бал із плюсом. Інший був не настільки розумним, і, щоб не відставати від першого, йому була потрібна велика ретельність. Перейшовши в старші класи, відмінник відучився тільки один рік, сплутався з поганою компанією, закинув школу й зрештою був змушений влаштуватися прибиральником на якесь підприємство. Він був уже одруженим, мав двох дітей і ледь зводив кінці з кінцями. А його сусід закінчив юридичний факультет, потім ще вчився в Європі й отримав диплом підприємця. Одного разу на підприємстві, де працював прибиральником колишній відмінник, чекали нового керуючого. Всі говорили, що в нього прекрасна освіта. Коли новий керуючий приїхав, прибиральник відразу ж впізнав у ньому свого колишнього однокласника. Колишній відмінник був у такому сильному розпачі, що кілька разів намагався вкоротити собі віку. Хтось порадив йому приїхати на Святу Гору й зустрітися зі мною. Коли він розповідав мені про своє життя, у нього вирвалося: "Ти тільки подивися, цей недоумок став моїм керівником!" Ех, ну і прочуханку я йому влаштував! "Ах, ти, — кажу — такий-сякий! Та ти ж міг піднятися вище, ніж він! І сам би жив добре, і діти твої не бідували б, і добрі справи ти б робив! Тобі мало, що через тебе мучиться твоя сім'я? Зараз ти хочеш ще накласти на себе руки, щоб її остаточно добити й щоб твої діти залишилися сиротами? Тебе-то мені не шкода, тому що ти розплачуєшся зараз за власну дурість, але мені шкода твоїх дітей. Ти це розумієш? Давай-но запасайся терпінням, і, я думаю, за допомогою Божою новий керівник теж поставиться до тебе добре. Він може перевести тебе на іншу посаду, кращу за попередню. А якщо трапиться так, що на цьому підприємстві тобі буде не до душі, знайди іншу роботу, не доводь до того, щоб твої діти залишилися під відкритим небом". Після цього він якось опам'ятався.

Ось і виходить, якщо під час навчання хлопці будуть як слід займатися, то, хоча вони й втомляться трохи, у них не буде заборгованостей, вони швидко отримають диплом, і згодом нічим не засмучуватимуться. Я бачу, що хлопці, які під час навчання мали заборгованості з різних предметів, закінчуючи університет і дістаючи призначення на роботу, теж продовжують ходити в боржниках — то в одного, то в іншого — і мають безліч проблем.

—    Геронде, а якщо юнак, навчаючись у вищому навчальному закладі, знайомиться з дівчиною і з цього знайомства може вийти сім'я, чи є смисл одружуватися, не закінчивши навчання?

—   Я думаю, що, яким би хорошим, добрим не було це знайомство, воно заважатиме навчанню. Якщо студент одружиться, то такий шлюб буде мучити і його дружину, і його дітей — хоча б його обраниця й виявилася найкращою супутницею в житті. Такому молодикові краще сконцентрувати душевні й тілесні сили на тому, щоб здобути освіту й, не надриваючись, закінчити університет. А потім хай влаштовує й особисте життя. Бо якщо його сили будуть розпорошені, він постійно перебуватиме в стані душевного й тілесного надлому.

 

Головна передумова для правильного вступу на обраний шлях це духовне життя

Геронде, пам'ятаєте дівчину, котра сказала Вам, що вона думає про чернецтво? Вона розповіла мені, що однокурсник став докучати їй запитаннями, чому вона не ходить у кіно й не гуляє з хлопцями. Що їй треба було йому відповісти?

— Треба було сказати йому: "Та мені таких запитань навіть рідний брат не ставить! То чому ти про це запитуєш?"

А він через кілька днів знову зустрів її біля університету й схопив за плече. Вона сказала йому тільки: "Привіт" — і відразу увійшла в приміщення.

— Ні, вона вчинила погано! У цьому випадку треба було дати йому відсіч. Вона повелася так, що в нього могло скластися враження, нібито їй до душі його витівка, тож він повторить її знову. Вона зараз перебуває в трохи важкому віці, і тому, якщо почне водити дружбу з парубками, це не піде їй на користь. І розмовляти з ними нібито для того, щоб їм допомогти, їй теж не потрібно. Якщо вона, познайомившись із добрим, гарним юнаком, вирішить одружитися, то повинна повідомити про це своїх батьків. Вони розберуться, чи має парубок якості, необхідні для створення хорошої сім'ї'. Але зараз, коли вона ще не вирішила, яким життєвим шляхом піти, розмовляти з юнаками їй не на користь, тому що це просто затуманить їй голову і вона втратить спокій.

Нещасні хлопці й дівчата, які неуважні щодо цього, перебувають у дуже неврівноваженому стані, постійно збуджені й не мають спокою. Тривога, неспокій написані на їхніх обличчях і відбиваються в очах.

Тяга жіночої статі до чоловічої й навпаки властива людській природі. Але ти скажи цій дівчині, що зараз для цього не час Хай вона стежить за своїм навчанням. Юнаки й дівчата, які з раннього віку культивують у собі тягу до протилежної статі, натискають на "кнопку", не чекаючи, коли прийде відповідний для цього час А потім, коли така мить приходить, їх "кнопка" уже натиснута, й вони не здатні відчути радість, тому що пережили її раніше — у невідповідний час А ось ті молоді люди, які уважні до себе щодо цього, дочекавшись сприятливого часу, радуються більше, і, поки цей час не прийде, перебувають у душевному спокої. Подивися на тих матерів, які до шлюбу жили в незайманості. Вони умиротворені, незважаючи на те, що обтяженї купою турбот.

Я завжди підкреслюю, що до шлюбу молода людина повинна намагатися жити, наскільки можливо, більш духовно й берегти свою доброчесність, яка забезпечує їй подвійне здоров'я. Духовне життя є основною передумовою й для сімейного, й для чернечого життя. Нинішній світ схожий на засіяне пшеницею поле. Пшениця почала колоситися, але на поле зайшли свині й всю її стоптали, перерили. І зараз це поле виглядає так: переорана трава, земля, втоптане в бруд колосся, і лише подекуди по краях височіють уцілілі колоски пшениці.

Чим більшим духовним діянням займається хлопець в юнацькі роки, тим легше йому потім — яке б життя він не обрав. Чим краще він озброїться перед боєм і підготується до нього, тим легше йому буде під час бою, коли навколо свистітимуть кулі й рватимуться бомби. Поки дівчина не вирішить, чи ставати їй черницею чи доброю й хорошою матір'ю, їй необхідно жити цнотливо. Тому зараз вона повинна постаратися, наскільки можливо, віддати всю себе навчанню. Якщо вона уважна відносно зору, слуху, якщо вона виганяє лихі помисли, то згодом їй буде потрібно викидати із себе менше, ніж якби вона була неуважною. Або юнак, зустрічаючи, наприклад, гарну дівчину, повинен намагатися включати в роботу добрі помисли. Він повинен дивитися на неї як на живий образ якоїсь святої. А зустрівши дівчину розпущену, він повинен подивитися на неї, як на свою сестру. Всі ми — діти Адама. Йому потрібно її пожаліти, подібно до того, як він засмутився б, якби його рідна сестра докотилася до такого стану.

  Геронде, однак сьогодні в університетах і в інших навчальних закладах юнаків підстерігає безліч спокус.

  Треба подружитися з ровесниками, які живуть духовно, для того, щоб допомагати одне одному й перебувати в духовній атмосфері. Не треба згущувати фарби. Я знаю багатьох дітей, які вчаться в університеті й живуть доброчесно. Вони домагаються цього за допомогою малого власного старання й великої допомоги Божої.