ЧАСТИНА ДРУГА

ПРО СУЧАСНУ КУЛЬТУРУ

«Культура — це добре, але для того,

щоб вона принесла користь, необхідно «окультурити» ще і душу»

 

ГЛАВА ПЕРША

Про Божу Премудрість і навколишнє середовище

 

«Все Премудрістю Ти сотворив...»

Геронде, можна ми зруйнуємо гнізда ластівок? Ластівки розводять бруд, і там збираються клопи.

— А ти сама можеш зліпити хоча б одне ластівчине гніздечко? Ех, яку красу сотворив Бог єдиним лише Своїм словом! Яка гармонія, яка розмаїтість! Куди не глянь - всюди видно Божу Премудрість і велич. Подивися на небесні світила, на зірки, - з якою простотою розсипала їх Його Божа рука! Виска і рівня, якими користуються майстри, Він при цьому не застосовував. А як відпочиває людина, дивлячись на зоряне небо! Тоді як від виставлених у рівний ряд мирських світильників людина дуже втомлюється. З якою гармонією все влаштовано Богом! Поглянь на ліси, посаджені людиною: дерева стоять армійськими шеренгами - так, ніби роти солдатів. А як відновлює сили людини справжній, а не штучний ліс! Одні деревця - маленькі, інші - більші, кожне дерево відрізняється від іншого навіть кольором. В якоїсь крихітної Божої квіточки благодаті більше, ніж у цілого оберемка штучних паперових квітів. Вони відрізняються один від одного так само, як дух відрізняється від парфумів.

Дивовижне все, що створено Богом. Взяти хоча б людський організм - так це ж ціле підприємство. Бог премудро визначив всьому своє місце: серцю, печінці, легеням. І рослини - як же премудро Він їх влаштував! Під час окупації ми посадили п'ять динь і поливали їх. Якось, думаючи зробити краще й очистити дині, я обрізав у них великі листки, розміщені біля коренів. Однак виявилося, що ці великі листки - свого роду «фільтри» чи «нирки» рослин, і вони забирають в себе всю гіркоту. Ох, ну і дині в нас тоді були! Просто язик обпікали!..

Усе Ви, Геронде, помічаєте!..

Бо я в усьому знаходжу Бога! І в рослинах, і в тваринах - в усьому. Та й як тут не дивуватися! Малюсінька пташина відправляється в подорож, досягає Африки, потім

-  без компасу - повертається назад і знаходить своє гніздечко! А люди - маючи географічні карти, дорожні показники - збиваються зі шляху. Але ж птахи подорожують по небі, а не по суші - тобто зарубок після себе не залишають. Летять у височині, над морем! Ну скажи, будь ласка, на чому там залишиш слід? А є ще такі малі птахи, то вони сідають на спини лелекам ніби на літаки! Справжні авіапасажири! Птахи, коли пролітають над морем, сідають на якийсь острів і відпочивають. Одного разу, коли я жив у келії Чесного Хреста, побачив, як зі сходу летять птахи, схожі на горобців, тільки крупніші і гарніші. Їх була ціла зграя. Але тут, четверо-п'ятеро птахів, цілком ймовірно, що вибилися зі сил і не могли летіти далі. Тоді від зграї відірвалося ще близько п'ятнадцяти птахів, - інші продовжували летіти, сіли на дерево разом з втомленими птахами, посиділи, трохи відпочили, а потім усі разом злетіли в небо і продовжили політ. І найперше вони піднялися дуже високо, щоб зорієнтуватися і наздогнати інших. На мене справило враження те, що зграя не залишила втомлених птахів самих, а виділила їм ще п'ятнадцять товаришів - «групу допомоги».

Наскільки ж прекрасно створив усе Бог! Тільки подивися на кошенят: які ж вони строкаті! А які в них гарні шубки! Нам, людям, варто ще позаздрити вбранню тварин! Та ж такої шуби не носила навіть і сама королева! Куди не повернися - в усьому побачиш Премудрість Божу. А яка краса була раніше, коли все було природно! Он півник - адже він кукурікає незалежно від погоди. Стоїть на одній ніжці, а як тільки вона затерпне, кричить: «Кукуріку!» «Пройшло, - каже, - скільки-то годин». Потім стає на іншу ногу, а коли затерпне і вона - знову: «Кукуріку!» І дивися, він кукурікає опівночі, о третій і о шостій годині ранку. Незмінно за кожних три години. Але ж у півня немає ні будильника, ні батарейок. І заводити його теж не потрібно...

Усе, що ви бачите і чуєте, використовуйте як засіб поєднання з Вишнім. Все повинно підносити вас до Неба. Так, від творіння людина поступово піднімається до Творця. Американці, побувавши на Місяці, принаймні, залишили там табличку з написом: «Небеса оповідають славу Божу». Росіяни теж літали в космос, але Гагарін сказав, що Бога він не бачив. Ну, правильно, а як би ти Його побачив? Бо ти ж летів не з піднятими до неба руками, а з задертими догори ногами... А потім від усього цього доходять до того, що кажуть: «Всесвіт створила природа». Весь Всесвіт, як тобі? Та тут якщо зламається якась стара машина, то ціла група майстрів і фахівців збирається, щоб її полагодити. Думають, стараються - це через одну якусь стару машину. Тоді як Бог, без якоїсь там електрики, обертає цілу земну кулю, і ні батарейки не закінчуються, ні двигунчик не зупиняється. З якою швидкістю Він її крутить - і людина цього навіть не відчуває! Нечувана справа! Якби Земля оберталася з меншою швидкістю, то людина переверталася б. Земля обертається з такою [великою] швидкістю, а вода з моря не виливається, хоча її так багато. І зірки, такі величезні, рухаються з запаморочливою швидкістю, але при цьому не стикаються одна з одною, здалеку не підпускають інші зірки до себе. А людина, створивши якийсь там літак, захоплюється і пишається. Але варто їй трішки схитнутися з розуму, як вона починає молоти всякі дурниці і сама цього не розуміє.

 

Чого сьогодні вдалося досягти людям

Культура - це добре, але для того, щоб вона принесла користь, необхідно «окультурити» ще і душу. Інакше культура завершиться катастрофою. «Зло, - сказав Святий Косма Етолійський, - прийде від людей грамотних». Незважаючи на те, що наука просунулася далеко вперед і досягла таких великих успіхів, люди, прагнучи допомогти світові, роблять це так, що руйнують його, самі цього не розуміючи. Бог дозволив людині робити все за власним розумінням, але, не слухаючи Бога, людина губить саму себе. Людина сама руйнує себе тим, що вона створює.

Люди XX століття - чого ж вони досягли своєю культурою і цивілізацією! Вони звели світ з розуму, вони забруднили атмосферу, вони зіпсували все на світі. Якщо колесо зійде з осі, то продовжує обертатися без цілі. Так і люди - зійшовши з осі Божої гармонії, вони мучаться. У давнину люди страждали від війни, сьогодні вони страждають від цивілізації. Тоді через війну люди з міст переселялися в села і жили, маючи якийсь невеликий городик. А зараз люди не зможуть жити в містах і будуть їх покидати через натиск цивілізації. Тоді війна приносила людям смерть, а зараз цивілізація приносить їм хвороби.

Геронде, а від чого так сильно поширився рак?

Чорнобиль і все подібне до цього, думаєш, що - пройшли безслідно? Відтіля все і йде. Ось тобі люди - все це їхні плоди... Народ страшно знівечений. В яку епоху було стільки хворих? У давнину люди такими не були. А зараз, якого б листа з тих, що мені надсилають, я б не відкрив, то обов'язково зустріну чи рак, чи душевне захворювання, чи інсульт, чи зруйновані сім'ї. Раніше рак був рідкістю. Бо ж життя було природним. Про те, що допускав Бог, мова зараз не йде. Людина їла природну їжу і відрізнялася відмінним здоров'ям. Все було чистим: фрукти, цибуля, помідори. А зараз навіть звичайна їжа калічить людину. Ті, хто харчується тільки фруктами й овочами, зазнають ще більшої шкоди, тому що все забруднено. Якби так було колись, то я вмер би в молодому віці, тому що в чернецтві я харчувався тим, що давав город: цибулею-пореєм, марулею, звичайною цибулею, капустою і тому подібним, і почував себе прекрасно. А зараз - удобрюють, обприскують... Подумати тільки - чим харчуються нині люди!.. Душевний неспокій, харчові сурогати - все це приносить людині хвороби. Застосовуючи науку бездумно, люди роблять непридатними самих себе.

— Геронде, а чому колись люди були витривалішими в подвижництві, і їхнє здоров'я було міцнішим, ніж у нас? Чи мало значення те, чим вони харчувалися?

- Так, бо в ті часи харчові продукти були чистими. По-моєму, це і без пояснень зрозуміло. Все, чим харчувалися люди, було дозрілим. А зараз, щоб овочі і фрукти не псувалися, їх зривають недоспілими і складають у холодильник. Зривають з дерева недоспілі зелені плоди і залишають їх дозрівати в ящиках. Колись плід, дозрівши, падав з дерева сам чи ж відривався від гілки, тільки-но ти доторкався до нього рукою. Діти їли хліб з вершковим маслом чи молоком, і це давало їм здоров'я. Але люди, крім того, що їли добру, здорову їжу, ще ворушили своїми мізками і, занедужуючи на що-небудь, розуміли, від їжі це, чи ні. А зараз і їжа ненатуральна, і мізками не ворушать.

Скільки ж халтурного виробляє зараз людина! Вовну поволеньки виводять з ужитку. Знайти вовняну майку, щоб вона вбирала піт, - ціла проблема. Одягнувши майку, я відразу розумію, чи є в ній синтетика. Якщо є, то я не можу дихати, весь заяложуюся, мучуся, не знати як! Бо ж вважають, що такі майки міцніші, кращі, ніж натуральні. Вважають це прогресом! Але чи корисні вони для здоров'я? Ні, навпаки, виготовляючи такі речі, люди своєму здоров'ю шкодять. І наклеюють етикетку: «Виготовлено з екологічно чистої вовни»! Так, мабуть, і інші слівця знайдуть для реклами - ще кращі! Вівці в нас залишилися зараз тільки для м'яса, тому що вовну ми робимо з нафти. А гусениці-шовкопряди говорять: «Ну якщо ви хочете шовк кращий, ніж наш, то і робіть його самі!..»

Люди втратили терпіння

Геронде, чому в нас сьогодні нема терпіння?

Усе, що сьогодні відбувається, людям не на користь. Колись і життя було умиротвореним, і самі люди були умиротвореними, дуже витривалими - здатними терпіти. Сьогодні весь цей поспіх, який увійшов у світ, зробив людей нетерплячими. За давніх часів людина знала, що помідори вона почне їсти наприкінці червня, їй і на думку не спадало їсти помідори передчасно. Люди чекали серпня, щоб поїсти кавуна, вони знали, коли прийде час їсти смокви, коли - дині. А що відбувається зараз? Торговці їдуть до Єгипту і закуповують там помідори завчасно, хоча, поки не дозріють помідори, у Греції є апельсини (з тими ж самими вітамінами). Ні, апельсинів, бачиш, не хочуть! Так, брате мій, потерпи трохи і поїж поки чогось іншого! Ні - що б там не було - поїдуть у Єгипет і привезуть помідорів. На Кріті подивилися на таку справу і почали будувати теплиці, щоб і в них помідори дозрівали раніше. А закінчилося тим, що влаштували теплиці по всій Греції, щоб їсти їх і взимку. Будують теплиці для всіх інших овочів, щоб у будь-яку пору року мати на столі все, чого серце забажає, і не чекати призначеного часу.

Це б ще хай, куди б не йшло. Але ж йдуть і далі. Звечора помідори зелені, а вранці їх уже везуть у магазини червоними, «м'ясистими»! Якомусь міністру я навіть сказав «пару ласкавих» відносно цього. «Теплиці, - кажу, - це ще куди не йшло. Але ж фрукти, помідори, інші плоди вирощують на гормонах! Плоди ж зріють за одну ніч, але на тих нещасних, у кого підвищена чутливість до гормональних препаратів, виходить, наплювати? Нехай собі хворіють, так?..» Тварин теж зіпсували. Хоч курей візьми, хоч телят. Сорокаденних курчат накачують гормонами до ваги шестимісячних. Людина їсть їхнє м'ясо, але яку вона від нього має користь? Для того, щоб корови давали більше молока, їх теж напихають гормонами. Корови дають більше молока, але потім виробники не можуть це молоко продати! Починаються страйки, молоко падає в ціні, його виливають на дорогу, а люди п'ють молоко, напхане гормонами! А якби залишили так, як визначено Богом, то все йшло б своєю чергою і люди пили б чистеньке молочко! І, крім того, від цих ін'єкцій все стає несмачним. Несмачні продукти, несмачні люди - стало несмачним усе. Далі саме життя втратило для людей смак. Запитуєш молодих хлопців: «Що тобі до душі?» - «Нічого», - відповідають. І це здоровенні хлопці! «Ну, скажи хоч, що тобі подобається робити?» - «Нічого». От до чого доходить людина! За допомогою рук своїх вона думає «виправити помилки» Бога. Для того, щоб кури неслися, ніч перетворюють у день. А ти бачила яйця, знесені такими курми? Бо якщо би Бог зробив місяць сяючим, як сонце, то люди втратили б розум. Бог створив ніч, щоб люди відпочивали, але до чого ж вони дійшли зараз!

Люди втратили умиротворення. Всі ці теплиці, овочеві ін'єкції і тому подібні речі теж призвели людей до нетерплячості. У старовину люди знали, що пішки з одного місця в інше вони дійдуть за кілька годин. Якщо в когось ноги були міцніші, то він приходив трохи швидше. Потім винайшли візок, потім автомобілі, потім літаки і так далі. Намагаються знайти все нові і нові, більш швидкі засоби пересування. Зробили такі літаки, на яких можна долетіти з Франції до Америки за три години. Але якщо людина з такою величезною швидкістю перелітає з одного кліматичного поясу в іншій, то і просто різка зміна клімату їй зашкодить. Все поспіх, поспіх... Потихеньку дійдуть до того, що людина буде залазити всередину літального снаряда, потім - постріл, політ, удар, розрив - і перед публікою з'являється очманілий мандрівник. А що ви думали? Дійде і до цього. Справжнісінька божевільня!

 

Всю атмосферу запаскудили - то нічого, а кістки їм заважають

Геронде, кажуть, що збираються спалювати мертвих - нібито «з міркувань гігієни і для економії земельних площ».

З міркувань гігієни? Та ти ж тільки послухай! І не соромно їм таке говорити? Те, що всю атмосферу запаскудили, так це нічого, а кісточки їм, бачите, заважають! Та ж останки, крім всього іншого, ще й обмивають. А щодо «економії землі», невже не можна у всій Греції з усіма її лісами знайти місце для цвинтарів? Одному професору університету я сказав «пару теплих слів» щодо всього цього. Як же так: для сміття знаходять стільки місця, а для священних останків не знаходять. Земля є дефіцитом, чи що? А скільки мощів Святих може бути на цвинтарях? Про це вони не подумали?

У Європі спалюють мертвих не тому, що їх ніде ховати, але тому, що кремацію вважають справою прогресивною. Замість того, щоб вирубати якийсь лісочок і звільнити місце для мертвих, скоріше звільнять місце від них самих, спалюючи і перетворюючи їх на попіл. Потім кладуть цей попіл у малюсіньку коробочку і вважають усе це справою прогресивною. Мертвих спалюють тому, що нігілісти хочуть розкласти все - включаючи людину. Вони хочуть зробити так, щоб не залишилося нічого, що нагадувало б людині про її батьків, про її дідів, про життя її предків. Вони хочуть відірвати людей від Передання, хочуть змусити їх забути про життя інше і прив'язати до життя цього.

—Однак, Геронде, говорять, що в деяких муніципалітетах Афін дійсно виникла така проблема — ніде ховати мертвих.

—Так пустирів же стільки! Невже не можна знайти трохи землі? Навколо Афін є багато занедбаних земель, які належать місту. І я знаю людей з уряду, які у передмісті Афін мають багато землі. Що, не можна влаштувати там цвинтар? Та й відомо, що більшість мешканців Афін родом із провінції. Чому б не відвозити покійних для поховання в їхні міста і села? Нехай кожного везуть на його батьківщину і там ховають. Там, у провінції, похорон не потребує і великих витрат, треба буде тільки заплатити за перевезення тіла. Нехай оголосять, що тих, хто переїхав до Афін в останні роки, після смерті мають поховати там, звідки вони приїхали. Та так і краще було б. А тим сім'ям, які живуть у столиці не менше трьох поколінь, треба знайти місце в місті. Коли, через три роки після похорону, останки дістануть з могили, нехай складають їх у більш глибокі загальні могильники. Невже це важко? Подивися, як глибоко люди зариваються в землю, добуваючи вугілля. Нехай і для останків зроблять якесь велике сховище і зберігають їх там усіх разом.

Повага зникла зовсім. Ти тільки глянь, що зараз діється! Власних батьків діти здають у будинки для літніх людей! А в давнину піклувалися навіть про постарілих биків, не вбивали їх і говорили: «Це ж наші годувальники». А як шанували мертвих!.. Пам'ятаю війну: з яким ризиком ми ходили ховати вбитих! Священик, зрозуміло, був зобов'язаний піти. Але солдати йшли разом з ним - нести тіла своїх убитих товаришів - у заметілі, у морози, під градом куль. Під час Громадянської війни в 1945 році, перед призовом в армію, я допомагав нашому церковному сторожеві збирати і ховати вбитих. Першим йшов священик з кадилом. Як тільки долинав свист снаряда, ми падали на землю. Давай, піднімайся. Знову свист снаряда - знову на землю. Потім, коли я вже був солдатом і ми, роззуті, сиділи в снігах, нам сказали, що бажаючі можуть піти зняти взуття з убитих. Ніхто навіть з місця не рушив. Ех, пройшли ті добрі часи!

Зло в тому, що ті, хто має владу, мовчать, погоджуються з тим, що відбувається. З того моменту, як виникла ця проблема з покійниками, Церква повинна була зайняти і виразити конкретну позицію, щоб проблема була вирішена, тому що [своїм мовчанням] Церква дає людям світу цього можливість втручатися в духовне і говорити все, що їм прийде у голову. Але ж це - нечестя. І як нинішній світ матиме благословення від Бога? До чого ж ми докотилися! Поступово хочуть позбавити людину її гідності. Ех, тому і місця для мертвих зараз знайдеться багато, навіть більше, ніж досить...

 

Забруднення і руйнування навколишнього середовища

Сонце пече, як на Сінаї - і навіть взимку, тому що в атмосфері відкрилися озонові діри. Якщо не дме північний вітерець, то неможливо встояти на сонці.

Геронде, а чим закінчиться ця проблема з озоном?

Потерпимо трохи, поки вчені не візьмуть п'ять кілограмів шпаклівки і не залатають діру! Так- так, ось хай підуть і закриють озонові діри в атмосфері... Вони побачать, що Бог створив все премудро, дуже гармонійно і скажуть: «Просимо пробачення за те, що ми напартачили». А за цю діру в атмосфері - моліться, щоб вона закрилася. Бачите, одна з «чаш» відкрилася і там. Засихають дерева, рослини. Однак Бог може знову дати всьому лад.

А подивіться, до чого додумались деякі з тих шарлатанів, що витягують гроші в багатіїв, яким нікуди їх подіти. «В атмосфері, - кажуть, - відкрилася озонова діра. Світ загине. Як же врятувати світ? А от як - наука розробляє проекти глибинних шахт і переселення людей під землю, для того, щоб вберегтися від сонця». Нарешті, коли стало ясно, що «переселення під землю» неможливе, почали говорити інше: «На Місяці буде розгорнуте житлове будівництво, побудовані ресторани, готелі, будинки, і люди переселяться туди. Бажаючих потрапити на Місяць з гарантією просять робити внески!» Але у всьому цьому, між іншим, немає ані краплі правди! Та яке ще «житлове будівництво», коли людина взагалі не в змозі там жити! Ну, залізла пара людей у «консервні банки», полетіли і повернулися назад. А деякі вірять усім цим байкам і викладають гроші.

Геронде, багато хто стурбований надміром викидних і промислових газів

Треба змусити деяких директорів заводів встановити на трубах очисні фільтри, щоб люди, які задихаються від промислових викидів, хоч трішки зітхнули. Замість того, щоб давати хабарі депутатам парламенту і влаштовувати власні справи, нехай кожен директор заводу витратить трохи більше грошей і закупить очисне обладнання. За давніх часів цих мікробів і цієї кіптяви не було. А зараз все запаскудили і ще вважають це прогресом. А до чого веде такий прогрес? Він руйнує людину. Виходиш на вулицю, а повітря пахне гаром. Сидиш в будинку і варто лише відкрити вікно, як вулична кіптява вповзає всередину. І коли миєш руки, ця кіптява не змивається, тобто вона шкідлива. Сажа від грубки не містить у собі смол, тому заледве тільки кашлянув - і вона відразу виходить з легенів. А ця технічна кіптява з легенів не виходить - прилипає до них. У багатоповерхівках люди скупчені, як оселедці в бочках, - один на другому. Хтось вибиває на балконі килими, а весь пил летить на балкон до його сусіда знизу. Як же мучаться ті нещасні, що живуть на нижніх поверхах! Весь пил і сміття з верхніх поверхів летить до них. Людина розвішує в себе на балконі білизну чи відкриває вікно, а зверху починають вибивати хідники і про інших не думають. Та у давні часи в таких багатоповерхівках влаштували б в'язниці - Ієнді-Куле. Просто жах якийсь! Адже в ті часи в будинках були подвір'я, на них паслися тварини, поруч був садок з деревцями, де збиралися цілі зграї птахів...

А зараз, Геронде, люди навіть ластівок не бачать,

Та що ластівки, з глузду з'їхали, чи що, щоб летіти в багатоповерхівки? Звихнулися? Потихеньку дійде до того, що люди не будуть знати, що таке ластівка. В Америці, в одному університеті, є відділення, де Святе Письмо Старого і Нового Завіту вивчають з історичної точки зору. Отож, щоб студентам було зрозуміло, що таке «пшениця», у них є поле, засіяне пшеницею. А для того, щоб було зрозуміло, що таке «пастух» і що таке «вівці», у них є невелика отара овець і пастух з ціпком. І таке коїться в університеті!

Люди забруднили вже всю атмосферу. Надворі - зима, а в повітрі - запахи звалища. А подумай, що діється влітку! Але ж не надсилають літак, щоб він покропив смітники яким-небудь дезинфекційним розчином. На щастя для нас, Бог сотворив запашні квіти. Вся ця маса квітів, і великих і малих, усе це квіткове розмаїття нейтралізує смітниковий сморід. А що б коїлося, якби в атмосфері не було розлито цих квіткових пахощів? Так, якщо десь валяється падаль, то відгонить на всю околицю. Як же Бог турбується за нас! І як несолодко жилося б нам, якби Він про нас не піклувався! Подумай - якби не було квітів, рослин,.. Адже їхніми ароматами покривається і розсіюється наш сморід.

Якось один мирянин прийшов до мене в келію і запитав: «Слухай, що ти тут робиш? Чим ти займаєшся цілими днями і ночами?» А саме в цей час навколо квітнули суцвіття дрібного чагарнику, і прилеглий до келії косогір був повен польових квітів. Все було наповнене пахощами. «Та ж мені, - відповідаю, - спину і то ніколи розігнути! Цілими днями безперервно я поливаю і доглядаю за всіма цими квітами і рослинами, які ти бачиш. А вночі - бачив, скільки горить лампадок на небі? Спробуй встигнути всі їх запалити!» Він став якось дивно дивитися на мене, а я продовжував свої пояснення: «Та ти що, хіба не бачив, як уночі горять на небі лампадки? Ну ось, запалюю-то їх я! А спробуй встигни! Що, думаєш, легко в стількох лампадах поправити поплавці, ґноти, заправити їх оливою?..» Бідолаха після цих слів розгубився не на жарт.

І обприскування - це теж отрута. Від обприскувань помирають не тільки шкідники, але й нещасні птахи. Для того, щоб вилікувати дерева від хвороб, їх обприскують отрутохімікатами, а потім занедужують люди. Все отруюють. Хіба не розумніше було б використовувати менше хімікатів, а гнилі рослини закопувати в землю - замість того, щоб закопувати добрі плоди, як це роблять зараз [щоб вони не падали в ціні]. Ціла хмара отрутохімікатів - хіба вона безпечна для людини? Особливо для маленьких дітей - для них всі ці отрутохімікати просто смерть. Тому діти і з'являються на світ уже хворими. Одному агрономові я сказав: «Що ж таке діється! Ви вигубили комах, а тепер гинуть люди». Для того, щоб вбити комах, обприскують квіти, а люди після цього занедужують. А потім винайдуть ще якісь отрутохімікати - сильніші за ті, які маємо, то що ми від цього виграємо?

Уже доведено, що деякі з комах, яких убили обприскуванням, поїдали інших комах. Зараз, щоб позбутися шкідливих, ми будемо штучно розводити тих, яких убили раніше. Як же премудро усе влаштовано Богом! Там, де є цвіркуни, не буває комарів. Якось до мене в келію прийшла людина і показала маленьку машинку, що відганяє комарів звуками, схожими на стрекотіння цвіркуна, тільки грубіше. Цвіркунів, які тішать нас своєю музикою, люди вбивають, а після цього хочуть на батарейках відтворити те ж саме, що було зроблено Богом. Вигубили всіх - і цвіркунів, і горлиць... Навіть ворону побачити - і то рідкість. Незабаром будемо ловити ворону і садити її в клітку.

І ви, обприскуючи дерева, залишайте щось і Богові, щоб Він допомагав вам. І якщо хімікат на якийсь листочок не потрапить, то нічого страшного в цьому нема. Всі нинішні технічні засоби не сприяють людині в її вірі. Коли я був якось у гостях, то чув, як люди говорили: «Невже з'явився новий хімікат від такого-то шкідника? А де? За кордоном?» І відразу давай дзвонити, виписувати... Поступово і мирські люди, і ченці відсувають Бога на останнє місце. Люди не надають першорядного значення духовній еволюції - щоб все було освячено. Зло в тому, що навіть ми, ченці, не йдемо в духовній еволюції попереду людей мирських.

Геронде, але ж маслинові дерева дійсно псує дакос — маслиновий шкідник.

Моліться по чотках, щоб дакос зник. Боріться зі шкідниками не одними тільки обприскуваннями, попросіть про допомогу і Христа. Крім того, нам хочеться зробити все так само добре, як і у світі. Про те, що ченці повинні мати «світ» інший, ми забуваємо. Не треба прагнути зробити те ж саме, що люди світські, чи навіть більше за них. Про Христа що - забули? Я не закликаю зовсім не обприскувати дерев, але дехто влаштовує з цими отрутохімікатами справжні експерименти. І коли дійсно є потреба кропити дерева, надягайте респіратори.

Краще їсти плоди, трохи поїджені жучком, ніж [гарні на вигляд, але] обприскані отрутою. Не захоплюйтеся обприскуваннями- скоротіть їх. Моліться з благоговінням - читайте перший псалом і окропляйте дерева святою водою. Якщо ви будете жити правильно, то і дощі будуть литися, і гусениці будуть гинути. Бог буде промишляти за вас - потрібно мати благоговіння і довіру до Нього.

 

ГЛАВА ДРУГА

Про те, що епоха багатьох зручностей дорівнює епосі безлічі проблем

Серця людей теж зробилися залізними

Людські зручності перейшли всі межі і тому перетворилися на труднощі. Збільшилося машин - збільшилося турбот. Машини і залізяччя вже командують людиною, перетворили її саму на машину. Тому серця людей і зробилися залізними. При всіх існуючих технічних засобах залишається необробленою совість людини. Колись люди працювали з допомогою тварин і мали співчуття до них. Якщо ти навантажував на нещасну тварину вантаж більший, ніж той, який вона могла понести, то тварина опускалася на коліна, і тобі ставало її шкода. Якщо вона була голодною і жалібно дивилася на тебе, то твоє серце обливалося кров'ю.

Пам'ятаю, як ми страждали, коли в нас занедужала корова, - ми вважали її членом нашої родини. А сьогодні люди мають справу з залізяччям, і серця їхні теж залізні. Тріснула якась залізяка? На зварювання її. Поламалася машина? Везуть в автосервіс. Не можна полагодити? На звалище, душа не болить: «залізо, - кажуть, - воно і є залізом». Серця людей ніскілечки не працюють, але ж у такий спосіб у людині плекається самолюбство, егоїзм. Сьогодні одна людина не думає про іншу. У давні часи, [коли не було холодильників] якщо їжа залишалася на наступний день, то вона псувалася. Тому люди думали про бідняків, говорили: «Все одно зіпсується, віднесу її краще якомусь жебракові». А той, хто перебував в духовно процвітаючому стані, казав: «Хай спочатку поїсть бідняк, а вже потім - я». Зараз їжу, що залишилася, ставлять до холодильника, а про свого ближнього, який потерпає від нестатків, не думають. Пам'ятаю, як у ті роки, коли в нас бував добрий врожай овочів та інших плодів, ми давали їх сусідам - ділилися. Куди нам було стільки? Все одно надлишки зіпсувалися б. Зараз у людей є холодильники, і вони кажуть: «А навіщо віддавати надлишки іншим? Покладемо їх у холодильник і потім з` їмо самі». Я вже не кажу про те, що продукти цілими тонами викидають чи закопують у землю - у той час як десь в інших місцях голодують мільйони людей.

 

Через машини люди збожеволіли

Сучасні технічні засоби постійно розвиваються і розвиваються - без кінця. Вони розвиваються швидше, ніж людський розум, тому що в їхньому розвитку допомагає диявол. У давнину, не маючи всіх цих засобів, усіх цих телефонів, факсів, усієї цієї купи пристосувань, люди мали тишу і простоту.

Геронде, вони раділи життю!

—Так, а зараз через машини люди збожеволіли. Від багатьох зручностей вони мучаться, їх душить тривога. Пам'ятаю бедуїнів, яких я знав під час мого перебування на Сінаї, - які ж вони були радісні! У них був лише один намет, і жили вони просто. В Олександрії чи в Каїрі жити не могли - їм до душі було життя в наметах у пустелі. Якщо в них було трішки чаю, то вони тішилися і славили Бога. Але зараз цивілізація дійшла і до них, і вони теж почали забувати Бога. Бедуїни - і ті потрапили під вплив європейського духу! Спершу євреї побудували для бедуїнів халупи, потім продали їм старі автомобілі з усього Ізраїлю. Ох, вже ці євреї... Зараз у кожного бедуїна є по халупі, у дворі халупи - по зламаному автомобілю, а в душі - повно тривоги і переживань. Автомобілі ламаються, бедуїни б'ються над їхнім ремонтом. І якщо придивитися, що вони від усього цього придбали? Головний біль і нічого більше.

У давнину речі були, принаймні, міцними, їх вистачало надовго. А зараз - платиш цілу купу грошей і купуєш речі, які відразу ж ламаються. І підприємствам це на руку - вони нарощують випуск товарів і дуже наживаються на цьому. А людям потім не вистачає грошей, і, прагнучи заробити більше, вони виснажуються на роботі. Всі ці машини і механізми- заняття європейців, які цілими днями сидять з викрутками в руках. Спочатку виготовляють, наприклад, яку-небудь накривку. Потім роблять її на різьбі, потім із кнопкою - вдосконалюють бідну накривку все більше і більше... Тобто, постійно з'являються все нові і нові машини і пристосування, і нещасні люди весь час хочуть чогось більш досконалого. Ще не встигли розрахуватися за старе, як вже купують щось нове. Тому вони завжди в боргах і у втомі. А взяти бідняка: йому теж хочеться автомобіль, він йде і купує якийсь з найдешевших. А щоб його купити, він продає своїх волів, коней - продає останнє. (Все йде до того, що незабаром на вітрину будуть виставляти навіть ослів і брати гроші за те, щоб на них подивитися!) Так от, бідняк купує собі який-небудь дешевенький автомобільчик. Машина ламається. «А до таких машин, - кажуть йому, - запчастин нема». Бідолаха змушений купувати іншу машину. Однак машина останньої марки бідняку не по кишені, і він купує якусь заледве кращу від тієї, що була в нього раніше, а стару ставить набік. Потім нова теж ламається і так далі... Потрібна уважність, щоб нас теж не затягнув цей модний потік погоні за чимось усе більше і більше досконалим.

 

Телебачення завдало людям величезної шкоди

Геронде, зараз існують такі телевізійні комунікаційні засоби, що можна спостерігати за тим, що відбувається на іншому краю землі в ту ж саму хвилину.

Люди бачать увесь світ, не бачать тільки самих себе. Не Бог знищує людей, ні, зараз люди своїм розумом знищують себе самі.

Геронде, телебачення приносить багато зла.

«Багато зла!..» Та про що ти говориш!.. Якась людина сказала мені: «Телевізор, отче, це річ добра». - «Яйця, - відповів я йому, - теж річ потрібна, але от тільки якщо перемішати їх з курячим послідом, то вони стають ні на що не придатними». З телебаченням і радіо відбувається саме це. Сьогодні, вмикаючи радіоприймач для того, щоб послухати новини, людина повинна змиритися з тим, що крім новин їй доведеться почути якусь пісеньку. Новини почнуться відразу, як тільки ця пісня закінчиться. А раніше було по-іншому. Раніше було відомо, у який час по радіо передають новини. Людина вмикала приймач у визначений час і слухала останні новини. А зараз ти змушений слухати і пісню, тому, якщо, не бажаєш її слухати і вимкнеш радіо, то новини теж пропустиш. Телебачення завдало людям величезної шкоди. Особливо згубно впливає воно на маленьких дітей. Якось до мене в келію прийшов семирічний хлопчик зі своїм батьком. Я бачив, як вустами дитини промовляв телевізійний біс, подібно до того, як біс говорить вустами одержимих. Все одно, якби дитина народилася з зубами. Сьогодні не часто бачиш нормальних дітей - діти перетворилися на чудовиськ. Діти не працюють головою, вони просто повторюють те, що побачили і почули. У такий ось спосіб, за допомогою телебачення, дехто хоче задурити світ. Тобто [згідно з їхніми задумами] інші повинні вірити тому, що почули [по телевізору], і чинити відповідно до цього.

Геронде, матері задають нам запитання: як відучити дітей від телевізора?

Хай розтлумачать своїм дітям, що, дивлячись телевізор, вони тупіють, втрачають здатність мислити. Про те, що телевізор шкодить їхньому зору, я вже і не кажу. Телебачення, про яке ми говоримо зараз, це витвір людини. Але ж є й інше - духовне телебачення. Коли у тлінної людини очищаються духовні очі християнина, то вона і без технічних засобів бачить на далекій відстані. Про таке «телебачення» мами своїм чадам не розповідали? А саме його діти і повинні усвідомити- це духовне «телебачення». А сидячи перед «ящиком», діти просто-напросто отупіють. Первозданні люди володіли даром проникливості, який вони втратили після гріхопадіння. Якщо ж діти зберігають Благодать, отриману ними у Святому Хрещенні, то даром проникливості - духовним телебаченням - вони теж будуть володіти. Треба бути уважним і духовно трудитися. Нинішні матері самі гублять себе в суєті, а потім починають голосити: «Що ж мені робити, отче? Я ж втрачаю свою дитину!..»

 

Чернець і сучасні технічні досягнення

Геронде, а як чернець повинен користуватися сучасними технічними засобами?

—Чернець повинен намагатися, щоб ті засоби, які він використовує, завжди були простішими, ніж ті, що використовують люди у світі. Мені от, приміром, подобаються дрова: щоб розпалити грубку для тепла, готувати їжу і розводити необхідний для рукоділля вогонь. Однак якщо вся ця торгівля афонським лісом триватиме ще якийсь час так само інтенсивно, як зараз, і дрова пропадуть, їх стане важко дістати, то я буду користуватися якимось більш простим способом, ніж тим, яким користуються люди у світі. Для обігріву - гасовою грубкою чи чимось ще, дешевшим і смиреннішим, для рукоділля - примусом і так далі.

А як можна визначити, наскільки необхідне щось в спільножитньому монастирі?

—Якщо мислити по-чернечому, то це можна визначити. Якщо ж по-чернечому не мислити, то все, що не візьми, перетвориться в «необхідне», а потім і сам чернець перетвориться в світську людину і навіть гірше. Нам, ченцям, варто жити хоча б трохи простіше, ніж живуть у світі, чи - на прикрий випадок - так, як ми самі жили до вступу в монастир. Ми не повинні мати речі кращі від тих, що їх ми колись мали в себе вдома. Монастир повинен бути біднішим, ніж той світський дім, з якого ми в нього прийшли. Це внутрішньо допомагає як ченцеві, так і світові.

Бог влаштував усе так, щоб люди не знаходили собі заспокоєння в речах тлінних. Якщо цей світський прогрес мучить навіть мирян, то що говорити про ченців! Якби я опинився в якомусь багатому будинку і хазяїн запитав би мене: «Де тобі відвести місце для нічлігу? Можу постелити тобі в розкішно обставленій вітальні чи в хліву, куди я заганяю на ніч кіз. Що тобі більше до вподоби?» Даю вам слово честі, у цапиному хліві моїй душі було б спокійніше. Адже йдучи в ченці, я залишав світ не для того, щоб знайти собі якийсь кращий дім чи палац. Я пішов у ченці для того, щоб знайти щось більш суворе, ніж те, що я мав, живучи у світі. А в противному випадку я не роблю для Христа нічого. Але люди, котрі живуть за законами сучасної логіки, сказали б мені: «Слухай-но, ну чим зашкодить твоїй душі життя в палаці? Адже там, у хліву, так погано пахне, тоді як у палаці і запах приємний, і поклони зможеш бити». Ми повинні мати орган духовного почуття. Як в компасі -і одна, й інша стрілки намагнічені, і тому одна стрілка повертається до півночі. Христос «намагнічений», але для того, щоб повернутися до Нього, нам теж треба трішки «намагнітитися».

А які ж труднощі були колись в спільножитніх монастирях! Пам'ятаю, на кухні був величезний казан, який піднімали за допомогою особливого важеля. Вогонь для приготування їжі розводили на дровах. Полум'я то піднімалося сильніше, то опускалося, їжа пригоряла. Якщо пригоряла риба, то сковорідки чистили металевою щіткою. Потім брали попіл з печі, наповняли ним велику глиняну посудину з отвором внизу і заливали попіл водою. З отвору внизу випливав лужний розчин, яким ми мили посуд. Розчин роз'їдав руки. А в архондарик ми піднімали воду за допомогою мотузки і коловорота.

Чомусь у всьому тому, що відбувається зараз у монастирях, виправдання нема. Я бачив, як в якомусь монастирі хліб ріжуть за допомогою електрохліборізки. Ну куди це годиться? Якщо хліборіз хворий чи ослаб і не може різати хліб ножем, а замінити його ніким, тоді добре -електрохліборізка ще якось виправдана. Але зараз можна побачити, як здоровенний чоловік ріже булки циркулярною пилкою! Таж йому самому впору працювати замість компресора, а він використовує техніку для нарізування хліба і ще вважає це досягненням!..

Намагайтеся йти вперед у духовному відношенні. Не радійте від всіх цих машин, зручностей і тому подібного. Якщо з чернецтва відходить дух аскези, то життя ченців не має змісту. Ми не досягнемо успіху, якщо будемо ставити зручності вище чернечого життя. Чернець уникає зручностей, тому що в духовному відношенні вони йому не допомагають. Навіть у світському житті людям важко від безлічі зручностей. Ченцеві - навіть якби його душа знаходила спокій у речах світських - тим більше не личить комфорт. Не будемо ж його шукати. В епоху Преподобного Арсенія Великого не було ні гасових ламп «люкс», ні інших освітлювальних приладів. В палацах використовували світильники на дуже чистій оливі. Що, хіба Арсеній Великий не міг узяти з собою в пустелю такий світильник? Міг, але ж не взяв. У пустелі він користувався ґнотиком чи ваткою зі звичайною рослинною олією, і цього вистачало йому для освітлення.

Маючи на послухах різні пристосування, технічні засоби та інші зручності, ми часто виправдовуємо себе, говорячи, що все це необхідно нам для того, щоб робота робилася швидко, а час, що вивільнився, ми нібито використовували б для духовного діяння. Але, зрештою, ми проводимо суєтне, наповнене душевною тривогою життя не як ченці, а як люди світу цього. Коли в якийсь монастир прийшло нове братство молодих ченців, то перше, що вони зробили, це накупили каструль-скороварок – щоб вивільнився час на виконання чернечого правила. Потім ці ченці годинами просиджували без діла і провадили різні розмови. Виходить, використовувати різні зручності для того, щоб заощадити час і присвятити його чомусь духовному, не виходить. Сьогодні за допомогою зручностей ченці виграють час, але часу на молитву в них не залишається.

Геронде, а я чула, що навіть Преподобного Панаса Афонського називають людиною передових поглядів!

— Так, дуже передових! Таких же передових, як і в нинішніх «передовиків»!.. Почитали б хоч трішки житіє Преподобного Панаса! Кількість ченців у його обителі дійшла до восьмисот, до тисячі, а скільки ще різного народу приходило до нього за допомогою! Скільки жебраків, скільки голодних приходило в Лавру за шматком хліба й у пошуках притулку! І ось Преподобний, прагнучи допомогти всім, купив для монастирського млина двох волів. Нехай куплять собі волів і нинішні «передовики»! Для того, щоб годувати людей хлібом, Святий Панас був змушений влаштувати в Лаврі пекарню - сучасну за мірками тієї епохи. Візантійські імператори обдаровували монастирі майном, землями, тому що тоді обителі мали також значення благодійних установ. Монастирі влаштовувалися для того, щоб допомагати народові і духовно, і матеріально. Тому імператори і давали їм дарунки.

Ми мусимо зрозуміти, що все зникне, а ми станемо перед Богом боржниками. Було б правильно, якби ми, ченці, користувалися не тими речами, які викидають нинішні люди, а тими, котрі за давніх часів багатії викидали на смітники як непотрібні. Пам'ятайте дві речі: перше - те, що ми помремо, і друге - те, що помремо ми, можливо, і не своєю смертю. Ви повинні бути готовими до смерті насильницької. Ось якщо про ці дві речі ви будете пам'ятати, то і всі інші справи підуть добре - і у відношенні духовному, і в якому завгодно ще - все піде тоді своєю чергою.

 

Нестатки дуже допомагають людям

Геронде, чому люди сьогодні так страждають?

—Тому що вони ухиляються від праці. Комфорт - ось що приносить людям хвороби і страждання. У нашу епоху зручності зробили людей тупими. А м'якотілість, зніженість принесла і безліч хворіб. Як колись люди мучились, вимолочуючи пшеницю! Який же це був труд - але ж і хлібець - який же він був тоді солодкий! Хіба можна було побачити десь кинутий шматок хліба? Коли бачили, що впав шматок хліба, люди піднімали і цілували його. Ті, хто пережив окупацію, бачать зайву шкоринку хліба і дбайливо відкладають її про запас. А інші викидають зайвий хліб - не розуміють, якою ціною він дістається. Хліба не цінують - викидають його на смітник цілими шматками. Бог дає людям Свої благословення, але більшість людей не говорить за них навіть: «Слава Тобі, Боже». Сьогодні все дістається людям легко, без праці.

Нестатки дуже допомагають людям. Відчуваючи в чомусь нестачу, чогось позбавляючись, люди робляться здатними пізнати ціну того, чого в них не стало. А ті, хто свідомо, з міркуваннями і смиренністю позбавляють себе чогось заради Христової любові, відчувають духовну радість. Якщо хтось, приміром, скаже: «Така-то людина хвора, і тому сьогодні я не буду пити води. Нічого більшого, Боже мій, я зробити не можу». І якщо людина зробить це, то Бог напоїть її вже не водою, а солодким прохолодним напоєм - божественною розрадою.

Люди, які страждають, відчувають глибоку подяку за навіть вчинену їм дріб'язкову допомогу. А розпещене чадо багатих батьків нічим не буває задоволене, хоча мати з батьком і виконували б всі його забаганки. Така дитина може мати все і бути немічною, зриватися, лізти на стінку. Тоді як деякі нещасні дітлахи відчувають величезну вдячність за найменшу допомогу, яку їм надали. Якщо якась добра людина оплачує їм дорогу на Афон, то як же вони дякують і їй, і Христові! А від багатьох багатих дітей чуєш: «У нас все є, чому в нас все є?» Не відчуваючи нестатків ні в чому, вони пхенькають замість того, щоб дякувати Богові і допомагати біднякам. Це найбільша невдячність. У них нема недостатку ні в чому матеріальному, і тому вони відчувають у собі порожнечу. Батьки дають дітям все готовеньке, і через це діти повстають проти них, йдуть з дому лише з рюкзаком за спиною і тиняються по світі. Батьки дають їм ще й гроші, щоб вони телефонували додому і повідомляли, що в них все в порядку, але тим наплювати на батьківські прохання. Потім батьки починають їх шукати. В якогось хлопця було все, але ніщо його не тішило. І от, для того щоб повештатися, він пішов з дому, ночував у поїздах, хоч був з доброї сім'ї. А якщо би в нього була якась робота, і він заробляв свій хліб у поті чола, то його праця мала б зміст, а він сам був би умиротворений і славословив Бога.

Сьогодні більшість людей не відчуває нестатків. Любочестя в них нема саме тому. Якщо людина не трудиться сама, то і працю інших оцінити не може. Знайти собі роботу «не бий лежачого», заробляти гроші і після цього шукати собі нестатків - та який в цьому сенс? От шведи, котрі на все, що потрібно для життя, одержують допомогу від держави і тому не трудяться, -[від неробства] тиняються по дорогах. Уся їхня праця йде намарно, вони внутрішньо неспокійні, тому що зійшли з духовних рейок. Вони безцільно котяться [по житті], як котяться по дорозі колеса, що зіскочили з осі - допоки не попадають у прірву.

 

Безліч зручностей робить людину ні на гир не здатною

Сьогодні люди прагнуть до краси і зваблюються красою. Європейцям це на руку - вони постійно крутять і крутять своїми викрутками, виготовляючи щось новеньке - красиве і нібито більш практичне - щоб людям не потрібно було навіть рухати руками. За давніх часів, працюючи давніми інструментами, люди і самі міцнішали. А після роботи з нинішніми механізмами і пристосуваннями потрібно вдаватися до фізіотерапії і масажу. Подумати тільки, зараз лікарі займаються масажем! Сьогодні бачиш, як у столяра звисає отакенне черево! А хіба за давніх часів можна було побачити пузатого столяра? Хіба міг з'явитися живіт у столяра, який цілими днями стругав дерево рубанком?

Безліч зручностей, які стають надмірними, роблять людину ні на що не здатною. Людина перетворюється в ледаря. Вона може перевернути щось рукою, але говорить: «Ні, краще я натисну на кнопочку, і нехай воно перевернеться само!» Якщо людина звикає до легкого, то потім їй хочеться, щоб все було легким. Нинішні люди хочуть працювати мало, а грошей одержувати багато. А якщо можна зовсім не працювати, то ще краще! І в духовне життя теж проник цей дух - ми хочемо освятитися без праці.

І хворобливими більшість людей стали саме тому - через легке життя. Якщо почнеться війна, то як люди зможуть її перенести, будучи настільки розпещеними? Раніше люди були, принаймні, загартованими і могли витримати труднощі - навіть діти. А зараз - суцільні вітаміни В, С, Д та лімузини «мер-се-де» - без усього цього люди вже не можуть жити. Взяти якусь ослаблену дитину - якщо вона буде працювати, то в неї зміцніють м'язи. Багато батьків приходять і просять мене помолитися за їхніх дітей, твердять, що ті паралізовані. Але насправді в них не параліч, а просто якась слабкість ніг. Батьки тільки годують і годують таку дитину, а вона все сидить і сидить. Але чим більше вона сидить, тим більше атрофуються її ноги. А потім батьки пересаджують дитину в інвалідний візочок, а мене просять: «Помолись, моя дитина паралізована». То хто насправді паралізований - дитина чи батьки? Я раджу таким батькам годувати дитину чимось легеньким, не калорійним, змушувати її потрохи ходити. Поступово такі діти втрачають вагу, їхні рухи стають все більш і більш природними, а потім, дивишся, починають і у футбол ганяти! А дійсно паралізованим дітям, яким не можна допомогти по-людськи, допоможе Бог. Якийсь хлопчина в Коніці був дуже непосидючим і підірвався на міні. Його ніжка так скорчилася, що він не міг її випрямити. Однак це каліцтво більш спокійним його не зробило. Від жвавості він постійно рухав покаліченою ніжкою, сухожилля розробилися, і нога стала здоровою. А потім він навіть партизанив у загоні в Зерваса.

І я, коли мою ногу скрутив ішіас, молився по чотках, потихеньку прогулюючись, і нога зміцніла. Часто рух приносить користь. Якщо я занедужую і через два-три дні хвороба не проходить, так що я не можу і поворухнутися, то я прошу Бога: «Боже мій, допоможи мені тільки трішечки піднятися і зрушитися з місця, а там я вже якось сам. Піду заготовляти дрова». Якщо я залишуся лежати, то мені буде ще гірше. Тому я збираюся з духом і, навіть коли застуджений, змушую себе піднятися і йти на заготівлю дров. Закутуюся якомога тепліше, впріваю, і виходить уся застуда. Можна подумати, начебто я не знаю, що лежати в ліжку спокійніше! Але я змушую себе встати і - куди тільки все дівається! Приймаючи народ, я заздалегідь знаю, що від сидіння на пні в мене заніміє все тіло. Звичайно, я можу постелити на пень який-небудь килимок, але тоді треба стелити і для інших, а де я візьму стільки килимків? Тому вночі я протягом години проходжуюся і молюся по чотках. Потім я на якийсь час витягую ноги, щоб у них не застоювалася кров - з цим у мене теж проблеми. Якщо я залишу себе в спокої, то за мною буде потрібен догляд. Тоді як зараз [навпаки], я служу людям. Вам це зрозуміло? Тому нехай людина не тішиться лежанням у ліжку, користі від цього нема.

Геронде, а зручності, тілесний спокій шкідливі людині в будь-якому випадку?

Іноді вони бувають потрібні. Наприклад, у тебе щось болить- ну що ж, тоді сиди не на дошках, а на чомусь м'якому. Але ж «на м'якому» - це не значить на оксамиті. Підклади якусь просту ганчірочку. Якщо ж у тебе є мужність, то не підкладай нічого.

Геронде, є люди, про яких говорять: «Це тверда кістка».

—Так, є такі люди. На Афоні, недалеко від моєї келії живе чернець-кіпріот - старець Йосип, родом з Карпасії. Старцеві - сто шість років, а доглядає за собою сам. Хіба у світі таке сьогодні зустрінеш? Деякі нинішні пенсіонери не можуть навіть ходити, їхні ноги слабшають, самі вони від сидіння запливають жиром і стають ні на що не придатними. А якби вони були зайняті якоюсь справою, то одержували б від цього величезну користь. Якось старця Йосипа забрали в монастир Ватопед. Все йому випрали, самого вимили, оточили піклуванням. А він їм і каже: «Я, як тільки сюди приїхав, - занедужав. І це все через вас. Везіть мене назад у мою келію помирати». Робити нічого, довелося везти його назад. Якось прийшов я його відвідати. «Ну що, -кажу, - я чув, що ти переселився в монастир». - «Так, -відповідає, - було діло. Приїхали на машині, забрали мене у Ватопед, мили, чистили, доглядали, але я занедужав і сказав їм: «Везіть мене назад». Не встиг повернутися, як видужав!» Сам уже не бачить, але плете чотки. Одного разу я передав йому трохи вермішелі, то він навіть образився: «Невже за сухотного хворого мене приймає Старець Паїсій, що шле мені вермішель?» Уявіть собі - їсть квасолю, ревіт, боби - таке здоров'я, що тільки тримайся - як у молодого хлопця. Ходить, спираючись на два ціпки, і при цьому умудряється збирати траву, яку варить і їсть. Сіє на городі цибулю! Для прання одягу і миття голови сам носить воду! А потім ще здійснює богослужіння, сам читає Псалтир, виконує своє чернече правило, молиться Ісусовою молитвою. Найняв двох покрівельників перекрити дах і з ціпками в руках поліз по сходах подивитися, як вони працюють. «Спускайся вниз», - говорять йому майстри. «Ну вже ні, - відповідає, - піднімуся, подивлюся - як ви там криєте». Звичайно, мучиться він дуже. Але знаєте, яку відчуває радість? Його серце злітає вгору, як птах! Інші ченці крадькома беруть його одяг і перуть. Якось я запитав його: «Що ти робиш зі своїм одягом?» - «У мене, - відповідає, - його часто беруть для прання - тайком від мене. Але я і сам його перу: кладу в корито, заливаю водою, а потім ще зверху - «клином» по ньому! Через кілька днів відпирається як миленький!» Бачиш, яка довіра до Бога! В інших є все, чого душа забажає, але разом з тим- страх і тому подібне. А він від турботи занедужав, але як тільки йому дали спокій - видужав.

Легке життя людині не на користь. Комфорт не для ченця, зручність завдає йому безчестя. Ти можеш бути розпещеним попереднім життям, однак якщо ти здоровий, то тобі треба себе загартувати. Інакше ти не чернець.

 

ГЛАВА ТРЕТЯ

Про те, що треба зробити своє життя простішим, щоб позбутися душевної тривоги

Світський успіх приносить душі світську тривогу

Чим більше люди віддаляються від природного, простою життя і процвітають у розкоші, тим більше зростає і людська тривога в їхніх душах. А внаслідок того, що вони все далі і далі відходять від Бога, вони ніде не знаходять спокою. Тому люди неспокійно кружляють - як привідний ремінь верстата навколо «божевільного колеса». Вони кружляють вже і навколо Місяця, тому що вся земна планета не вміщає їхнього великого неспокою.

Світське легке життя, світський успіх заронюють в душі світську тривогу. Зовнішня освіченість у поєднанні з душевною тривогою щодня приводить сотні людей (навіть маленьких дітей, які втратили душевний спокій) до психоаналізу і психіатрів, будує все нові і нові психіатричні лікарні, відкриває для психіатрів курси підвищення кваліфікації, у той час як багато хто з психіатрів ні в Бога не вірить, ні існування душі не визнає. Отже, як можуть допомогти іншим душам ці люди - самі наповнені душевною тривогою? Як може бути істинно втішеною людина, яка не увірувала в Бога й у істинне, вічне життя після смерті? Якщо людина осягає найглибший зміст істинного життя, то з її душі зникає вся тривога, ао неї приходить божественна втіха, і вона зцілюється. Якби хворим у психіатричній лікарні читали вголос Авву Ісаака Сіріна, то хворі, які вірують у Бога, ставали б здоровими, тому що їм відкривався б найглибший сенс життя.

Будь-якою ціною - за допомогою заспокійливих ліків і різних вчень типу йоги - люди прагнуть віднайти спокій, але тільки до дійсного спокою, що приходить до людини, яка смирилася і приносить їй божественну втіху, вони не прагнуть. Подумай, як же томляться всі ці туристи, які приїжджають сюди з інших країн, під палючим сонцем, у жару й у пилюці, серед шуму і гамору бредуть по вулицях! Який тягар, який внутрішній неспокій гнітить і мучить їхні душі, якщо вони вважають відпочинком усе те, що їм доводиться терпіти! Як же повинно тиснути на душі цих людей їх власне «я», якщо вони думають, що відпочивають, терплячи такі муки!

Якщо ми бачимо людину, яка страждає від сильної душевної тривоги, прикрості і смутку, незважаючи на те, що в неї є все, чого не забажає душа, - то треба знати, що в неї нема Бога Зрештою, від багатства люди теж мучаться. Адже матеріальні блага роблять їх внутрішньо порожніми, і вони мучаться подвійно. Я знаю таких людей, які мають все, при цьому не мають дітей і терплять муки. Для них тягарем є спання, для них тягарем є ходьба, все, що не візьми, - для них мука. «Ну, добре, - сказав я одному з таких, - якщо в тебе є вільний час, займися духовним життям. Здійснюй Часи, читай Євангеліє». - «Не можу». - «Ну зроби тоді щось добре, піди до лікарні, провідай якогось хворого». «Навіщо я туди піду, - каже, - та й що це дасть?» - «Тоді піди, допоможи якомусь бідняку по сусідству» - «Ні, - це мені теж не до снаги». Мати вільний час, кілька будинків, всі блага і при цьому мучитися! А знаєте, скільки таких, як він? От вони і мучаться - поки не збожеволіють. Як же це страшно! А найбільш замучені і найнещасливіші з усіх - ті, хто не працює, а живе за рахунок доходів з майна. Тим, хто, принаймні, працює, все-таки легше.

 

Нинішнє життя з його невпинною гонкою - це пекельна мука.

Люди постійно кудись поспішають і мчать. О такій годині їм потрібно бути в одному місці, о такій - в іншому, потім у третьому... Щоб не забути, які потрібно виконати справи, люди змушені їх записувати. Добре ще, що серед такої біганини вони не забули своїх імен! Вони не знають навіть самих себе. Та й як їм себе впізнати - хіба в каламутній воді можна побачити себе, як у дзеркалі? Хай простить мене Бог, але світ перетворився у справжнісіньку божевільню. Про інше життя люди не думають - вони лише шукають собі все більше і більше матеріальних благ. І тому не знаходять спокою і постійно кудись мчать.

На щастя, є життя інше. Люди зробили своє земне існування таким, що якщо б жили вони тут вічно, більшої пекельної муки і не існувало б. Якби з цією тривогою в душі вони жили по вісімсот, дев'ятсот років - як в епоху Ноя, то їхнє життя було б одною довгою пекельною мукою. У ті часи люди жили просто. І таким довгим їхнє існування було для того, щоб зберігалися Передання. А зараз відбувається те, про що написано в Псалмах: «віку нашого сімдесят років, а як при силі - вісімдесят років; і більшість із них - то труд і хвороба». А сімдесят років - це такий термін, щоб лише дітей своїх встигнути поставити на ноги, - якраз вкладаєшся.

Якось до мене в келію зайшов лікар з Америки. Він розповідав мені про тамтешнє життя. Люди там вже перетворилися на машини - всі дні вони віддають роботі. У кожного члена сім'ї повинен бути свій автомобіль. Крім цього, в домі, щоб кожен почував себе комфортно, має бути чотири телевізори. От і давай - працюй, вимотуйся, заробляй багато грошей, щоб сказати потім, що ти благоустроєний і щасливий. Але що спільного у всього цього з щастям? Таке наповнене душевною тривогою життя з його невпинною гонкою - це не щастя, а пекельна мука. Навіщо воно тобі - життя з такою душевною тривогою? Я не хотів би такого життя, навіть якби так мав би жити весь світ. Якби Бог сказав цим людям: «Я не буду карати вас за те життя, яким ви живете, але залишу вас жити так на віки вічні», то це було б для мене великою мукою.

Тому багато людей, не витримуючи життя в таких умовах, залишають міста, йдуть без напрямку і мети - аби лише піти. Об'єднуються в групи, живуть на природі- одні займаються своїм фізичним розвитком, інші - чимось ще. Мені розповідали, що хтось з них займається бігом, інші - йдуть у гори і піднімаються на висоту 6000 метрів. Спершу вони затримують подих, потім якийсь час дихають нормально, потім знову роблять глибокий вдих... Займаються такою дурницею! Це свідчить про те, що в них на серці важким тягарем лежить занепокоєння і серце шукає якогось виходу. Одній такій людині я сказав: «Ви риєте яму, розкопуєте її все глибше і глибше, потім захоплюєтеся цією ямою і її глибиною, а потім... падаєте в неї і летите вниз. Тоді як ми [не просто риємо яму, але] розробляємо копальню і знаходимо корисні речовини. У нашої аскези є зміст, оскільки вона відбувається заради чогось вищого».

 

Душевна тривога походить від диявола

Геронде, миряни, які живуть духовним життям, втомлюються на роботі і, повертаючись ввечері додому, не мають сили помолитися. А від цього вони хвилюються.

—Якщо вони повертаються додому пізно ввечері і втомлені, то їм ніколи не потрібно з душевною тривогою себе насилувати. Треба завжди з любочестям говорити собі: «Якщо ти не можеш прочитати вечірні молитви повністю, то прочитай половину чи третину». І наступного разу треба намагатися не занадто стомлюватися протягом дня. Потрібно діяти наскільки можливо з любочестям і в усьому покладатися на Бога А Бог Свою справу зробить. Розум повинен завжди бути біля Бога. Це найкраще діяння з усіх.

Геронде, а яку ціну має в очах Божих надмірна аскеза?

—Якщо вона відбувається від любочестя, то радіє і сама людина, і Бог - за Своє любочесне чадо. Якщо людина пригнічує себе від любові, то це вливає мед у її серце. Якщо ж вона пригнічує себе від егоїзму, то це завдає їй мук. Якийсь чоловік, який діяв з егоїзмом і гнітив себе з душевним неспокоєм, якось сказав: «О, Христе мій! Ворота, які Ти сотворив, занадто тісні! Я не можу через них пройти» Але якби він творив смиренно, то ці ворота не були б тісними. Ті, хто має егоїзм у пості, чуваннях та інших подвигах, мучать себе без духовної користі, тому що б'ють повітря, а не бісів. Замість того, щоб відганяти від себе бісівські спокуси, вони приймають їх все в більшій кількості, і - як наслідок - у своєму подвижництві зустрічають безліч труднощів, відчувають, як їх душить внутрішнє занепокоєння. Водночас у людей, сповнених великого смирення і великих сподівань на Бога, радіє серце й окрилюється душа.

У духовному житті потрібна увага. Чинячи щось з марнославства, духовні люди залишаються з порожнечею в душі. Їхнє серце не наповнюється, не стає окриленим. Чим більше марнославства, тим більшою є внутрішня порожнеча, і тим більші страждання. Там, де присутні душевна тривога і розпач, починається бісівське духовне життя. Не тривожтеся душею з жодного приводу. Душевна тривога походить від диявола. Коли ви бачите душевну тривогу, знайте, що там накрутив своїм хвостом тангалашка. Диявол не йде нам впоперек. Якщо людина до чогось схильна, то і диявол підштовхує її в цьому ж напрямку, щоб її вимотати і спокусити. Наприклад, людину чуйну він робить надмірно чутливою. Якщо подвижник налаштований робити поклони, то диявол теж підштовхує його до поклонів, які перевищують його сили. І якщо твої сили обмежені, то утвориться спершу деяка нервозність, тому що ти бачиш, що твоїх сил не вистачає. Потім диявол приводить тебе в стан душевної тривоги, з легким – спочатку - почуттям розпачу, потім він посилює цей стан все більше і більше... Пам'ятаю початок свого чернецтва. Якийсь час, як тільки я лягав спати, спокусник говорив мені: «Ти чому спиш? Вставай! Стільки людей страждають, скільком потрібна допомога!..» Я підводився і бив поклони - скільки міг. Вартувало мені знову лягти, як він знову починав своє: «Люди страждають, а ти спиш? Вставай!» - я знову підводився. Я дійшов до того, що якось сказав: «Ех, як було б добре, якби в мене оніміли ноги! Тоді в мене була б поважна причина не бити поклонів». Один Великий Піст я, знаходячись у такій спокусі, ледве витримав, тому що хотів притіснити себе понад свої сили.

Якщо, чинячи якісь чесноти чи подвиг, ми відчуваємо душевну тривогу, то повинні знати, що ми чинимо не по-божому. Бог - не тиран, щоб нас душити. Кожному потрібно діяти з любочестям, у відповідності до своїх сил. Треба вдосконалювати в собі любочестя для того, щоб зросла наша любов до Бога. Тоді людину буде підштовхувати до подвигу любочестя, і саме її подвижництво, тобто поклони, піст і тому подібне, буде не чимось іншим, як перевиливом її любові. І тоді вона з духовною відвагою буде йти вперед.

Отже, не потрібно діяти з хворобливою схоластичністю, щоб потім, відбиваючись від помислів, задихатися від душевної тривоги, ні - треба спростити свою боротьбу й надіятися на Христа, а не на себе самого. Христос - весь любов, весь - доброта, весь - утіха. Він ніколи не пригнічує людину. Він у достатку має духовний кисень - божественну розраду. Тонке духовне діяння - це одне, а хвороблива схоластичність, яка від нероз­судливого примусу себе до зовнішнього подвигу гнітить людину духовною тривогою і розриває її голову болем, - це зовсім інше.

Геронде, а якщо людина за природою занадто багато думає і її голову розпирають багато думок, то як їй варто ставитися до тієї чи іншої проблеми, щоб не вибиватися із сил?

—Якщо людина поводиться просто, то із сил вона не вибивається. Але якщо домішується хоча б трішки егоїзму, то, боячись зробити помилку, вона напружує себе і вибивається із сил. Так хоча б і зробила вона якусь помилку - ну, насварять її трішки, нічого страшного в цьому нема. Такий стан, про який ти запитуєш, може бути виправдано, наприклад, для судді, який, постійно зіштовхуючись із заплутаними справами, боїться, як би не проголосити несправедливий вирок і не стати причиною покарання невинних людей. У духовному ж житті головний біль з'являється в тому випадку, коли людина, займаючи якесь відповідальне становище, не знає, як їй діяти, тому що їй треба прийняти рішення, що когось у чомусь обмежить, а якщо його не приймати, то це буде несправедливо стосовно інших людей. Совість такої людини перебуває в постійній напрузі. Ось так, сестро. А ти будь уважною до того, щоб духовно трудитися - не розумом, а серцем. І без смиренної довіри до Бога духовного діяння не здійснюй. В іншому випадку ти будеш переживати, стомлювати свою голову і в душі відчувати неспокій. У душевному занепокоєнні переважно криється невір'я, але можна відчувати такий стан і через гординю.

 

Простота і безпосередність дуже допомагають у чернечому житті

...Бачиш, як затишно стало у вас у вітальні від простих сіреньких ковдр? Зараз хоч трішки стало схоже на монастир.

Геронде, а як ченцю зрозуміти, що пристойно монастирю, а що ні?

—Починати треба з наступного запитання собі самому: «Хто я такий? І які в мене обов'язки в тому житті, в якому я живу?» Армії робить честь колір хакі. Монастирю робить честь чорний колір. Якщо армію переодягти в чорне, а монастирі - в захисний колір, то це не личитиме ні армії, ні чернецтву. Уявляєте, якщо ви зараз, на подобу медичних сестер, переодягнетеся в білі халати ? Сестри ви чи не сестри? Ну, от бачите... А медсестри надягнуть чорні балахони, щоб самим своїм виглядом доводити хворих до розпачу! «Мабуть, - скажуть тоді хворі, - наші дні полічені, але тільки прямо нам про це не кажуть». Бачите, таке перевдягання було б непристойним. Хіба ми вчинили б так насправді? Якась річ може бути дійсно красивою, але чернецтву вона не личить. Наприклад, оксамит - гарна тканина, але якщо я одягну оксамитову рясу, то це буде мені не на честь, а в образу. Не використовуйте в монастирі нічого червоного, нічого яскравого. Не годиться.

Що ж, Геронде, виходить все має бути безбарвним, без смаку...

Ось тоді і відкриється духовний смак! Однак це потрібно зрозуміти. Люди ще не зрозуміли того, яку радість приносить простота. Я в себе в келії змочую віник водою і знімаю з кутів чорну від сажі павутину. І роблю це всього лише раз на рік. Так ви не повірите, які гарні чорно-білі розводи залишаються на стелі від мокрого віника! Справжні візерунки! Коли люди бачать мою стелю, вони думають, що я її навмисно так розмалював! І знаєте, як я від цього радію!

Я знаю ченців, яким було в радість не духовне життя, а мирський дух. Відчуття радості, яку дає простота, вони не відчули. Невигадливість дуже допомагає в духовному житті. Чернець повинен мати речі, які йому необхідні і які йому личать. Нехай він обмежиться тим, що лише трішки полегшить його життя, і не прагне до більшого - до мирського. Приміром, солдатської ковдри досить для того, щоб вкритися від холоду, - мереживній чи квітчастій ковдрі бути зовсім ні до чого. У такий спосіб приходять простота, духовна відвага.

Приносячи ченцеві багато речей, ти його губиш. Якщо людина звільняє себе від [зайвих] речей, це відновлює її сили. А якщо чернець збирає речі сам, то він себе губить. Коли мені надсилають якісь речі, я відчуваю тягар і хочу від них звільнитися. Маючи в себе в келії щось зайве, я почуваю себе так, ніби одягнув сорочку, яка мені замала. І якщо нікуди ці речі віддати, то, по-моєму, краще їх викинути. Але вартує мені тільки їх віддати, як я відчуваю полегшення, звільнення. Якось до мене прийшов один знайомий і сказав: «Геронде, такий-то чоловік дав мені ці речі, щоб я передав їх Вам. І ще він просив помолитися, щоб від нього пішла душевна тривога». - «Щоб від нього пішла, а до мене прийшла? - відповів я. - Краще забирай ти ці речі та йди. Я вже старий: ходити по людях і розносити їм подарунки мені не під силу».

Усі зручності, якими користуються люди, не допомагають ченцеві, а навпаки, поневолюють його. Ченцю потрібно намагатися скорочувати свої потреби і спрощувати своє життя, інакше він не стає вільним. Чистота - це одне, а зайва прикраса - зовсім інше. Якщо для багатьох справ користуватися тільки однією річчю, то це дуже допомагає скоротити свої претензії. На Сінаї в мене була одна консервна банка - у ній я варив і чай, і кашу. А що, думаєте, людині багато потрібно для життя? А колись в пустелі взагалі харчувалися самими фініками. Ні вогню не розпалювали, ні дров не потребували. Я недавно взяв банку з-під згущеного молока, обрізав її і прилаштував щось подібне до ручки. У такій банці можна готувати каву чи чай краще, ніж у всіх цих кавниках! Тільки ставиш на спиртівку, і водичка відразу закипає. Бо поки нагріється кавник- скільки спирту згорить. А під баночку кладеш ватку зі спиртом і будь-ласка: кава готова. І лампи в мене теж нема. Ночі я проводжу тільки зі свічкою.

І взагалі, все просте дуже допомагає. Майте речі прості і міцні. Навіть мирські люди ставляться з повагою до всього смиренного і простого. І ченцю все це дуже допомагає. Ці речі допомагають згадати про убогість, про біль, про чернече життя. Коли Велику Лавру на Афоні відвідав Король Георгій, отці знайшли срібну тацю і на ній подали йому частування. А король, ледь побачив цю тацю, сказав: «А я ж бо чекав від вас чогось іншого, якоїсь дерев'яної тарелі. Такими дорогими підносами я ситий по горло».

Ви не скуштували ще цю насолоду простоти. Простота відновлює сили людини. Дивися, який чудовий гачок для одягу утворюється з котушки від ниток. Дуже зручна річ. А ви мучитеся і вішаєте рясу на цей тоненький цвяшок. Якщо почне сипатися вапно, то щоразу, знімаючи рясу з цвяшка, треба буде її обтрушувати і чистити. Чому б не вбити в стінку кілька великих цвяхів? Самим же буде зручніше. Така стіна -і жодного цвяха! А то ось ще візьмете і поставите дерев'яну вішалку. Але її потрібно буде потім вимивати, здувати з неї пилюку. Треба спрощувати речі і вигравати час, а ви замість цього його втрачаєте. Ви прагнете до чогось досконалого і мучитеся. Прагнете до досконалого в житті духовному. Віддавайте весь ваш потенціал не зовнішнім творенням, а мистецтву виховання душі. Дні і ночі присвячуйте вдосконаленню душі. Повернувши любов до краси на користь душевному діянню, ви будете радіти красі свого малого духовного палацу.

Геронде, а дехто каже, що найчудовіші речі зберігалися в монастирях і завдяки їм у світі збереглася культура.

Можливо, мова йде про дорогоцінний посуд, прикраси і подібне до цього. А знаєте, коли в монастирях зосередилася велика частина таких цінностей? Після падіння Константинополя. Колись усі ці скарби знаходилися в палацах, але потім їх почали віддавати в монастирі, щоб зберегти. Наприклад, цариця Маро в невеликих кількостях відвозила від султана різні скарби і віддавала їх у монастирі. Або люди, які були при смерті, і, не бажаючи, щоб їхні коштовності пропали, жертвували їх в обителі. Не монастирі прагнули прибрати скарби до рук, але самі власники, розуміючи, що в монастирі ці речі будуть у безпеці, віддавали їх туди. І в монастирі Святої Гори [імущі] робили різні внески, щоб було чим годувати народ. Адже ні будинків для людей похилого віку, ні сирітських притулків, ні психіатричних лікарень, ні різних благодійних установ у ті часи не було. Монастирям жертвували і багато земель, щоб вони допомагали нужденним мирянам. Тобто, у ті тяжкі роки вміли заглядати вперед: нещасному народу допомагали матеріально для того, щоб потім допомогти йому духовно. Коли в монастирі приходили бідняки, то їм у благословення давали грошову допомогу, і нещасні могли одружити свого сина чи видати заміж дочку. Тобто, монастирі одержували свої багатства для того, щоб допомогти бідним. І великі будинки будували з тією ж метою. А знаєш, скільком допомогли монастирі під час окупації? Дуже і дуже багатьом. У багатьох мирських людей навіть було тоді прізвисько «Каракал», тому що, якщо чийсь будинок був гостинним, то говорили, що він зовсім як монастир Каракал. І урочисті престольні свята на честь Святих у монастирях влаштовували з тим розрахунком, щоб біднота могла поїсти рибки, порадіти, а разом з тим дістати духовну допомогу. А для чого влаштовують урочистості на престольні свята зараз? Збираються люди, що ні в чому не мають нестатку, їдять рибу. А заради чого?

 

Розкіш робить ченців мирськими

Геронде, а до якої міри можна прикрашати храм?

У наш час чим все простіше - навіть у храмі - тим більше користі, тому що живемо ми зараз не у Візантії.

Ну ось, наприклад, іконостас, який орнамент нам для нього вибрати?

—Звичайно, чернечий! Який же ще? Нехай все буде, наскільки можливо, скромно, просто. Преподобний Пахомій скривив колону в храмі, щоб люди не захоплювалися витвором його рук. Пам'ятаєте цей випадок? У своєму монастирі Преподобний з великим старанням збудував храм з цегляними колонами. Побачивши, яким гарним вийшов храм, Преподобний радів, але потім подумав, що радіти прекрасному творінню власних рук - це не по Богу. Тоді він обв'язав колони мотузками і, помолившись, звелів братії навалитися і тягти - щоб колони скривилися.

Я в себе в келії на Афоні щороку ріжу жерсть і латаю дах та вікна. І те, й інше продірявилося, у щілини задуває вітер. От я і ставлю все нові і нові латки - з жерсті, дощок, поліетилену. Ти мене запитаєш: «Так чому ж ти не поставиш подвійні вікна?» Думаєш, я сам не здогадуюсь, що це можна зробити? Я ж тесля, і якби захотів, то зміг би зробити вікна і з трьома рамами. Але після цього відходить чернечий дух. Стіна келії в аварійному стані. Я міг би попросити когось допомогти мені з ремонтом, але мене влаштовує і те, що є. Бо як я посмію витрачати гроші на ремонт стіни, коли інші люди бідують? Це не піде мені на користь. Якщо в мене заведеться зайвих п'ятсот драхм, то краще куплю на них хрестиків, іконочок і дам їх якомусь страждальцю, щоб він дістав від цього допомогу. Я радію, коли віддаю. І навіть якщо ці гроші будуть мені потрібні, не буду витрачати їх на себе.

Починаючи жити духовно, людина ніколи не насичується. Подібно цьому, людина ніколи не вдосконалюється, якщо починає гнатися за красивим. Знаєш, як нам треба жити зараз? Треба залишити турботи про гарні будівлі, обмежитися необхідним і віддати себе нещастю людей - допомагаючи їм молитвою, якщо тобі нічого дати, і милостинею, якщо в тебе є змога допомогти їм матеріально. Займіться ж молитвою, а з робіт - тільки найнеобхіднішим. У всього, що ми робимо тут, - недовгий вік. І чи варто віддавати всьому цьому своє життя, знаючи, що інші ледь зводять кінці з кінцями і вмирають з голоду? Прості будівлі і смиренні речі в думках переносять ченців у печери і невибагливі аскетирії святих отців, від цього ченці дістають духовну користь. Тоді як усе мирське нагадує ченцям про світ і робить їх мирськими в душі. Нещодавно в Нітрії були зроблені розкопки і знайдені перші чернечі келії - по-справжньому аскетичні. Потім були знайдені чернечі келії більш пізньої епохи - їхній вигляд був уже трохи мирським. Нарешті, були знайдені найпізніші чернечі житла, схожі на салони багатих людей того часу - на стінах були різні картини в рамочках, візерунки та інше. Все це навело на ченців гнів Божий, і їхні оселі були розграбовані і зруйновані злодіями.

Христос народився в яслах. Якщо світське доставляє нам утіху, то Христос, Який нікого не відкидає, легко нас відкине. Він скаже: «У Мене не було нічого. Хіба Євангеліє десь говорить про всі ці світські речі? Хіба ви бачили щось подібне в Мене? Ви і не мирські, і не ченці. Що ж Мені з вами робити, куди вас помістити?..»

Речі прекрасні і досконалі є світськими. Втіхи людям духовним вони не приносять. Адже всі стіни розсиплються в порох. Але душа... Одна душа коштує дорожче за цілий світ. А що робимо для душі ми? Давайте ж почнемо духовну роботу, станемо по-доброму занепокоєні. Христос зажадає від нас відповіді в тому, як ми духовно допомогли людям і яку ми виконали духовну роботу. Про те, які ми вимурували стіни, Він навіть і не запитає. Нас спитають про наші духовні успіхи.

Я хочу, щоб ви зрозуміли мій дух: я не кажу, що не треба займатися будівництвом і тому подібними справами, чи що будівлі треба зводити абияк. Ні. Але спершу повинно йти духовне, а потім, з духовним міркуванням - все інше.

«Якими щасливцями є ті, що живуть у палацах і насолоджуються всіма благами», - кажуть люди світу цього. Однак блаженні ті, кому вдалося спростити своє життя, звільнити себе від зашморгу мирського вдосконалення - від безлічі зручностей, що дорівнюють безлічі утруднень, і позбутися страшної душевної тривоги нинішньої епохи. Якщо людина не спростить своє життя, то вона буде мучитися. Тоді як спростивши його, вона позбудеться і цієї душевної тривоги.

Якось на Сінаї приїжджий німець сказав одному дуже тямущому хлопчику-бедуїну: «Ти є розумною дитиною і здатен здобути освіту». - «Ну і що потім?» - запитує його той. «Потім ти будеш інженером». - «А потім?» - «Потім відкриєш майстерню з ремонту автомобілів». - «Потім?» - «Потім її розшириш». - «І що ж потім?» - «Потім наймеш інших майстрів - укомплектуєш численний робочий персонал». - «Тоді, що ж, - відповідає йому хлопча, - спершу в мене буде один головний біль, потім я додам до нього ще один, а потім і ще? Чи не краще як зараз - мати голову спокійною?» Головний біль, переважно, виникає саме від таких думок: «Зробимо одне, зробимо інше». А коли б думки були духовними, то людина відчувала б духовну втіху і не мучилася б головним болем.

Зараз у бесідах з мирськими людьми я теж підкреслюю значення простоти. Тому що в більшості з того, що вони роблять, необхідності нема, і їх тільки з'їдає душевна тривога Розповідаючи людям про невибагливість і аскетичність, я не перестаю волати: «Спростіть ваше життя, щоб зникла душевна тривога». І більшість розлучень починається саме з цього. У людей багато роботи, їм треба зробити стільки всього, що голова запаморочиться. Працюють і батько, і мати, а діти залишаються без догляду.

Втома, нерви - навіть мала дрібниця призводить до великого скандалу, а потім автоматично виходить розлучення. Люди доходять вже і до цього. Однак, спростивши своє життя, вони будуть і повні сил, і радісні. Так, душевна тривога - це суща погибель.

Якось мені довелось потрапити до розкішного будинку. Під час бесіди господарі сказали мені: «Ми живемо ніби в раю, але ж інші люди так бідують». - «Ви живете в пеклі, - відповів їм я. - «Безумний, у цю ніч душу твою заберуть від тебе», - сказав Господь нерозумному багатію. Якби Христос запитав мене: «Де тобі виділити місце - у якійсь темниці чи ж у будинку, подібному до цього», то я б відповів: «У якійсь похмурій темниці». Тому що темниця пішла б мені на користь. Вона нагадувала б мені про Христа, про святих мучеників, про подвижників, які ховалися в «пропастях земних», вона нагадувала б мені про чернече життя. Темниця була б трішки схожа і на мою келію, і я б від цього радів. А про що нагадував би мені ваш будинок і яку користь я одержав би від нього? Тому в'язниці втішають мене набагато більше не тільки від якогось світського салону, але і від прекрасно облаштованої чернечої келії. У тисячу разів краще жити у в'язниці, ніж у такому будинку».

Іншого разу я зупинився в Афінах у свого друга, і він попросив мене зустрітися з одним багатодітним батьком, але тільки до світанку, тому що в інший час тому було ніколи. Прийшов цей чоловік - радісний і безперестанку славословить Бога. У нього було багато смиренності і простоти, і він просив мене молитися за його сім'ю. Цьому брату було тридцять вісім років, і він мав сімох дітей. Діти, він з дружиною, плюс його батьки - всього одинадцять душ. Усі вони тулилися в одній кімнаті. З властивою йому простотою він розповідав:

«Стоячи, ми поміщаємося в кімнаті всі, але от коли лягаємо спати, місця не вистачає - затісно. Але зараз, Слава Богу, зробили навіс для кухні і стало легше. Адже в нас, батечку, є і дах над головою - інші, поглянь, і зовсім живуть під відкритим небом». Працював він прасувальником у Піреї, а жив в Афінах, і для того, щоб бути на роботі вчасно, виходив з дому затемна. Від довгого стояння на ногах і понаднормової роботи в нього утворилося варикозне розширення вен, що дошкуляло його ногам. Але велика любов до сім'ї змушувала цю людину забувати про болячки і хвороби. До того ж, він постійно собі докоряв, говорив, що в нього нема любові, що він не робить належних християнину добрих справ, і не міг нахвалитися своєю дружиною за те, що вона робить добрі справи, піклується не тільки про дітей, але і про свекра зі свекрухою, пере для старих, які живуть по сусідству, прибирає в них у будинках і навіть «супчик їм варить!» Обличчя цього доброго сім'янина світилося від Благодаті Божої. Він мав у собі Христа і був наповнений радістю. І кімнатка, в якій вони тулилися, теж була наповнена райською радістю. Ті, хто не має в собі Христа, будуть наповнені душевною тривогою. Вони не помістяться й в одинадцятьох кімнатах навіть удвох, тоді як тут одинадцять душ з Христом - помістилися в одній.

Скільки б багато місця не було в людей - навіть у людей духовних - їм все одно його не вистачатиме, бо в них самих не знайшлося місця для Христа, тому що Він не вмістився в них повністю. Якщо б жінки, які живуть в Фарасах, подивилися на ту розкіш, яка є присутньою сьогодні навіть у багатьох монастирях, то вони б вигукнули: «Бог пошле з неба вогонь і спалить нас! Бог нас залишив!» Фарасиотки справлялися з роботою за дві секунди. Раннього ранку вони виганяли кіз, потім наводили порядок у будинку, потім йшли в каплицю або ж збиралися де-небудь у печерах, і та, що трішки вміла читати, читала житіє Святого, кому присвячувався цей день. Потім починали бити поклони з Ісусовою молитвою. Але ж, крім цього, вони ще працювали, втомлювалися. Жінка повинна була вміти обшивати весь дім. А шили вручну. Ручні швейні машинки й у місті були рідкістю, а в селі їх не було і поготів. Добре, якщо на всі Фараси була одна швейна машинка. І чоловікам вони шили одяг - дуже зручний, а шкарпетки в'язали на спицях. Все робили зі смаком, з любов'ю, але при цьому і час у них залишався, тому що все в них було просто. Другорядне фарасиотів не турбувало. Вони переживали чернечу радість. І якщо, скажемо, ти зауважував, що ковдра лежить на ліжку нерівно, і говорив їм: «Поправте ковдру», то у відповідь чув: «Тобі це що, заважає молитися?»

Сьогодні людям невідома ця чернеча радість. Люди вважають, що терпіти нестатки, страждати вони не повинні. А якби люди думали трішки по-чернечому, якби вони жили простіше, то і були б спокійні. Зараз вони мучаться. У їхніх душах - тривога і розпач: «Такому вдалося побудувати два багатоповерхових будинки!» Або: «Такому вдалося вивчити п'ять іноземних мов!» - чи ще що-небудь подібне до цього. «А в мене, - кажуть, - нема навіть своєї квартири, та іноземної мови я не знаю жодної! Все, пропав я!» Або ж хтось, маючи автомобіль, починає мучитися: «В іншого машина краща за мою. Треба і мені купувати таку ж». Він купує собі нову машину, але і вона йому не на радість - адже в когось є ще краща. Він купує таку ж і собі, а потім дізнається, що в інших є власні літаки, і знову мучиться. Кінця цьому нема. Тоді як інша людина, у якої теж нема машини, славословить Бога і радіє. «Слава Богу! - мовить вона. -Ну і хай у мене не буде машини. Адже в мене міцні ноги і я можу ходити пішки. А в скількох людей ноги ампутовані, і вони не можуть за собою доглядати, не можуть вийти на прогулянку, мають потребу в чиїсь опіці!.. А в мене є власні ноги!» В свою чергу, людина кульгава говорить так: «А як іншим, у яких немає обох ніг?» - і радіє теж.

Невдячність і ненаситність - велике зло. Людина, поневолена чимось матеріальним, завжди поневолена хвилюванням і душевною тривогою, тому що вона тремтить, боячись, як би в неї не відібрали її багатство, то відчуває страх за своє життя. Якось до мене прийшов один багатій з Афін і сказав: «Отче, я втратив контакт зі своїми дітьми. Я втратив своїх дітей». - «А скільки в тебе дітей?» - запитав я. «Двоє, - відповів він. - Вигодував їх на пташиному молоці. Мали все, що хотіли. Навіть по машині їм купив». Потім з розмови стало зрозуміло, що в нього була своя машина, у дружини - своя й у кожного з дітей - своя. «Дивний ти чоловік, - промовив я йому, - замість того, щоб вирішити свої проблеми, ти їх тільки збільшив. Зараз тобі потрібен великий гараж для машин, за їхній ремонт треба платити вчетверо більше, не говорячи вже про те, що і ти з дружиною, і твої діти в будь-який момент ризикуєте розбитися. А якби ти спростив своє життя, то сім'я була б згуртованою, один розумів би іншого, і всіх цих проблем у тебе не було б. Провина за те, що з вами відбувається, лежить не на твоїх дітях, а на тобі самому. Це ти винен у тому, що не виховав їх по-іншому». На одну сім'ю - чотири автомобілі, гараж, свій механік і таке інше! Та невже один не може поїхати кудись трохи раніше, а інший - трохи пізніше? Весь цей комфорт породжує труднощі.

Іншого разу до мене в келію прийшов ще один глава сім'ї - цього разу з п'яти душ - і сказав: «Отче, у нас є одна машина, але я думаю купити ще дві. Так нам буде легше». - «А наскільки вам буде важче, ти не подумав? – запитав його я. - Одну машину ти залишаєш у якомусь підворітті, а де будеш ставити три? Тобі знадобиться гараж і склад для пального. Замість однієї небезпеки ви будете наражатися на три. Краще обходитися однією машиною й обмежити свої витрати. І час, щоб дивитися за дітьми, у вас буде, і самі ви будете умиротвореними. У спрощенні вся основа».

-  «Так, - відповідає, - а я над цим і не задумувався».

Геронде, якийсь чоловік розповідав нам, як він двічі не міг змусити замовкнути протиугінну сигналізацію у своєму автомобілі. Одного разу через те, що в машину залетіла муха, а іншого разу він сам порушив інструкцію користування протиугінною системою, коли сідав у власний автомобіль.

У цих людей мученицьке життя, тому що вони не роблять своє життя простішим. Більшість зручностей спричиняють незручності. Світські люди задихаються від багатьох речей. Вони заполонили своє життя безліччю зручностей і зробили його тяжким. Якщо не спростити своє життя, то навіть одна зручність породжує велику купу проблем.

У дитинстві ми обрізали краї котка з-під ниток, вставляли в серединку дерев'яну паличку і влаштовували чудову гру, яка давала нам справжню радість. Маленькі діти тішаться іграшковою машинкою більше, ніж їхній батько купленим «Мерседесом». Запитай якесь дівчатко: «Що тобі подарувати - ляльку чи багатоповерховий будинок?» Побачите, вона відповість: «Ляльку». Суєтність світу зрештою пізнають навіть малі діти.

   Геронде, а що більш за все допомагає зрозуміти радість, яку приносить простота, невигадливість?

   Усвідомлення найглибшого сенсу життя. «Шукайте найперше Царства Божого-.» Простота і всяке правильне ставлення до речей починаються з цього.

 

 

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА

Про зовнішній шум і внутрішню безмовність

Люди змінили умиротворену природу.

Більшість з тих технічних засобів, якими сьогодні люди користуються для своєї зручності, спричиняють шум. Ех, своїм шумом люди звели з розуму умиротворену природу, всією цією технікою вони її і змінили, і зруйнували. А яка тиша була колись!

Як же змінюється і як же змінює [все навколо] людина - сама того не розуміючи.

Сьогодні всі привчилися жити з шумом. Багато сучасних дітей люблять читати, одночасно слухаючи музику. Тобто, їм більше подобається читати під музику, а не в тиші. їм спокійніше від неспокою, тому що неспокій сидить у них всередині. Скрізь чути шум. Ось прислухайся!.. Чуєш це постійне: «в-в-у... ву-у!». Пиляють дошки - «ву-у...», шліфують їх - теж «ву-у...», обприскують дерева розпилювачем - знову «ву-у...». А потім вигадують інші розпилювачі - як літаки, щоб ще більше шуміли, і будуть казати: «Ці розпилювачі кращі, тому що вони обприскують дерева не знизу, а зверху, і жодна брунька не залишається необприсканою». Будуть шукати собі такі обприскувачі і тішитися ними. Людина хоче просвердлити одну-єдину дірку для цвяха і знову вмикає якусь «вукавку». Навіщо? Щоб воду в ступі товкти? А вона ще від цього радіє і, як не дивно, - навіть пишається! Щоб зробити ковток свіжого повітря, купують електричний вентилятор і слухають його гудіння. Колись, коли було задушливо, обмахувалися рукою, а зараз псують власні вуха заради ковтка свіжого повітря. І на морі зараз створюють дуже багато шуму. Колись по морю безшумно пливли кораблі під вітрилами, а зараз торохтить навіть найменша моторка. Скоро більшість людей взагалі будуть кружляти над землею на літаках! І знаєш, до чого це призведе? Земля ще хоч трохи поглинає шум, а в повітрі буде таке діятися, що Боже збав!..

 

Люди зруйнували навіть святі пустельні місця.

Неспокійний мирський дух нашої епохи своєю нібито цивілізацією зруйнував навіть святі пустельні місця, які умиротворюють і освячують душі. Неспокійній людині ніколи нема спокою. Люди ніде не залишили тихого місця. Навіть Святу Землю - у що ж її зараз перетворили! І в житії Фотинії-пустельниці згадується про те, що в пустелі, де вона колись служила Богові, згодом наставили багато кіосків, повідкривали закусочні. У печерах і келіях, де жило стільки ченців, стільки святих, англійці відкрили продаж прохолодних напоїв. Все, нема більше пустелі! Вона заповнилася будинками, радіоприймачами, магазинами, готелями, аеропортами!..

Ми дожили до того часу, про який говорив Святий Косма Етолійський: «Прийде час - і там, де зараз хлопці вішають свої рушниці, цигани розвісять свої музичні інструменти». Я хочу сказати, що до цього дожили і ми -там, де колись здійснювали подвиги ченці, там, де колись висіли їхні вервиці, зараз голосять радіоприймачі і сичать прохолодні напої!.. Так, мабуть, пройде ще небагато років і все це вже не знадобиться. Взагалі, з того, що відбувається, напрошується висновок: життя наближається до кінця. Настає кінець життя і кінець цього світу.

Геронде, а десь на Святій Горі залишилося тихе місце?

Та яке там зараз тихе місце, навіть і на Святій Горі! В афонських лісах без кінця прокладають все нові і нові дороги. Всюди гудуть машини. Навіть ті, хто живе в найпустельніших і найбезмовніших місцях, купили собі машини. Мені незрозуміло - ну чого шукають ці люди в пустелі? Арсеній Великий, чуючи, як у пустелі від ніжного вітерцю шумить очерет, запитував: «Що це за шум? Чи не землетрус?» А подивилися б Святі Отці на те, що діється зараз! Колись в спільножитних монастирях ченці дуже втомлювалися на послухах. Особливо трапезник і гостинник. Треба було мити тарілки, начищати мідний посуд. А сьогодні все це легко, адже тепер у ченців є всіляка сучасна техніка - яка переважно створює шум.

Пам'ятаю, як ми в монастирі носили воду з джерела і за допомогою лебідки в особливих ємностях полегесенько піднімали її на четвертий поверх. А зараз воду качають насосом, і постійно чуєш, як він торохтить. Стіни трясуться, шибки дзвенять. Поставили б, принаймні, якийсь глушник. В армії під час Громадянської війни, я використовував глушник, коли заряджав батарею рації, щоб вороги на своєму боці нічого не чули.

Якось до мене в келію прийшли ченці з якогось монастиря. Вони розмовляли голосно. «Тихіше, - сказав я одному з них, - нас далеко чути». Він продовжував кричати. «Та говори ти тихіше», - попросив я його знову. «Пробач, Геронде, - відповів він мені, - ми в себе в монастирі звикли так репетувати. У нас працює генератор, і тому ми говоримо голосно - інакше не чути». Розумієш, про що мова? Замість того, щоб творити Ісусову молитву і розмовляти тихо, вони вмикають генератор і тому кричать! Деякі підлітки знімають зі своїх мотоциклів глушники, щоб гуркотіло на всю околицю... Зле, що той самий дух проникає сьогодні й у чернецтво. Так, зараз ми йдемо до цього - шум тішить ченців.

Сьогодні вранці я спостерігав за однією монастирською сестрою. Вона була схожа на космонавта. У крислатому солом'яному капелюсі на голові, з респіратором на обличчі, з бензиновою сінокосаркою в руці, вона спускалася по схилі та любувалася собою. Астронавти так не пишалися, коли прилетіли з Місяця! Пройшло трішки часу і раптом чую: «Тра-та-та-та!..». Дивлюся, почала вона косити траву цією сінокосаркою, та так, що вже нікуди було сховатися від гуркоту. Тільки вона закінчила, прийшов монастирський працівник із ще голоснішою торохтілкою і почав орати землю. Бігав, торохтів - взад-вперед, взад-вперед!

Потім залишив він бензоплуг і взяв інший механізм - боронувати землю. Чого тільки не випало на нашу гірку доленьку!..

І все-таки, Геронде, оскільки існує вся ця техніка, що полегшує...

—О, знаєте, скільки існує полегшуючої техніки!.. Уникайте, наскільки можливо, всього гуркітливого, всього торохкотливого, уникайте шуму. Весь цей шум виганяє нас з монастиря. Навіщо тоді у вас внизу на воротах висить табличка «Ісихастирій»? Напишіть вже краще що-небудь на кшталт «Шумостирій» чи «Неспокійностирій»! Навіщо тоді потрібний монастир, якщо в ньому немає тиші? Дивіться, постарайтеся, наскільки можливо, обмежити все те, про що ми зараз говоримо. Ви ще не відчули, якою солодкою є безмовність. Якби ви це зрозуміли, то могли б краще зрозуміти і те, що розповідаю я, і деякі інші речі. Якби ви скуштували солодких духовних плодів безмовності, то, безсумнівно, були б по-доброму стурбовані і більше прагнули б до святої безмовності життя духовного.

 

Безмовність - це таємнича молитва

Всією цією голосною технікою чернець відганяє від себе передумови для молитви і чернечого життя. Тому ченцю треба, наскільки це можливо, намагатися не користуватися гучною технікою. Все те, що люди вважають зручним, за великим рахунком, не сприяє ченцеві в досягненні його мети. Перебуваючи у такому стані, чернець не може знайти того, заради чого він відправився в путь.

Безмовність - велика справа. Перебуваючи у безмовності, людина уже ніби молиться - навіть і не молячись. Безмовність є таємничою молитвою, і вона дуже допомагає молитві, подібно тому, як дихання шкіри приносить людині користь. Той, хто в безмовності зайнятий духовною роботою, згодом занурюється в молитву. Знаєш, що таке занурюватися? Затихле в обіймах матері маля не говорить нічого. Воно вже перебуває в єднанні, спілкуванні з нею. Тому, якщо монастир знаходиться вдалині від археологічних визначних пам'яток, від світського шуму і безлічі людей, - від цього величезна користь.

Зовнішня віддалена від світу безмовність, поєднана з розважливим подвигом і безперестанною молитвою, дуже швидко приносить ченцю і внутрішню безмовність - душевний мир. Ця внутрішня безмовність - необхідна передумова для тонкого духовного діяння. А тоді вже зовнішнє занепокоєння перестає тривожити людину, тому що, по суті, на землі знаходиться тільки її тіло, тоді як розум її перебуває на Небі.

 

Чути чи не чути шум - залежить від самої людини

Геронде, а що робити, якщо на послуху шумно, чи ж якщо для рукоділля потрібна якась машинка, яка спричиняє шум?

Коли рукоділля гучне, дуже допомагають тихі псалмоспіви. Якщо не можете творити Ісусову молитву - співайте що-небудь церковне. Потрібне терпіння. На кораблі, коли я пливу з Афона чи повертаюся назад, буває дуже галасливо. Я сідаю кудись у куточок, щоб мене не турбували, вдаю, що сплю, заплющую очі - і починаю співати. Чого я тільки не співаю! Скільки всяких «Достойно є», скільки «Святий Боже». І корабельний двигун своїм гулом дуже підходить для псалмоспіву. Двигун тримає іссон - саме в тон з «Достойно є» Папаніколау, зі «Святий Боже» Нілевса. Так гуде, що підходить до чого не візьми! Я співаю в думці, однак серце теж бере участь у співі.

І все-таки, я думаю, що неспокій нам заподіює не стільки зовнішній шум, скільки [внутрішня] заклопотаність чимось. Чути чи не чути зовнішній шум - це залежить від тебе, тоді як [внутрішньої] заклопотаності уникнути нелегко. Основа - це розум. Очі можуть дивитися і не бачити. Я, коли молюся, можу дивитися на щось, але не бачити цього. Можу кудись йти, можу дивитися на будь-який пейзаж, на щось ще, але нічого не зауважувати. Якщо людині важко творити Ісусову молитву серед шуму, то це значить, що її розум не відданий Богові. Людина повинна досягти стану божественної абстрагованості, щоб вона змогла жити у внутрішній безмовності, і шум під час молитви її не турбував би. Тоді людина досягає стану тієї божественної абстрагованості, перебуваючи в якій, вона вже не чує шуму, чи ж чує його тільки тоді, коли захоче сама, а точніше - коли її розум опускається з Неба. Якщо людина буде духовно працювати, буде вдоскона­люватися, то вона досягне цього стану. Тоді вона зможе чути щось чи не чути, коли захоче цього сама.

Якось під час служби в армії я призначив одному моєму товаришеві по службі - людині побожній - зустріч у визначеному місці. «Та ж там, - заперечив він мені, -прямо під вухом кричить гучномовець». - «Чути чи не чути гучномовця, - відповів я йому, - залежить від самої людини». Хіба ми чуємо те, що відбувається навколо, якщо наш розум чимось зайнятий? Пам'ятаю, на Афоні напроти моєї келії пиляли ліс бензопилами - оголили від дерев весь пагорб. Отож, коли я читав чи молився і був цим цілком захоплений, то не чув нічого. А коли припиняв свої духовні заняття, то починав все чути знову.

 

Будемо поважати безмовність інших

Якщо причиною шуму є не ми самі, то нічого страшного - Бог все бачить. Але погана справа, якщо шум виникає через нас. Тому нам треба бути постійно уважними, щоб не турбувати інших. Якщо хтось не хоче молитися сам, то нехай, принаймні, не створює перешкод іншим. Зрозумівши, якої великої шкоди завдає людині, яка молиться, ваш шум, ви стали б дуже уважними. Бо, якщо не усвідомити, що тиша необхідна і особисто тобі, і взагалі всім допомагає. Причому зберігати її потрібно від серця, з любові, а не під примусом і з-під палиці, то доброго результату тиша не дасть. Якщо людина дотримується тиші, перебуваючи у напрузі, підкоряючись правилам дисципліни, якщо вона говорить собі: «Зараз треба пройти так, щоб нікому не перешкодити, а зараз треба прокрастися навшпиньках...», то це суцільні муки. Мета у тому, щоб робити так від серця, з радістю, зберігати тишу, тому що хтось молиться, хтось перебуває в спілкуванні з Богом. Яка ж різниця між дотриманням тиші в першому і другому випадку! Те, що людина робить від серця, її тішить і їй допомагає. Якщо усвідомити тишу як необхідність і з повагою поставитися до того, хто в цей час молиться, то потім приходить відчуття якогось трепету. А поважаючи іншого, людина поважає себе саму і тоді вона на себе не зважає, тому що в неї нема самолюбства, але є любочестя. Треба ставити себе на місце іншого, треба міркувати так: «Якби я був на місці цієї людини, то якого ставлення я хотів би до себе? Адже якби я був втомленим чи молився, хіба сподобалося б мені, що так гримають дверима?» Якщо ставити себе на місце іншого, багато чого змінюється.

А як же прекрасно колись було в спільножитніх монастирях!.. Безмовність! Кожні чверть години дзвонив годинник, щоб усі ченці пам'ятали про необхідність творити молитву Ісусову. Якщо хтось відволікався від молитви, то, чуючи кожних п'ятнадцять хвилин дзвін годинника, знову повертався до неї. Від дзвону годинника була дуже велика користь. Отці творили молитву, і в монастирі панувала безмовність, глибока тиша. У тому святогорському гуртожитку, де я певний час жив, служили шістдесят осіб братії. А враження було таке, що в обителі живе всього один ісихаст. Усі творили молитву Ісусову. І в храмі більшість творила внутрішню молитву - співали не всі. І на послухах було те ж саме. Скрізь панувала безмовність. Ніхто голосно не розмовляв, ніхто не кричав, кожен займався своїм послухом Всі рухалися без шуму - немов овечки. Все, що робилося в монастирі, завжди відбувалося без шуму. Не було того, що напридумували нині в монастирях: «час послуху», «час безмовності»... Мабуть, введуть ще і «тиху годину»! Колись кожен розподіляв свій час відповідно до того послуху, який виконував.

Якщо ми хочемо, щоб благословенна пустеля допомогла нам - своєю святою безмовністю і солодким спокоєм, - щоб ми теж умиротворилися, звільнилися від пристрастей і наблизилися до Бога, то і нам потрібно полюбити її і поставитися до неї з повагою. Потрібно бути уважним, щоб не пристосувати святу пустелю до свого емоційного «я». Це велике нечестя - те ж саме, що йти поклонитися Святій Голгофі, виспівуючи естрадні пісеньки.

 

Протиотрута від шуму - добрі помисли

Нині люди, на жаль, користуються гучною технікою навіть для незначних справ. Тому, якщо хтось на деякий час опиниться в гучній обстановці, йому треба виробити в собі добрі помисли. Змусити людей не включати ту чи іншу гучну техніку ти не можеш. Замість цього відразу ж сам включай у роботу добрий помисел. Наприклад, ти чуєш, як працює обприскувач, і він нагадує тобі шум вертольота, що летить. Подумай так: «Могло б трапитися, що якась із сестер тяжко занедужала, і прилетів би вертоліт, щоб забрати її в лікарню. Уяви, як би ти була тоді засмучена! А зараз усі ми, слава Богу, здорові». У цій справі потрібні розум і спритність, а також мистецтво включення доброго помислу. Наприклад, ти чуєш, як гуде бетономішалка, працює підйомник, шумить щось ще. Скажи: «Слава Тобі, Боже, що не бомблять, що не валяться будинки! Навпаки -люди живуть на світі і будують житло».

А якщо, Геронде, розладнані нерви, що тоді?

Розладнані нерви? Це що ж таке означає? Можливо розладнані думки? Немає нічого кращого за добру думку. Мирська людина збудувала собі будинок у тихому місці. Пройшов час, і біля його дому з одного боку звели гараж, з іншого - провели шосе, а ще з іншого - відкрили бар з дискотекою. Аж до півночі слухай, як гримлять барабани. Нещасний втратив сон, лягав у ліжко зі вставками у вухах, навіть почав приймати таблетки. Ще трішки, і в нього затьмарився б розум. Приїхав він на Святу Гору, розшукав мене і почав розповідати: «Так, мовляв, і так, Геронде, нема нам ніякого спокою. Що мені робити? Я думаю зводити інший будинок». - «Включи в роботу добрий помисел, - відповів я йому. - Ось подумай: якби йшла війна й у гаражі ремонтували танки, у розташований поруч госпіталь санітарні фургони звозили б поранених, а тобі б сказали: «Сиди на місці. Життя ми тобі гарантуємо, чіпати тебе не будемо. Можеш виходити зі свого будинку спокійно, але пересуватися тільки в радіусі цих будівель, тому що кулі сюди не долітають». Чи сказали б так: «Не висувайся зі свого будинку, і ніхто тобі нічого не зробить». Хіба тобі було б цього мало? Хіба ти не вважав би такі умови справжнім благословенням? Тому зараз скажи собі так: «Слава Тобі, Боже, що нема ніякої війни, що люди живі-здорові і займаються своїми справами. У гаражі нема ніяких танків, люди ремонтують там свої машини. Слава Тобі, Боже, що нема ніякого госпіталю, ніяких поранених і іншого горя, яке приносить війна. По шосе не повзуть танкові колони, а мчиться потік автомобілів - люди квапляться на роботу». Якщо ти в такий спосіб включиш у роботу добрий помисел, то опісля прийде славослів'я Бога». Бідолашний зрозумів, що найосновніше - це правильне ставлення до обставин, і пішов заспокоєним. Потихеньку він почав протиставляти спокусам, які оточували його, добрі помисли, потім викинув свої таблетки і засинав уже без проблем. Бачиш, як один добрий помисел приводить людину в порядок?

А одного разу я їхав кудись автобусом. У кондуктора голосно працювало радіо. Нашими попутниками були кілька віруючих молодих людей. Вони сказали кондукторові, що в автобусі перебуває чернець, і неодноразово знаками просили його вимкнути приймач. Попросили раз, попросили двічі - тому хоч би хни, навпаки, ще додав звуку. «Та облиште ви його, - сказав я хлопцям, - це мені не заважає. Я наспівую церковні пісноспіви, а радіо мені підспівує - тримає іссон». А в помислі я говорив собі так: «Якщо б, Боже збав, десь на трасі трапилася аварія й у наш автобус посадили б покалічених людей - одного зі зламаною ногою, іншого з розбитою головою, - то як би я витримав таке видовище? Слава Тобі, Боже, що люди живі і здорові! Ось, дивися - ще й пісні виспівують!» Так я собі і їхав - наспівуючи духовні пісноспіви. Чудова була подорож!

Я наведу вам ще один приклад, щоб ви побачили, як один добрий помисел приводить людину в порядок - що б не відбувалося. Я був у Єрусалимі разом з одним своїм знайомим. Наше перебування збіглося з якимось місцевим святом. Народ святкував свято і безперервно кричав: «Алала... ах!» Таке діялося - не приведи Боже! Шум, гамір, вигуки! Святкували, як належиться - «на цимбалах гучних».Тільки от слів було не розібрати. Гомоніли всю ніч безперестанку. Мій знайомий знервувався, сів на підвіконня, всю ніч не зімкнув очей. А я, включивши в роботу добрий помисел, заснув, як дитина: мені згадався вихід євреїв з Єгипту, і від цього я навіть відчував деяке розчулення.

Так і ви - будь-яку спокусу переборюйте добрими помислами. Наприклад, хтось ляснув дверима. Скажіть собі: «А якби, Боже збав, з котроюсь із сестер щось трапилося, якби вона вдарилася і зламала ногу, то хіба я змогла б заснути? А зараз гримнули двері - ну що ж, очевидно, сестра мала якусь справу». Однак якщо черниця почне осуджувати і скаже: «От же ж, яка неуважна! Розгрималась, розумієш, дверима! Неподобство яке!» - то хіба потім вона буде в стані спокою? Тільки лише нею оволодіють такі помисли, як все - тангалашка її потім збаламутить. Чи, наприклад, якась сестра може почути, як уночі довго дзвонить чийсь будильник. Дзвонить -замовкає, дзвонить - знову замовкає. Якщо черниця, яку розбудив чужий будильник, подумає так: «Видно, ця сестричка зовсім стомилася, навіть піднятися не в силі. Краще б їй вставати і починати свої келійні правила на півгодини пізніше», - то ні неспокою, ні розладу від ненавмисного пробудження в неї не буде. Однак, подумавши про себе, що «от, мовляв, будять мене тут усякі чужі будильники!», вона може сказати: «Та що ж це таке?! Адже не дають ні крапельки спокою!». Тому один добрий помисел допомагає людині більше, ніж якийсь інший подвиг.

 

Нам потрібно здобувати внутрішню безмовність

Завдання в тому, щоб людина з усього мала користь для духовної боротьби. Потрібно навчитися здобувати внутрішню безмовність. Включаючи в роботу правильний помисел, треба дістати користь і з шуму. Найголовніше - правильне ставлення до того, що відбувається. Всьому потрібно протиставляти добрі помисли. Якщо серед шуму домогтися внутрішньої безмовності, то це має чималу ціну. А якщо хтось не може набути внутрішньої безмовності, перебуваючи серед зовнішньої суєти, то він не заспокоїться, навіть перебуваючи у зовні безмовних умовах. Коли до людини приходить внутрішня безмовність, то в неї замовкає все всередині, і ніщо її не турбує. Якщо ж для того, щоб досягти зовнішньої безмовності, людина хоче потрапити в умови безмовності, то, потрапивши в них, вона буде хапати ціпок і вдень розганяти коників-стрибунців, а вночі - шакалів, щоб ті її не турбували. Тобто вона буде проганяти те, що буде збирати для неї диявол. А як ви думали? Чим, по-вашому, займається диявол? Він намагається зашкодити нам, чим тільки можна - аж поки не покладе нас на лопатки.

В якомусь скиті жили два стареньких ченці. Вони купили собі віслюка з дзвіночком на шиї. А молодий чернець, що жив неподалік від них, мав прихильність до безмовного життя. Він дратувався від дзенькоту дзвіночка, говорив, що ченцям у скиті заборонено тримати віслюків, і, як доказ, наводив усі канонічні правила, які тільки міг відшукати! Інші скитські ченці казали, що дзвіночок їм не заважає. «Послухай-но, - сказав я молодому ісихасту, - адже ці старенькі ченці не докучають нам з тобою різними проханнями, а за допомогою віслюка обслуговують себе самі. Нам цього мало? А уявляєш, якби у віслюка не було дзвіночка, і він загубився би? Адже йти його розшукувати довелося б тоді нам! І ми ще скаржимося?» Не маючи добрих помислів, не беручи з усього духовної користі, ми не процвітаємо, навіть живучи поруч зі святими. Наприклад, потрапив я у військову частину. Ну то що ж - сигнал солдатської сурми буде для мене замість монастирського дзвону, а автомат нагадуватиме про духовну зброю проти диявола. Якщо ж ми не витягнемо з усього духовну користь, то навіть дзвін буде завдавати нам неспокою. Або з усього витягнемо користь ми, або ж цим скористається диявол. Неспокійна людина навіть у пустелю перенесе своє неспокійне «я». Спочатку душа повинна набувати внутрішню безмовність, перебуваючи серед зовнішньої суєти. Здобувши її, вона зможе мовчати і тоді, коли вийде зі світу для безмовності.

 

ГЛАВА П'ЯТА

Про те, що надмірні турботи віддаляють людину від Бога

Не будемо хапатися за все одразу

Люди сьогодні не живуть просто. Тому вони дуже відволікаються. Вони хапаються за багато різних справ і тонуть у безлічі турбот. А я спершу закінчую з якимись одною чи двома справами і тільки потім думаю про інші. Я ніколи не беруся за багато справ одразу. Зараз я думаю про щось одне. Закінчивши перше, починаю обмірковувати друге. Тому що я не маю спокою, якщо беруся за друге, ще не закінчивши перше. Хапаючись за багато справ, людина втрачає голову. Навіть просто думати про всі ці справи [одночасно] - вже приведе до шизофренії.

Якось до мене в келію прийшов юнак у стані психічного розладу. Він запевняв мене, що мучиться тому, що має якусь спадкову чутливість від своїх батьків, і таке інше. «Про яку ще там спадковість ти мені говориш? - сказав йому я. - Насамперед тобі потрібен відпочинок. Потім завершуй навчання. Після цього йди відслужи в армії, а потім постарайся влаштуватися на роботу». Нещасний послухався і знайшов свій шлях. У такий же спосіб люди знаходять і самих себе.

Геронде, і я теж швидко втомлююся від роботи. А в чому причина — зрозуміти не можу.

—Чого тобі не вистачає, так це терпіння. А причина твого нетерпіння в тому, що ти одночасно берешся за багато справ. Ти розкидаєшся в різні боки і вибиваєшся із сил. А це приводить тебе і до нервозності, тому що в тебе є любочестя, і ти вболіваєш за справу.

Коли я жив у спільножитному монастирі, то мав послух у столярній майстерні. Старшим на послуху був інший столяр - літній чернець, отець Ісидор. У нього, бідного, не було ні краплі терпіння. Брався він робити якесь вікно, потім починав нервувати, кидав вікно - хапався робити двері, потім знову нервував, кидав двері - ліз крити дах - і так все залишав на середині, нічого не доводячи до кінця. Одні дошки втрачав, інші розпилював не так, як потрібно... От так людина б'ється-б'ється і нічого не добивається.

А є і такі люди, сили яких обмежені, вони можуть виконувати не більше однієї-двох справ. Але при цьому вони хапаються за різне, вплутуються в безліч турбот і потім нічого не роблять належним чином, вплутуючи у свої справи і турботи інших. Треба намагатися, наскільки можливо, братися не більше ніж за одну-дві справи, належним чином доводити їх до кінця, і після цього, маючи розум ясним і свіжим, братися за щось ще. Адже якщо твій розум розсіється, то яке ти потім зможеш вести духовне життя? Як ти зможеш пам'ятати про Христа?

Не треба віддавати свого серця матеріальному

Геронде, що Ви маєте на увазі, говорячи: «Віддавайте роботі руки-ноги, але не віддавайте їй серця»?

Я маю на увазі те, що не треба віддавати свого серця матеріальному. Є люди, які віддаються матеріальному повністю. Весь їхній день безперервно проходить у турботах про те, як потрібно виконати якусь роботу, а про Бога вони не думають зовсім. Не піддамося ж цьому і ми. Працюйте руками, працюйте ногами, але не дозволяйте ухилятися від Бога вашому розуму, не віддавайтеся матеріальному усією своєю істотою, всім своїм внутрішнім потенціалом і серцем. В іншому випадку людина стає ідолопоклонником Наскільки це можливо, не віддавайте роботі свого серця. Віддавайте їй свої руки, віддавайте їй свій розум. Не віддавайте серця незначному, непотрібному. Інакше як воно потім згадає про Христа? Коли серце з Христом, тоді освячується і робота. І сама людина зберігає тоді сили внутрішньо духовно свіжими і отримує справжню радість. Використовуйте своє серце правильно, не витрачайте його намарно.

Якщо серце розтринькається на безліч дрібниць, то потім йому бракує міцності на біль за те, що дійсно вартує болю. Я віддам своє серце тому, хто хворий раком, тому, хто страждає, буду тривожитися за дітей, які перебувають в небезпеці. Я осіняю себе хрестом і прошу Бога, щоб Він просвітив цих дітей. І коли в мене відвідувачі, моя увага зосереджена на болях іншої людини, на любові до неї. Власного болю я не зауважую. У такий от спосіб забувається все [другорядне], тобто людина спрямовується в інший бік.

Геронде, а чи на кожній роботі можливо не віддавати їй розуму і серця?

Якщо робота проста, то вона сприяє тому, що розум у неї не занурюється. Якщо робота складна, тобто багатогранна, то деяке занурення в неї розуму буває виправданим. Однак серцем робота володіти не повинна.

А за допомогою чого робота оволодіває серцем?

—За допомогою чого? За допомогою наркотику. Спокусник присипляє серце, опановує його за допомогою егоїзму. Але якщо серце віддане Богові, то розум перебуває в Бозі, а мозок зайнятий роботою.

А що конкретно ми маємо на увазі під словом «недбайливість» ?

—Ти, коли працюєш, не забувай Христа. Працюй з радістю, але розум і серце нехай будуть у Бозі. Тоді ти і стомлюватися не будеш, і свої духовні обов'язки зможеш виконувати.

 

Робота, чинена з умиротворенням і молитвою, освячується

Геронде, чи не краще, коли робота відбувається повільніше - заради того, щоб людина перебувала в умиротвореному стані?

—Краще. Бо якщо людина трудиться умиротворено, вона зберігає мир і освячує весь день. На жаль, ми ще не зрозуміли, що, виконуючи якусь роботу з поспіхом, ми стаємо нервознішими. А праця, яку виконуємо з нервозністю, не освячується. Не треба ставити перед собою мету встигнути багато, але при цьому самому вимучитися від переживань. Це бісівський стан.

Рукоділля, яке виконується з умиротворенням і молитвою, освячується саме й освячує людей, які ним користуються. Отоді є зміст у тому, що ченці на прохання мирян дають їм в благословення якесь рукоділля. І навпаки, рукоділля, яким займаються в поспіху і нервуванні, передає цей бісівський стан й іншим. Робота з поспіхом, з переживаннями - це характерна властивість дуже мирських людей. Душі зайнятих рукоділлям ченців, які хвилюються, і іншим людям передають не благословення, а хвилювання. Як же впливає стан людини на рукоділля, яким вона займається! Навіть і на шматочки деревини. Страшна справа! Результат роботи залежить від того, у якому стані перебувала людина, коли вона нею займалася. Якщо людина нервує, гнівається і лихословить, то результат її праці залишається без благословення. Тоді, якщо під час роботи вона співає щось церковне, творить молитву, її діяльність освячується. Одна справа стає бісівською, а інша - божественною.

Діючи з благоговінням і трудячись з молитвою, ви завжди освячуєтеся самі й освячується все, що робите. Маючи розум у Бозі, людина освячує свою роботу, своє рукоділля. Скажімо, я склеюю коробку і творю молитву Ісусову - молюся й одночасно труджуся на славу Божу. Моя мета не в тому, щоб поспішати в роботі, наробити велику купу коробок, а потім мучитися від переживань. Це бісівський стан. Не для цього ми прийшли в монастир, а для того, щоб освятитися самим і освятити те, що робимо. Часом через те, що це забувається, ти почуваєш себе немов старанна співробітниця якоїсь світської установи - тому що, поспішаючи влаштовувати різні справи, ти забуваєш брати зі собою Христа. Навпаки, приступаючи до справи з молитвою, ти почуваєш себе служителькою Христовою. А тому додай до справи і молитву Ісусову, щоб освятилася і ти сама, і те, що ти робиш. Знаєш, як благословляє людину Бог? Знаєш, скільки благ і які благословення Він нам посилає?

Геронде, а якщо людина займається інтелектуальною працею, наприклад, перекладами, то як можна творити молитву, щоб освячувалася чинена справа?

—Якщо твій розум у Бозі, то робота освячується, навіть якщо вона інтелектуальна, оскільки ти живеш у божественній атмосфері - хай і не можеш творити молитву під час роботи. Якщо людина перебуває в духовному стані, то їй це дуже допомагає. Вона не намагається відшукати суть розумом, але, просвіщаючись, осягає його за допомогою божественного настановлення.

—А що мені робити, якщо я не перебуваю в такому духовному стані, однак маю займатися роботою, подібною до цієї?

—Тоді займайся нею, але при цьому молися, проси, щоб Бог тебе просвітив. Наскільки це можливо, постарайся, щоб божественні значення перекладених тобою книг допомогли тобі самій. І трудися з благоговінням. А кожної чи щодві години роби на кілька хвилин перерву і твори Ісусову молитву.

Геронде, робота над перекладами взагалі дуже відволікає. Доводиться ритися в словниках, читати коментарі...

А я вам і раніше говорив: те, що найбільше допомагає при перекладах, є особистий духовний досвід і очищені помисли, які роблять людину вмістилищем Благодаті. Тоді тлумачення божественного змісту правильні і походять від божественного навчання, а не від розуму, словника і чорнильниці. Я хочу сказати, що треба утвердити себе в головному - тобто в божественному, а не в другорядному - тобто в людському.

 

Від надміру турбот людина забуває Бога

Геронде, а чи завжди турбота віддаляє людину від Бога?

Послухай-но, що я тобі скажу: коли батько підходить до зайнятої грою дитини і ласкаво гладить її, то вона, будучи захоплена своїми забавками, цього навіть не зауважує. Вона помітить батьківську ласку, якщо трохи відірветься від гри. Так само і ми, якщо зайняті якоюсь турботою, не можемо відчути любові Божої. Ми не відчуваємо того, що дає нам Бог. Будь уважною: не витрачай свої дорогоцінні сили на зайві клопоти і суєтні турботи, які колись перетворяться на порох. Клопочучись і піклуючись про зайве і суєтне, ти і тілесно втомлюєшся, і розум свій розпорошуєш безцільно, а потім, під час молитви, приносиш Богу втому і позіхання - подібно тій жертві, що приніс Каїн. А з цього виходить, що і твій внутрішній стан буде «каїновим», наповненим душевною тривогою і зітханнями, що їх буде наганяти на тебе тангалашка, який перебуває біля тебе.

Не будемо безцільно витрачати серцевини наших сил, інакше для Бога потім у нас залишаться лише лушпиння і шкарлупки. Заклопотаність чимось витягає із серця всю його внутрішню силу і для Христа не залишає нічого. Якщо ти бачиш, що твій розум раз по раз відволікається і спрямовується на піклування, турботи і тому подібне, треба зрозуміти, що ти заблукав не туди, куди потрібно, і віддалився від Бога. Зрозуміти, що тобі стали ближчими діла, а не Бог, твориво, а не Творець.

На жаль, нерідко мирське задоволення від виконаної роботи обманює навіть ченця. Звичайно, людина створена для того, щоб робити щось гарне, тому що благий його Творець. Але чернець старається, тому що бажає з людини зробитися Ангелом. Тому, щоб трудитися духовно, він повинен обмежити свою працю заради чогось матеріального найнеобхіднішим. Тоді і радість його буде походити від вирощених духовних плодів, вона стане духовною, і чернець не тільки насититься сам, але й щедро наситить інших.

Від багатьох турбот і клопотів людина забуває Бога. Батюшка Тихон у своїй характерній манері говорив: «Фараон давав ізраїльтянам багато роботи і багато їжі, щоб вони забули Бога». У нашу епоху диявол повністю захопив людей матеріальними, земними турботами. [Він вчить людей] багато працювати, багато їсти - щоб вони забували Бога і, таким чином, не могли чи, точніше сказати, не хотіли отримати користь з тієї свободи, що дана їм для освячення душі. Але, на щастя, - окрім волі диявола - з цього [поспіху] виходить і щось добре - люди не знаходять для гріха стільки часу, скільки їм хотілося б.

 

Багато роботи і турбот роблять ченця мирським

Добре, щоб людина, яка бажає жити духовно, а особливо чернець, знаходилася на відстані від занять, робіт, клопотів певного роду - тобто таких, котрі віддаляють його від духовної мети. Не треба починати безлічі нескінченних справ, тому що справи ніколи не закінчуються. І якщо чернець не навчиться виконувати внутрішньої роботи над самим собою, то він буде постійно схилятися до роботи зовнішньої. Люди, які прагнуть завершити нескінчені справи, закінчують своє життя, маючи духовні недосконалості. Наприкінці життя вони каються, але тоді це не приносить їм ніякої користі, тому що закордонний паспорт уже виданий їм на руки. У будь-якому випадку, хоча б малий перепочинок від справ необхідний.

Коли буде скорочено багато трудів, природним чином з'явиться свіжість тілесних сил і спрага внутрішнього творення - яке не стомлює, але відновлює сили людини. Тоді і душа буде в достатку дихати духовним киснем. Втома від духовного діяння не віднімає сили, але відновлює їх, тому що це діяння високо підносить людину і наближає її до ніжно люблячого Отця, так що радіє і її душа.

Тілесна втома, яка позбавлена духовного змісту, чи, краще сказати, відбувається без духовної необхідності, при якій вона могла б бути виправдана, - оздоблює людину. Навіть найсмирніший коник, якщо його заїздити, починає брикати, тобто набуває поганої звички, хоча раніш її не мав і міг би з віком ставати розумнішим.

Для того, щоб перевага віддавалася духовному, якісь справи можна і залишити. Багато роботи і багато турбот роблять мирським ченця, і орган його духовного відчуття теж стає мирським. Він живе вже як людина світу цього - із усім душевним занепокоєнням і мирською тривогою. Говорячи коротко, від постійних клопотів, занепокоєння і нещасть він вже в цьому житті частково переживає пекельну муку. Але коли чернець дбає не про матеріальне, а про власне спасіння і про спасіння всіх людей, то він робить Бога своїм управителем, а людей - своїми служителями.

Пам'ятаєте випадок із преподобним Геронтієм і його послушником? Преподобний Геронтій попросив у Пресвятої Богородиці трохи води - щоб вистачало для пиття йому і послушнику. Мати Божа, як Добра Мати, зробила отвір у скелі біля їхньої келії і вивела відтіля воду - святе джерело - щоб вони мали що пити. Пройшов певний час, і послушник Преподобного почав будувати тераси, потім наносив землі, насадив сади і городи, і, перейнявшись настільки багатьма турботами, знехтував своїми духовними обов'язками. А оскільки води не вистачало, він взяв зубило і почав розширювати отвір у скелі - щоб джерело давало більше води. Тоді Мати Божа забрала воду, вивела її в іншому місці, набагато нижче келії, і сказала йому: «Якщо хочеш займатися городами і відволікатися, то носи воду здалеку».

 

Там, де багато турбот, — багато духовних «радіоперешкод»

Геронде, чи не було Вам шкода залишати келію, на відновлення якої Ви витратили стільки сил, і переселятися в інше місце?

— Якщо я відтіля пішов, значить, на те була якась серйозна причина.

І скрізь Ви обмежували себе тільки найнеобхіднішим?

—Так, я обмежував себе найнеобхіднішим для тутешнього життя, щоб робити те, що необхідно для Вишнього, для Неба. Загубившись в земному, людина збивається зі шляху, який виводить її на Небо. Спочатку робиш одне, потім хочеться робити щось ще... Якщо тебе затягло між ці шестерні, то все - ти пропав. Загубившись в земному, людина втрачає небесне. І подібно до того, як немає кінця небесному, немає кінця і земному. Або ти втратиш тут, або «втратиш» там. А знаєш, що таке «губи­тися» там, у Вишньому! О, я творив Ісусову молитву і занурювався в неї! Ти ніколи не занурювалася в молитву?

Заняття різною роботою, з втомою і турботами, а особливо з поспіхом, нам не допомагає. Усе це відсуває на другий план чування й озлоблює душу. Людина не може не тільки помолитися, але навіть і подумати. Вона не може діяти розсудливо і здійснює неправильні вчинки.

А тому будьте уважні: не витрачайте свого часу безцільно, без користі для духовного життя. Інакше ви дійдете до того, що дуже озлобитеся і вже не зможете виконувати свої духовні обов'язки. У вас виникне бажання займатися роботами чи бесідами - чи ж для того, щоб бути «при справі», ви будете самі створювати для себе проблеми. Коли ми залишаємо Ісусову молитву і свої духовні обов'язки, ворог займає наші духовні висоти і за допомогою плоті і помислів веде з нами боротьбу. Він приводить у непридатність всі наші сили - і душевні, і тілесні, він перериває наше спілкування з Богом, наслідком чого є заполонення пристрастями нашої душі. Батюшка Тихон говорив ченцям, що треба жити подвижницьким життям, щоб звільнитися від турбот, а не працювати, як робітники, і їсти, як люди мирські. Адже справа ченця - поклони, піст і молитви - і не тільки за себе самого, але і за весь світ - живих і покійних. А робота повинна бути невеликою і робитися для того, щоб забезпечувати себе необхідним і не бути ні для кого тягарем.

Геронде, а турботи завжди перешкоджають духовному життю?

Якщо ти займаєшся тим, що необхідно за послухом, то тобі це не зашкодить. Якщо старання про покладений на тебе послух чи допомога якійсь сестрі не вийде за межі [послуху], то ти будеш з нетерпінням бажати молитви, а твоя допомога іншим виявиться результативною. Але якщо людина сама виходить за межі [послуху], сама додає до покладеного на неї діла турботи, піклується про те, у чому немає потреби, то її розум розсіюється й віддаляється від Бога. А якщо розум людини не в Бозі, то як вона відчує божественну радість? Серце легко охолоджується. Якщо я весь день приймаю людей, то, незважаючи на те, що це духовна робота, вночі, коли я встаю на молитву, серце моє перебуває в іншому стані - відмінному від того, коли я молюся весь день. Голова забивається безліччю почутого від людей, а відкинути все це нелегко. Наскільки можливо, промовляй вдень молитву Ісусову і тихесенько наспівуй щось церковне.

Дуже допомагає і недовге духовне читання - особливо перед молитвою. Воно дуже зігріває душу і розсіює клопоти, якими людина займалася вдень. А коли душа звільняється і переноситься в духову божественну атмосферу, то розум не відволікається у своєму діянні. Від прочитаного уривка з Євангелія чи з Житія Святих (в Житіях Святих є маленькі, але сильні глави) розум переноситься в духовну сферу і вже не йде відтіля. Бо розум - він, як непосидюще дитинча, що не може всидіти на одному місці - бігає то туди, то сюди. Але дай йому солодку карамельку, і він нікуди не піде.

Звільнення від турбот і клопотів приносить внутрішню безмовність і духовний успіх. Турботи віддаляють ченця від Бога. Там, де багато турбот, - багато духовних радіоперешкод, які заглушають роботу духовних радіостанцій. Ченцю нема виправдання, якщо він не веде духовного життя. Подивіться на нещасних мирян - обтяжені скількома турботами, а все одно стараються. У ченця таких турбот нема. Йому не треба думати ні про квартплату, ні про борги, ні про те, є в нього робота, чи ні. Духівник у нього поруч, храм - прямо в монастирі: молитви, соборування, молебні, літургії... Він вільний від турбот і заклопотаний тим, щоб стати ангелом, - іншої мети перед ним нема. Тоді як у мирянина стільки турбот! Він заклопотаний тим, як виростити дітей, іншими справами - і одночасно веде боротьбу за спасіння своєї душі. Як говорив Старець Трифон: «Чернець хоче зробити чування? Він може це зробити. Хоче постити? Може і це. Ні дружини, ні дітей у нього нема. А мирська людина всього цього робити не може. Адже в неї діти. Одному потрібне взуття, іншому - одяг, третьому - щось ще...».

 

Нам треба набувати добрі турботи

Насамперед, нам треба шукати Царства Небесного. Це повинно бути нашою турботою, а все інше нам додасться. Якщо людина забувається в цьому житті, то вона марнує даний їй час, витрачає його даремно. Якщо вона не забувається і готується до життя іншого, то її земне життя має сенс. Якщо думати про життя інше, то багато чого міняється. А думаючи про те, як зручніше влаштуватися тут, людина вимучується, вибивається із сил і прирікає себе на вічну муку.

Дивіться, не заразіться нетерплячим неспокоєм і жагучим захопленням земними справами: «Зараз ми повинні зробити одне, після цього - інше...», тому що в такому стані вас застане Армагедон. Одне тільки нетерпляче занепокоєння в зв'язку з будівництвом, ремонтами й іншими справами - це діло диявольське. Поверніть ручку налаштування на Христа, тому що інакше у вас буде лише видимість життя з Христом, тоді як всередині залишиться все мирське мудруванння - і я боюся, щоб з вами не трапилося тої ж біди, що і з юродивими дівами.

У дів мудрих були не самі лише добрі справи, але і добрі клопоти - вони не стуляли очей, вони не були байдужими. Юродиві діви були байдужими і до чування не прагнули. Тому Господь і сказав: «Чувайте». Вони були дівами - але юродивими, нерозумними. Якщо в діви нема розуму від народження, то для неї це благословення від Бога. У життя інше вона переходить без іспитів. Однак якщо в неї є розум, але при цьому вона живе нерозумно, то в день Страшного Суду їй буде нічим виправдатися.

А випадок з Марфою і Марією, про який розповідає Євангеліє? Бачите, як турботи довели Марфу до того, що вона повелася, в якійсь мірі, безсоромно? Зважаючи на все, Марія спочатку теж їй допомагала, але, побачивши, що Марфа не хоче завершувати свої готування, залишила її і пішла. «Як, - подумала Марія, - позбавлятися мого Христа заради салатів і тістечок?» Можна подумати, що і Христос йшов до них для того, щоб поїсти Марфиних страв! А ось це Марфу і зачепило, і вона сказала: «Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити?».

Будемо ж уважні, щоб з нами не трапилося того ж, що і з Марфою. Давайте помолимося за те, щоб нам стати добрими Маріями.